Постанова

від 09.08.2021 по справі 628/4220/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 628/4220/15-ц

провадження № 61-3022св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Моначинівська сільська рада Куп`янського району Харківської області,

треті особи: Головне управління держгеокадастру в Харківській області, ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство Укртрансгаз в особі філії Управління магістральних газопроводів Харківтрансгаз ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 07 серпня 2019 року в складі судді Волчек О. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Моначинівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, треті особи: Управління Держгеокадастру у Куп`янському районі Харківської області, ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство Укртрансгаз

в особі філії Управління магістральних газопроводів Харківтрансгаз (далі - ПАТ Укртрансгаз в особі філії УМГ Харківтрансгаз ), про встановлення факту користування земельною ділянкою та визнання права власності на земельну ділянку в порядку набувальної давності.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 постійно проживає

у квартирі АДРЕСА_1 з 22 вересня 1995 року. Будинок, в якому проживає позивач, належить державі в особі ПАТ Укртрансгаз , а земельна ділянка за вказаною адресою перебуває на праві постійного користування у держави

в особі ПАТ Укртрансгаз . Сусідня земельна ділянка на

АДРЕСА_2 передана на праві постійного користування Радгоспу імені Паризької комуни, на цій земельній ділянці знаходиться магазин.

Позивач вказував, що він більше 20 років відкрито те безперервно володіє земельною ділянкою між приміщенням магазину на

АДРЕСА_2 та домоволодінням на АДРЕСА_2 . Зазначав, що він двічі звертався до органів місцевого самоврядування з метою отримання у власність спірної земельної ділянки, оскільки хотів побудувати на ній гараж, проте такі звернення безпідставно залишені без задоволення.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: встановити факт його добросовісного, відкритого та безперервного користування протягом 20 років земельною ділянкою площею 0,025 га, яка знаходиться між домоволодінням на АДРЕСА_2 та приміщенням магазину на АДРЕСА_2 ; визнати за ним право власності на підставі набувальної давності на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,025 га, яка знаходиться між вказаними вище домоволодінням та приміщенням магазину.

Ухвалою Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року замінено третю особу Управління Держгеокадастру у Куп`янському районі Харківської області на Головне управління держгеокадастру

в Харківській області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області

від 07 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка розташована на ділянці, яка належить на праві постійного користування

ПАТ Укртрансгаз , на якій також розташована вежа з технологічним обладнанням зв`язку філії УМГ Харківтрансгаз . Вказане майно

є державною власністю, яке потребує обслуговування та ремонту, для обслуговування обладнання необхідний під`їзд спеціальної техніки. Порушення безперешкодного доступу до вказаного майна може нанести державі шкоду, оскільки будинок і обладнання є державною власністю.

Позивач двічі звертався до відповідача із заявами про надання у власність спірної земельної ділянки, проте у задоволенні цих заяв було відмовлено. Отже, орган місцевого самоврядування не надав дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення та передачі позивачу у власність спірної земельної ділянки, законний власник не визнає факту добросовісності користування спірною земельною ділянкою, що є необхідною умовою для визнання права власності за набувальною давністю, тому відсутні правові підстави для задоволення заявлених у справи вимог.

Постановою Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що аналіз статті 119 ЗК України дає підстави для висновку, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування

(статті 118, 123 ЗК України). Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.

Позивач не надав доказів, що він звертався до відповідача із заявою про передачу у власність земельної ділянки на підставі статті 119 ЗК України

з дотриманням вимог частини шостої статті 118 ЗК України, з долученням відповідних матеріалів, які вказані у цій нормі закону. При цьому, позивач не порушував питання про набуття права власності за спірну земельну ділянку

у порядку, передбаченому статтями 116, 118 ЗК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень позивач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, неврахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) та постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18).

Касаційна скарга також мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги свідчення свідків, які підтверджують факт користування позивачем спірною земельною ділянкою та факт надання доступу до цієї земельної ділянки при потребі ПАТ Укртрансгаз , який обслуговує своє технічне обладнання.

Зібраними у справі доказами підтверджено, що позивач більше 20 років відкрито те безперервно володіє земельною ділянкою між приміщенням магазину на

АДРЕСА_2 та домоволодінням на

АДРЕСА_2 , тому відповідно до закону має право на визнання за ним права власності на цю земельну ділянку на підставі набувальної давності.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 11 лютого 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі

АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа філії УМГ Харківтрансгаз від 03 червня 2016 року квартира АДРЕСА_1 обліковується на балансі вказаної філії, не має статусу службової, є відомчою.

Суди також встановили, що ОСОБА_1 є працівником Куп`янського лінійного виробничого УМГ філії УМГ Харківтрансгаз ПАТ Укртрансгаз та з 1995 року проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Житлове приміщення за вищевказаною адресою є власністю ПАТ Укртрансгаз та знаходиться на земельній ділянці державної власності, постійним користувачем якої

є ПАТ Укртрансгаз .

ОСОБА_1 24 вересня 2015 року звернувся до Моначинівської сільської ради Куп`янського району Харківської областііз заявою про надання йому

у власність земельної ділянки орієнтованою площею 0,025 га, яка розташована між домоволодінням АДРЕСА_2 та приміщенням магазину на

АДРЕСА_2 , якою він добросовісно користується більш 20 років, з метою будівництва індивідуального гаражу орієнтованою площею 0,025 га.

Рішенням Моначинівської сільської ради Куп`янського району Харківської області від 14 жовтня 2015 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні

у власність земельної ділянки площею 0,025 га для будівництва індивідуального гаражу на підставі частини першої статті 121 ЗК України, оскільки розмір земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва індивідуального гаражу має бути не більше 0,01 га.

ОСОБА_1 24 листопада 2015 року звернувся до Моначинівської сільської ради Куп`янського району Харківської областііз заявою про надання йому у власність земельної ділянки орієнтованою площею 0,025 га, розташованої між домоволодінням АДРЕСА_2 та приміщенням магазину на

АДРЕСА_2 , з метою будівництва та подальшого обслуговування господарських будівель і споруд.

Рішенням Моначинівської сільської ради Куп`янського району Харківської області від 17 листопада 2015 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні

у власність земельної ділянки площею 0,025 га для будівництва та подальшого обслуговування господарських будівель і споруд на підставі частини третьої статті 121 ЗК України, оскільки ОСОБА_1 не є власником будинку за вказаною адресою, так як будинок належить ПАТ Укртрансгаз .

Листом від 02 грудня 2015 року Моначинівська сільська рада Куп`янського району Харківської області запропонувала ОСОБА_1 іншу земельну ділянку площею 0,025 га в межах населеного пункту, але за іншою адресою.

Виконавчий комітет Моначинівської сільської ради Куп`янського району Харківської області листом від 01 лютого 2016 року повідомив про те, що він не може виділити ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,025 га з метою будівництва та подальшого обслуговування господарських будівель і споруд, яка розташована між будинком АДРЕСА_2 та приміщенням магазину на

АДРЕСА_2 , оскільки позивач не є власником будинку

АДРЕСА_2 (цей будинок належить ПАТ Укртрансгаз ), а земельна ділянка належить території магазину та згідно з планом Бюро технічної інвентаризації виділена в оренду власнику магазину ( ОСОБА_2 ) для подальшого оформлення постійного користування.

Суди встановили, що ОСОБА_2 відповідно до договорів купівлі-продажу від 11 листопада 2015 року є власником магазину на

АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці, що перебуває у комунальній власності Моначинівської сільської ради Куп`янського району Харківської області .

Рішенням Моначинівської сільської ради Куп`янського району Харківської області від 17 листопада 2015 року надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,09 га на АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 замовляв роботи по землеустрою - розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0,09 га на

АДРЕСА_2 , вказані роботи виконано.

Рішенням Моначинівської сільської ради народних депутатів Куп`янського району Харківської області від 26 березня 1996 року № 27 передано у постійне користування Споживчому товариству радгоспробкооп ім. Паризької комуни, зокрема земельну ділянку у селі Моначинівка Куп`янського району Харківської області площею 0,1 га для торгової діяльності магазину.

Споживче товариство радгоспробкооп ім. Паризької комуни 23 грудня

1996 року видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,09 га у межах згідно з планом землекористування для ведення торгівельної діяльності відповідно до рішення Моначинівської сільської ради Куп`янського району Харківської областівід 26 березня 1996 року № 27.

Куп`янське бюро технічної інвентаризації 05 вересня 2005 року виготовило технічний паспорт на громадський будинок (магазин) на

АДРЕСА_2 , власником вказано Гусинське сільське споживче товариство.

Рішенням Моначинівської сільської ради Куп`янського району Харківської області від 25 січня 2000 року № 3 закріплено у постійне користування Куп`янському управлінню магістральних газопроводів земельну ділянку загальною площею 0,0152 га для ведення господарської діяльності.

Відповідно до державного акта на право постійного користування

землею від 16 березня 2000 року УМГ Харківтрансгаз Куп`янського

лінійно-виробничого управління надано у постійне користування

земельну ділянку площею 0,1523 га у межах згідно з планом землекористування для ведення господарської діяльності відповідно до рішення Моначинівської сільської ради Куп`янського району Харківської області від 25 січня 1999 року № 3.

Земельна ділянка, на яку претендує позивач, межує з земельною ділянкою, яка знаходиться на праві постійного користування у філії УМГ Харківтрансгаз . На земельній ділянці філії УМГ Харківтрансгаз розташована 1/2 частина житлового будинку, в якому мешкає ОСОБА_1 , а також вежа з технологічним обладнанням зв`язку. Відповідно до програми ремонтів, не менш, ніж раз на рік планово, а за потреби частіше, проводиться виїзд спеціалістів філії УМГ Харківтрансгаз для обслуговування та ремонту цього обладнання. Для обслуговування обладнання необхідний під`їзд спеціальної техніки.

Відповідно до листа виконавчого комітету Моначинівської сільської ради Куп`янського району Харківської області від 16 січня 2017 року металева вишка зв`язку знаходиться на присадибній ділянці ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що спірна земельна ділянка розташована на ділянці, яка належить на праві постійного користування ПАТ Укртрансгаз , на якій також розташована вежа

з технологічним обладнанням зв`язку філії УМГ Харківтрансгаз . Вказане майно є державною власністю, яке потребує обслуговування та ремонту, для обслуговування обладнання необхідний під`їзд спеціальної техніки. Порушення безперешкодного доступу до вказаного майна може нанести державі шкоду, оскільки будинок і обладнання є державною власністю.

Позивач двічі звертався до відповідача із заявами про надання у власність спірної земельної ділянки, проте у задоволенні цих заяв було відмовлено. Орган місцевого самоврядування не надав дозвіл на розробку проекту

із землеустрою щодо відведення та передачі позивачу у власність спірної земельної ділянки, законний власник не визнає факту добросовісності користування спірною земельною ділянкою, що є необхідною умовою для визнання права власності за набувальною давністю, тому відсутні правові підстави для задоволення заявлених у справі вимог.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 квітня

2018 року у справі № 742/2916/15-ц (провадження № 61-3627св18),

від 10 квітня 2019 року у справі № 351/615/17 (провадження № 61-40337св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 161/12383/18 (провадження

№ 61-5419св19).

Позивач не надав доказів, що він звертався до відповідача із заявою про передачу у власність земельної ділянки на підставі статті 119 ЗК України

з дотриманням вимог частини шостої статті 118 ЗК України, з долученням відповідних матеріалів, які вказані у цій нормі закону.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у статті 344 ЦК України.

Так, частиною першою статті 344 ЦК України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Правові висновки про особливості набуття права власності на майно у такий спосіб, як набувальна давність, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Виникнення права власності за набувальною давністю ґрунтується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України,

а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх зазначених умов у сукупності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 серпня

2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18).

Порядок набуття громадянами права власності на земельну ділянку встановлений ЗК України.

Відповідно до статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначається цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності

у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

За змістом положення статті 122 ЗК України вирішення питання щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Зокрема, сільські, селищні, міські ради згідно зі статтею 12 ЗК України передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито

і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування

з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 729/608/17 (провадження № 14-648цс18) зроблено висновок, що умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю

є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає

у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку. Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку

в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем

і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Позивач просив визнати за ним право власності на земельну ділянку, яка знаходиться між будинком АДРЕСА_2 та нежитловим будинком АДРЕСА_2 , який є власністю ОСОБА_2 , якому рішенням сесії Моначинівської сільської ради Куп`янського району Харківської області надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,09 га на АДРЕСА_2 . Спірна ділянка перебуває у комунальній власності.

Земельна ділянка, на яку претендує позивач, межує з земельною ділянкою, яка знаходиться на праві постійного користування у філії

УМГ Харківтрансгаз . На земельній ділянці філії УМГ Харківтрансгаз розташована вежа з технологічним обладнанням зв`язку. Відповідно до програми ремонтів, не менш, ніж раз на рік планово, а за потреби частіше, проводиться виїзд спеціалістів філії УМГ Харківтрансгаз для обслуговування та ремонту цього обладнання. Для обслуговування обладнання необхідний під`їзд спеціальної техніки.

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку про відмову

в задоволенні позову, оскільки спірна земельна ділянка розташована на ділянці, яка належить на праві постійного користування ПАТ Укртрансгаз , на якій також розташована вежа з технологічним обладнанням зв`язку філії УМГ Харківтрансгаз . Вказане майно є державною власністю, яке потребує обслуговування та ремонту, для обслуговування обладнання необхідний під`їзд спеціальної техніки. Порушення безперешкодного доступу до вказаного майна може нанести державі шкоду, оскільки будинок

і обладнання є державною власністю. Позивач двічі звертався до відповідача із заявами про надання у власність спірної земельної ділянки, проте у задоволенні цих заяв було відмовлено. Орган місцевого самоврядування не надав дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення та передачі позивачу у власність спірної земельної ділянки, законний власник не визнає факту добросовісності користування спірною земельною ділянкою, що є необхідною умовою для визнання права власності за набувальною давністю, тому відсутні правові підстави для задоволення заявлених у справі вимог.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) та постанову Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), оскільки висновки касаційного суду, викладені у зазначених судових рішеннях не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій, зроблених за результатом вирішення спору у цій справі.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що показаннями свідків та зібраними у справі доказами підтверджено факт відкритого та безперервного користування позивачем спірної земельною ділянкою, оскільки аналіз статті 119 ЗК України дає підстави для висновку про те, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї

статті, так як навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або

в користування (статті 118, 123 ЗК України). Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування

з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів. Тобто, при бажанні набути право власності на земельну ділянку, яка перебуває у комунальній чи державній власності не має значення, що особа відкрито та добросовісно нею користувалася 15 і більше років.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 червня

2021 року у справі № 373/43/20 (провадження № 61-16523св20), від 08 квітня 2021 року у справі № 179/2006/19 (провадження № 61-15702св20).

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, суд першої інстанції ухвалив рішення та апеляційний суд прийняв постанову з додержанням норм матеріального

і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення,

а судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 07 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 грудня

2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук