Ухвала

від 04.08.2021 по справі 369/578/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 369/578/21

провадження № 61-11926ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Кредитні ініціативи ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Кредитні ініціативи на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2021 року у складі судді Фінагеєвої І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2021 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю Кредитні ініціативи (далі - ТОВ Кредитні ініціативи ) звернулось до суду з позовом про визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , усунення перешкод шляхом виселення відповідачів із вказаного будинку; зобов`язання відповідачів забезпечити доступ до будинку.

Позов обґрунтовано тим, що спірні будинок та земельну ділянку, на якому він розташований, передані ОСОБА_4 в іпотеку з метою забезпечення своїх кредитних зобов`язань.

ТОВ Кредитні ініціативи є новим кредитором та ним у рахунок погашення боргу набуто права власності на предмет іпотеки. Відповідачі зареєстровані у вказаному будинку.

ОСОБА_2 подано зустрічний позов про припинення зобов`язання за кредитним та іпотечним договорами, позичальником/поручителем у яких був ОСОБА_4 ; скасування рішень та записів про державну реєстрацію обтяжень земельної ділянки та домоволодіння; скасування записів про обтяження домоволодіння та будинку.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що позичальник/поручитель помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте кредитор у передбачені для цього строки не пред`явив вимог до спадкоємців.

ОСОБА_2 звернулась також із заявою про забезпечення зустрічного позову, у якому просила про заборону вчинення реєстраційних дій щодо домоволодіння та земельної ділянки.

Необхідність у забезпеченні позову обґрунтовувала тим, що товариство може вчинити дії щодо відчуження об`єктів нерухомого майна, передати їх в заставу, оренду чи управління, що призведе до ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2021 року заяву ОСОБА_2 задоволено. В якості забезпечення позову заборонено вчинення реєстраційних дій стосовно домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу, вивчивши заяву про забезпечення зустрічного позову, дослідивши матеріали справи, врахувавши принципи здійснення цивільного судочинства, предмет та підстави спору, який виник між сторонами, співмірність обраних позивачем за зустрічним позовом видів забезпечення позову із заявленими зустрічними позовними вимогами, дійшов висновку, про обґрунтованість наведених у ній доводів, оскільки, на думку суду, вбачаються достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду, а відтак, заява про забезпечення зустрічного позову підлягає задоволенню та забезпеченню позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій стосовно домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ Кредитні ініціативи залишено без задоволення, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2021 року - без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що скаржником не наведено обставин обмеження прав та інтересів ТОВ Кредитні ініціативи у зв`язку із постановленням ухвали про забезпечення позову, та вказав, що заявником заявлено вимоги про припинення зобов`язання за кредитним та іпотечним договорами, позичальником/поручителем за якими був ОСОБА_4 ; скасування рішень та записів про державну реєстрацію обтяжень земельної ділянки та домоволодіння; скасування записів про обтяження домоволодіння та будинку, відповідно правильним є висновок суду першої інстанції в тій частині, що можливі дії щодо вчинення реєстраційних дій стосовно цього нерухомого майна може мати потенційні труднощі щодо подальшого виконання рішення суду у разі задоволенні зустрічних позовних вимог.

На думку апеляційного суду, підстави для забезпечення зустрічного позову містять достатнє обґрунтування та такі досліджено судом першої інстанції у сукупності із підставами зустрічного позову, що відображено у мотивувальній частині ухвали суду першої інстанції, який зважив на обґрунтовано можливі ризики та дійшов законного висновку про необхідність забезпечення позову у спосіб, про який просив заявник.

ТОВ Кредитні ініціативи 16 липня 2021 року надало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ТОВ Кредитні ініціативи стосується припинення правовідносин за кредитним договором від 20 вересня 2007 року та договором іпотеки від 20 вересня 2007 року у справі № 369/578/21, тобто взагалі інша категорія справи, тим більше ОСОБА_2 не являється стороною оспорюваного кредитного договору; ОСОБА_2 посилається на те, що підстави для забезпечення позову ґрунтуються на обґрунтованих припущеннях; заходи забезпечення позову, про які просить заявник, не є співмірними із заявленими вимогами, оскільки первісна позовна вимога стосувалась виселення із житла, а зустрічна позовна вимога стосується припинення кредитного та іпотечного договорів; саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість вчинення дій, що створять перешкоди до виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви; судом першої інстанції відмовлено ТОВ Кредитні ініціативи у задоволенні клопотання про зупинення провадження, а заборона вчинення реєстраційних дій позбавляє товариство можливості виконати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/7784/21 та відновити своє скасоване право власності; відсутність предмета спору за первісним позовом унеможливлює прийняття зустрічного позову та застосування до нього заходів забезпечення, однак суд безпідставно не закрив провадження у справі, прийняв зустрічний позов та застосував щодо нього заходи забезпечення у вигляді заборони вчинення реєстраційних дій.

У відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити з таких підстав.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 липня 2021 року, вбачається, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У пункті 2 частини першої статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має враховувати, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний із позовною вимогою і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про забезпечення зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду у разі задоволення зустрічних позовних вимог, зважаючи на те, що позивачем за зустрічним позовом заявлено вимоги про припинення зобов`язання за кредитним та іпотечним договорами, позичальником/поручителем у яких був померлий ОСОБА_4 , скасування рішень та записів про державну реєстрацію обтяжень земельної ділянки та домоволодіння, скасування записів про обтяження домоволодіння та будинку, при цьому заборона вчинення реєстраційних дій стосовно домоволодіння та земельної ділянки відповідає як предмету зустрічних позовних вимог, так і вимогам статей 149, 150 ЦПК України, і є співмірним заходом у порівнянні із заявленими ОСОБА_2 вимогами.

Доводи касаційної скарги про недоведеність необхідності вжиття заходів забезпечення позову зводиться до переоцінки доказів у справі, що за положеннями статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги проте, що зустрічний позов ОСОБА_2 відноситься до іншої категорії справи чи те, що ОСОБА_2 не являється стороною оспорюваного кредитного договору, не приймаються, оскільки під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову, суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір. Натомість судами установлено, що спір виник у зв`язку із невиконанням кредитних зобов`язань та реалізації кредитором права на набуття права власності на предмет іпотеки у рахунок задоволення грошових вимог, які він має до зобов`язаної особи, яка померла, у свою чергу спадкоємці боржника оспорюють підставність вимог кредитора, отже, немає підстав вважати, що між сторонами відсутній спір чи позови не пов`язані.

Застосований судами захід забезпечення позову відповідає критерію співмірності вимогам позивача за зустрічним позовом, із якими вона звернулася до суду, принципу пропорційності та розумного балансу між інтересами сторін.

Задоволення заяви про забезпечення позову не є фактичним вирішенням справи по суті і не порушує права позивача (відповідача за зустрічним позовом) щодо користування та розпорядження майном, а лише обмежує його у здійсненні деяких дій на певний період.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Посилання у касаційній скарзі на те, що через установлену судом заборону вчинення реєстраційних дій ТОВ Кредитні ініціативи позбавлено можливості виконати рішення суду в адміністративній справі, відхиляються, оскільки за змістом резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2021 року у справі № 640/7784/21, що міститься у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, на ТОВ Кредитні ініціативи не покладено вчинення будь-яких зобов`язань, а у мотивувальній частині цього рішення вказано, що відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів позивача шляхом відновлення записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які внесені на підставі рішень про державну реєстрацію, відбудеться в силу вимог закону внаслідок скасування записів про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обмежень.

Доводи касаційної скарги про те, що суд безпідставно не закрив провадження у справі, не стосуються законності оскаржуваних судових рішень про забезпечення зустрічного позову, а тому не можуть бути підставою для їх скасування.

Посилання в касаційній скарзі на норми законодавства чи узагальнення судової практики щодо забезпечення позову не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій у цій справі.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до вирішення спору по суті чи незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (§ 58, рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04).

Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі Пелевін проти України від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Таким чином, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, постановленими із додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кредитні ініціативи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зобов`язати забезпечити вільний доступ до приміщень та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Кредитні ініціативи про припинення правовідносин за кредитним договором від 20 вересня 2007 року та договором іпотеки від 20 вересня 2007 року, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Кредитні ініціативи на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2021 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик