Постанова

від 03.08.2021 по справі 907/299/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2021 р. Справа №907/299/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Скрипчук О.С

суддів Галушко Н.А.

Мирутенка О.Л.

секретар судового засідання Лагутін В.Б.

розглянувши апеляційні скарги Державного підприємства Радгосп-завод Виноградівський № б/н від 20.11.20 (вх. ЗАГС № 01-05/3391/20 від 23.11.2020) та заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України за № 15-137 вих -21 від 09.02.2021

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.09.2020 (повний текст рішення складено 01.10.2020, м. Ужгород , суддя Ремецькі О.Ф.)

у справі № 907/299/20

за позовом: Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м.Ужгород

до відповідача: Державного підприємства Радгосп-завод Виноградівський , м.Виноградів

за участію третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фонду державного майна України м. Київ

про припинення права постійного користування землею.

за участі представників :

від позивача: Васьків М.М. - керівник; Сарматі Н.М. - представник;

від відповідача: Мельник А.В. - ордер серії ВС № 1082435 від 22.06.2021

від третьої особи: не з`явився;

прокурор Винницька Л.М. - посвідчення 058400 від 02.12.2020

В С Т А Н О В И В :

Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області звернулося до Господарського суду Закарпатської області із позовом до Державного підприємства Радгосп-завод Виноградівський про:

- припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП Радгосп-завод Виноградівський , яке здійснюється на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001377, що зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування від 23.01.1995 за № 30;

- скасування Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001377, що зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 23.01.1995 за № 30;

- скасування запису про реєстрацію Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001377, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 23.01.1995 за № 30.

Позовна заява мотивована тим, що земельні ділянки відповідача зачагарниковані, не обробляються, тривалий час підприємством не проводилася будь-яка господарська діяльність, крім того не сплачується земельний податок. Позивач зазначає, що дані обставини підтверджуються листами Головного управління ДФС у Закарпатській області від 23.05.2019 № 12080/10/07-16/12-03, від 05.05.2020 № 6523/10/07-16/51-0 та повторною позаплановою перевіркою з питань виконання Державним підприємством Радгосп-завод Виноградівський вимог припису №249/0051Пр/0301/-19, №300/0053Пр/03/01/-19 щодо дотримання вимог земельного законодавства стосовно земельних ділянок які перебувають у його постійному користуванні на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001377 від 23.01.1995, за результатом якої встановлено, що протягом жовтня - листопада 2019 року не вжито заходів на виконання вимог приписів № 249/0051Пр/0301/-19 та № 300/0053Пр/03/01/-19.

За доводами позивача, в сукупності зазначені вище обставини вказують на те, що відповідач як землекористувач в порушення ст.96 Земельного кодексу України неправомірно ухиляється від виконання своїх обов`язків, що в силу статей 141 та 143 Земельного кодексу України надає підстави для примусового припинення права постійного користування землею.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16.09.2020 у справі № 907/299/20 позов Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області задоволено. Суд виніс рішення, яким:

- припинив право постійного користування землею ДП Радгосп-завод Виноградівський , яке здійснюється на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001377, що зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування від 23.01.1995 за № 30;

- скасував Державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001377, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 23.01.1995 за № 30;

- скасував запис про реєстрацію Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001377, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 23.01.1995 за № 30.

Рішення суду першої інстанції мотивоване ст. ст. 96, 141,143 Земельного кодексу України. Судом встановлено, що відповідачем тривалий час не проводиться будь-яка господарська діяльність на земельних ділянках, земельний податок не сплачується, а земельні ділянки зачагарникованні, та не обробляються, а відтак позов у даній справі підлягає до задоволення.

Не погоджуючись з даним рішенням суду Державне підприємство Радгосп-завод Виноградівський подало апеляційну скаргу б/н від 20.11.2020, якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.09.2020 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального і процесуального права. Апелянт в апеляційній скарзі посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі 906/392/18, де зазначено, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише, з підстав, передбачених статею 141 ЗК України перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Апелянт стверджує, що підстави для примусового припинення права постійного користування земельною ділянкою в судовому порядку визначені у ст. 143 ЗК України. Зокрема, п. а)ст. 143 ЗК України передбачено, що підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою може бути використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Водночас, апелянт зазначає, що враховуючи те, що суд першої інстанції встановив факт, що відповідач, протягом тривалого часу, не використовує земельну ділянку, відтак, позов у даній справі щодо припинення права постійного користування, з підстав використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, не підлягає до задоволення.

Також, апелянт зазначає, що судом не взято до уваги, що позивачем не подано доказів заборгованості відповідача зі сплати земельного податку. А несплата земельного податку не є підставою для припинення права постійного користування у судовому порядку.

Крім цього, апелянт зазначає, що суд не взяв до уваги, що права позивача ніяким чином не порушуються оскаржуваним Державним актом, оскільки земельна ділянка належить до державної власності, не вибула з державної власності, а ДП Радгосп-завод Виноградівський є державним підприємством.

Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області подано до суду відзив на апеляційну скаргу № 9-70.7-182/2-21 від 12.01.2021, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області - без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновки місцевого господарського суду не спростовує.

Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України подав апеляційну скаргу за № 15-137 вих -21 від 09.02.2021, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.09.2020 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального і процесуального права. А саме скаржник стверджує, що Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області пред`явлено до суду вимогу з підстав, які не передбачають позбавлення права користування ДП Радгосп-завод Виноградівський .

Прокурор в апеляційній скарзі зазначає, що Фонд державного майна України здійснює повноваження власника майна ДП Радгосп-завод Виноградівський та є органом уповноваженим державою здійснювати заходи щодо повернення спірної земельної ділянки у користування відповідача, а тому оскаржуване рішення, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою на якій знаходиться державне майно, впливає на права та обов`язки Фонду державного майна, який до участі у даній справі судом першої інстанції не залучено. Прокурор вступає у дану справу в інтересах Фонду державного майна, шляхом подання апеляційної скарги, так як останнім не вживаються дії щодо оскарження рішення.

Фондом державного майна України подано до суду пояснення № 10-25-4553 від 03.03.2021 щодо апеляційної скарги прокурора, в яких просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.09.2020 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В поясненнях на апеляційну скаргу Фонд державного майна зазначає, що Господарський суд Закарпатської області дійшов до хибного висновку щодо визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 23.01.1995 серії І-ЗК № 001377 виданого ДП Радгосп-завод Виноградівський про передачу у постійне користування для ведення сільського господарства.

У поясненнях на апеляційну скаргу Фонд державного майна України заявив, що позивачем у даній справі пропущено строк позовної давності.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.06.2021 залучено Фонд державного майна України до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Виноградівської міської ради народних депутатів від 29.09.1992 державному підприємству радгосп-заводу Виноградівський надано у постійне користування земельну ділянку площею 226,8 га для ведення сільського господарства.

Державний акт на право постійного користування серії ІІ-ЗК № 001377, який виданий державному підприємству радгосп-заводу Виноградівський зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 23.01.1995 за № 30.

На виконання наказу Головного управління від 17.09.2019 № 249 Про здійснення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) старшим державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель у Закарпатській області - начальником відділу контролю за використанням та охороною земель у Берегівському, Виноградівському, Іршавському, Хустському районах та м. Берегово управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області Батрин Василем Васильовичем в присутності директора Державного підприємства Радгосп-завод Виноградівський Горніцького С. І. здійснено планову перевірку питань дотримання вимог земельного законодавства, зокрема, щодо використання та охорони земельної ділянки ДП Радгосп-завод Виноградівський , право постійного користування на яку посвідчено Державним актом серії І-ЗК № 001377 від 23.01.1995.

За результатами перевірки складено Акт перевірки проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері використання та охорони земель від 16.10.2019 № 249/0132АП/02/01/-19.

Актом перевірки встановлено, зокрема, що земельні ділянки, які розміщені на території Виноградівської міської ради підприємством не використовуються за цільовим призначенням, не вживаються заходи по боротьбі з бур`янами та чагарниками, що призвело до заростання земельних ділянок бур`янами та чагарниками, тривалий час не проводилася будь-яка господарська діяльність.

На підставі Акта перевірки від 16.10.2019 державним інспектором складено припис за № 249/0051Пр/0301/-19, яким зобов`язано директора Державного підприємства Радгосп-завод Виноградівський до 16.11.2019 вжити заходи щодо усунення порушення вимог земельного законодавства та повідомити про виконання припису.

Припис державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України від 16.10.2019 за № 249/0051Пр/0301/-19 директором Державного підприємства Радгосп-завод Виноградівський не виконаний.

20.11.2019 старшим державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель у Закарпатській області було проведено повторну перевірку щодо дотриманням відповідачем законодавства у сфері використання та охорони земель.

За результатами перевірки складено повторний Акт перевірки від20.11.2019 та повторно зобов`язано директора державного підприємства Радгосп-завод Виноградівський Горніцькому С. І. до 16.12.2019 вжити заходи щодо усунення порушення вимог земельного законодавства.

В подальшому, згідно Акту перевірки від 18.12.2019 № 306/0146АП/02/01/-19, яка була проведена в третє. Станом на 18.12.2019 керівником державного підприємства Радгосп-завод Виноградівський Горніцьким С. І. не здійснено заходів на виконання вимог приписів від 16.10.2019 № 249/0051Пр/0301/-19 та від 20.11.2020 № 300/0053Пр/03/01/-19.

Наведене і стало підставою звернення позивача до суду.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного .

Норми ст. 3 Земельного Кодексу України, в редакції, чинній на момент видачі оспорюваного державного акту, передбачали, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну.

Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Відповідно до ст. 4 ЗК України у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Суб`єктами права державної власності на землю виступають, зокрема, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. Землі, що перебувають у державній власності, можуть надаватися у користування.

За приписами ст. 7 ЗК України користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (ст. 22 ЗК України).

Згідно з ст. 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Земельний кодекс України, прийнятий 25.10.2001, визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 ЗК).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х Перехідні положення ЗК (справа про постійне користування земельними ділянками) вказав, що стаття 92 ЗК не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (Постанова Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449(чинна до 23.07.2013). При цьому обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений пунктом 6 Перехідних положень ЗК, визнано неконституційним.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Предметом розгляду даної справи є вимоги ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області до ДП Радгосп-завод Виноградівський про скасування Державного акту на право постійного користування землею І-ЗК №001378 від 23.01.1995 та запису про реєстрацію такого, та припинення права користування ДП Радгосп-завод Виноградівський земельною ділянкою.

Суд першої інстанції виносячи оскаржуване рішення у даній справі послався на те, що земельні ділянки відповідача зачагарниковані, не обробляються, тривалий час підприємством не проводилася будь-яка господарська діяльність, що свідчить про використання їх не за цільовим призначенням, а також не сплачується земельний податок, що в силу статей 141 та 143 Земельного кодексу України є підстави для примусового припинення права постійного користування землею.

Однак, суд першої інстанції виносячи оскаржуване рішення не звернув уваги на наступне.

Так, статтею 141 Земельного Кодексу передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Водночас ст. 143 ЗК України визначено, що примусове припинення право на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ -1 ) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Із наведених положень статті 143 Земельного кодексу України вбачається, що перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 909/108/19 від 20.02.2020.

Систематична несплата земельного податку не включена до цього переліку визначеного ст. 143 ЗК України.

Твердження суду першої інстанції про те, що відповідач використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, згідно Державного акту на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001377 відповідачу було надано земельну ділянку для введення сільськогосподарського господарства.

В матеріалах справи не містяться належні докази того, що відповідач використовує спірну земельну ділянку не за цільовим призначенням, а Актами перевірки від 16.10.2019 та від 20.11.2019 встановлено, що відповідачем не використовується земельна ділянка. Не здійснення господарської діяльності на земельній ділянці не є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Встановлений судом факт про те, що спірна земельна ділянка заросла чагарниками, також, не може бути підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги у даній справі не підлягають до задоволення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що виносячи у даній справі рішення суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

ДП Радгосп-завод Виноградівський є державним підприємством, майно якого є державною власністю, так і земельна ділянка, щодо якої виник справі у даній справі, належать до державної власності. Управління відповідачем здійснює ФДМ України, відтак питання користування землею державної власності підлягає вирішенню шляхом прийняття державою через свої органи відповідних управлінських рішень.

Крім того, як встановив апеляційний суд, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2019 р. № 1101-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна" цілісний майновий комплекс ДП Радгосп-завод Виноградівський із сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства передано до сфери управління Фонду державного майна України.

Відповідно до п.1.1 статуту ДП Радгосп-завод Виноградівський затвердженого наказом ФДМ України №256 від 13.02.2020, ДП Радгосп-завод Виноградівський є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності та належить до сфери управління Фонду державного майна України (далі- суб`єкт управління підприємства).

Відповідно до п.5.1 статуту підприємство має право погоджувати із суб`єктом управління підприємства питання, пов`язані з вилученням чи добровільною відмовою від користування земельною ділянкою, зміною цільового призначення земельних ділянок або їх частин, які закріплені за підприємством.

Згідно з п.10.1 статуту суб`єкт управління підприємства є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавством України.

До виключної компетенції суб`єкта управління підприємства відповідно до покладених на нього завдань належить, зокрема, надання згоди на відчуження, оренду, передачу та списання майна підприємства в порядку, передбаченому законодавством України, та погодження питань, пов`язаних з земельними ділянками відповідно до законодавства України (п.10. 7 статуту).

Отже, приймаючи рішення про припинення права постійного користування землею ДП Радгосп-завод Виноградівський , яке здійснюється на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001377, суд першої інстанції не дослідив тих обставин, що ДП Радгосп-завод Виноградівський належить до сфери управління Фонду державного майна України, до виключної компетенції якого належить, зокрема, надання згоди на відчуження, оренду, передачу та списання майна підприємства в порядку, передбаченому законодавством України, та погодження питань, пов`язаних з земельними ділянками відповідно до законодавства України, що свідчить про те, що суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки ФДМ України, який не був залучений місцевим судом до участі у справі, що відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 277 ГПК України свідчить про порушення норм процесуального права та є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Фонд державного майна України заперечує щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП Радгосп-завод Виноградівський , яке здійснюється на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001377.

Щодо доводів апелянта (відповідача) про те, що позивач не уповноважений звертатися до суду з даним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України.

Відповідно до Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі - Положення) Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з п.п.25-1 п.4 Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Отже, з 2015 року обов`язок з своєчасного проведення перевірок щодо правомірності надання сільською радою у постійне коритсування і фактичного використання відповідачем на підставі спірного акту від 23.01.1995 земельної ділянки покладено на позивача як уповноваженого державного органу на здійснення відповідного контролю.

Згідно ч. 2 ст. 144 ЗК України (у редакції станом на 28.04.2021) у разі неусунення наслідків порушення земельного законодавства у 30-денний строк орган державного контролю за використанням та охороною земель або орган державного контролю за охороною навколишнього природного середовища звертається до суду з позовом про: розірвання договору оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки або договору про встановлення земельного сервітуту; припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Колегія суддів не розглядає заяву Фонду державного майна України (третьої особи) про застосування строку позовної давності. Адже, ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі , зробленою до ухвалення судом рішення.

Щодо подання апеляційної скарги прокурором, який не брав участі у суді першої інстанції, в особі Фонду державного майна України, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 254 ГПК України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки, повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом (заявою), має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідною заявою у розумний строк.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду із заявою, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Як вбачається з матеріалів справи заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури звертався до Фонду державного майна України з листом № 15-128вих-21 від 05.02.2021, в якому повідомляв, що прокуратурою подається апеляційна скарга на рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.09.2020 у справі № 907/299/20. Матеріали справи не містять відповіді Фонду державного майна України на зазначений лист прокуратури.

Враховуючи вищезазначене прокурором дотримано порядок, передбачений ст. 23 Закону України Про прокуратуру . В свою чергу, як свідчать наявні матеріали справи, компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення прокурора самостійно не звертався до суду із апеляційною скаргою.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід задоволити, а рішення Господарського суду Закарпактської області від 16.09.2020 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, відповідно до правил, встановлених ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 269 270, 271, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційні скарги Державного підприємства Радгосп-завод Виноградівський № б/н від 20.11.20 (вх. ЗАГС № 01-05/3391/20 від 23.11.2020) та заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України за № 15-137 вих -21 від 09.02.2021 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.09.2020 у справі № 907/299/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові - відмовити.

3. Судові витрати по розгляду справи в суді першої інстанції покласти на позивача.

4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, площа Народна, будинок 4, код ЄДРПОУ 39766716) на користь Державного підприємства Радгосп-завод Виноградівський (90300, Закарпатська область, Виноградівський район, м. Виноградів, вул. Персикова, 35, код ЄДРПОУ 00413765) 9459,00 грн.сплаченого судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

5. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, площа Народна, будинок 4, код ЄДРПОУ 39766716) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м.Ужгород, вул. Коцюбинського 2-а, код ЄДРПОУ 02909967) 9459,00 грн.сплаченого судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.08.2021.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

Суддя Н.А. Галушко

Суддя О.Л. Мирутенко