Постанова

від 28.07.2021 по справі 450/2347/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 450/2347/18

провадження № 61-19021св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця ,

відповідачі : ОСОБА_1 , Лисиничівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року в складі судді Мельничук І. І., постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у складі колегії суддів:Крайник Н. П., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року Акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (далі - АТ Українська залізниця ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками на замовлення ДТГО Львівська залізниця (правонаступником якого відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування та постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 Питання публічного акціонерного товариства Українська залізниця є позивач) була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

Роботи щодо розроблення даної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель виконувалися в 2015 році КТ НВФ Нові технології . В результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів - Красне від 1464 км + 227 м до 1466 км + 535 м в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області становить 14,0050 га.

Проте, в результаті польового обстеження та при аналізі наданої інформації з електронної бази Державного земельного кадастру, наданої відділом Держземагентства в Пустомитівському районі Львівської області, виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності громадян.

Згідно відомостям зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів - Красне від 1 464 км + 227 м до 1 466 км + 535 м в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_1 відповідно до рішення Лисичинівської сільської ради 22-ї сесії 4 скликання від 22 квітня 2005 року № 448 із змінами від 26 сесії 4 скликання від 23 грудня 2005 року № 558 та державного акта серії ЯГ № 048746 від 30 серпня 2006 року № 01:06:458:04892 передано у власність земельну ділянку площею 0,0426 га в межах АДРЕСА_1 (кадастровий номер - 4623683800:02:001:0059). Частина зазначеної земельної ділянки площею 0,0370 га перетинається із земельною ділянкою смуги відведення залізниці.

Позивач вважає, що вказане рішення Лисиничівської сільської ради, а також державний акт серії ЯГ № 048746 від 30 серпня 2006 року є такими, що суперечать законодавству, порушують права Акціонерного товариства Українська залізниця на користування належною йому земельною ділянкою.

При цьому позивач зазначає, що ним, як належним землекористувачем спірної земельної ділянки, не погоджувався проект відведення земельної ділянки відповідачу, не надавалась згода на вилучення із земель транспорту спірної земельної ділянки.

На підставі викладеного, уточнивши в подальшому позовні вимоги, АТ Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця АТ Українська залізниця просило визнати незаконним та скасувати рішення Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 22 сесії 4 скликання від 22 квітня 2005 року № 448 із змінами та 26 сесії 4 скликання від 23 грудня 2005 року № 558 в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0426 га; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 048746 від 30 серпня 2006 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів щодо наявності прав позивача на спірну земельну ділянку.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, АТ Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця АТ Українська залізниця подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, разом із тим відмовив у позові, оскільки порушене право захисту не підлягає захисту у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, АТ Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця АТ Українська залізниця , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення районного суду та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій помилково застосував положення статті 261 Цивільного кодексу України, оскільки про порушене право АТ Укрзалізниця стало відомо у лютому 2016 року.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

13 січня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку від 30 серпня 2006 року серії ЯГ № 048746, виданого на підставі рішення Лисиничівської сільської ради 22 сесії 4 скликання від 22 квітня 2005 року № 448 із змінами та 26 сесії 4 скликання від 23 грудня 2005 року № 558, ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0426 га в межах АДРЕСА_1 (кадастровий номер - 4623683800:02:001:0059).

Відповідно до відомостей Зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів - Красне від 1 464 км + 227 м до 1 466 км + 535 м в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, частина належної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 4623683800:02:001:0059 перетинається із земельною ділянкою смуги відведення Залізниці.

26 вересня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції письмові пояснення на позов та заявив клопотання про застосування позовної давності.

31 січня 2019 року від Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області до суду першої інстанції надійшов відзив на позовну заяву, де відповідач просив у задоволенні позову відмовити у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Закону України Про залізничний транспорт (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України Про транспорт . До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Для забезпечення у межах смуги відведення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв`язку, інших пристроїв та об`єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони. Охоронні зони - ділянки землі, прилеглі до земель залізничного транспорту загального користування і необхідні для забезпечення збереження, міцності та стійкості споруд, пристроїв та інших об`єктів залізничного транспорту. Порядок встановлення охоронних зон, їх розміри і режим користування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України Про транспорт землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

Частиною першою статті 23 Закону України Про транспорт , яка кореспондується з положеннями статті 68 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Правовий статус земель залізничного транспорту визначено законом і не може бути змінено в будь-який інший спосіб, аніж визначено законодавством. Наявність чи відсутність у залізниці документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності земель до залізничного транспорту.

За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц (провадження № 61-23268св18), від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18 (провадження № 61-8999св20).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції установив, що спірна земельна ділянка належить до земель залізничного транспорту, яка не може передаватися у приватну власність, і Лисиничівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області не мала законних повноважень розпоряджатися землями такої категорії.

Разом із тим, встановлено, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачі подали заяви про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

При цьому, відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

У справі, що переглядається, АТ Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця АТ Українська залізниця просило визнати незаконним та скасувати рішення Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 22 сесії 4 скликання від 22 квітня 2005 року № 448 із змінами та 26 сесії 4 скликання від 23 грудня 2005 року № 558 в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 30 серпня 2006 року. Із позовом АТ Українська залізниця звернулося у липні 2018 року, тобто через 12 років після прийняття оскаржуваного рішення сільради та видачі зазначеного акта.

Апеляційний суд установив, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що АТ Українська залізниця не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі. Із часу прийняття оскаржуваного рішення Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_1 відкрито користувався переданою йому у власність для ведення особистого селянського господарства земельною ділянкою.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про пропуск позивачем позовної давності та, як наслідок, про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із цим.

Доводи касаційної скарги про те, що про порушене право АТ Укрзалізниця стало відомо лише у лютому 2016 року є безпідставними з огляду на висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а фактично спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця від імені якого діє Регіональна філія Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун