Постанова

від 03.08.2021 по справі 554/8688/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/8688/19 Номер провадження 22-ц/814/1186/21Головуючий у 1-й інстанції Материнко М. О. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - судді Одринської Т. В.,

суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,

секретаря Філоненко О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м.Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики грошових коштів недійсним та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 січня 2021 року

В С Т А Н О В И В :

26.09.2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , відповідно до якого прохав визнати недійсним договір позики грошових коштів від 05.02.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Позовна заява мотивована тим, що договір позики грошових коштів є фіктивним та не є укладеним. Він не отримував грошових коштів, які зазначені в договорі позики від 05.02.2018; дійсні наміри вказаного правочину були іншими та пов`язані із правовідносинами між сторонами, що передували укладенню цього договору. З травня 2017 року по грудень 2017 року ФОП ОСОБА_2 забезпечила участь ОСОБА_1 у курсах по підвищенню кваліфікації в галузі сучасних методик манікюрних послуг подології, естетичної медицини. ОСОБА_1 курси пройшов, на його ім`я було видано відповідні дипломи, які в нього відсутні та перебувають,на його думку, у володінні ОСОБА_2 . У подальшому, 06.11.2017 між ним та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір № 3 про надання послуг у сфері діяльності Центру подології та естетичної медицини Подоестетик строком на 3 роки та Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність за збереження обладнання, інструментів, техніки, що застосовуються ним під час надання послуг та належать ФОП ОСОБА_2 . Позивач вказував, що 02.02.2018 повідомив ФОП ОСОБА_2 про дострокове розірвання договору. Для того щоб відповідач після проходження підвищення кваліфікації не перейшов на інше місце роботи та за для того щоб змусити його працювати ОСОБА_2 вирішила шляхом обману підписати з ним договір позики на суму вартості курсів, які він пройшов. Розписка не складена ним власноручно, а була надрукована ОСОБА_2 , сума позики зазначена рукописним текстом, та у його примірнику договору, визначена у розмірі 18 гривень.

17.12.2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Сидоренко І.О. звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 05.02.2018 між сторонами був укладений договір позики грошових коштів у сумі 18068,00 грн. строком повернення до 05.09.2018 рівними частинами по 2258 грн. не пізніше 25 числа кожного місяця, починаючи з наступного місяця після складання розписки. Отримання коштів підтверджується розпискою. Договір грошової позики та розписка до нього підписана особисто позичальником. Свої зобов`язання позичальник не виконав, грошові кошти не повернув. Разом із тим, між сторонами існували підрядні, а не трудові відносини із надання послуг у сфері діяльності Центру подології та естетичної медицини Подоестетик відповідно до договору від 06.11.2017. Вважає, що курси із підвищення кваліфікації, на які посилався позивач у період з травня 2017 по грудень 2017 не відносяться до правовідносин між сторонами з договору про надання послуг від 06.11.2017 та договору позики від 05.02.2018, які були укладені раніше ніж договір позики.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 січня 2021 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики грошових коштів недійсним задоволено.

Визнано недійсним договір позики грошових коштів від 05.02.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики - відмовлено у повному обсязі.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що примірники договору позики сторін мають розбіжності у сумі грошової позики, що є істотною умовою договору. Будь-яких доказів внесення сторонами змін до договору щодо суми позики чи додаткових угод про внесення виправлень на підтвердження досягнення згоди щодо істотної умови договору, не надано. Тому, суд критично оцінив розписку на підтвердження факту передання грошей у сумі 18068,00 грн. та визнав, що інші докази на підтвердження факту передачі грошей за договором позики у сумі 18067,00 грн. відсутні. Крім того, за спірним договором позики передбачено повернення позичальником грошових коштів частинами до 25 числа кожного місяця, починаючи з наступного місяця після складення розписки. Проте суду не надано належних та достатніх доказів, що сторонами вчинено будь-яких дій на виконання спірного правочину. На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову та визнання спірного договору позики недійсним.

З вказаним рішенням суду не погодилася ОСОБА_2 та подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити та задовольнити її зустрічні позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі вказує на те, що 05.02.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів у розмірі 18 068,0 грн.. На підтвердження укладення такого договору позики та його умов було складено розписку позичальника, де викладено аналогічні умови, узгоджені сторонами. Проте судом першої інстанції не надано належної правової оцінки вказаним доказам, внаслідок чого зробив передчасний висновок про неузгодженість істотних умов правочину, що, за хибним переконанням суду першої інстанції, змогло стати підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення позики. Звертає увагу, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Наголошує, що факт ознайомлення з примірниками договору позики грошових коштів від 05.02.2018 року та умовами договору, їх підписання, складення та підписання розписки про отримання у борг грошових коштів та необхідність їх повернення, а отже і обізнаність щодо підстав, умов, наслідків укладеного правочину, ОСОБА_1 не заперечується. Наявність оригіналу боргової розписки у позичальника без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчать про те, що боргове зобов`язання не виконане. А наявність розбіжностей в сумі позики через допущення технічної помилки не може бути підставою для визнання договору позики недійсним. Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду.

ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (ч.1ст.368 ЦПК України) з повідомленням учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги та відзиву на неї, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є визнання договору позики недійсним та стягнення грошових коштів за даним договором в зв`язку з його невиконанням.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами у справі, що 05 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики (т.1 а.с.9-10).

На підтвердження укладення даного договору позики ОСОБА_1 надано копію розписки від 05 лютого 2018 року (т.1 а.с. 11).

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 стверджував, що укладений між сторонами 05 лютого 2018 року та оформлений розпискою договір позики є фіктивним.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 234 ЦК України встановлені правові наслідки фіктивного правочину. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно із роз`ясненнями, які містяться у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Таким чином, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалась досягти правового результату, такий правочин не можна визнавати фіктивним.

З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтею 234 ЦК України, для визнання оспорюваного договору фіктивним, оскільки ОСОБА_1 не доведено, що ОСОБА_2 , укладаючи спірний договір позики, не мала намір досягти обумовлених ними юридичних наслідків, зокрема, надати в борг грошові кошти ОСОБА_1 із певним строком їх повернення.

При цьому колегія суддів вважає доводи ОСОБА_1 щодо недоведеності обставин передачі коштів на виконання оскаржуваного договору позики безпідставними, оскільки письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику .

Аналізуючи наданий сторонами договір позики та розписку на відповідність нормам Цивільного кодексу, колегія суддів дійшла висновку, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 05 лютого 2018 року було укладено саме договір позики, який відповідає нормам діючого законодавства України, а тому породжує певні права та обов`язки для сторін щодо надання та повернення позики.

Посилання на те, що договір позики має виправлення, не свідчить про те, що він є фіктивним. Надана на підтвердження договору позики розписка містить усі необхідні реквізити, де зазначена сума 18068 грн. цифрами та прописом. Крім того, договір позики та розписка мають визначену суму щомісячних платежів у розмірі 2258 грн.

Також посилання у позовній заяві на те, що відповідач не отримував кошти, тому договір позики не є укладеним, суперечить заявленим позовним вимогам про визнання його недійсним.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявленого ним позову, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним. Позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі 18 068 грн., інфляції у розмірі 1846,13 грн. та 3% річних від простроченої суми у розмірі 769 грн. підлягають задоволенню, оскільки умови договору позики ним не виконані, а згідно положень ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1, п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

По справі вбачається, що звертаючись до суду із зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. (т.1 а.с. 109), при подачі апеляційної скарги 2413,80 грн (т.2 а.с. 38,39), ця сума підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 (всього 3 254,6 грн.).

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 3, 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.3, 4, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 січня 2021 року - скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики грошових коштів недійсним - відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 05 лютого 2018 року у розмірі 18 068,00 гривень, інфляційні втрати у розмірі 1846,13 грн. та 3% річних від простроченої суми у розмірі 769 грн., а всього 20 683,13 грн

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 254,6 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 серпня 2021 року.

Головуючий Т. В. Одринська

Судді О. О. Панченко

В. П. Пікуль