Постанова

від 03.08.2021 по справі 131/900/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 131/900/19

Провадження № 22-ц/801/1607/2021

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2021 рокуСправа № 131/900/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.

суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В.

за участю секретаря судового засідання: Кузьменка Б.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу № 131/900/19 за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства Жорнище про розірвання договору оренди землі,

за апеляційною скаргою представника відповідача Публічного акціонерного товариства Жорнище - адвоката Гончара Олександра Івановича на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 07 травня 2021 року, ухвалене у складі судді Олексієнко О.Ю.,

ПОСТАНОВИВ:

15 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Жорнище про розірвання договору оренди землі.

В заяві зазначала, що 19 листопада 2014 року вона уклала з відповідачем договір оренди землі № 832 строком на 10 (десять) років, щодо належної їй земельної ділянки площею 2, 2044 га, кадастровий номер 0521282400:03:000:0009, що розташована на території Жорницької сільської ради.

За умовами договору оренди землі, раз на рік, але не пізніше 15 грудня поточного року, орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату в розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки землі, яка на момент підписання договору становила 40 243 грн 71 коп., що у сумі складає 1609, 75 грн (4 % від 40 243, 71 грн), або в натуральній формі сільгосппродукцією, яка виробляється орендарем за ціною не більшою за закупівельну в регіоні (пункт 9; 11 Договору).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації (пункт 10 Договору).

Відповідно до пункту 13 договору оренди землі, підвищення цін і тарифів, зміна коефіцієнтів індексації, визначених законодавством є однією із підстав щорічного перегляду розміру орендної плати.

За офіційними даними Державної Служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у 2014 році становив 1, 249 % (а.с. 19) з урахуванням якого нормативно грошова оцінка становила не 40 243. 71 грн., а 50 264, 39 грн. (40 243, 71 х 1, 249).

Звідси, орендар мав сплачувати вже з 2014 року не 1609, 75 грн., а 2010, 57 грн (4 % від 50 264, 39 грн).

Недоплата за 2014 рік становить 400, 82 грн (2010, 57 грн - 1609, 75).

У 2015 році становив 1,2 % (а.с. 19) з урахуванням якого нормативно грошова оцінка становила 60 317, 27 грн. (50 264, 39 х 1,2%).

Звідси, орендар мав сплачувати з 2015 року вже 2412, 69 грн (4 % від 60 317, 27 грн).

Недоплата за 2015 рік становить 802,94 грн (2412, 69 грн - 1609, 75).

В період 2016 - 2018 років орендар не доплачував щороку по 802, 94 грн.

Загальна сума недоплати за вказаний період склала 2 408, 82 грн (802, 94 х 3 роки).

За офіційними даними Державної служби статистики України у період дії договору оренди землі підвищилися ціни і тарифи, що відповідно до умов пункту 13 договору оренди землі було підставою щорічного перегляду розміру орендної плати.

Так, ріст цін виробників промислової продукції ( в тому числі харчової) за період дії договору оренди землі був таким: за 2014 рік - 17,1 %; за 2015 рік - 36,0 %; за 2016 рік - 20,5%; за 2017 рік - 26,4%; за 2018 рік - 17,4%.

Тобто, орендна плата з урахуванням її індексації мала б зрости у 2014 рік на 343,80 грн (2010,57грн : 100 х17,1%); у 2015 рік на 868,57 грн (2412,69 грн : 100 х 36%); у 2016 рік на 494,60 грн. (2412,69 грн : 100 х 20,5); у 2017 рік на 636,95 грн (2412,69 грн : 100 х 26,4%); у 2018 рік на 419,80грн. (2412,69 грн : 100 х 17,4%). Загальна сума недоплат зазначених сум за вказаний період становить 2 763, 72 грн.

За викладених обставин, позивачка ОСОБА_1 вважає, що неналежним виконанням своїх обов`язків відповідач значною мірою позбавив її права на отримання доходів на які вона розраховувала при укладенні договору оренди землі.

З урахуванням викладеного та на підставі статей 13, 15, 32 Закону України Про оренду землі, статті 141 ЗК України, статті 526 ЦК України позивачка просила розірвати договір оренди землі № 832 від 19 листопада 2014 року укладений між нею та відповідачем.

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 07 травня 2021 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ Жорнище адвокат Гончар Олександр Іванович просить рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 07 травня 2021 року скасувати і ухвалити нове про відмову у позові, посилаючись на підстави для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення, передбачені пунктами 1-2 частини першої та частини другої статті 376 ЦПК України.

Зокрема, в апеляційній скарзі зазначається, що справу розглянуто без участі представників ПАТ Жорнище , судом не надано оцінки доводам викладеним у заявах товариства. Договором про оренду землі не передбачено автоматичної зміни розміру орендної плати, а орендна плата в натуральній формі не підлягає індексації. Вимоги за цим позовом не є негаторними. Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Якименко О.О. не приймав участі у розгляді цієї справи, а тому витрати на оплату послуг адвоката є неспівмірними.

До Вінницького апеляційного суду 30 липня 2021 року надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Якименко О.О. в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін .

Учасники справи в судове засідання не з`явились про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

У відзиві на апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Якименко О.О. зазначено, що розгляд справи просять провести у відсутність позивача та його представника.

Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги встановив наступне.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, у повній мірі оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

По справі встановлено, що 19 листопада 2014 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ Жорнище було укладено договір оренди земельної ділянки № 832 строком на 10 (десять) років, щодо належної ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2, 2044 га, кадастровий номер 0521282400:03:000:0009, що розташована на території Жорницької сільської ради (а.с. 7-8).

Згідно з актом прийому - передачі об`єкта оренди за договором оренди від 19 листопада 2014 року, який є додатком до договору оренди землі № 832 від 19 листопада 2014 року орендодавець ОСОБА_1 передала, а орендар ПАТ Жорнище прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 0521282400:03:000:0009, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 9).

Відповідно до пунктів 9; 10; 11 договору оренди землі, раз на рік, але не пізніше 15 грудня поточного року, орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату в розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки землі, яка на момент підписання договору становила 40 243 грн 71 коп., що у сумі складає 1609, 75 грн (4 % від 40 243, 71 грн), або в натуральній формі сільгосппродукцією, яка виробляється орендарем по ціні не більшою за закупівельну в регіоні. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації.

Відповідно до пункту 13 договору оренди землі, підвищення цін і тарифів, зміна коефіцієнтів індексації, визначених законодавством є однією із підстав щорічного перегляду розміру орендної плати.

Згідно із розрахунком позивачки ОСОБА_1 та її доводами викладеними у позовній заяві факт систематичної сплати орендної плати не у повному обсязі мав місце в період дії договору оренди землі № 832 від 19 листопада 2014 року, а саме з 2014 року по 2018 рік включно (а.с. 2-6).

Отже, висновок суду першої інстанції, що позовна вимога ОСОБА_1 стосується лише періоду 2014-2015 років не відповідає обставинам справи, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

В обґрунтування наданого розрахунку позивачка посилалася на офіційні дані Державної Служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та Державної служби статистики України (а.с. 12-19).

За офіційними даними Державної Служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (а.с. 19), коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у 2014 році становив 1, 249 %, а у 2015 році 1,2 %. З урахуванням визначених коефіцієнтів, за твердженням позивачки нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки у 2014 році автоматично мала б зрости до 50 264, 39 грн. (40 243, 71 х 1, 249), а у 2015 році до 60 317, 27 грн (50 264, 39 грн х 1,2).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі, який, за змістом статті 13 цього Закону є договором, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про оренду землі" орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, є однією із істотних умов договору.

У статті 21 цього Закону передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, розмір якої, умови і строки внесення встановлюються за згодою сторін у договорі (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України) та обчислення якої здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором.

За змістом статті 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

У частині 3 статті 653 ЦК України визначено, що у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Апеляційний суд вважає слушними аргументи скаржника про безпідставність збільшення розміру орендної плати внаслідок індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки, здійснення якої не передбачена умовами договору оренди, оскільки за умовами договору оренди передбачено лише обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексу інфляції, що не є тотожним індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

З моменту укладення між землекористувачем та ПАТ Жорнище договору оренди землі між цими сторонами у подальшому виникли договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору.

Звідси апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції щодо автоматичного застосування індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки під час розрахунку орендної плати на підставі положень Закону України "Про оренду землі".

Суд першої інстанції залишив поза увагою, що правовідносини позивача із відповідачем є договірними та не навів доводів та доказів на підтвердження існування у відповідача згідно з умовами договору обов`язку самостійно щорічно індексувати розмір орендної плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель згідно з чинним законодавством, як підстави для зміни розміру орендної плати незалежно від внесення змін до договору оренди землі.

Розмір орендної плати за умовами пунктів 9, 10 договору оренди має обраховуватись з урахуванням індексу інфляції, а нарахування орендної плати за спірний період із застосуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель є безпідставним, оскільки між сторонами не укладено додаткову угоду до договору оренди щодо перерахунку орендної плати з урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки землі.

Зміна нормативної грошової оцінки внаслідок індексації є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками. Зазначене не тягне автоматичної зміни умов договорів щодо розміру орендної плати.

Аналогічну правову позицію Верховного Суду викладено у постановах від 30.03.2018 у справі № 916/3236/16, від 01.10.2018 у справі № 916/3233/16, від 19.12.2019 у справі № 922/1137/19.

Індексація нормативної грошової оцінки не є тотожною індексації орендної плати з огляду на таке

Відповідно до положень пункту 289.2 статті 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізм їх застосування є різними як за правовим змістом так і за суб`єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (абзац 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі"). Отже, за загальним правилом індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки.

Якщо обов`язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до наведеної норми Закону (індексується лише орендна плата).

Як уже зазначалося, що відповідно до пункту 10 договору оренди обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

З наведеного убачається, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений в договорі оренди і що саме договором оренди визначаються розмір та умови сплати орендної плати.

Отже, висновок суду першої інстанції про автоматичну щорічну індексацію нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати за договором оренди землі не відповідає обставинам справи до якого суд через неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 13 договору оренди землі, підвищення цін і тарифів, зміна коефіцієнтів індексації, визначених законодавством є однією із підстав щорічного перегляду розміру орендної плати.

За офіційними даними Державної служби статистики України у період дії договору оренди землі підвищилися ціни і тарифи, що відповідно до умов пункту 13 договору оренди землі було підставою щорічного перегляду розміру орендної плати.

Так, ріст цін виробників промислової продукції ( в тому числі харчової) за період дії договору оренди землі був таким: за 2014 рік - 17,1 %; за 2015 рік - 36,0 %; за 2016 рік - 20,5%; за 2017 рік - 26,4%; за 2018 рік - 17,4%.

Згідно із розрахунком викладеним позивачкою ОСОБА_1 у позовній заяві, орендна плата за 2014 рік мала б зрости на 343,80 грн (2010,57грн : 100 х17,1%); за 2015 рік на 868,57 грн (2412,69 грн : 100 х 36%); за 2016 рік на 494,60 грн. (2412,69 грн : 100 х 20,5); за 2017 рік на 636,95 грн (2412,69 грн : 100 х 26,4%); за 2018 рік на 419,80грн. (2412,69 грн : 100 х 17,4%). Загальна сума недоплат зазначених сум за вказаний період становить 2 763, 72 грн.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом із відзивом на позовну заяву відповідач ПАТ Жорнище надало до суду першої інстанції довідку від 11 вересня 2019 року за № 223 за змістом якої, ОСОБА_1 за період з 2016 по 2018 роки отримала орендну плату в грошовій або в натуральній формі за земельні ділянки з кадастровими номерами: 0521282400:03:000:0009; 0521282400:03:000:0268; 0521282400:03:000:0010; 0521282400:02:000:0294.

За 2016 рік - 7 640 грн; за 2017 рік - 6 797,38 грн; за 2018 рік - 16 313,72 грн (а.с. 31 -44).

Суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно здійснює перерахунок, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Враховуючи відсутність точного розрахунку (формули) виплати орендної плати за 2016- 2018 роки з врахуванням індексації за конкретним договором № 832 від 19 листопада 2014 року суд першої інстанції керуючись статтями 12, 81, 84 ЦПК України постановив ухвалу від 20 серпня 2020 року якою витребував у ПАТ Жорнище інформацію у вигляді точного розрахунку (формули) за конкретним договором № 832 від 19 листопада 2014 року, орендної плати позивачці ОСОБА_1 за 2014 - 2018 роки за користування земельною ділянкою площею 2,2044 га (кадастровий номер 0521282400:03:000:0009) з урахуванням індексу інфляції (а.с. 75-76).

На виконання ухвали Іллінецького районного суду Вінницької області від 20 серпня 2020 року відповідач надав до суду першої інстанції розрахунки, за період 2014 - 2018 років, нарахування орендної плати за користування земельною ділянкою площею 1, 5271 га кадастровий номер 0521282400:02:000:0294, яка не є предметом спору у цій справі (а.с. 82 -87).

Відповідно до частини десятої статті 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

З`ясування правильності нарахування орендної плати за землю є обставиною, що має значення для вирішення справи. Відповідач ПАТ Жорнище не повідомив суд першої інстанції про причини неподання доказів витребуваних судом.

Отже, суд першої інстанції мав законні підстави визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ та самостійно здійснити перерахунок орендної плати з урахуванням індексу інфляції.

Як вже встановлено апеляційним судом, розмір орендної плати за умовами договору має обраховуватись з урахуванням індексу інфляції, а нарахування орендної плати за спірний період із застосуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель є безпідставним, оскільки між сторонами не було укладено додаткової угоди до договору оренди щодо перерахунку орендної плати з урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки землі.

Виходячи із чого та з урахуванням конкретних обставин справи, апеляційний суд самостійно здійснив перерахунок орендної плати з урахуванням індексу інфляції, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання.

За цим розрахунком орендна плата за 2014 рік мала зрости на 275,26 грн (1609,75 : 100 х 17,1%); за 2015 рік на 579,51 грн (1609,75 : 100 х 36%); за 2016 рік на 329,99 грн (1609,75 : 100 х 20,5); за 2017 рік на 424,97 грн (1609,75 : 100 х 26,4%); за 2018 рік на 280,09 грн (1609,75 : 100 х 17,4%). Загальна сума недоплат зазначених сум за вказаний період становить 1 889, 82 грн.

Як вже зазначалося, що згідно з пунктом 10 договору оренди землі обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. В той же час, згідно з пунктом 13 договору оренди землі розмір орендної плати переглядається, зокрема, у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розмір орендної плати за умовами договору має обраховуватись з урахуванням індексу інфляції.

Встановивши, що орендну плату відповідач сплачував за спірний період без урахування індексу інфляції (відповідно до умов пункту 10 договору), суд першої інстанції інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що у цій частині позов доведено.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України Про оренду землі, однією із Істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

В абзаці четвертому частині першій статті 24 цього Закону передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку.

Згідно із пунктом д частини першої статті 141 ЗК України систематична несплата земельного податку або орендної плати є підставою припинення права користування земельною ділянкою.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема , припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно із частинами першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) міститься висновок, що: враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку у справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність .

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зазначено, що: у пункті д частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться .

Тлумачення пункту д) частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що несплата орендної плати охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

У частині застосування строків позовної давності треба зазначити наступне.

Так, відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що вперше право пред`явити вимогу про розірвання договору оренди землі виникло у ОСОБА_1 у 2016 році.

Оскільки у наступних 2016 - 2018 роках правопорушення не припинялось і набуло тривалого характеру, то і пред`явлення такої вимоги ОСОБА_1 у липні 2019 року мало місце в межах строків позовної давності.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що відповідно до позовної заяви, позивачка вважає, що її права та інтереси порушені саме невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди землі № 832 від 14 листопада 2014 року щодо перегляду розміру орендної плати.

Отже, з огляду на те, що позивачка стверджує про перебування із відповідачем у зобов`язальних відносинах, то і права позивачки повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.

Проте, суд першої інстанції безпідставно вдався до з`ясування обставин щодо виду позовної вимоги та у цій частині судового рішення дійшов хибного висновку, що неналежно виконуючи свої обов`язки за договором оренди землі, відповідач такою бездіяльністю створює позивачці ОСОБА_1 перешкоди у користуванні і розпорядженні належною їй на праві власності земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доводи апеляційної скарги про те, що відмова суду відкласти судове засідання за клопотанням адвоката, що брав участь в іншому процесі та розгляд справи без захисника є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2019 року закрито підготовче провадження у цій цивільній справі та призначено справу до судового розгляду на 11.00 год. 11 березня 2020 року (а.с. 60-61).

Розгляд справи відкладався неодноразово з різних причин.

Вперше розгляд справи було розпочато 20 серпня 2020 року за участі представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Кравець В.І. та представника відповідача ПАТ Жорнище адвоката Зайцева В.Ю.

В подальшому розгляд справи відкладався у зв`язку з неявкою сторін у судове засідання.

05 лютого 2021 року представник відповідача ПАТ Жорнище адвокат Зайцев В.Ю. демонструючи свою обізнаність про призначення справи до розгляду на 10.00 год 05 лютого 2021 року, повідомив суд, що договір про надання правової допомоги між ним і ПАТ Жорнище достроково припинено (а.с. 92).

16 квітня 2021 року новий представник відповідача ПАТ Жорнище адвокат Гончар Олександр Іванович подав до суду заяву про надання можливості ознайомитися з матеріалами справи та про відкладення розгляду справи на інший день (а.с. 93 -95).

05 лютого 2021 року сторони в судове засідання не з`явились. Згідно поданої до суду заяви від 01 грудня 2020 року позивачка ОСОБА_1 просила здійснювати розгляд справи у її відсутність (а.с. 89).

19 квітня 2021 року представник відповідача адвокат Гончар О.І. подав до суду заяву про закриття провадження у справі через відсутність предмета спору. Просив розглянути заяву в судовому засіданні призначеному на 15.00 год. 19 квітня 2021 року у його відсутність (а.с. 104-110).

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 19 квітня 2021 року у задоволенні заяви представника відповідача адвоката Гончара О.І. про закриття провадження у справі через відсутність предмета спору відмовлено (а.с. 116-117).

05 травня 2021 року представник відповідача директор ПАТ Жорнище Онофрійчук М.С. подав до суду заяву із відповідними поясненнями по справі (а.с. 119-130) та заяву про відвід судді у справі з проханням розглянути її у судовому засіданні призначеному на 10.00 год. 07 травня 2021 року, у відсутність представника відповідача адвоката Гончара О.І. (а.с. 131-136).

Водночас, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу, що клопотання про відкладення розгляду справу у зв`язку із участю представника відповідача адвоката Гончара О.І. в іншому процесі у зазначеній заяві, що надійшла до суду 05 травня 2021 року відсутнє.

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 07 травня 2021 року в задоволенні заяви відповідача про відвід головуючого судді у справі Олексієнка О.Ю. відмовлено (а.с. 138).

Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Частиною 1 статті 64 ЦПК України передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальна права та обов`язки.

Представник відповідача адвокат Гончар О.І. у судові засідання призначені на 19 квітня та на 07 травня 2021 року не з`являвся, будучи належним чином повідомлений про їх час та місце проведення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі Осман проти Сполученого королівства та від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Частинами першою, другою, п`ятою статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Щодо обставин доведеності витрат позивачки на правничу допомогу

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Заперечуючи проти понесених позивачкою ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, представник відповідача адвокат Гончар О.І. посилався їх неспівмірність та безпідставність в цілому.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно із ордером серії ВН № 130712 від 22 листопада 2019 року представником позивачки ОСОБА_1 у цій справі був адвокат Кравець В.І. на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 15 листопада 2019 року (а.с. 55).

Адвокат Кравець В.І. безпосередньо брав участь у розгляді справи у судовому засіданні, яке відбулося 20 серпня 2020 року за участі обох представників сторін (а.с. 74-74а). Решта судових засідань відбувалися без участі учасників справи з різних причин.

25 листопада 2020 року позивачка ОСОБА_1 просила суд здійснювати розгляд справи у її відсутність (а.с. 89).

01 квітня 2021 року адвокат Якименко О.О. подав до суду заяву про те, що позивачка ОСОБА_1 понесла витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. У цій же заяві адвокат Якименко О.О. зазначив, що позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовільнити. Справу вирішити у відсутність позивачки та її представника (а.с. 99).

Згідно із ордером серії ВН № 162813 від 04 грудня 2020 року позивачка ОСОБА_1 уклала договір про надання правової допомоги № 3/12/2 від 01 грудня 2020 року, із адвокатом Якименко Олексієм Олексійовичем (а.с. 100).

Згідно із довідкою адвоката Якименко О.О. від 01 квітня 2021 року поданою разом із квитанцією б/н від 01 грудня 2020 року, ним виконано наступний об`єм правової роботи: правові консультації щодо складання, подання позовної заяви - 4 години; правові консультації щодо правової позиції у справі - 8 годин; підготовка заяв, клопотань - 2 години. А всього затрачено адвокатом 14 годин (а.с. 101).

Проте, зазначений адвокатом Якименко О.О. об`єм правової роботи не відповідає обставинам справи та є необґрунтованим.

Так, позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду 15 липня 2019 року (а.с. 2-6),тобто до укладення договору про надання правової допомоги № 3/12/2 від 01 грудня 2020 року із адвокатом Якименко О.О.

У справі відбулося лише одне судове засідання 20 серпня 2020 року, в якому інтереси позивачки ОСОБА_1 представляв адвокат Кравець В.І.

Повноваження адвоката Якименко О.О. були долучені до справи 01 квітня 2021 року у додатку до заяви про судові витрати позивачки.

У період з 01 грудня 2020 року по день ухвалення судом рішення у цій справі 07 травня 2021 року, крім згаданої заяви про судові витрати, адвокат Якименко О.О. не вчинив жодної процесуальної дії.

За таких обставин, сам по собі факт укладання договору про надання правової допомоги № 3/12/2 від 01 грудня 2020 року не може бути підставою для відшкодування витрат на правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, висновок суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 10 000 грн у відшкодування судових витрат на правничу допомогу є безпідставним і таким, що не відповідає обставинам справи до якого суд першої інстанції дійшов через неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що у стягненні з відповідача 10 000 грн у відшкодування судових витрат на правничу допомогу слід відмовити.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги шляхом зміни оскаржуваного судового рішення у мотивувальній частині з викладенням їх у редакції цієї постанови та в резолютивній в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн із залишенням його без змін в іншій частині.

Згідно із частиною четвертою статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника відповідача ПАТ Жорнище адвоката Гончара Олександра Івановича задовільнити частково.

Змінити рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 07 травня 2021 року в мотивувальній та резолютивній частині.

Виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Змінити резолютивну частину щодо стягнення судових витрат виклавши її в наступній редакції.

В задоволенні заяви про відшкодування витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу в розмірі 10 000 (десяти тисяч) гривень відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

М.В. Матківська