Рішення

від 22.07.2021 по справі 191/2298/20

СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 191/2298/20

Провадження № 2/191/739/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Твердохліб А.В.

за участю секретаря Яришевої Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю,-

ВСТАНОВИВ:

06.08.2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_2 , обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 01 липня 2008 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського МУЮ, який розірвано на підставі рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2018 року. За час перебування у шлюбі, а саме 10.11.2009 року на підставі Договору купівлі-продажу ВМК №281934 №1046 від 04.09.2009 року за чоловіком позивача - ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 57,8 кв.м., площа земельної ділянки 668 кв.м (кадастровий номер 1213000000:01:005:0010). В добровільному порядку відповідач не погоджується розділити спільне майно. Посилаючись на ст. ст. 60,70, 71 СК України, позивач ОСОБА_1 просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 57,8 кв.м, площа земельної ділянки 668 кв.м (кадастровий номер 1213000000:01:005:0010); здійснити поділ спільного майна подружжя шляхом визнання права власності ОСОБА_1 на Ѕ (або 50%) частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 57,8 кв.м, площа земельної ділянки 668 кв.м (кадастровий номер 1213000000:01:005:0010).

29.10.2020 року ОСОБА_2 подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, вимоги у якій обґрунтовує тим, що він, ОСОБА_2 , перебував з 01 липня 2008 року у шлюбі з ОСОБА_1 , зареєстрованому Кіровським відділом РАЦС Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, який розірвано на підставі рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2018 року. На день укладення шлюбу, ОСОБА_2 мав у власності домоволодіння АДРЕСА_2 , належне йому на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори 06 липня 2001 року, зареєстрованого в реєстрі за №1-1198. На день реєстрації шлюбу ОСОБА_2 був зареєстрований у вказаному домоволодінні. Задля покращення своїх особистих потреб, ОСОБА_2 , який перебував на той час у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , яка працювала прибиральницею, вирішив продати вказане житло, і 17 липня 2009 року отримав аванс за нього. За грошові кошти авансу ОСОБА_1 під розписку, яка до теперішнього часу не збереглася, складену у простій письмовій формі, передав завдаток за домоволодіння АДРЕСА_1 . 22 серпня 2009 року, на підставі Договору купівлі-продажу будинку, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н.Б., зареєстрованого в реєстрі за №1244, ОСОБА_2 продав належний йому будинок АДРЕСА_2 за ціною 128661 грн. 00 коп. 04 вересня 2009 року, на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Синельниківського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ситник О.В., зареєстрованого в реєстрі за №1046, ОСОБА_2 придбав житловий будинок з відповідними надвірними прибудовами та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 90340 грн. 00 коп. Різницю між ціною продажу будинку у м. Дніпропетровськ та між ціною покупки будинку у м. Синельникове, ОСОБА_2 витратив на переїзд та на облаштування придбаного ним будинку. Тому, вважає, що будинок АДРЕСА_1 придбано ним за особисті кошти та є його особистою приватною власністю, а земельна ділянка, на якій він розташований, набута ним в порядку приватизації із земель державного фонду. Попередній розмір судових витрат ОСОБА_2 становить 10000 грн., з подальшим наданням доказів. В зв`язку із викладеними обставинами, посилаючись на ст. ст. 60 СК України, ОСОБА_2 просить суд визнати житловий будинок з відповідними надвірними прибудовами та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , придбаний ним на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку від 04 вересня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Синельниківського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ситник О.В., зареєстрованого в реєстрі за №1046, особистою приватною власністю (а.с.36-40).

На підставі ухвали Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2020 року, зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, об`єднано із первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя (а.с.59).

24.03.2021 року позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 подано письмові обґрунтування, в яких остання зазначає про те, що вартість нерухомого майна, яке є предметом спору, у період з 2009 року до 2016 року збільшилось з 90340 грн. 00 коп. до 481525 грн. 00 коп., дане покращення відбулось внаслідок здійснення нею ремонтних робіт, підтриманні будинку у належному стані, крім того, придбання будівельних матеріалів проводилось нею особисто. Вважає, що її вклад в будинок та його стан є більш суттєвим, ніж сам факт купівлі будинку. Посилалась на позицію, викладену у Постанові Верховного Суду від 06.05.2020 року, в якій вказано, що в разі істотного збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню порівняння вартості майна до та після поліпшень, внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тому, позивач ОСОБА_1 просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 57,8 кв.м, площа земельної ділянки 668 кв.м (кадастровий номер 1213000000:01:005:0010); здійснити поділ спільного майна подружжя шляхом визнання права власності ОСОБА_1 на 60% частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 57,8 кв.м, площа земельної ділянки 668 кв.м (кадастровий номер 1213000000:01:005:0010) (а.с.161-164).

19.04.2021 року відповідачем за первісним позовом подано відзив на додаткові обґрунтування позивача, в якому він вказав, що ОСОБА_1 не доведено саме внаслідок яких чинників відбулася зміна вартості нерухомого майна, а надані нею розрахункові документи на будівельні матеріали жодним чином не доводять, що в будинку АДРЕСА_1 були проведені будь-які будівельні роботи, та що саме ці будівельні матеріали були використані на проведені будівельні роботи в спірному будинку. Витрати на оплату комунальних послуг ОСОБА_1 можуть мати місце, оскільки ОСОБА_2 деякий час не проживав у будинку з дружиною та її сином, саме вони ї користувалися наданими послугами. Вважає, що позивачем не доведено факту істотного збільшення вартості спірного майна та факту спільних затрат на придбання спірного майна.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити. Зустрічний позов не визнала, оскільки вважає, що вартість будинку з моменту його придбання в період шлюбу до розірвання шлюбу у 2018 році значно збільшилась, в тому числі за рахунок її коштів та праці, тому просила відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_2 .

У судовому засіданні відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, вважаючи, що спірне майно, хоч і придбане ним в період шлюбу, але за його особисті кошти, тому просив задовольнити його зустрічні вимоги до ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_3 , яка є сусідкою позивача ОСОБА_1 суду пояснила, що ОСОБА_1 працювала на двох роботах, а її чоловік в цей час зловживав алкоголем та виносив метал з їх будинку. У ремонті будинку участі не приймав.

Свідок ОСОБА_4 суду повідомила, що вона є невісткою ОСОБА_1 , так як співмешкає із її сином. Крім того, зазначила, що ОСОБА_2 практично не жив з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 , а коли був вдома, вживав алкогольні напої, участі у будівництві літньої кухні та гаражу, які б були зруйновані та побудовані знов, не приймав. ОСОБА_2 викрадав метал з подвір`я.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що позивач є її колишньою невісткою, а відповідач її сином, який продавши, отриманий ним від діда у спадок будинок за 35 тисяч доларів, купив будинок у м. Синельникове Дніпропетровської області за 26 тисяч доларів, в якому за власні кошти зробив його оновлення. ОСОБА_1 працювала прибиральницею, а ОСОБА_2 в охоронній структурі. Вона не знає такого, щоб ОСОБА_1 продавала належне їй нерухоме майно з метою придбання спірного будинку та його облаштування.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що є сусідом за місцем проживання відповідача ОСОБА_2 , який у 2011 році розпочав будівельні роботи у своєму будинку. На той час дружина ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , яка є позивачем у справі, працювала прибиральницею, і не мала коштів на придбання тих матеріалів та у тій кількості, що були завезені тоді для будівництва.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що є сусідом ОСОБА_2 . Сторони у справі переїхали для проживання у будинок АДРЕСА_1 у 2009 році, а у 2011 році розпочали його ремонт: розібрали гараж, літню кухню обклали шлакоблоком, замінили вікна, двері, встановили новий штахет, у середині будинку зробили ремонт, встановили електрообігрів. Всі ці витрати ніс ОСОБА_2 , за кошти, що залишились в нього від продажу іншого будинку. Йому не відомо, щоб позивач ОСОБА_1 мала кошти на той об`єм робіт, що був зроблений в будинку.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що є сусідкою сторін у справі, якій відомо, що відповідач ОСОБА_2 продав будинок, за кошти від якого придбав будинок АДРЕСА_1 ., а кошти, що залишилися, витратив на відновлювальні будівельні роботи.

Таким чином, суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, вивчивши матеріали справи, прийшов до наступного.

З наданих суду матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , перебували у шлюбі з 01 липня 2008 року, зареєстрованому Кіровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, за актовим записом №177 (а.с.6), який розірвано 21 березня 2018 року рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області, що набрало законної сили 21 квітня 2018 року (а.с.7).

20 серпня 2009 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 продав за договором купівлі-продажу, за ціною 128661 грн., будинок АДРЕСА_2 , належний йому на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 06.07.2001 року Дніпропетровською районного державною нотаріальною конторою (а.с.43).

04 вересня 2009 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_9 набув у власність, в період шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Синельниківського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, за ціною 90340 грн., житловий будинок з відповідними надвірними побудовами та спорудами за АДРЕСА_1 (а.с.44).

Відповідно до ч.1 ст. 60 СК України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч.ч. 1,6.7 ст. 57 СК України, яка була чиною на час виникнення правовідносин, визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до ст. 62 СК України, визначено, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 СК України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Отже, виходячи із аналізу зазначених норм, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд вважає доведеним відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 , що житловий будинок, який є предметом спору між колишнім подружжям, придбано ОСОБА_2 за його особисті кошти в період шлюбу з ОСОБА_1 , внаслідок продажу належного йому майна, отриманого до шлюбу, в порядку спадкування, що підтверджено відповідними правовстановлюючими документами.

Таким чином, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Під час розгляду справи позивач за первісним позовом ОСОБА_1 також посилалась на те, що під час шлюбу істотно збільшилася внаслідок її з ОСОБА_2 спільних трудових, грошових затрат, а також її затрат як другого з подружжя, вартість житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, у зв`язку з інфляцією, збільшення вартості будинку за період шлюбу сторін відбулося на 94,6%, що еквівалентно 305723 грн. 36 коп., за її підрахунком, з урахуванням копії Зведеного акту вартості будинків, який знаходиться в матеріалах справи, в якому зазначено балансову вартість будинку у сумі 481525 грн. станом на 17.10.2016 року, власником якого є ОСОБА_2 , тому вказане нерухоме майно має бути визнано судом об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В підтвердження своєї матеріальної спроможності ОСОБА_1 надала суду відомості з державного реєстру фізичних осіб-платників податків, якими доводить отримання нею доходів з 1 кварталу 2008 року по 4 квартал 2017 рік, а також призначення їй з 01.03.2021 року пенсії за віком, згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Відповідно до довідки, виданої 17.06.2020 року квартальним комітетом №24 Синельниківської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_2 не проживав в період з квітня 2018 року по 17.06.2020 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.62).

Але, суд, розглядаючи справу, встановив, що після продажу відповідачем ОСОБА_2 нерухомого майна, яке було його особистою приватною власністю, останній придбав спірний будинок, і різниця між проданим та придбаним будинками у 2009 році становила 38321 грн. Дані грошові кошти ОСОБА_2 витратив на поліпшення стану, проведення ремонту будинку, що підтверджено показами свідків в судовому засіданні і не заперечувалось позивачем ОСОБА_1 .

Суд не приймає до уваги покази свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині, що ОСОБА_2 зловживав алкоголем та здійснював крадіжки металу з домоволодіння, оскільки іншими письмовими доказами дані обставини не підтверджені.

Також, ОСОБА_1 надано суду копії товарних чеків в період з 2015 року по 2019 рік, на придбання будівельних матеріалів, але суд не приймає їх як достовірні докази, оскільки з них не можливо встановити дійсність їх придбання саме ОСОБА_1 , і безпосередньо за її особисті грошові кошти, а на одній з квитанцій взагалі відсутній рік її видачі (а.с.173-176).

Суд звертає увагу позивача ОСОБА_1 на те, що вартість майна, що підлягає поділу між подружжям, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи в суді, однак такого доказу суду не надано.

Під час слухання справи, судом було роз`яснено право позивача за первісним позовом ОСОБА_1 на призначення у справі експертизи, яке нею реалізовано не було.

З огляду на вищевикладені обставини, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволеними бути не можуть, у зв`язку із недоведеністю, а зустрічний позов відповідача ОСОБА_2 слід задовольнити у повному обсязі, як належним чином обґрунтований у визначений законом спосіб.

Розподіл судових витрат провести відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Судові витрати з відповідача стягненню не підлягають, за заявою позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 57,60,62,70,71 СК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ відмовити.

Зустрічну позовну заяву задовольнити визнати житловий будинок з відповідними надвірними побудовами та спорудами АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці розміром 668 кв.м., придбаний на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 04 вересня 2009 року посвідченого приватним нотаріусом Синельниківського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ситник О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1046, особистою приватною власністю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати в розмірі 840 (вісімсот сорок гривень) 80 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області безпосередньо шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складено 30 липня 2021 року.

Суддя:А. В. Твердохліб