Ухвала

від 02.08.2021 по справі 522/9122/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1034/21

Номер справи місцевого суду: 522/9122/21 1-кс/522/5404/21

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22.06.2021 року, -

встановив:

оскарженою ухвалою слідчого судді відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 , погодженого прокурором Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_7 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12020160500002700 від 21.08.2020 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.190, ч.2 ст.15, ч.2 ст.190, ч.2 ст.15, ч.2 ст.190, ч.2 ст.190, ч.1 ст.15 ч.2 ст.190 КК України.

Не погоджуючись з рішенням слідчого судді прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просить її скасувати та постановити нову, якою задовольнити клопотання слідчого та накласти арешт на майно, виявлене та вилучене 28.05.2021 року, під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі прокурор стверджує, що накладення арешту на майно в даному кримінальному провадженні має за мету запобігти спробам його знищення, приховання, що перешкоджатиме досудовому розслідуванню, оскільки вказане майно має доказове значення у кримінальному провадженні, та в сукупності з іншими доказами, може підтвердити факт вчинення кримінального правопорушення.

У відповідності до положень ч.4 ст.405, ч.4 ст.107 КПК України, апеляційний розгляд проведено за відсутності сторін провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів, оскільки сторони провадження в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. При цьому, прокурор подала заяву про розгляд апеляційної скарги без її участі. Представник власника майна ТОВ «Освітній Альянс» - адвокат ОСОБА_8 про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомив.

Апеляційної суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації права прокурора та представника власника майна на доступ до правосуддя, та приймаючи до уваги те, що останні, будучи повідомленими про дату та час розгляду скарги в апеляційному суді, не з`явилися, суд оцінює таку поведінку, як небажання їх особисто прийняти участь в розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якогов силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтерваломсама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Заслухавши суддю-доповідача; дослідивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; апеляційний суд дійшов висновку про таке.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, СВ ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020160500002700 від 21.08.2020 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.190, ч.2 ст.15, ч.2 ст.190, ч.2 ст.15, ч.2 ст.190, ч.2 ст.190, ч.1 ст.15 ч.2 ст.190 КК України.

Згідно клопотання слідчого, досудовим розслідуванням встановлено, що невстановленими працівниками Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, зроблена система штучних перепонів, коли успішно здати іспит Державної кваліфікаційної комісії (ДКК), та отримати Диплом (Certificate of Competency), підтвердження до диплома (Endorsement), свідоцтво фахівця (Certificate of Proficiency) у законний спосіб неможливо.

Так, у 2020 році невстановлені особи переслідуючи корисливі мотиви та маючи на меті заволодіння чужим майном шляхом шахрайства, вступили в попередню злочинну змову з невстановленими слідством особами з числа співробітників Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків та іншими посадовими особами ряду тренажерних центрів міста Одеси.

При цьому у якості предмета свого злочинного посягання вони визначили кошти тих осіб (моряків), які для працевлаштування на суднах закордонного плавання, повинні були для отримання ОСОБА_9 (Certificate of Competency), підтвердження до диплома (Endorsement), свідоцтво фахівця (Certificate of Proficiency) скласти іспит і надати визначений перелік документів.

Сутність злочинного плану невстановлених слідством осіб полягала у тому, що вони мали намір надавати морякам заповнені на їх імена «Протоколи засідання Державної кваліфікаційної комісії», без фактичного складання іспитів,тобто надавати їм фіктивні документи, інформація в яких мала не відповідати дійсності, а лише слугувала прикриттям цієї незаконної оборудки.

Згідно з розробленим ними спільним злочинним планом та розподілом ролей невстановлені особи брали на себе наступні зобов`язання:

- у середмісті Одеси зняти приміщення під офіс для створення ілюзії законності їх діяльності, сутність якої начебто полягала у допомозі морякам в отриманні у законний спосіб необхідні їм документи, з метою подальшого працевлаштування на суднах закордонного плавання;

- через соціальні мережі, знайомих, друзів підшукувати моряків, якім необхідно було отримати документи моряка або підтвердити свою морську кваліфікацію;

- в процесі особистого спілкування з кожним моряком, переконувати їх у тому, що їх діяльність є законною, отримані завдяки їх допомозі документи, будуть не підробленими, а справжніми документами та складання екзамену, з подальшим отриманням протоколу засідання ДКК, лише формальність, оскільки членам комісії буде відомо про їхню співпрацю;

- для створення ілюзії законності та офіційності їх діяльності, а також можливості доступу в Електронний кабінет моряка, - укладати при необхідності фіктивні договори доручення та отримувати від моряків нотаріально посвідченні довіреності, за якими невстановлені особи начебто мали представляти інтереси моряків та мати змогу доступу до особистих електронних кабінетів моряків;

- приймати від моряків обумовлену суму готівкових коштів в національній та/або іноземній валюті, яку у подальшому невстановлені слідством особи мали розподілити між собою, привласнити та звернути на свою користь.

Згідно з розробленим ними спільним злочинним планом та розподілом ролей невстановлені слідством особи з числа співробітників Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків брали на себе наступні зобов`язання:

- отримувати від невстановлених осіб в електронному вигляді документи, що їх їм мали надавати моряки, які погоджувалися співпрацювати з ними, при необхідності роздруковувати їх та офіційно реєструвати ці документи у відповідних реєстрах;

- на підставі наданих моряками документів, заповнювати на цих моряків офіційні бланки протоколів засідання ДКК у відповідності до вибраного напрямку, тобто створювати документи, які візуально нічим не відрізняються від справжніх;

- без фактичного складання моряками екзамену, перетворюючи таким чином справжній документ в підроблений, оскільки наявна в ньому інформація не відповідала дійсності;

- підроблені протоколи засідання Державної кваліфікаційної комісії в електронному вигляді пересилати невстановленим особам, а в паперовому вигляді передавати під розпис відповідним морякам;

- отриманні від невстановлених осіб готівкові кошти розподіляти між собою згідно із досягнутою між ними домовленістю.

У подальшому, невстановлені слідством особи привласнюють отримані від моряків готівкові кошти, якими вони заволодівають шляхом шахрайства, розподіляють їх між собою та звертають на свою користь.

Встановлено, що в Україні офіційно зареєстровано 52 навчально-тренажерні заклади (далі НТЗ), згідно наказу Міністерства інфраструктури України №227 від 20.04.2021 року «Про затвердження Переліку схвалених навчально-тренажерних закладів, підготовка яких відповідає вимогам Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року, з поправками та національним вимогам яким надано право видачі документального доказу підготовки (Documentary Evidence)».

З кінця 2018 року усі НТЗ були незаконно розділені на «клубні» та «не клубні».

«Не клубні»центри неможуть працюватив повномуобсязі черезте,що Державнаслужба морськогота річковоготранспорту Україништучно невидають іпротоколи відповідності,а Реєстрморських документівУкраїни штучнозатримує реєстрові номери для сертифікатів. Найважливішим фактом порушення є те, що скласти іспит в Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків та отримати протокол ДКК, а надалі робочий диплом чи підтвердження до нього, можна з сертифікатами тільки з штучно створених «клубних» центрів. Посередники незаконно роблять морякам сертифікати для проходження іспитів тільки з «клубних» НТЗ, у яких ціни в 4-5 разів вище аніж у «не клубних» НТЗ.

Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків, для подальших засідань Державної кваліфікаційної комісії (ДКК), приймає сертифікати тільки з восьми із них, так званих штучно створених «клубних» НТЗ, а саме: ТОВ «Сеглар» (код ЄДРПОУ 43337144), розташований за адресою: м. Одеса, вул. Дальницька, буд. 46; ТОВ «МТЦ КИТ» (код ЄДРПОУ 43333637), розташований за адресою: м. Одеса, Чорноморського козацтва, буд. 66-В; ТОВ «Чорноморський тренажерний центр» (код ЄДРПОУ 42959524), розташований за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, буд. 3-А; ТОВ «Міжнародний морський тренажерний центр» (код ЄДРПОУ 41370043), розташований за адресою: м. Одеса, Олексіївська площа, буд. 3; ТОВ «Європейський морський міжнародний центр» (код ЄДРПОУ 43116969), розташований за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, буд. 24; ТОВ «Освітній Альянс» (код ЄДРПОУ 42523993), розташований за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського Козацтва, буд. 72; ТОВ «Унітрейн» (код ЄДРПОУ 39760248), розташований за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, буд. 186; ТОВ «Навчальний центр фахівців морського транспорту» (код ЄДРПОУ 20945234), розташований за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 42.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, стало відомо, що право приватної власності на нежитлову будівлю за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського Козацтва, буд.72, зареєстровано за Державою Україна в особі Фонду Державного майна України, де фактично розміщено ТОВ «Освітній Альянс» (код ЄДРПОУ 42523993), яке за вказаною адресою веде свою діяльність.

28.05.2021року слідчим СВВП №2ОРУП №1ГУНП вОдеській областіна підставіухвали слідчогосудді Приморськогорайонного судум.Одеси від26.05.2021року проведенообшук нежитлового приміщення,розташованого заадресою:м.Одеса,вул.Чорноморського козацтва,буд.72,в ходіякого виявленота вилучено: журнали реєстрації та видачі сертифікатів, у кількості 56 штук; папки з договорами про надання (підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації) в ТОВ «Освітній Альянс» у кількості 11 штук.

29.05.2021 року вилучене в ході обшуку майно постановою слідчого визнано речовими доказами.

31.05.2021 року слідчий звернувся з клопотанням до слідчого судді про арешт майна.

Клопотання слідчого мотивоване тим, що вилучені речі та документи містять інформацію, необхідну для проведення всебічного та об`єктивного досудового розслідування. Вказані речі є тимчасово вилученим майном, можуть містити на собі сліди кримінального правопорушення та бути використані як доказ обставин кримінального провадження. Крім того, в клопотанні слідчий послався на те, що вилучене майно відповідає критеріям, передбаченимст. 98 КПК, та наявні підстави для призначення відповідних експертиз, у зв`язку з чим виникла необхідність у накладені арешту на майно.

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22.06.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно. Ухвала слідчого судді мотивована тим, що доводи клопотання та додані до нього матеріали кримінального провадження не містять достатніх відомостей, які відповідно дост. 170 КПК, дають підстави для накладення арешту на речі та документи, що були виявлені та вилучені в ході проведення обшуку 28.05.2021 року за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, буд. 72.

Крім того, в ухвалі вказано, що під час розгляду клопотання слідчого правових підстав та мети арешту зазначених у клопотанні документів не встановлено, слідчим не доведено, що документи є предметом кримінального правопорушення, або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Також слідчий суддя встановив, що постанова про визнання речовими доказами належним чином слідчим не мотивована та не відповідає вимогам ст.110 КПК України. Слідчий суддя також вказав, що з урахуванням того, що в даному кримінальному провадженні лише одній особі, яка не має відношення до вилученого майна, у кримінальному провадженні повідомлено про підозру, вказані обставини не дають підстав для накладення арешту на майно третіх осіб.

Перевіривши оскаржену ухвалу та доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, а також приймає до уваги обставини, які були встановлені під час апеляційного розгляду.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України (далі- КПК) визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя.

Відповідно до вимог п.7 ч.2 ст.131 КПК один із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

За змістом ст.170КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Процедура вирішення питання про накладення арешту на майно визначена ст.171 КПК.

Кримінальний процесуальний кодекс України вимагає обов`язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер.

Таким чином, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту на майно повинно відповідати вимогам ст.171 КПК, орган досудового розслідування та прокурор повинні неухильно дотримуватися визначених законом вимог.

Кримінальний процесуальний кодекс України вимагає обов`язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер. Отже, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту повинно відповідати вимогамстатті 171 КПК, то прокурор повинен неухильно їх дотримуватися. Так, згідностатті 171 КПКу клопотанні слідчого або прокурора повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положеньстатті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна та до клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання, тобто правові (законні) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна. Вказана норма також узгоджується з статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

За наведених обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що відсутні об`єктивні підстави вважати, що вилучене під час обшуку майно, відповідає критеріям, визначеним уст.98 КПК.

Твердження слідчого та прокурора в клопотанні про те, що майно відповідає критеріям, передбаченимст. 98 КПК апеляційний суд визнає неспроможними, з огляду на таке.

Постанова слідчого від 29.05.2021 року про визнання речовими доказами у кримінальному провадженні №12020160500002700 від 21.08.2020 року, в частині визнання виявленого та вилученого майна 28.05.2021 року за результатом проведення обшуку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 не містить за своїм змістом будь-яких доказів того, що майно було предметом, знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Слідчим та прокурором не доведено, що предмети, які були вилучені є об`єктом кримінально протиправних дій, або набуті кримінально протиправним шляхом.Вказане може свідчити про формальність винесеної постанови.

Доводи слідчого та прокурора відносно того, що вилучені речі могли бути виготовлені, набуті та використані злочинним шляхом, апеляційний суд визнає необґрунтованими з огляду на те, що слідчим та прокурором не надано доказів щодо незаконності зберігання у нежитловому приміщенні, за адресою: АДРЕСА_1 , вилучених речей, а також того, що вони мають доказове значення для кримінального провадження.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що матеріали кримінального провадження не містять даних, що власник майна має відношення до даного кримінального провадження, що йому повідомлено про підозру в даному кримінальному провадженні.

Іншої мети накладення арешту на майно органом досудового розслідування та прокурором не доведено, та під час апеляційного розгляду не встановлено.

З урахуванням встановлених апеляційним судом обставини, суд вважає, що ініціювання органом досудового розслідування питання про накладення арешту на вказане в клопотанні майно, яке належить особі, яка не є підозрюваним в даному кримінальному провадженні, не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика ЄСПЛ, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до ЄСПЛ забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь.

ЄСПЛ вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.

Відповідно до пунктів 69, 73 рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу доКонвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що на день розгляду слідчим суддею клопотання та апеляційного перегляду оскарженої ухвали, відсутні підстави для застосування щодо зазначеного в клопотанні майна обмежувальних заходів.

Істотних порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування оскарженої ухвали слідчого судді,апеляційним судом не встановлено.

За таких умов, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя, встановлюючи наявність правових підстав для арешту майна, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність таких підстав у цьому кримінальному провадженні, оскільки слідчим та прокурором не доведено обґрунтованості накладення арешту на майно, що вказує на необґрунтованість апеляційної скарги прокурора, а тому вона не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22.06.2021 року, якою відмовлено у накладенні арешту на майно в рамках кримінального провадження №12020160500002700 від 21.08.2020 року, вилученого під час обшуку за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, буд. 72 залишити без змін.

Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4