Постанова

від 10.08.2021 по справі 649/1385/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 серпня 2021 року

місто Київ

справа № 649/1385/19

провадження № 61-10159св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватний нотаріус Великолепетиського районного нотаріального округу Херсонської області Жолуденко Олександр Олександрович, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 09 червня 2020 року у складі колегії суддів: Орловської Н. В., Кутурланової О. В., Майданіка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 листопада 2016 року, серія НВІ 391972, виданого приватним нотаріусом Великолепетиського районного нотаріального округу Херсонської області Жолуденком О. О. у спадковій справі № 139/2016 на ім`я ОСОБА_1 , яке зареєстроване за № 729; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Великолепетиського районного нотаріального округу Херсонської області Жолуденком О. О. у спадковій справі № 139/2016 на ім`я ОСОБА_2 .

Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі складеного нею заповіту від 01 грудня 2003 року, він є спадкоємцем земельної частки (паю) із земель Колективного сільськогосподарського підприємства Заповіт Ілліча (далі - КСП ЗІ ) Великолепетиського району Херсонської області, розміром 6, 45 умовних кадастрових гектарів, що належав спадкодавцеві на підставі сертифіката, серія ХС № 0082884, виданого Великолепетиською районною державною адміністрацією Херсонської області (Великолепетиська РДА) 13 грудня 1996 року.

Після прийняття спадщини 16 листопада 2016 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на зазначену земельну частку (пай). Проте, під час реалізації свого права та виділення земельної ділянки у натурі у грудні 2019 року довідався, що за життя ОСОБА_3 взамін належного їй сертифіката на право на земельну частку (пай) отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку від 17 вересня 2008 року, серія ЯБ № 068609, площею 5, 22 га, кадастровий номер 6521255100:07:059:1141. Отже, видане йому свідоцтво про право на спадкування за заповітом від 16 листопада 2016 року на земельну частку (пай) не відповідає предмету спадкування, що є підставою для визнання його недійсним.

Крім того, виділена в натурі спадкодавцю земельна ділянка у порядку спадкування за законом належить ОСОБА_2 , який є сином спадкодавця.

Оскільки спірне спадкове майно успадковує спадкоємець за заповітом, видане ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадкування за законом має бути визнане недійсним згідно зі статтею 1301 ЦК України.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач приватний нотаріус Великолепетиського районного нотаріального округу Херсонської області Жолуденко Олександр Олександрович позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Великолепетиськогорайонного суду Херсонської області від 11 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено .

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, керувався тим, що ОСОБА_1 мав право отримати у спадщину виділену спадкодавцеві у натурі земельну ділянку, проте для вчинення нотаріальної дії до нотаріальної контори як правовстановлюючий документ надав сертифікат про право на земельну частку (пай), тому нотаріус не мав підстав вважати, що спадкодавець реалізувала своє право на виділення у натурі земельної ділянки. Свідоцтво про право на спадщину на заповітом від 16 листопада 2016 року та свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 лютого 2019 року видані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з дотриманням чинного законодавства та відповідають обставинам спадкової справи. Оскільки неправомірність дій щодо видачі державного акта на земельну ділянку без вилучення сертифіката на земельну частку (пай) не була встановлена у передбаченому законодавством порядку, а тому за відсутності доказів про те, що ОСОБА_2 не мав права на спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_3 , відсутні підстави для визнання недійсним виданого йому свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 09 червня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 16 листопада 2016 року, видане ОСОБА_1 на земельну частку (пай) відповідно до сертифіката від 13 грудня 1996 року, серія ХС № 0082884, що належав ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 лютого 2019 року, видане спадкоємцеві першої черги за законом ОСОБА_2 , на земельну ділянку, площею 5, 22 га, кадастровий номер 6521255100:07:059:1141, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 17 вересня 2008 року, серія ЯБ № 068609. Здійснено розподіл судових витрат.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що за життя ОСОБА_3 реалізувала своє право на отримання земельної ділянки у натурі взамін належного їй сертифіката на право на земельну частку (пай), серія ХС № 0082884, на підставі якого 17 вересня 2008 року їй виданий державний акт, серія ЯБ № 068609, на право власності на земельну ділянку, площею 5, 22 га, на підставі розпорядження Великолепетиської РДА від 16 вересня 2004 року № 415. Кадастровий номер земельної ділянки 6521281100:07:050:1141.

Державний акт зареєстрований у встановленому порядку в Книзі записів реєстрації від 17 вересня 2008 року. Отже, із часу виділення в натурі земельної частки (паю) на місцевості та реєстрації права за земельну ділянку із визначеним кадастровим номером 6521281100:07:050:1141, згідно з державним актом від 17 вересня 2008 року припинено право ОСОБА_3 на земельну частку (пай), що належала їй відповідно до зазначеного позивачем сертифіката ХС № 0082884, виданого Великолепетиською РДА 13 грудня 1996 року.

Встановлено, що право ОСОБА_1 на спадкування спірної земельної ділянки охоплено змістом заповіту від 01 грудня 2003 року, а тому відсутні правові підстави для спадкування цієї ж земельної ділянки спадкоємцем першої черги за законом, ОСОБА_2 .

Отже, аналіз наведеного дає підстави для висновку про те, що спадкові права спадкоємця за заповітом ОСОБА_1 порушені внаслідок того, що на спадкове майно, яке є предметом спадкування за заповітом, видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 лютого 2019 року, а тому таке право позивача підлягає судовому захисту та є самостійною підставою для визнання недійсним виданого ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 лютого 2019 року.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

08 липня 2020 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Заявник зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 201/15152/16-ц (провадження № 61-7202св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15 (провадження № 61-18376св18). Так, судом апеляційної інстанції не враховано, що приватний нотаріус не може бути відповідачем у справі. Крім того, позивач мав просити внести зміни у видане йому свідоцтво про право на спадщину, а не вимагати визнати його недійсним. Всупереч пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України суд апеляційної інстанції не дослідив докази у справі, оскільки не враховано відсутність спору щодо свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого ОСОБА_1 .

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 належало право на земельну частку (пай) із земель КСП ЗІ Великолепетиського району Херсонської області, розміром 6, 45 умовних кадастрових гектари, згідно із сертифікатом, серія ХС № 0082884, виданим Великолепетиською РДА 13 грудня 1996 року.

На випадок своєї смерті ОСОБА_3 склала заповіт від 01 грудня 2003 року, яким належне їй право на земельну частку (пай) за сертифікатом, серія ХС № 0082884, виданим 13 грудня 1996 року, а у випадку виділення цього паю в натурі чи отримання на цей пай державного акта про право власності на земельну ділянку, заповіла ОСОБА_1 .

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений нею заповіт на час відкриття спадщини був чинним.

Спадкоємцем першої черги за законом щодо майна ОСОБА_3 є її син, ОСОБА_2 , який успадкував спадкове майно, що не охоплене заповітом, а також отримав у спадщину за законом і на земельну ділянку, площею 5, 22 га, кадастровий номер 6521281100:07:059:1141, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 17 вересня 2008 року.

Відповідно до витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку 17 вересня 2008 року здійснена реєстрація права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку із зазначенням кадастрового номера 6521255100:07:059:1141, який є відмінним від кадастрового номера, зазначеного у державному акті на право власності на земельну ділянку від 17 вересня 2008 року, де значиться номер 6521281100:07:059:1141.

Рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 06 вересня 2018 року, ухваленим у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 , встановлено факт належності ОСОБА_3 державного акта на право власності на земельну ділянку від 17 вересня 2008 року, виданого на підставі розпорядження Великолепетиської РДА від 16 вересня 2004 року № 415 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6521255100:07:059:1141, який зазначений у Державному земельному кадастрі.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296 ЦК України).

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, вже після отримання оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивач дізнався, що за життя ОСОБА_3 взамін належного їй сертифіката на право на земельну частку (пай) отримала державний акт на право власності на спірну земельну ділянку.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що свідоцтво про право на спадщину не могло бути виданим на те майно, яке не входило до складу спадщини.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач мав право вимагати внесення змін у видане йому свідоцтво про право на спадщину, а не вимагати визнати його недійсним, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки, як встановлено, між сторонами наявний спір з приводу прав на спірну земельну ділянку і позивач не позбавлений можливості у такому випадку звернутися до суду із відповідним позовом.

Посилання заявника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15 (провадження № 61-18376св18), відхиляються касаційним судом, оскільки зазначена постанова ухвалена за різних установлених судами обставин справи.

Також, як встановлено судом апеляційної інстанції, за змістом заповіту, виданого на ім`я позивача, спадкодавцем визначено право спадкування і на земельну ділянку, виділену в натурі на підставі земельного сертифіката, з огляду на що суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 не набув право на спадкування спірної земельної ділянки.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

За наведених обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним свідоцтва, виданого відповідачу у порядку спадкування за законом.

Стосовно посилання на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15 (провадження № 61-18376св18), Верховний Суд врахував, що у наведеній справі відповідачем залучено лише приватного нотаріуса, який видав оскаржуване свідоцтво.

У справі, що переглядається, крім приватного нотаріуса, також залучений належний відповідач - ОСОБА_2 , з врахуванням чого Верховний Суд дійшов висновку про те, що за наведених обставин рішення суду по суті є правильним, підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення по суті спору, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Щодо вирішення питання про поновлення дії оскаржуваного судового рішення

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року зупинено виконання постанови Херсонського апеляційного суду від 09 червня 2020 року до закінчення касаційного провадження.

Зробивши висновок про залишення касаційної скарги ОСОБА_4 без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції без змін, Верховний Суд поновлює її дію.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 09 червня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Херсонського апеляційного суду від 09 червня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко