Постанова

від 28.07.2021 по справі 314/2720/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 314/2720/18

провадження № 61-4850св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Котелевським Костянтином Володимировичем, на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2019 року в складі судді Кофанова А. В. та на постанову Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в складі колегії суддів Кримської О. М., Дашковської А. В., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності.

Позов мотивував тим, що з червня 2000 року по 27 грудня 2017 року він перебував у фактичних шлюбних відносинах та проживав однією сім`єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Указував, що в період фактичних шлюбних відносин вони спільними зусиллями побудували житловий будинок АДРЕСА_1 , право власності на який у 2006 році зареєстровано за ОСОБА_3 , а також 12 березня 2013 року за договором купівлі-продажу набули право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321582500:11:001:0023 площею 0,1885 га, розташовану на території с. Веселотернувате Вільнянського району Запорізької області. Позивач уважав, що вказане нерухоме майно є його та ОСОБА_3 спільною сумісною власністю як таке, що набуте за рахунок їх спільної праці та коштів.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 пред`явив позов до ОСОБА_2 як сина та спадкоємця ОСОБА_3 і просив суд:

- визнати факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01 червня 2000 року по 27 грудня 2017 року;

- визнати житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1885 га з кадастровим номером 2321582500:11:001:0023 за адресою: Запорізька обл., Вільнянський район, с. Веселотернувате спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 ;

- визнати за ним право власності на Ѕ частини вказаних житлового будинку та земельної ділянки.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, позов задоволено частково:

- встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 01 січня 2004 року по 27 грудня 2017 року;

- визнано за ОСОБА_1 в порядку виділу частки майна, що перебувало у спільній сумісній власності, право власності на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 2321582500:11:001:0023, площею 0,19 га, розташованої в с. Веселотернувате Вільнянського району Запорізької області, цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства;

- в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суди виходили з того, що наданими позивачем доказами (показаннями свідків, спільними фотографіями, довідкою виконавчого комітету Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області) підтверджується факт його спільного проживання з ОСОБА_3 і їх перебування у фактичних шлюбних відносинах із червня 2000 року. За таких обставин на підставі положень статті 74 СК України суди вважали, що земельна ділянка, придбана у 2013 році, є спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_3 , що є підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину вказаного нерухомого майна.

З огляду на те, що житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 введено в експлуатацію в 2001 році, суди застосували до позовних вимог про визнання права власності на Ѕ частину вказаного будинку положення частини першої статті 17 Закону України Про власність , яка передбачала поширення правового режиму спільної сумісної власності лише на майно, яке придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї. Оскільки позивач не довів, що він доклав зусиль для будівництва спірного житлового будинку або надав грошові кошти, суди відмовили в задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Аргументи учасників справи

У березні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасуватив частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю та визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину житлового будинку як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, а справу в цій частині направити на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили обставини, якими позивач обґрунтовував позовні вимоги, а саме: наявність або відсутність у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період проживання однією сім`єю спільного побуту, бюджету та ведення ними спільного господарства, що є необхідним для висновку про будівництво житлового будинку внаслідок їх спільної праці та поширення на вказане нерухоме майно правового режиму спільної сумісної власності.

Зазначав, що суди не надали належної оцінки показанням свідків, які підтвердили, що позивач приймав особисту участь у будівництві спірного житлового будинку як своєю працею, так і шляхом надання грошових коштів на будівництво.

У травні 2020 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на те, що позивач не довів факт особистої участі у будівництві спірного житлового будинку, у тому числі шляхом внесення власних коштів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 квітня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо їх застосування в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року в справі № 280/489/15-ц, від 06 червня 2019 року в справі № 757/41827/15-ц, від 06 березня 2019 року в справі № 571/1306/16-ц.

Аналіз вимог та змісту касаційної скарги дає підстави для висновку, що оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на частину земельної ділянки в касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням № 48 від 14 березня 2000 року Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку виконавчий комітет Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області надав ОСОБА_3 дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку, господарчих споруд та гаража на присадибній ділянці згідно поданих документів в АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту приймання в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку та господарських споруд індивідуального забудовника від 13 лютого 2001 року комісія в присутності забудовника ОСОБА_3 оглянула житловий будинок та господарські споруди, розташовані по АДРЕСА_1 , встановила, що забудова земельної ділянки розпочата 16 березня 2000 року й закінчена 01 лютого 2001 року та постановила закінчені будівництвом житловий будинок і господарські споруди вважати прийнятими в експлуатацію.

Рішенням № 4 від 07 лютого 2006 року Про оформлення свідоцтва на право власності виконавчий комітет Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області видав ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів не приймає доводи, викладені у касаційні скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частиною першою Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.

У справі, що переглядається, суди встановили, що будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 розпочато в 2000 році та введено його в експлуатацію в лютому 2001 року. З огляду на викладене, спір щодо визнання вказаного нерухомого майна спільною сумісною власністю має вирішуватися з урахуванням положень Закону України Про власність та ЦК УРСР у редакції, чинній на момент будівництва будинку.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України Про власність майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 571/1306/16-ц (провадження № 61-29896св18) зроблено висновок, що розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону Про власність , стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї. Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці . Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини 1 статті 17 Закону України Про власність вважається правильно застосованим .

Аналогічні за змістом висновки щодо застосування положень статті 17 Закону України Про власність містяться в постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року в справі № 280/489/15-ц (провадження № 61-8903св18) та від 06 червня 2019 року в справі № 757/41827/15-ц (провадження № 61-28916св18) .

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п`ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1 та 2 частини першої статті 264 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 не довів, що житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 набуто внаслідок спільної праці позивача та ОСОБА_3 , а тому зробили правильний висновок про непоширення на вказаний об`єкт нерухомого майна правового режиму спільної сумісної власності та відмову в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на Ѕ частину домоволодіння.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в оскарженій частині прийняті всупереч висновкам щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року в справі № 280/489/15-ц (провадження № 61-8903св18 ), від 06 червня 2019 року в справі № 757/41827/15-ц (провадження № 61-28916св18) та від 06 березня 2019 року в справі № 571/1306/16-ц (провадження № 61-29896св18). За таких обставин касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення в оскарженій частині - без змін на підставі статті 410 ЦПК України як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Котелевським Костянтином Володимировичем, залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю та визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов