П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
6 серпня 2021 року місто Київ
справа № 201/5765/20
провадження №22-ц/824/7772/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - АТ КБ Приватбанк
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Печерського районного суду м.Києва від 4 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Волкової С.Я.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк про зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив зобов`язати АТ КБ ПриватБанк виключити його з внутрішньої бази даних АТ КБ ПриватБанк , а саме виключити будь-які відомості стосовно того, що він є керівником ТОВ ДФФ ; зобов`язати АТ КБ Приватбанк подати до Жовтневого районного суду звіт про виконання судового рішення протягом 7 календарних днів з дня набрання законної сили даним судовим рішенням.
Позов обґрунтовано тим, що він є клієнтом АТ КБ ПриватБанк , 12 лютого 2020 року він отримав на свою електронну адресу лист від АТ КБ ПриватБанк стосовно надання актуальної інформації по ТОВ ДФФ , в цьому листі зазначалось тако, що у разі ненадання витребуваної інформації, або надання некоректної інформації АТ КБ Приватбанк роз торгне з ним всі договірні відносини та припинить фінансові операції.
Після отримання листа він звернувся до відділення банку з копіями документів, окрема він надав банку витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 17 лютого 2020 року станом на 15 квітня 2014 року, в якому зазначено, що керівником є ОСОБА_2 з 3 квітня 2014 року, а позивач був лише учасником товариства з часткою 50% у статутному капіталі товариства, що становила 50000 грн. Співробітник банку усно пояснив, що виключити позивача з внутрішньої бази даних АТ КБ ПриватБанк не має можливості, тому що є в наявності картка зразків підпису, де позивач зазначений як генеральний директор ТОВ ДФФ , інших документів наказів, протоколів, витягів, виписок з ЄДРПОУ, тощо в базі даних немає.
20 лютого 2020 року він звернувся з листом до Голови правління відповідача з вимогою щодо виключення його з внутрішньої бази даних, а саме відомостей стосовно того, що він до теперішнього часу є керівником ТОВ ДФФ , у зв`язку з тим, що це не відповідає дійсності.
18 березня 2020 року він отримав відповідь, в якому позивачу відмовлено в задоволенні його вимог без зазначення будь-яких підстав.
З моменту й продажу його частки іншій фізичній особі, підприємство декілька разів змінювало склад учасників та керівників. Бухгалтером підприємства у картці зразків підпису була зроблена помилка при її заповненні.
Посилаючись на ст.16 ЦК України просив позов задовольнити.
Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 4 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ ПриватБанк про зобов`язання вчинити певні дії.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в який просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. В апеляційній скарзі посилається на те, що судом не з`ясовано обставин, що мають значення для справи, а саме те, що він є VIP-клієнтом АТ КБ ПриватБанк , він не має жодного відношення до ТОВ ДФФ , він ніколи не був виконавчим органом товариства, директором, генеральним директором, в період з 3 квітня 2014 року по 13 липня 2015 року був учасником товариства з часткою 50% у статутному капіталі товариства, що становило 50000 грн., 13 липня 2015 року він передав належну йому частку у статутному капіталі товариства у повному обсязі іншому учаснику ОСОБА_3 , в результаті чого її частка становила 100%, та вона стала єдиним учасником товариства.
Суд також не взяв до уваги той факт, що на сайті Мінюста у загальному доступі наявні інформація про ТОВ ДФФ , а саме, що її керівником станом на сьогоднішню дату є зовсім інша людина, а саме ОСОБА_4 ,який є засновником з часткою 100% статутного капіталу. І цей доказ, на думку апелянта, є підставою для задоволення його вимог.
Суд взагалі не мотивує та не обґрунтовує свій висновок щодо заявлених вимог до неналежного відповідача
У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ ПриватБанк просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відзиві зазначає про те, що апеляційна скарга позивача не містить жодного обґрунтування та вмотивованого документи, який доводить неправомірність ухваленого судового рішення та неправомірність здійснених та викладених судом в рішення висновків. Суд першої інстанції обґрунтовано вказав та послався на те, що позивач висуває вимоги до неналежного відповідача, оскільки виключення чи зміна будь-яких відомостей стосовно юридичної особи ТОВ ДФФ може бути здійснена виключно на підставі відповідної заяви лише юридичної особи ТОВ ДФФ , а не особи - позивача, яка не має жодного відношення до ТОВ ДФФ на цей час, як зазначає позивач.
В судове засідання ОСОБА_1 , представник АТ КБ Приватбанк не з`явилися, про місце та день розгляду справи були повідомлені , що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, причини своєї неявки суду не повідомили, у зв`язку з чим суд вважав за можливе розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позов, з урахуванням його підстав, позивачем заявлено до неналежного відповідача.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у прав, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або спорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин ( предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або ос порені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб ( способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (п.п.1, 4 ч.2 ст.175 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава ( ч.2 ст.48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - неналежного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Звертаючись з позовом до АТ КБ Приватбанк , позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що вимога банку стосовно надання ним актуальної інформації по ТОВ ДФФ є необґрунтованою, оскільки він не має жодного відношення до ТОВ ДФФ , учасником якого він був у період з 3 квітня 2014 року по 13 липня 2015 року з часткою 50% у статутному капіталі товариства, що становила 50000 грн. 13 липня 2015 року він передав належну йому частку у статутному капіталі товариства в повному обсязі іншому учаснику товариства. Він ніколи не був виконавчим органом ТОВ ДФФ : директором, генеральним директором тощо. Наявна у банку картка зразків підпису, в якій він зазначений як генеральний директор товариства, на його думку, є помилкою бухгалтера товариства при її заповненні.
На спростування обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, відповідачем АТ КБ Приватбанк надані наступні документи: копія рішення загальних зборів учасників ТОВ ДФФ від 24 квітня 2014 року, що оформлено протоколом № 4, про призначення ОСОБА_1 про призначення генеральним директором товариства; а також копія картки із зразками підписів і відбитка печатки, в якій зазначено, що право першого підпису належить ОСОБА_1 ; копія заяви на відкриття рахунку від 25 квітня 2014 року, підписана ОСОБА_1 ; заява про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, підписана 25 квітня 2014 року зі сторони ТОВ ДФФ ОСОБА_1 ; дві копії наказу по особовому склад ТОВ ДФФ від 15 квітня 2014 року та 24 квітня 2014 року , останній за підписом Генерального директора ОСОБА_1 про надання права другого підпису ОСОБА_2 (а.с.46-52).
Отже, зазначені документи свідчать про те, що відповідач звернувся до позивача як до керівника ТОВ ДФФ .
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що трудові правовідносини, які виникли у ОСОБА_1 у квітні 2014 року, припинилися, стороною позивача, у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано.
Оскільки клієнтом АТ КБ Приватбанк є ТОВ ДФФ , саме товариство перебуває у договірних відносинах з банком, і саме товариство має повідомити банк інформацію щодо виконавчого органу товариства та осіб, які мають право підпису, зміни їх анкетних даних, тому вимоги про зобов`язання АТ КБ Приватбанк виключити будь-які відомості стосовно того, що він є керівником ТОВ ДФФ .
Сама по собі наявність інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців про те, що керівником товариства є інша особа, а не ОСОБА_1 , не дає підстав уважати, що правовідносини між останнім та товариством припинилися.
Таким чином, суд першої інстанції, врахувавши підстави позову (обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги), дійшов правильного висновку про те, що АТ КБ Приватбанк є неналежним відповідачем.
З огляду на те, що доводи апеляційної скарги по суті вирішеного спору зводяться до обставин, повно та достовірно встановлених судом першої інстанції, а також до незгоди з висновками суду, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України,
суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м.Києва від 4 грудня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
Суд | Київський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 06.08.2021 |
Оприлюднено | 08.08.2021 |
Номер документу | 98821306 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Київський апеляційний суд
Шкоріна Олена Іванівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні