Ухвала

від 29.07.2021 по справі 699/1060/18

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/41/21 Справа № 699/1060/18 Категорія: ч.1 ст.190 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:

Головуючого - судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засіданняОСОБА_5 прокурорівОСОБА_6 , ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8

захисника ОСОБА_9

представника потерпілого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції ОСОБА_7 на вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 25 жовтня 2019 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Макарова Сахалінської області Російської Федерації, зареєстрованого АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , громадянина України, з вищою освітою, одруженого, пенсіонера, раніше не судимого,

визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України через відсутність в його діях складу злочину.

Вирішено долю речових доказів,

в с т а н о в и л а :

Органами досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, тобто в тому, що він, отримуючи на підставі рішення Управління соціального захисту населення Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації від 30.04.2015 щомісячну адресну допомогу особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, маючи умисел, направлений на незаконне заволодіння грошовими коштами Державного бюджету України шахрайським способом, переслідуючи при цьому ціль незаконного збагачення, діючи умисно з корисливих мотивів, з метою отримання соціальної допомоги у формі щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, шляхом обману, всупереч п. 11 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» (далі - Порядок), не повідомив Управління соціального захисту населення Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації, що розташоване за адресою: вул. Ярослава Мудрого, 125, м. Корсунь-Шевченківський, Черкаська область, про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги, а саме щодо наявності у власності дружини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , який вона придбала згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу №342 від 17.04.2015, що в свою чергу, відповідно до п.6 Порядку, позбавило б останнього права на отримання вищевказаної соціальної допомоги, внаслідок чого в період з 01.05.2015 по 24.05.2015 заволодів призначеною соціальною допомогою на суму 884,00 грн., чим спричинив Управлінню соціального захисту населення Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації матеріальну шкоду на вказану суму.

Згідно пред`явленого обвинувачення, в послідуючому, він же, продовжуючи свій єдиний умисел, направлений на незаконне заволодіння грошовими коштами Державного бюджету України, шахрайським способом, переслідуючи при цьому ціль незаконного збагачення, діючи умисно 22.05.2015, у невстановлений органами досудового розслідування час, з корисливих мотивів, з метою отримання соціальної допомоги у формі щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, шляхом обману, що виразився у приховуванні інформації щодо наявності у власності дружини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , який вона придбала згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу №342 від 17.04.2015, що в свою чергу, відповідно до п. 6 Порядку, позбавило б останнього права на отримання вищевказаної соціальної допомоги, подав заяву до Управління соціального захисту населення Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації, яка в подальшому стала підставою для продовження виплати щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, внаслідок чого за період з 25.05.2015 по 24.11.2015 заволодів призначеною грошовою допомогою у сумі 6188,00 грн., чим спричинив Управлінню соціального захисту населення Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації матеріальну шкоду на вказану суму.

Згідно пред`явленого обвинувачення, в послідуючому, він же, продовжуючи свій єдиний умисел, направлений на незаконне заволодіння грошовими коштами Державного бюджету України, шахрайським способом, переслідуючи при цьому ціль незаконного збагачення, діючи умисно 25.11.2015, у невстановлений органами досудового розслідування час, з корисливих мотивів, з метою отримання соціальної допомоги у формі щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, шляхом обману, що виразився у приховуванні інформації щодо наявності у власності дружини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , який вона придбала згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору-купівлі продажу №342 від 17.04.2015, що в свою чергу, відповідно до п. 6 Порядку, позбавило б останнього права на отримання вищевказаної соціальної допомоги, подав заяву до Управління соціального захисту населення Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації, яка в подальшому стала підставою для продовження виплати щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, внаслідок чого за період з 25.11.2015 по 31.03.2016 заволодів призначеною грошовою допомогою у сумі 4420,00 грн., чим спричинив Управлінню соціального захисту населення Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації матеріальну шкоду на вказану суму.

Згідно пред`явленого обвинувачення, в послідуючому, він же, продовжуючи свій єдиний умисел, направлений на незаконне заволодіння грошовими коштами Державного бюджету України, шахрайським способом, переслідуючи при цьому ціль незаконного збагачення, діючи умисно 06.04.2016, у невстановлений органами досудового розслідування час, з корисливих мотивів, з метою отримання соціальної допомоги у формі щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, шляхом обману, що виразився в приховуванні інформації щодо наявності у власності дружини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , який вона придбала згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору-купівлі продажу №342 від 17.04.2015, що в свою чергу, відповідно до п. 6 Порядку, позбавило б останнього права на отримання вищевказаної соціальної допомоги, подав заяву до Управління соціального захисту населення Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації, яка в подальшому стала підставою для продовження виплати щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, внаслідок чого за період з 06.04.2016 по 01.08.2016 заволодів призначеною грошовою допомогою у сумі 3388,67 грн., спричинивши Управлінню соціального захисту населення Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації матеріальну шкоду на вказану суму.

Таким чином, ОСОБА_8 інкриміноване те, що він своїм єдиним умислом, направленим на незаконне заволодіння грошовими коштами Державного бюджету України, шахрайським способом, за період з 01.05.2015 по 01.08.2016 незаконно отримав кошти адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та району проведення антитерористичної операції на суму 13112,67 грн..

Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_8 кваліфіковані як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).

Вироком Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 25 жовтня 2019 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України через відсутність в його діях складу злочину.

Не погоджуючись з оскаржуваним вироком суду прокурор, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 25 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_8 через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. У ході апеляційного розгляду прокурор просила повторно допитати свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , представника потерпілого ОСОБА_13 , а також дослідити усі наявні у кримінальному провадженні докази, надані суду під час судового розгляду кримінального провадження та матеріали, які характеризують обвинуваченого. Також апелянт просила ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим та засудити за ч.1 ст.190 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.. На підстав ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказувала на те, що, на її думку, вирок суду першої інстанції є незаконним та підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Так, відповідно до ст. 374 КПК України та п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» у мотивувальній частині виправдувального вироку належить викласти формулювання обвинувачення, за яким підсудного було віддано до суду; результати дослідження, аналізу і оцінки доказів як тих, що були зібрані на попередньому слідстві, так і поданих у судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину; відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину.

Таким чином, вирок суду відповідно до ст. 370 КПК України та п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанови Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», повинен ґрунтуватися на всебічному, повному і об`єктивному розгляді судом всіх обставин справи у їх сукупності.

Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

При цьому, включати у реабілітуюче рішення формулювання, які ставлять під сумнів невинність виправданого, не допускається.

Виходячи із положень ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок у зв`язку з недоведеністю вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення ухвалюється у випадках, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його обвинуваченим.

Так, згідно з вимогами п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи виправданою зазначається формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо. А п. 17 постанови роз`яснено, що при постановленні вироку суд колегіально чи суддя одноособово, в умовах, що виключають будь-яке втручання у вирішення конкретних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Однак, всупереч вказаних положень кримінального процесуального закону та судової практики судом першої інстанції вказаних вимог закону, на думку апелянта, не дотримано.

Виправдовуючи ОСОБА_8 у зв`язку з тим, що не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, суд дійшов висновків, які не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, і не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, на що під час судового розгляду обґрунтовано вказував прокурор.

Суд, обґрунтовуючи рішення стосовно ОСОБА_8 з реабілітуючих підстав, зазначив, що у діянні обвинуваченого ОСОБА_8 відсутня суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, оскільки не встановлено наявність в його діях прямого умислу на заволодіння чужим майном шляхом обману.

При цьому, суд всупереч положень ст.ст. 9, 22, 23, 370, 374 КПК України, ухвалюючи вирок з реабілітуючих підстав, врахував лише доводи сторони захисту, зокрема покази самого ОСОБА_8 , як доказ його невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, безпідставно визнавши такими, що заслуговують на увагу, його свідчення про відсутність умислу та корисливого мотиву, спрямованих на заволодіння бюджетними коштами, оскільки грошові кошти було добровільно повернуто обвинуваченим. Натомість упереджено підійшов до оцінки всіх доказів обвинувачення.

Так, судом не взято до уваги показання свідка ОСОБА_12 , яка стверджувала суду про те, що вона особисто оформляла документи на одержання допомоги ОСОБА_8 та кожного разу під час написання ОСОБА_8 заяв на продовження виплати допомоги, вона роз`яснювала йому про необхідність повідомляти про зміни, що впливають на її призначення, в тому числі зміни у складі сім`ї, придбання житла, автомобіля.

Також, допитаний обвинувачений ОСОБА_8 в суді вказав, що звернувся із заявою до Управління соціального захисту населення Корсунь-Шевченківської РДА за отриманням допомоги як внутрішньо переміщена особа та заповнив відповідні заяви. Заяву про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території та про призначення щомісячної адресної допомоги написані ним 01.04.2015, а житло придбано 17.04.2015. Кожний раз писав заяви лише одному працівнику соцзахисту. На запитання суду про те, чому не повідомив про те, що є житло, ОСОБА_8 відповів, що «думав, як вижити».

Крім того, суд у вироку не відобразив повноту наданих показів свідка ОСОБА_11 , яка вказала, що лише у липні 2016 року працівники Управління соціального захисту отримали доступ до Реєстру речових прав на нерухоме майно і лише тоді змогли перевірити достовірність інформації, вказаної в заявах, та законність отримання вказаної допомоги. Під час перевірки Реєстру виявили, що ОСОБА_8 не мав права на отримання допомоги, оскільки у власності його дружини був будинок. Після чого, зробивши перерахунок виплачених коштів повідомили про це ОСОБА_8 , який почав відшкодовувати кошти. Також свідок ОСОБА_11 вказала, що людина, яка приймає документи на отримання такої допомоги обов`язково повідомляє особу, про необхідність повідомляти про зміни, що впливають на її призначення.

Крім того, покази свідка ОСОБА_11 свідчать про те, що лише з отриманням доступу до Реєстру працівники Управління соціального захисту населення здійснили перевірку відомостей, зазначених у заявах ОСОБА_8 та встановили наявність житлового приміщення у його дружини.

Вказане підтверджується наявною в матеріалах справи, однак залишеною поза увагою суду, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав, сформованою працівником Управління за №63858627 від 20.07.2016 (а.с.189).

Оцінку вказаному документу, всупереч вимогам ст.ст. 9, 22, 23, 370, 374 КПК України судом взагалі не надано та не вказано його, як доказ, наданий стороною обвинувачення.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, Управління соціального захисту населення Корсунь-Шевченківської РДА належно виконало свої обов`язки, оскільки відразу після встановлення обставини, що впливає на призначення допомоги, рішенням від 22.07.2016 ОСОБА_8 відмовлено у наданні допомоги переміщеним особам на проживання з підстави, що сім`я володіє житловим приміщенням не на окупованій території (а.с.85).

Тому, твердження суду про те, що фахівцями управління соцзахисту не було в достатній мірі роз`яснено особливості застосування Постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 01.10.2014, а тому надмірна сплата обвинуваченому коштів з державного бюджету мала місце не внаслідок злочинних дій останнього, а внаслідок помилки, яку не було своєчасно виявлено державними службовцями є необгрунтоване та побудоване на показаннях самого ОСОБА_8 , які є суперечливими та не узгоджуються з іншими доказами, наявними у справі.

Жодного аналізу та оцінки не надав суд і акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 08.07.2016, складеного на уповноваженого представника сім`ї ОСОБА_8 , в якому зазначено, що покупку або оплату послуг, вартість яких перевищує десятикратну величину прожиткового мінімуму сім`я не здійснювала, що не відповідає дійсності. (а.с. 191).

Як убачається з вироку суду та матеріалів провадження, місцевим судом не дотримано вимог кримінального процесуального закону щодо аналізу та оцінки доказів у провадженні.

В порушення вимог ст. ст. 85, 86, 94, 370 КПК України суд не надав будь-якої оцінки письмовим доказам наданих стороною обвинувачення, а саме завіреній копії особової справи ОСОБА_8 , заведеної в Управлінні соціального захисту населення Корсунь-Шевченківської РДА та долученої до матеріалів кримінального провадження в порядку ч. 2 ст. 93 КПК України (а.с. 168-169).

Натомість, суд необґрунтовано визнав недопустимими докази, а саме оригінали документів з особової справи ОСОБА_8 , які були приєднані слідчим до матеріалів справи за заявою представника потеплілої сторони ОСОБА_13 .

Так, у постанові Верховного Суду України від 9 червня 2016 року зазначено, що Конституційний Суд України у рішенні № 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України зазначив, що визнаватися допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, а натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченому статтею 89 Кримінального процесуального кодексу.

Частиною першою статті 87 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав і свобод людини.

Визнаючи надані оригінали документів з особової справи ОСОБА_8 , недопустимими, суд не зазначає в чому саме полягало істотне порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а тому зроблений висновок є передчасним та таким що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального законодавства.

Суд в цілому упереджено підійшов до оцінки матеріалів кримінального провадження, не надав оцінки доказам обвинувачення.

Зокрема, зміст заяви про призначення допомоги свідчить про те, що особа, котра її підписує розуміє, що така допомога призначається саме для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг особам, котрі не мають у володінні житлового приміщення. Крім того, в заяві міститься посилання на те, що особа поінформована, що інформація подана у заяві, а також документи додані до неї, можуть бути перевірені органами соціального захисту населення для забезпечення цільового використання коштів.

Не дотримавшись вказаних вимог кримінального процесуального закону при наданні оцінки доказів обвинувачення у кримінальному провадженні, суд залишив поза увагою законодавчі акти, що регулюють порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам.

Так, суд не врахував постанову Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505, якою затверджено «Порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» (далі-Порядок № 505), згідно з яким грошова допомога за заявою одного з членів сім`ї не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім`ї має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території, населені пункти, на територіях яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Відповідно до п. 2 Порядку № 505 грошова допомога надається особам з дня звернення за її призначенням та виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

Також в п. 6 Порядку № 505 зазначено обставини, коли грошова допомога не призначається, в тому числі, у разі, коли заявник або будь-хто з членів сім`ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та районах проведення антитерористичної операції.

Крім того, відповідно до п. 11 Порядку №505, уповноважений представник сім`ї, якому призначено грошову допомогу, зобов`язаний повідомляти уповноваженому органу про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги, протягом трьох днів з дня виникнення таких обставин.

Однак, суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_8 діючи всупереч п. 6 Порядку № 505, при поданні до Управління заяв про продовження виплати допомоги тричі не повідомив про наявність у його дружини право власності на будинок та не долучив до них копії відповідних документів на підтвердження цього.

Натомість, вказавши на лексичний зміст заяв ОСОБА_8 , що зумовлений недостатньою обізнаністю щодо умов отримання такої допомоги, суд не врахував, що власноручно написані заяви від 22.05.2015, 25.11.2015 те 06.04.2016 про продовження виплати допомоги на проживання, містять лише вказівку про відсутність змін у складі сім`ї, яка відповідно до п. 6, 7 Постанови №505 теж є обставиною, що впливає на призначення допомоги. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_8 все таки був обізнаний повідомляти про обставини, які впливають на призначення та перерахунок допомоги, однак про таку обставину як наявність у дружини житла замовчав.

Таким чином, суд всупереч вимог ст.ст. 94, 370 КПК України, не проаналізувавши наявні у провадженні докази, безпідставно віддав перевагу доводам сторони захисту про необізнаність обвинуваченого ОСОБА_8 з порядком надання грошової допомоги, не надавши будь-якої оцінки його діям, спрямованим на приховання наявності у власності нерухомого майна.

Залишення без оцінки вказаних документів свідчить про намагання суду уникнути у вироку посилань на докази, які ставлять під сумнів невинуватість ОСОБА_8 , тобто про упередженість суду при оцінці доказів обвинувачення, оскільки ними встановлено неправомірність дій обвинуваченого, спрямовану на отримання шляхом обману грошової допомоги, яка підлягає виплаті з бюджету.

Враховуючи викладене, прокурор вважає, що вирок суду про відсутність у діях ОСОБА_8 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, належним чином не обґрунтований та не мотивований, оскільки місцевий суд не врахував всіх досліджених судом доказів та не встановив всіх фактичних обставин кримінального провадження, яким у їх сукупності, повинен був дати оцінку.

Про правильність позиції прокурора щодо наявності складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, свідчить позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 31.10.2019 у справі № 711/5284/18, якою скасовано реабілітуюче рішення суду апеляційної інстанції та вказано на наявність умислу щодо заволодіння державними коштами шляхом обману.

Враховуючи викладене, допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, відсутність належного аналізу всіх доказів, на яких ґрунтувалося обвинувачення, а також суперечливість висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам справи, вказують на незаконність вироку Корсунь-Шевченківського районного суду щодо ОСОБА_8 .

В запереченні обвинуваченого ОСОБА_8 висловлюється його позиція щодо необхідності відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора ОСОБА_7 , оскільки, на його думку, апеляційна скарга прокурора є безпідставною, необґрунтованою та, відповідно, не підлягає задоволенню.

Зміст даного заперечення полягає в тому, що доводи сторони обвинувачення щодо доведеності вини обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 190 ч. 1 КК України, на думку обвинуваченого ОСОБА_8 , є безпідставними та необґрунтованими.

Для кваліфікації дій особи за ст. 190 КК України підлягають з`ясуванню та доказуванню наявність умислу особи на привласнення майна потерпілого, факт зловживання довірою потерпілого або його обман.

Згідно ст. 91 ч. 1 п. 1, 2 КПК України «у кримінальному провадженні доказуванню підлягають подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення».

Згідно ст. 92 ч. 1 КПК України «Обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого».

Як вбачається зі змісту заяв обвинуваченого на продовження виплат, він вказував про відсутність змін саме у складі сім`ї, тобто, повідомляв про відсутність змін, саме у сімейному стані. Про майновий стан ним не було зазначено взагалі.

Докази, надані стороною обвинувачення, не підтверджують, що обвинувачений під час подання заяви на продовження виплат, умисно приховав факт наявності у його дружини житла від працівників УСЗН з метою отримання адресної допомоги. На підтвердження наявності суб`єктивної сторони даного злочину сторона обвинувачення посилається лише на показання свідка ОСОБА_12 .. При цьому ОСОБА_8 ставить під сумнів те, що свідок ОСОБА_12 може пам`ятати те, що вона говорила конкретній особі 3 роки тому.

До того ж, звертає увагу суду на те, що показання свідка ОСОБА_12 є показаннями свідка, який є працівником Управління соціального захисту населення Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації (далі - УСЗН), а отже, свідок ОСОБА_12 є заінтересованою та залежною від УСЗН особою.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що обвинуваченому були роз`яснені положення Порядку № 505, в тому числі, що обвинуваченому було роз`яснено про наявність обов`язку повідомляти УСЗН про наявність у нього чи у членів його сім`ї власного житла та наслідків неповідомлення про це, стороною обвинувачення не було надано, що свідчить про відсутність обізнаності обвинуваченого з відповідним Порядком № 505 та його умовами.

Встановленої форми заяви на продовження допомоги немає, заява була написана обвинуваченим власноручно, за вказівкою працівників УСЗН. Обвинувачений вказував у заявах лише ті дані, про які йому сказав працівник УСЗН.

Стороною обвинувачення не спростовано належними доказами, зокрема письмовими, твердження обвинуваченого, що він не був обізнаний із вимогами Порядку № 505, та те, що він не знав, що не має права на отримання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, оскільки його дружина мала у власності будинок.

Таким чином, стороною обвинувачення не було надано доказів на підтвердження наявності прямого умислу в діях обвинуваченого на заволодіння чужим майном шляхом обману, тобто суб`єктивної сторони даного злочину.

За таких обставин доказів, на які посилається сторона обвинувачення, недостатньо для доведення наявності в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 1 КК України, тому обвинувачений підлягає виправданню.

Також автор заперечення просив врахувати, що обвинувачений після припинення виплати йому допомоги, добровільно сплачував кошти в рахунок повернення сум виплат, що було підтверджено в судовому засіданні. При цьому, відомості в ЄРДР щодо вчинення обвинуваченим шахрайства було внесено лише через 2 роки після відмови УСЗН у продовженні виплат обвинуваченому та слідчим і стороною обвинувачення належної оцінки зазначеним фактам надано не було.

До того ж, прошу взяти до уваги, що обвинувачений за отримані в якості допомоги кошти ніяким чином не збагатився, жодних шахрайських дій він не вчинив, нікого не обманув, раніше ніколи до кримінальної відповідальності не притягався, є законослухняним громадянином.

Також ОСОБА_8 вказав, що навіть якщо б був обізнаний щодо умов Порядку № 505, то його дії, з урахуванням положень пункту 11 Порядку № 505, не передбачені кримінальним законом як злочин, через відсутність всіх елементів складу злочину, а тому такі дії слід було б кваліфікувати як цивільний делікт, оскільки відносини у сфері нарахування та виплати матеріального забезпечення внутрішньо переміщеним особам за своїм змістом є цивільно-правовими, і спори, які виникають із цих правовідносин, підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.09.2014 року у справі № 5-2065км14.

Таким чином, ОСОБА_8 вважає, що Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області своїм вироком від 25.10.2019 обґрунтовано та мотивовано визнав його невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 190 ч. 1 КК України через відсутність в його діях складу злочину, а також обґрунтовано зазначив, що в діяннях ОСОБА_8 відсутня суб`єктивна сторона щодо спрямованості умислу та корисливого мотиву та об`єктивна сторона правопорушення.

В судовому засіданні апеляційної інстанції прокурори ОСОБА_7 та ОСОБА_6 змінили апеляційні вимоги та просили вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 25.10.2019 у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_8 за ч.1 ст.190 КК України скасувати через істотне порушення кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

В обґрунтування зміненої апеляційної скарги прокурори вказали, що відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, а вирок суду першої інстанції повинен відповідати вимогам ст. 374 КК України.

Проте, як вбачається з аудіозапису судового засідання в Корсунь-Шевченківському районному суді Черкаської області від 25.10.2019, суд після виходу з нарадчої кімнати проголосив виправдувальний вирок, текст якого істотно відрізняється від тексту вироку, наявного в матеріалах кримінального провадження. Зокрема, у наявному в матеріалах кримінального провадження вироку міститься текст, який не оголошувався судом першої інстанції під час проголошення судового рішення.

Таким чином, судом першої інстанції допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до правової позиції колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.12.2018 № 505/4269/16-к, є підставою для скасування судового рішення відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.438 КПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги із змінами до неї, колегія суддів вважає наступне.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог ч.2 ст.371 КПК вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд.

Згідно з ч.1 ст.376 КПК судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз`яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.

Відповідно до ч.1 ст.412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що відповідно до аудіозапису судового засідання у Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 25.10.2019, суд після виходу з нарадчої кімнати проголосив виправдувальний вирок, який істотно відрізняється від тексту вироку, наявного в матеріалах кримінального провадження.

Так, у мотивувальній та резолютивній частині наявного в матеріалах кримінального провадження вироку міститься текст, який не оголошувався судом першої інстанції під час проголошення судового рішення. Різниця складає більше двох сторінок друкованого тексту.

Отже, на думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, судом першої інстанції допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки наведені порушення є істотними і такими, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, то вирок районного суду щодо ОСОБА_8 на підставі ч.1 ст.412 КПК України підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду при прийнятті рішення, враховує також правову позицію колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.12.2018 № 505/4269/16-к, оскільки такі порушення є підставою для скасування судового рішення відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.438 КПК України.

У зв`язку зі встановленням вказаного істотного порушення норм КПК України, яке перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегія суддів апеляційного суду відповідно до вимог ч.2 ст.415 КПК України позбавлена можливості перевірити інші доводи, викладені в апеляційній скарзі прокуратури.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 370, 404, 405, 407, 412, 415, 419 КПК України, колегія суддів, судової палати, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 у зміненому виді задовольнити.

Вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 25.10.2019 року, щодо ОСОБА_8 , який визнаний невинуватим та виправданий за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України скасувати в зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону України, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 за ч.1 ст.190 КК України призначити на новий судовий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: