Рішення

від 28.07.2021 по справі 914/217/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2021 справа № 914/217/21

Господарський суд Львівської області у складі:

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участі секретаря судового засідання Іваночка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Заступника керівника Львівської обласної прокуратури, Львівська область, м.Львів;

в інтересах держави в особі

Позивача: Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області, Львівська область, Радехівський район, смт.Лопатин;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Радехів» , Львівська область, Радехівський район, с.Кустин;

про: розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

Представники:

Прокурора: Сенів О.П. - прокурор (посвідчення від 05.11.2020р. №057890);

Позивача: Жупник Х.І. - представник (довіреність від 15.06.2021р. №938);

Відповідача: Крупей М.С. - представник, адвокат (ордер від 16.02.2021р. серія ВС №1059977).

ВСТАНОВИВ:

26.01.2021р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області від 19.01.2021р. вих. №15/1-68вих-21 (вх. №234) за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Радехів» про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

Підставами позовних вимог Прокурор зазначає несплату Відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим №4623982200:06:000:0367.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.01.2021р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 16.02.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.02.2021р. у даній справі судом постановлено відкласти підготовче судове засідання на 09.03.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Судове засідання 09.03.2021р. не відбулось з причин тимчасової втрати працездатності головуючого судді Фартушка Т.Б.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.03.2021р. у даній справі суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; призначити підготовче судове засідання на 30.03.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.03.2021р. у даній справі судом постановлено відкласти підготовче судове засідання на 15.04.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.04.2021р. у даній справі суд постановлено відкласти підготовче судове засідання на 27.04.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області 27.04.2021р. у даній справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 13.05.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

В судовому засіданні 13.05.2021р. судом оголошувалась перерва в межах дня слухання до 12:30год. 13.05.2021р., про що Прокурор та представник Відповідача повідомлялись в судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду Львівської області 13.05.2021р. у даній справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 27.05.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.05.2021р. у даній справі судом постановлено відкласти підготовче судове засідання на 10.06.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області 10.06.2021р. у даній справі суд постановив в задоволенні спільної заяви Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Радехів» від 15.04.2021р. вх. №1611/21 про затвердження мирової угоди відмовити; в затвердженні укладеної 14.04.2021р. між Лопатинською селищною радою Радехівського району Львівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Радехів» мирової угоди відмовити; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 22.06.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області 22.06.2021р. у даній справі суд постановив в задоволенні клопотання Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області від 22.06.2021р. про оголошення перерви в судовому засіданні відмовити; відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 28.07.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд» .

В порядку ч.3 ст.63 ГПК України за дорученням головуючого судді обов`язки секретаря судового засідання виконує помічник судді Фартушка Т.Б. Іваночко Василь Володимирович.

Прокурору та представникам Учасників справи роз`яснено право під час здійснення таких повноважень заявити відвід помічнику судді з підстав, передбачених цим Кодексом для відводу секретаря судового засідання.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили Прокурор та представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Прокурор в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору.

Представник Позивача в судове засідання з`явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору.

Представник Відповідача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору.

28.07.2021р. за вх. №17633/21 Позивачем подано до суду Клопотання від 27.07.2021р. б/н, у якому зазначає, що у звязку із здійсненням станом на 27.07.2021р. оплати Відповідачем орендної плати лише за січень 2021р. підтримує заявлений прокурором позов. Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

До вказаного клопотання Позивачем долучено довідку Позивача від 20.07.2021р. вих. №60 про стан розрахунків між Позивачем та Відповідачем за Договором станом на 01.07.2021р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.07.2021р. у даній справі судом постановлено додану до Клопотання від 28.07.2021р. вх. №17633/21 Довідку Фінансового відділу Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області від 20.07.2021р. №60 залишити без розгляду та повернути Лопатинській селищній раді Радехівського району Львівської області.

Позиція Прокурора:

Прокурор з підстав неналежного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань просить суд розірвати укладений між Позивачем та Відповідачем Договір оренди земельної ділянки кадастровий №4623982200:06:000:0367 від 10.03.2016р. 01/10/03-16 та зобов`язати Відповідача повернути на користь держави в особі Позивача земельну ділянку площею 33,0379га. кадастровий №4623982200:06:000:0367, яка розташована за межами населених пунктів на території Кустинської сільської ради Радехівського району Львівської області.

У поданій 24.02.2021р. за вх. №4349/21 Відповіді на відзив від 22.02.2021р. вих. №15/1-328вих-21 в спростування доводів Відповідача зазначає, що Позивач, як сторона Договору, незважаючи на істотне порушення договору оренди, а саме несплату орендної плати упродовж 2020 року за користування земельною ділянкою Відповідачем, самостійно не ініціював розірвання Договору. Неналежне виконання своїх обов`язків Позивачем у справі обґрунтовано Прокурором в позовній заяві.

Окрім того, Прокурор зазначав, що звертаючись до суду з позовом про розірвання договору в інтересах Позивача, діяв в її інтересах, що не суперечить загальним принципам цивільного права щодо можливості розірвання договору оренди за заявою сторони договору.

Щодо заперечень Відповідача проти позову з підстав неможливості виконання обов`язку зі сплати орендної плати за Договору з огляду на запровадження карантинних заходів, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусної інфекції Прокурор зазначав, що в матеріалах справи відсутні докази звернення Відповідача до позивача з приводу зменшення розміру орендної плати або звільнення від сплати такої з вказаних підстав. Крім того, Відповідачем не доведено відсутність можливості використовувати орендовану за Договором земельну ділянку, а додана копія наказу від 11.03.2020р. про переведення працівників на дистанційну роботу не підтверджує вказаних обставин. При цьому Прокурор зазначив, що заборгованість, виникнення якої стало підстав для позову, існувала з жовтня 2019р. по березень 2020р., тобто до та не охоплювалась періодом, в якому було запроваджено карантинні обмеження, спрямовані на запобігання поширенню коронавірусної інфекції.

Щодо доводів Відповідача про сплату боргу за оренду земельної ділянки за Договором Прокурор зазначає, що Відповідачем не долучено до матеріалів справи доказів здійснення такої сплати. Крім того, Прокурор зауважує, що предметом спору є розірвання договору оренди в зв`язку з систематичною несплатою орендної плати, а відтак провадження у справі не може бути закрито у з в`язку з її погашенням. Відповідачем у відзиві не спростовано факт систематичної несплати орендної плати. Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість.

Позиція Позивача:

Позивач у поданому 28.07.2021р. за вх. №17633/21 клопотанні від 27.07.2021р. б/н зазначає, що у звязку із здійсненням станом на 27.07.2021р. оплати Відповідачем орендної плати лише за січень 2021р. підтримує заявлений прокурором позов.

При цьому представник Позивача пояснила, що задоволення позову призведе до поновлення прав Позивача, оскільки спірна земельна ділянка буде передана на конкурс щодо купівлі права оренди землі, є потенційні бажаючі отримати таку в оренду; Відповідач ж не здійснює оплати орендної плати.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 17.02.2021р. за вх. №3783/21 Відзиві на позовну заяву від 15.02.2021р. б/н проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Прокурору в інтересах держави в особі Позивача в його задоволенні з підстав того, що, в силу приписів законодавства, з позовом до суду про розірвання договору може звертатись виключно сторона Договору, а Позивачем як Орендодавцем за Договором не подано позову про таке розірвання.

Крім того, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог, Відповідач покликається на те, що він не мав можливості належним чином та у строки, встановлені Договором виконати обов`язок щодо внесення орендної плати, що було спричинено введенням карантину в Україні внаслідок поширення коронавірусної інфекції.

При цьому, Відповідач повідомив суд, що станом на дату подання цього відзиву у Відповідача відсутня заборгованість із орендної плати за землю по договору оренди земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер земельної ділянки 4623982200:06:000:0367, про що свідчить платіжне доручення від 27.01.2021р. №420.

Також, Відповідач звертає увагу на те, що Прокурором не обґрунтовано підстав до здійснення заходів представницького характеру шляхом подання даного позову до суду.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

10.03.2016р. між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та Товариством з обмеженою відповідальністю Агро-Радехів (надалі - Відповідач, Орендар) укладено Договір оренди землі №01/10/03-16 (надалі - Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Орендодавець, на підставі протоколу земельних торгів від 10.03.2016р. надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Кустинської сільської ради Радехівського району Львівської області.

Відповідно до п.2.1. Договору в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 33,0379 гектарів, у тому числі: 33.0379 га рілля.

Згідно п.п.2.2.-2.4. Договору кадастровий номер земельної ділянки: 4623982200:06:000:0367; категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; код використання згідно з класифікатором видів цільового призначення земель (КВЦПЗ): А.01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до п.2.5. Договору на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна та об`єкти інфраструктури.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 20.01.2016р. становить 636746,33грн. з урахуванням коефіцієнту індексації (п.2.6. Договору).

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що Договір укладено на строк 7 років.

Відповідно до п.3.2. Договору право оренди земельної ділянки виникає у Орендаря з моменту його державної реєстрації відповідно до закону.

Згідно п.4.1. Договору плата за користування земельною ділянкою, право оренди якої набуто на земельних згідно з протоколом земельних торгів від 10.03.2016р. у розмірі річної орендної плати, що становить 51449,11грн. підлягає сплаті переможцем не пізніше трьох банківських днів з дня укладення договору оренди.

Відповідно до п.4.2. Договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється щорічно з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами.

Орендна плата вноситься Орендарем щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п.4.4. Договору).

Пунктом 4.6. Договору Сторонами передбачено, що Орендар не звільняється від сплати орендної плати в разі тимчасового невикористання земельної ділянки, а також у випадку, зазначеному в п. 9.4.3. Договору.

Відповідно до п.5.1. Договору земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 33.0379 гектарів, у тому числі: 33,0379 га рілля. Угіддя - рілля.

Згідно п.5.2. Договору цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов Договору та вимог чинного законодавства; орендована земельна ділянка повинна використовуватись способами, що не суперечать екологічним вимогам, не допускати забруднення радіоактивними і хімічним речовинами, відходами, стічними водами, захищати її від водної та вітрової ерозії дотримуватись вимог законодавства про охорону довкілля. Господарська та інша діяльність, які зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється (п.п.5.3., 5.4. Договору).

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється за результатами проведенні земельних торгів у формі аукціону за розробленим проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до пп. 3 п.9.1.1. Договору Орендодавець має право вимагати від Орендаря своєчасного та повного внесення орендної плати.

Згідно п.9.4.3., 9.4.6., 9.4.11. Договору Орендар зобов`язаний протягом одного року з дня державної реєстрації права оренди в установленому законодавством порядку приступити до користування орендованої земельної відповідно до умов Договору; своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату; після закінчення строку Договору повернути земельну ділянку Орендодавцю належному стані в порядку, встановленому Договором.

Дія Договору припиняється, шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених цим Договором (п.12.3. Договору).

Відповідно до п.15.1. Договору Договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди відповідно до закону.

Актом прийому-передачі земельної ділянки Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю Агро-Радехів прийнято у строкове платне користування земельну ділянку за Договором.

Вказаний Договір та Акт прийому-передачі підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

11.03.2016р. на підставі Договору за Відповідачем зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 33,0379 гектарів; кадастровий номер 4623982200:06:000:0367; категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; код використання згідно з класифікатором видів цільового призначення земель (КВЦПЗ): А.01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (номер запису: 13782331), Орендодавець: Лопатинська селищна рада Радехівського району Львівської області, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19.01.2021р. №240897602.

Пунктом 181 Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність від 18.06.2019р. б/н Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області передано, а Лопатинською селищною радою Радехівського району Львівської області (надалі - Позивач, Орендодавець) прийнято земельну ділянку площею 33,0379 гектарів; кадастровий номер 4623982200:06:000:0367; категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; код використання згідно з класифікатором видів цільового призначення земель (КВЦПЗ): А.01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказаний Акт підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток Головного управління Держгеокадастру у Львівській області передано та Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області.

Позивач є власником земельної ділянки площею 33,0379 гектарів; кадастровий номер 4623982200:06:000:0367; категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; код використання згідно з класифікатором видів цільового призначення земель (КВЦПЗ): А.01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19.01.2021р. №240897602.

Листом від 08.10.2020р. вих. №15/1-88вих-20 Прокурор звертався до Головного управління ДПС у Львівській області з проханням надати інформацію щодо суб`єктів, якими систематично (три і більше місяці поспіль) протягом 2018-2020рр. допускалась несплата орендної плати за землю із зазначенням відомостей про орендаря, орендодавця, реквізитів договору, місцезнаходження земельної ділянки, кадастрового номера, періоду виникнення боргу, суми заборгованості та даних про вжиті заходи до стягнення боргу.

Листом від 10.11.2020р. вих. №938 Позивачем повідомлено Прокурора про існування заборгованості Відповідача перед бюджетом Позивача за користування земельною ділянкою кадастровий №4623982200:06:000:0367 Договором від 10.03.2016р. №01/10/03-16 в розмірі 12862,29грн.

Листом від 11.11.2020р. вих. №8834/9/13-01-04-04-12 ГУ ДПС у Львівській області надіслало Прокурору запитувану листом від 08.10.2020р. вих. №15/1-88вих-20 інформації.

Як вбачається із долученої до листа інформації, Відповідачем допускається систематична несплата орендної плати з орендної плати за землю за Договором.

Листом від 02.12.2020р. вих. №15/1-346вих-20 Прокурор звертався до Позивача із проханням надати інформацію про стан виконання Відповідачем умов укладеного Договору щодо повноти та своєчасності сплати орендної плати.

Листом від 03.12.2020р. вих. №15/1-361вих-20 Прокурор звертався до Головного управління ДПС у Львівській області з проханням надати копії декларацій з плати за землю, які подані, в тому числі Відповідачем, за 2019-2020рр. та облікових (інтегрованих) карток з плати за землю за вказаний період.

Листом від 17.12.2020р. вих. №9825/9/13-01-04-04-12 ГУ ДПС у Львівській області надіслало Прокурору запитувану листом від 03.12.2020р. вих. №15/1-361вих-20 інформації.

Як вбачається із долучених до вказаного листа копій декларацій Відповідача з плати за землю за 2019-2020рр., Відповідачем самостійно задекларовано податкові зобов`язання з орендної плати за земельну ділянку за Договором на 2019р. в розмірі 51449,97грн., на 2020р. в розмірі 51449,11грн.

Листом від 24.12.2020р. вих. №15/1-481вих20 Прокурор звертався до Позивача із проханням надати інформацію про стан виконання Відповідачем умов укладеного Договору щодо повноти та своєчасності сплати орендної плати, а також про вжиті заходи щодо стягнення такої.

Листом від 04.01.2021р. вих. №15/1-2вих-21 Прокурор звертався до Головного управління ДПС у Львівській області з проханням надати копії облікових (інтегрованих) карток з плати за землю.

Листом від 11.01.2021р. вих. №21 Позивач надав запитувану Прокурором у листі 24.12.2020р. вих. №15/1-481вих20 інформацію та зазначив, що заходи, спрямовані на стягнення заборгованості, не вживались.

Згідно доданої до інформації заборгованість Відповідача зі сплати орендної плати за Договором складає 64311,45грн. вказана заборгованість виникла за період з жовтня 2019р. по грудень 2020р. при цьому, вказаною інформацією підтверджується відсутність здійснення оплати орендної плати за Договором за вказаний період.

Листом від 14.01.2021р. вих. №146/5/13-01-04-02 ГУ ДПС у Львівській області надало запитувану листом від 04.01.2021р. вих. №15/1-2вих-21 інформацію.

Листом від 14.01.2021р. вих. №15/1-25вих-21 Прокурор повідомив Позивача про вжиття заходів представницького характеру шляхом подання позову про розірвання договору та повернення земельної ділянки до суду.

Наказом від 11.03.2020р. б/н про перевезення працівників на дистанційну роботу Відповідачем наказано перевести усіх працівників на дистанційну форму роботи.

З підстав наведеного Прокурор просить суд розірвати укладений між Позивачем та Відповідачем Договір оренди земельної ділянки кадастровий №4623982200:06:000:0367 від 10.03.2016р. 01/10/03-16 та зобов`язати Відповідача повернути на користь держави в особі Позивача земельну ділянку площею 33,0379га. кадастровий №4623982200:06:000:0367, яка розташована за межами населених пунктів на території Кустинської сільської ради Радехівського району Львівської області.

Позивач у поданому 28.07.2021р. за вх. №17633/21 клопотанні від 27.07.2021р. б/н зазначає, що у звязку із здійсненням станом на 27.07.2021р. оплати Відповідачем орендної плати лише за січень 2021р. підтримує заявлений Прокурором позов.

Відповідач у поданому 17.02.2021р. за вх. №3783/21 Відзиві на позовну заяву від 15.02.2021р. б/н проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Прокурору в інтересах держави в особі Позивача в його задоволенні з підстав того, що, в силу приписів законодавства, з подовом до суду про розірвання договору може звертатись виключно сторона Договору, а Позивачем як Орендодавцем за Договором не подано позову про таке розірвання.

Крім того, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог, Відповідач покликається на те, що він не мав можливості належним чином та у строки, встановлені Договором виконати обов`язок щодо внесення орендної плати, що було спричинено введенням карантину в Україні внаслідок поширення коронавірусної інфекції.

При цьому, Відповідач повідомив суд, що станом на дату подання цього відзиву у Відповідача відсутня заборгованість із орендної плати за землю по договору оренди земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер земельної ділянки 4623982200:06:000:0367, про що свідчить платіжне доручення від 27.01.2021р. №420.

Також, Відповідач звертає увагу на те, що Прокурором не обґрунтовано підстав до здійснення заходів представницького характеру шляхом подання даного позову до суду.

У поданій 24.02.2021р. за вх. №4349/21 Відповіді на відзив від 22.02.2021р. вих. №15/1-328вих-21 в спростування доводів Відповідача зазначає, що Позивач, як сторона Договору, незважаючи на істотне порушення договору оренди, а саме несплату орендної плати упродовж 2020 року за користування земельною ділянкою Відповідачем, самостійно не ініціював розірвання Договору. Неналежне виконання своїх обов`язків Позивачем у справі обґрунтовано Прокурором в позовній заяві.

Окрім того, Прокурор зазначав, що звертаючись до суду з позовом про розірвання договору в інтересах Позивача, діяв в її інтересах, що не суперечить загальним принципам цивільного права щодо можливості розірвання договору оренди за заявою сторони договору.

Щодо заперечень Відповідача проти позову з підстав неможливості виконання обов`язку зі сплати орендної плати за Договору з огляду на запровадження карантинних заходів, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусної інфекції Прокурор зазначав, що в матеріалах справи відсутні докази звернення Відповідача до позивача з приводу зменшення розміру орендної плати або звільнення від сплати такої з вказаних підстав. Крім того, Відповідачем не доведено відсутність можливості використовувати орендовану за Договором земельну ділянку, а додана копія наказу від 11.03.2020р. про переведення працівників на дистанційну роботу не підтверджує вказаних обставин. При цьому Прокурор зазначив, що заборгованість, виникнення якої стало підстав для позову, існувала з жовтня 2019р. по березень 2020р., тобто до та не охоплювалась періодом, в якому було запроваджено карантинні обмеження, спрямовані на запобігання поширенню коронавірусної інфекції.

Щодо доводів Відповідача про сплату боргу за оренду земельної ділянки за Договором Прокурор зазначає, що Відповідачем не долучено до матеріалів справи доказів здійснення такої сплати. Крім того, Прокурор зауважує, що предметом спору є розірвання договору оренди в зв`язку з систематичною несплатою орендної плати, а відтак провадження у справі не може бути закрито у з в`язку з її погашенням. Відповідачем у відзиві не спростовано факт систематичної несплати орендної плати. Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно приписів ч.1,3, 5 ст.16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону; матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (ч.1 ст.25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Статтею 142 Конституції України передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини; органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Нормою ст.172 ЦК України встановлено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відтак, територіальна громада як власник об`єктів права комунальної власності делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Воля територіальної громади може виражатись в таких рішеннях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Приписами п.34 ч.1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч.1 ст.76 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону; органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Приписами ст.17 Закону України Про оренду землі передбачено, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.19 Закону України Про оренду землі строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Нормами ч.1 ст.148 -1 Земельного кодексу України встановлено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Нормами п.в ч.1 ст.96 ЗК України визначено, що землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно до ст.206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка; плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно ч.1 ст.286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Приписами п.287.3 ст.287 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати (п.п.1, 4 ч.1 ст.24 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до ч.2 ст.773 ЦК України якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Приписами ч.1 ст.782 ЦК України встановлено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до ст.141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, серед іншого, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно приписів частини третьої статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Аналогічну норму містить ст.31 Закону України Про оренду землі , згідно з якою договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Згідно ч.1 ст.34 Закону України Про оренду землі у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Як зазначалось вище, у відповідності до 9.4.11. Договору Орендар зобов`язаний після закінчення строку Договору повернути земельну ділянку Орендодавцю належному стані в порядку, встановленому Договором.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд також звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2020р. у справі №910/4994/19, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.08.2018р. у справі №910/22259/17, від 14.08.2018р. у справі №910/22454/17, від 28.08.2018р. у справі №910/20932/17 від 02.10.2018р. у справі №910/21033/17 від 16.10.2018р. у справі №910/3568/18, від 19.02.2019р. у справі №910/4427/18, від 22.06.2020р. у справі №922/2216/19 постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06.03.2019р. у справі №183/262/17.

Крім того суд звертає увагу на те, що оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18.09.2013р. у справі № 6-75цс13.

Про невиконання зобов`язання можна говорити, якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання, тобто не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо, або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися. Другим випадком порушення зобов`язання є його неналежне виконання тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання.

При цьому, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018р. у справі №912/1385/17, а також постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного цивільного суду від 06.03.2019р. у справі №183/262/17, від 20.06.2019р. у справі №383/708/16-ц, від 30.06.2020р. у справі №484/3514/17, від 04.12.2019р. у справі №318/433/18, що підставою до розірвання договору є систематична несплата орендної плати (два і більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не в повному обсязі, тобто як невиконання так і неналежне виконання умов договору є підставою до його розірвання.

З врахуванням наведеного сам по собі факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки щодо несплати орендної плати є підставою до розірвання договору, незважаючи на те, чи така заборгованість була виплачена в подальшому. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 02.05.2018р. у справі №925/549/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного цивільного суду від 04.12.2019р. у справі №318/433/18.

Враховуючи наведені Учасниками справи доводи та подані докази судом встановлено до Позивача на підставі Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність від 18.06.2019р. б/н в порядку, передбаченому ст.148 -1 ЗК України перейшли права і обов`язки Орендодавця за Договором.

З врахуванням наведеного, беручи до уваги встановлені судом обставини та подані Учасниками справи докази, судом встановлено, що Відповідачем допущено несплату орендної плати за користування земельною ділянкою за Договором впродовж п`ятнадцяти місяців підряд (з жовтня 2019р. по грудень 2020р.), внаслідок чого, згідно з доданою до листа Позивача від 11.01.2021р. вих. №21 інформацією станом на 11.01.2021р. утворився борг в розмірі 64311,45грн. Внаслідок вказаних обставин Позивач значною мірою позбавляється того, на що розраховував при укладенні Договору і йому завдається цим значна матеріальна шкода.

Враховуючи наведене суд зазначає про доведеність Прокурором обставин істотного порушення Відповідачем Договору, а відтак, позовні вимоги Прокурора про розірвання укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору оренди земельної ділянки кадастровий №4623982200:06:000:0367 від 10.03.2016р. №01/10/03-16 є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

З врахуванням висновків суду про істотність порушення Відповідачем умов укладеного із Позивачем Договору та наявності підстав до розірвання Договору, що має наслідок виникнення обов`язку Орендаря до повернення земельної ділянки, суд зазначає про вмотивованість та обґрунтованість позовних вимог про зобов`язання Відповідача повернути на користь держави в особі Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області (80261, Львівська область, Радехівський район, смт.Лопатин, вул.Центральна, буд.12; ідентифікаційний код: 04369819) земельну ділянку площею 33,0379га. кадастровий №4623982200:06:000:0367, яка розташована за межами населених пунктів на території Кустинської сільської ради Радехівського району Львівської області.

При цьому, суд зазначає, що доводи Відповідача про неможливість здійснити сплату орендної плати за Договором з підстав запровадження карантинних заходів, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусної інфекції не впливають на правовідносини між сторонами, оскільки пунктом 4.6. Договору Сторонами передбачено, що Орендар не звільняється від сплати орендної плати в разі тимчасового невикористання земельної ділянки, а також у випадку, зазначеному в п. 9.4.3. Договору.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Відповідачем не доведено належними засобами доказування факту існування обставин неможливості використання Відповідачем орендованої за Договором земельної ділянки.

Подана Відповідачем копія наказу від 11.03.2020р. Відповідача про переведення працівників на дистанційну роботу підтверджує лише факт такого переведення, проте не містить відомостей про неможливість виконання працівниками трудових функцій та покладених на них функціональних обов`язків, в тому числі щодо використання орендованої за Договором земельної ділянки та сплати орендної плати за користування такою.

Окрім того, з врахуванням встановлених судом обставин, в тому числі щодо періоду виникнення заборгованості, тривалості її існування та п.4.4. Договору, суд зазначає про безпідставність доводів Відповідача щодо неможливості сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за Договором за період з жовтня 2019р. по лютий 2020р. включно, оскільки обов`язок Відповідача зі сплати орендної плати за вкзаний період виник до запровадження карантинних заходів, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусної інфекції.

Щодо звернення до господарського суду Заступника керівника Львівської обласної прокуратури суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131 Конституції України на прокуратуру покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Закон України Про прокуратуру визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Згідно ст.1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом України Про прокуратуру та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п.2 ч.1 ст.2 Закону України Про прокуратуру ).

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Так, у постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18, до завершення розгляду якої і зупинялося провадження у цій справі, встановлено наступне:

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. .

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, перед зверненням до суду з позовом в інтересах Позивача, в порядку дослідження підстав для представництва, листами від 02.12.2020р. вих. №15/1-346вих-20 та від 24.12.2020р. вих. №15/1-481вих20 Прокурор звертався до Позивача із проханням надати інформацію про стан виконання Відповідачем умов укладеного Договору щодо повноти та своєчасності сплати орендної плати, а також про вжиті заходи щодо стягнення такої.

Однак, незважаючи на володіння Позивачем інформацією про несплату Відповідачем орендних платежів за Договором, Позивачем не вжито жодних ефективних заходів до захисту порушеного права, останнім до суду позову не подавалося, що підтверджується Листом від 11.01.2021р. вих. №21.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист від 14.01.2021р. вих. №15/1-25вих-21 Прокурор повідомив Позивача про вжиття заходів представницького характеру шляхом подання позову про розірвання договору та повернення земельної ділянки до суду.

З врахуванням наведеного суд констатує, що Прокурором вжито всіх заходів для обґрунтованого представництва у цій справі, а підставою для подання ним позову в інтересах держави в особі Позивача є тривале невжиття Позивачем заходів щодо розірвання договору та повернення земельної ділянки на користь держави в особі Позивача.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.24 Закону України Про прокуратуру , право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Згідно з п.1 Прикінцевих і перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури , цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім підпункту 2 пункту 2, пунктів 4 - 7, 9, 11 - 15, 17, 18, підпункту 1 пункту 19, пункту 20, пунктів 22 - 27 розділу I цього Закону, які набирають чинності з дня початку роботи відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур.

Згідно з п.3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури , до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Таким чином, прокурор виконав вимоги ст.53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах цієї справи.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо сплати орендної плати у встановлені Договором та порядку і строки, систематичну несплату орендної плати, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо несплати орендної плати згідно умов Договору, доведеність Прокурором підстав істотного порушення Відповідачем умов укладеного між Сторонами Договору, як підстави для його розірвання, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про розірвання укладеного між Сторонами Договору оренди земельної ділянки кадастровий №4623982200:06:000:0367 від 10.03.2016р. №01/10/03-16 та зобов`язання Відповідача повернути на користь держави в особі Позивача земельну ділянку площею 33,0379га. кадастровий №4623982200:06:000:0367, яка розташована за межами населених пунктів на території Кустинської сільської ради Радехівського району Львівської області є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року для працездатних осіб в розмірі 2102 гривні.

Прокурором при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Прокурор очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 4540грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судового збору Прокурором подано Платіжне доручення від 12.01.2021р. №8 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 4540грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №12 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Позивач та Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористались.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Прокурором в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 4540грн., недоведення Позивачем та Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Прокуратури Львівської області 4540грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.1,3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 286, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 759, 762, 773, 782 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 13, 15, 17, 24, 31, 34 Закону України Про оренду землі , суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Розірвати укладений між Лопатинською селищною радою Радехівського району Львівської області (80261, Львівська область, Радехівський район, смт.Лопатин, вул.Центральна, буд.12; ідентифікаційний код: 04369819) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агро-Радехів (80242, Львівська область, Радехівський район, с.Кустин, вул.Данилюка, буд.1А; ідентифікаційний код: 35307623) Договір оренди земельної ділянки кадастровий №4623982200:06:000:0367 від 10.03.2016р. №01/10/03-16.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Агро-Радехів (80242, Львівська область, Радехівський район, с.Кустин, вул.Данилюка, буд.1А; ідентифікаційний код: 35307623) повернути на користь держави в особі Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області (80261, Львівська область, Радехівський район, смт.Лопатин, вул.Центральна, буд.12; ідентифікаційний код: 04369819) земельну ділянку площею 33,0379га кадастровий №4623982200:06:000:0367, яка розташована за межами населених пунктів на території Кустинської сільської ради Радехівського району Львівської області.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Радехів (80242, Львівська область, Радехівський район, с.Кустин, вул.Данилюка, буд.1А; ідентифікаційний код: 35307623) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, Львівська область, м.Львів, пр.Шевченка, буд.17/19; ідентифікаційний код: 02910031) 4540грн. судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 06.08.2021р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок