Постанова

від 26.07.2021 по справі 463/6827/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/6827/20 Головуючий у 1 інстанції: Мармаш В.Я.

Провадження № 22-ц/811/549/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

Категорія:76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Симець В.І.

з участю: Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради Львівський обласний інформаційно-аналітичний центр медичної статистики - Калюжної Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14 грудня 2020 року , -

ВСТАНОВИВ:

у липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради Львівський обласний центр громадського здоров`я про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що з 27 січня 2005 року працювала в Комунальному закладі Львівської обласної ради Львівський обласний медичний інформаційно-аналітичний центр на посаді головного бухгалтера. Пунктом 2 рішення Львівської обласної ради № 648 від 20 березня 2018 року Про реорганізацію служби громадського здоров`я припинено Комунальний заклад Львівської обласної ради Львівський обласний медичний інформаційно-аналітичний центр шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради Львівський обласний центр громадського здоров`я . Наказом Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради Львівський обласний центр громадського здоров`я № 61 Адм від 29 квітня 2020 року її звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Стверджує, що нею отримано лист від відповідача № 1106/01 від 30 червня 2020 року, яким її повідомлено, що її звільнення має відбутися 07 липня 2020 року. Зазначає, що її звільнення проведено з порушенням норм чинного законодавства, а тому є незаконним, оскільки в період звільнення вона була відсутня на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, а тому відповідачем грубо порушено ч. 3 ст. 40 КЗпП України. Вказує, що відповідач не звертався до профспілкового комітету з поданням про отримання згоди на її звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників та така згода не надавалася. Наголошує, що не отримувала персонального попередження про скорочення посади, як і не отримувала пропозицій про наявність вакантних посад, які зобов`язаний був їй запропонувати відповідач. Вважає, що з моменту прийняття рішення про скорочення штату працівників будь-яких змін в організації виробництва і праці не відбулося, а тому, на її думку, відсутні правові підстави для скорочення штату. Вважає, що відповідачем не враховано її переважне право на залишення на роботі у зв`язку з наявністю у неї відповідної освіти та 40-річного стажу роботи за фахом бухгалтера, економіста. З наведених підстав просить:

-скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради Львівський обласний центр громадського здоров`я № 61 Адм від 29 квітня 2020 року Про звільнення ОСОБА_1 за скороченням штатів по п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та поновити на попередній посаді реєстратора медичного;

-стягнути з Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради Львівський обласний центр громадського здоров`я на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 липня 2020 року до дня поновлення на роботі;

-стягнути з Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради Львівський обласний центр громадського здоров`я судові витрати по справі.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 14 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що при звільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягають оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, які підлягають скороченню, а при рівних умовах продуктивності праці перевага надається працівнику з тривалим стажем роботи в підприємстві, установі. Зазначає, що має статус ветерана праці та наявний трудовий стаж на різних керівних посадах. Посилається на те, що її звільнено з роботи всупереч вимогам трудового законодавства під час відсутності на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю та без дозволу профспілкового органу, членом якого вона є. Вважає, що скорочення штату працівників є безпідставним та беззмістовним, оскільки під час пандемії коронавірусу COVID-19 Кабінетом Міністрів України рекомендовано підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності та господарювання не допускати звільнення працівників, які виконують роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустках чи на лікарняному, відпустках без збереження заробітної плати. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити постанову, якою задовольнити її позовні вимоги повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради Львівський обласний інформаційно - аналітичний центр медичної статистки Калюжної Б.В.щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1- 4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.( ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників було проведено із дотриманням вимог чинного законодавства про працю та порядку, визначеному законом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

В разі звільнення працівників за п.1 ч. 1 ст.40 КЗпП України діють обмеження на звільнення окремих категорій працівників, встановлені ст.ст. 184, 186-1 КЗпП України (жінок вагітних і тих, що мають дітей віком до трьох років , до шести років - у випадках, передбачених ч. 6 ст. 179 КЗпП України), одиноких матерів за наявності дитини до 14 років, дитини з інвалідністю, батьків, які виховують дітей без матері ( в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів), ст. 197 КЗпП України, Законом України Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні (працездатної молоді та молодих спеціалістів). Однак, як встановлено, позивач не належить до даної категорії осіб.

Отже, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний в разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу.

При припиненні трудового договору з підстав, зазначених в п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середньомісячного заробітку, що визначено у ст.44 КЗпП України .

У відповідності до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівника персонально попереджається не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, організації, установі.

Статтею 42 КЗпП України визначено конкретний перелік осіб, що при скороченні чисельності чи штату працівників мають переважне право на залишення на роботі.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працювала в Комунальному закладі Львівської обласної ради Львівський обласний медичний інформаційно-аналітичний центр (надалі КЗ ЛОР ЛОМІАЦ) на посаді головного бухгалтера з 27.01.2005 згідно наказу № 9-к від 27.01.2005.

На підставі рішення Львівської обласної ради від 20.03.2018 № 648 діяльність КЗ ЛОР ЛОМІАЦ було припинено шляхом приєднання до Комунального закладу Львівської обласної ради Львівський обласний центр громадського здоров`я (надалі - КНП ЛОР ЛОЦГЗ), після чого позивачку за її згодою було переведено на посаду медичного реєстратора ЛОЦГЗ на підставі наказу № 143-к від 01.10.2018.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність доводів позивачки щодо незаконності рішення Львівської обласної ради від 20.03.2018 № 648, оскільки вказане рішення є чинним, позивачем не оскаржується, як і рішення про її переведення за згодою на посаду медичного реєстратора ЛОЦГЗ, і вважає доводи апеляційної скарги в цій частині також безпідставними та необґрунтованими.

Наказ від 27.07.2020 № 161-к Про звільнення ОСОБА_1 позивачем не оскаржується, однак суд першої інстанції надав правову оцінку законності вказаного наказу, оскільки позивачем доводиться незаконність її звільнення, що мало місце на його підставі та поновлення на посаді реєстратора медичного.

На підставі наказу КНП ЛОР ЛОЦГЗ № 61-адм від 29.04.2020 року та відповідних змін до штатного розпису підприємства, які були попередньо погоджені з представником власника - директором Департаменту охорони здоров`я ЛОДА, копії яких містяться у матеріалах справи, з 01 липня 2020 року скороченню підлягали посади медичного реєстратора у кількості 3 (трьох) одиниць (усі відповідні посади в установі, що виключає застосування положення закону про переважне право на залишення на роботі), прийняте рішення було мотивовано тим, що відділення обробки інформації та підтримки інформаційних технологій, до якого входять реєстратори медичні, не здійснюють прийому пацієнтів (хворих) та не надають медичних послуг.

Про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади медичного реєстратора позивача було повідомлено у встановленому порядку персонально, попередження про наступне вивільнення в порядку ст. 49-2 КЗпП України разом із переліком вакантних посад у КНП ЛОР ЛОЦГЗ станом на 29.04.2020 року позивачу було направлено на домашню адресу рекомендованим листом, який був нею отриманий, що підтверджується рекомендованим повідомленням про його вручення, долученим до матеріалів справи, що спростовує доводи апелянта про несвоєчасність повідомлення її про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади медичного реєстратора.

Вважаючи своє звільнення незаконним, позивачка покликалася на те, що з врахуванням надісланого їй переліку вакантних посад, вона звернулася до керівництва із заявою про переведення її на вакантну посаду оператора з обробки інформації та програмного забезпечення відділу діловодства та контролю, однак у переведенні їй відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що з`ясовуючи можливість переведення ОСОБА_1 на згадану вище посаду, їй надавалася можливість ознайомитися із посадовою інструкцією працівника, на посаду якого позивачка претендує, що підтверджується копією листа № 901/01 від 27.05.2020, який рекомендованим листом надсилався за місцем проживання позивача та заявою позивача про переведення її на відповідну посаду.

З огляду на те, що робота на згаданій вище посаді вимагала певних навиків та вмінь, а позивачем не було надано документів, що посвідчують її освіту чи кваліфікацію для її зайняття, КНП ЛОР ЛОЦГЗ було створено атестаційну комісію та затверджено перелік тестових завдань, що дають можливість в повній мірі розкрити навики і вміння претендента з метою належного виконання функціональних обов`язків відповідно до наказів № 75-адм від 01.06.2020, № 80-адм від 18.06.2020.

23 червня 2020 року позивач пройшла перевірку знань та навиків шляхом вирішення тестових завдань на комп`ютері, за результатами тестування, що стверджується копією відповідного протоколу від 23.06.2020, комісія прийшла до висновку про недостатній рівень знань, вмінь та навичок у позивача для зайняття нею посади оператора з обробки інформації та програмного забезпечення відділу діловодства та контролю.

Відсутність освіти чи кваліфікації для зайняття вакантної посади оператора з обробки інформації та програмного забезпечення відділу діловодства та контролю позивачем не заперечується, рішення та висновки атестаційної комісії не оспорюються.

Доводи позивача зводяться лише до твердження про незаконність проведення відповідної атестації в період дії карантину, однак такі доводи не містять жодного посилання на чинний нормативно-правовий акт, який встановлює відповідну заборону. Суд першої інстанції вірно встановив, що атестація була обумовлена необхідністю переведення позивача на вакантну посаду за її заявою, тим, що позивач не надала відповідачу жодного документа на підтвердження своєї відповідності кваліфікаційним вимогам за цією посадою.

Про прийняте комісією рішення позивач повідомлявся листом № 1101/01 від 26.06.2020 року, до якого повторно було додано перелік актуальних вакантних посад (робіт), який рекомендованим листом надсилався за місцем проживання позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що у відповідності до наказу № 61-адм від 29.04.2020 року вивільнення інших працівників, посади яких підлягали скороченню, відбулось 30 червня 2020 року, однак у зв`язку із тим, що лист-попередження про вивільнення позивач отримала 06 травня 2020 року її звільнення було перенесено на 07 липня 2020 року, однак 07.07.2020 року позивача звільнено не було у зв`язку з тим, що з 02.07.2020 р. по 15.07.2020 року вона була тимчасово непрацездатною, що підтверджується листком непрацездатності серії АДЦ № 897362.

16 липня 2020 року КНП ЛОР ЛОЦГЗ видано наказ № 151-к від 16.07.2020 року про дату звільнення та проведення розрахунку із позивачем, однак, оскільки позивач з 16.07.2020 хворіла, що підтверджується листком тимчасової непрацездатності серії АДЦ № 897594, і 27.07.2020 стало першим робочим днем позивача після тимчасової непрацездатності, КНП ЛОР ЛОЦГЗ у той же день видано наказ про звільнення позивача у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України.

За вищенаведеного, не можна не погодитись з судом першої інстанції про необгрунтованість доводів про незаконність звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності, так як звільнення відбулось у перший робочий день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності. Аналогічно відповідачем був дотриманий двомісячний строк, визначений у ст. 49-2 КЗпП України, перед звільненням після повідомлення працівника про наступне вивільнення.

Доводи апелянта не спростовують правильність таких висновків суду першої інстанції.

Твердження апелянта про те, що її звільнення відбулося згідно з наказом КНП ЛОР ЛОЦГЗ № 61-адм від 29.04.2020 року спростовується наказом від 27.07.2020 № 161-к Про звільнення ОСОБА_1 , а наказ № 61-адм від 29.04.2020 року передбачав лише наступне вивільнення працівників в результаті скорочення штатів.

Як встановлено судом, скороченню в установі відповідача підлягали всі наявні посади реєстраторів медичних (3 штатних одиниці), й інші працівники з цієї ж посади були звільнені за аналогічної підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, 30.06.2020 року, а відтак безпідставними є доводи апелянта про те, що судом не враховано її переважне право на залишення на посаді.

Відповідно до ст. 43 КЗпП розірвання трудового договору у зв`язку з скороченням чисельності або штату працівників може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового органу.

Відповідно до ст. 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації.

Суд першої інстанції дав правильну оцінку доводам позовної заяви про незаконність звільнення позивача без погодження виборного органу (профспілки), враховуючи наступне.

Згідно з довідкою № 10 від 07.10.2020, виданою Первинною профспілковою організацією КЗ ЛОР Львівський обласний медичний інформаційно-аналітичний центр (голова профкому - Неїлик Г.М.), позивач є членом вказаної ППО.

Разом із тим, із роз`яснень, викладених у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" вбачається, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статями 43 і 43-1 КЗпП України. Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник.

Статтею 36 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на свободу об`єднання у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Право громадян на об`єднання у громадські організації реалізується в порядку і способом, визначеним Законом України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , ст. 1 якого первинна організація профспілки визначається як добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, незалежно від форми власності і виду господарювання.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що однією з основних ознак первинної профспілкової організації є її пов`язаність з підприємством, інтереси працівників якого у відносинах з роботодавцем має представляти ця профспілка.

Терміном роботодавець у ст. 1 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності позначено власника підприємства або уповноважений ним орган чи фізичну особу, яка використовує найману працю. Таким чином, законодавець визначає роботодавцем суб`єкта трудових правовідносин, з яким укладаються трудові і колективні угоди, тобто суб`єкта, який безпосередньо здійснює юридично значимі дії у правовідносинах з найманими працівниками підприємства від імені підприємства. Законодавець пов`язує існування профспілки конкретно визначеного підприємства з існуванням саме даного підприємства як суб`єкта трудових правовідносин, що використовує найману працю.

Підтверджує наведене й ст. 7 названого Закону, згідно якої членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, незалежно від форм власності і видів господарювання.

Суд правильно вважав, що з наведеного, а також з положень ч. 2 ст. 11 цього Закону, де визначено, що статус первинних мають профспілки чи організації профспілки, які діють на підприємстві, випливає висновок про похідний характер організаційних структур профспілок по відношенню до організаційних форм здійснення діяльності суб`єкта трудових правовідносин, що використовує найману працю і наявність нерозривного організаційно-правового зв`язку між первинними профспілками чи первинними організаціями профспілки на підприємстві та підприємствами, на яких вони створені та інтереси працівників якого покликані захищати.

Згідно з ч. 7 ст. 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" про належність до певної профспілки організації, які діють на підставі статуту цієї профспілки, надсилають легалізуючому органу за місцем свого знаходження повідомлення із посиланням на свідоцтво про легалізацію профспілки, на підставі якого вони включаються до реєстру об`єднань громадян. Первинні профспілкові організації також письмово повідомляють про це роботодавця.

За таких обставин, ППО КЗ ЛОР ЛОМІАЦ , щоб продовжувати свою діяльність в установі, що утворилась на базі приєднання (злиття) кількох установ, мала прийняти рішення про реорганізацію в профспілку нової установи, утвореної внаслідок реорганізації (приєднання) кількох юридичних осіб.

Доказів того, що Первинна профспілкова організація КЗ ЛОР Львівський обласний медичний інформаційно-аналітичний центр , членом якої була позивач згідно з довідкою № 10 від 07.10.2020, діяла у КНП ЛОР ЛОЦГЗ та повідомляла КНП ЛОР ЛОЦГЗ про свою діяльність в цьому товаристві не подано.

Суд першої інстанції взяв до уваги лист Львівської обласної організації працівників охорони здоров`я України від 02.11.2020 № 83/01, яка є вищестоящою профспілковою організацією відносно ППО, що можуть діяти у відповідача, у відповідь на ухвалу суду від 22.10.2020, що підтверджується наявними у матеріалах справи письмовими доказами, що Первинною профспілковою організацією, що належить до Професійної спілки працівників охорони здоров`я України та діє у Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради Львівський обласний центр громадського здоров`я , є Первинна профспілкова організація Львівського обласного центру громадського здоров`я профспілки працівників охорони здоров`я України (далі ППО ЛОЦГЗ), ідентифікаційний код юридичної особи 35854756. голова - Бартошик Н.О. Відповідно до статті 16 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності ППО ЛОЦГЗ належить до Професійної спілки працівників охорони здоров`я України (ідентифікаційний код юридичної особи 03591800, свідоцтво про реєстрацію об`єднань громадян № 1341, видане Міністерством юстиції України 28.02.2000р.), надалі - Профспілка, є її організаційною ланкою зі статусом юридичної особи та діє на підставі та відповідно до Статуту Профспілки (затверджений З`їздом Профспілки 3 0.02.2000р. га зареєстрований Міністерством юстиції України 28.02.2000р. за №1341, нова редакція статуту затверджена VII З`їздом Профспілки 09.12.2015р., код доступу до статуту на порталі електронних сервісів ЄДРЮОФОПГФ 293335988871 ). Вищестоящою територіальною організацією для ППО ЛОЦГЗ є Львівська обласна організація профспілки працівників охорони здоров`я України (ідентифікаційний коді юридичної особи 05426666). ППО ЛОЦГЗ наділена відповідним статусом та повноваженнями для ведення у КНП ЛОР ЛОЦГЗ колективних переговорів, укладення колективного договору, ведення соціального діалогу та здійснення інших повноважень, якими наділені первинні профспілкові організації згідно законодавства України, зокрема, КЗпП України. Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , Закону України Про соціальний діалог в Україні , Закону України Про колективні договори і угоди , інших актів трудового законодавства, в тому числі щодо розгляду подання роботодавця на дачу згоди на звільнення працівників, які є членами Профспілки. Інші первинні профспілкові організації, що належать до Профспілки, із відповідним правовим статусом та повноваженнями у КНП ЛОР ЛОЦГЗ не діють. Первинна профспілкова організація Львівського обласного інформаційно-аналітичного центру профспілки працівників охорони здоров`я України, ідентифікаційний код юридичної особи 38701181, (далі - ППО ЛОМІАЦ), не має статусу первинної профспілкової організації, що діє у КНП ЛОР ЛОЦГЗ. ППО ЛОМІАЦ як організаційна ланка Профспілки (також діє на підставі статуту Профспілки) та Львівської обласної організації профспілки працівників охорони здоров`я України (вищестояща організація) діяла у комунальному закладі Львівської обласної ради Львівський обласний медичний інформаційно-аналітичний центр , що був припинений 23.10.2018 року шляхом приєднання до ЛОЦГЗ. При цьому ППО ЛОМІАЦ фактично припинила свою діяльність як первинна профспілкова організація ще раніше, з січня 2018 року, та з цього часу уже не могла здійснювати у КЗ ЛОР ЛОМІАЦ (ще під час його функціонування) повноваження, якими наділені профспілкові організації згідно актів трудового та профспілкового законодавства, зокрема через відсутність зборів та обраного раніше керівного колегіального виборного органу - профспілкового комітету (на той момент на обліку у ППО ЛОМІАПЦ залишився лише один член - ОСОБА_2 ).

Листом ППО ЛОЦГЗ, у відповідь на ухвалу суду від 22.10.2020, та наявними у справі письмовими доказами, зокрема списком членів зазначеної ППО, ОСОБА_1 , яка працювала у КНП ЛОЦГЗ з 1 жовтня 2018 року, підтверджується, що ОСОБА_1 не була членом ППО ЛОЦГЗ.

Вищенаведеним суд першої інстанції вірно обґрунтував свій висновок про законність звільнення ОСОБА_1 , яка могла бути звільнена без згоди ППО КЗ ЛОР ЛОМІАЦ .

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов до вірних та обґрунтованих висновків про те, що звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників було проведено із дотриманням вимог законодавства про працю та порядку, визначеного у законі, а відтак вірно відмовив у задоволенні позову про поновлення ОСОБА_1 на посаді, а також вірно відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки задоволення цієї вимоги залежить від вирішення вимоги про незаконність звільнення та поновлення на роботі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України ( Pronina v. Ukraine ) від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14 грудня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови .

Повний текст постанови складено 05.08.2021 року .

Головуючий: Шеремета Н. О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.