Постанова

від 11.08.2021 по справі 463/9295/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 463/9295/19

провадження № 61-15822св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі : Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, правонаступником якої є Національний банк України, Публічне акціонерне товариство ВіЕс Банк , Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, правонаступником якої є Національний банк України, Публічного акціонерного товариства ВіЕс Банк , Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар про визнання недійсним правочину та свідоцтва про реєстрацію фінансової установи

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 лютого 2020 року у складі судді Зубачик Н. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір уступки вимоги від 06 вересня 2016 року, укладений між Публічним акціонерним товариством ВіЕс Банк і Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар та свідоцтво про реєстрацію фінансової установи, видане Товариству з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар , в частині надання йому права здійснення факторингу без отримання ліцензії.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що 26 вересня 2008 року між ним і Закритим акціонерним товариством Фольксбанк (далі - ЗАТ Фольксбанк ), яке змінило свою організаційно-правову форму на Публічне акціонерне товариство, а назву на ВіЕсБанк (далі - ПАТ ВіЕс Банк ), укладено кредитний договір № KF52611 (далі - кредитний договір), за умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 100 000,00 дол. США зі сплатою 13,5 % річних, на строк до 26 вересня 2023 року, та договір іпотеки житлового будинку АДРЕСА_1 і земельної ділянки площею 0,0630 га, кадастровий номер 4610160300:04:004:0058.

У 2018 році позивачу стало відомо, що кредитор переуступив право вимоги до нього за вказаними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар (далі - ТОВ ФК Авістар , товариство).

28 травня 2019 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова замінено стягувача у виконавчому провадженні з первісного кредитора ПАТ ВіЕс Банк на ТОВ ФК Авістар .

Оскаржуваний договір за своєю правовою природою не є правочином про зміну кредитора у зобов`язанні, а договором факторингу. ТОВ ФК Авістар не мало дозволу на здійснення операцій з факторингу та ліцензії на право здійснювати валютні операції, зокрема приймати платежі іноземною валютою. Копія свідоцтва про реєстрацію ТОВ ФК Авістар за своїм змістом прямо суперечить імперативним нормам чинного законодавства, зокрема містить запис про право вказаної юридичної особи здійснювати операції з факторингу без отримання ліцензії.

Позивач вказував, що хоча він і не був стороною спірних правочинів, вони стосуються його прав боржника у зобов`язанні. Вважає, що вимога про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію фінансової установи є публічно-правовою, однак, оскільки вона поєднана з вимогами цивільно-правового характеру, тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Галицький районний суд м. Львова рішенням від 04 лютого 2020 року закрив провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Публічного акціонерного товариства ВіЕс Банк , Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію фінансової установи. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Публічного акціонерного товариства ВіЕс Банк , Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар в частині визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 06 вересня 2016 року відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскарження акта індивідуальної дії, виданого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, яка є особою, що здійснює публічно-владні управлінські функції, має розглядатися в межах адміністративного судочинства. Вимога про оскарження свідоцтва про реєстрацію фінансової установи не є похідною вимогою від вимоги про визнання недійсним договорів відступлення права вимоги, а тому не може розглядатись в порядку цивільного судочинства, отже, провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію фінансової установи слід закрити.

Станом на дату укладення договорів відступлення права вимоги чинним законодавством не встановлювалась обов`язковість наявності ліцензії на факторингові операції.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 14 серпня 2020 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 лютого 2020 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, вирішуючи питання закриття провадження у справі, не постановив окремого судового рішення у виді ухвали, яка підлягає оскарженню окремо від рішення суду, однак вирішив вказане питання у рішенні суду. Разом з тим, вказане порушення процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи, а отже, немає підстав для скасування рішення суду у вказаній частині.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що станом на дату укладення договорів відступлення права вимоги чинним законодавством не встановлювалась обов`язковість наявності ліцензії на факторингові операції, що свідчить про дотримання вимог законодавства, чинного на момент вчинення оскаржених правочинів, та спростовує доводи апеляційної скарги про їх недійсність у зв`язку з відсутністю у фінансової установи ліцензії на факторингові операції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 27 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 лютого 2020 року і постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Чинне процесуальне законодавство не передбачає можливості припинення процесу без прийняття судового рішення, шляхом закриття провадження щодо частини заявлених вимог і розв`язання решти позову по суті цим же актом правосуддя. Апеляційний суд визнав, що закриття провадження щодо однієї з вимог і відмова у решті позову одним судовим рішенням є порушенням процесуального права, вказав, що таке порушення не спричинило неправильного вирішення справи, що не можна визнати переконливим.

Висновки суду першої інстанції про необхідність часткового закриття провадження у справі є протиправними, навіть якщо б таким діям була б надана належна процесуальна форма. Провадження закрите за його вимогою про визнання недійсним додатка до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, виданого ТОВ ФК Авістар . Суд без жодної юридичної оцінки, практично дослівно переніс до мотивувальної частини свого рішення викладені у відзивах заперечення відповідачів з цього приводу і разом з ними вважав, що позов в цій частині є публічно-правовим, не похідним від інших вимог, тому повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Такі висновки не ґрунтуються на праві, верховенство якого гарантоване в Україні. Він оспорював не рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, яке насправді і є індивідуальним актом управління, а правопосвідчувальний документ, виданий конкретній юридичній особі.

Укладені між відповідачами у справі договори є операціями факторингу, а не правочинами з відступлення прав вимоги.

Галицький районний суд м. Львова вважав, що після укладення оспорюваних договорів відступлення права вимоги ліцензію на використання іноземної валюти як засобу платежу отримати має він, а не фактор у договорах.

Він заперечує проти односторонньої зміни первісних кредитних умов фактором і перерахування суми боргу в національну грошову одиницю України.

Апеляційний суд не розглянув його апеляційної скарги на рішення районного суду в цій частині, жодної оцінки його доводам про обов`язковість ліцензування валютних операцій не надав, чим також порушив вимоги процесуального права.

06 січня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Національного банку України на касаційну скаргу , мотивований тим, що рішення районного суду та постанова апеляційного суду є законними і обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому касаційна скарга повинна бути залишена без задоволення.

Оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з оскарженням свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, який є актом індивідуальної дії, виданого Нацкомфінпослуг як особою, що здійснює публічно-владні управлінські функції, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

03 лютого 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2021 рокуклопотання Національного банку України задоволено. Залучено Національний банк України до участі у справі як правонаступника Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 вересня 2008 року між ЗАТ Фольксбанк і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № KF 52611, за умовами якого, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 100 000,00 дол. США зі сплатою 13,5 % річних строком на 15 років, до 26 вересня 2023 року.

На забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором 29 вересня 2008 року між ЗАТ Фольксбанк і ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом якого є будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0630 га, кадастровий номер 4610160300:04:004:0058, за цією ж адресою.

Згідно з довідкою про стан заборгованості за кредитним договором від 06 вересня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 становить 103 663,23 дол. США.

06 вересня 2016 року між ПАТ ВіЕсБанк і ТОВ ФК Авістар укладено договір відступлення права вимоги.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору відступлення права вимоги від 06 вересня 2016 року загальна вартість прав вимоги за договором становить 37 000,00 дол. США. Новий кредитор зобов`язаний внести суму коштів, вказану у пункті 3.1 договору до ПАТ ВіЕс Банк за курсом купівлі долара США до гривні для здійснення операцій купівлі-продажу іноземної валюти прихідно-розхідними касами банку на дату підписання договору про відступлення права грошової вимоги.

На виконання зазначених вимог ТОВ ФК Авістар згідно з платіжним дорученням від 06 вересня 2016 року № 295 перерахувало ПАТ ВіЕс Банк 978 650,00 грн.

24 жовтня 2013 року ТОВ ФК Авістар зареєстроване як фінансова установа та включене до Державного реєстру фінансових установ, про що отримало відповідне свідоцтво.

26 серпня 2015 року Нацкомфінпослуг видало ТОВ ФК Авістар переоформлене свідоцтво про реєстрацію фінансової установи. Переоформлення здійснено у зв`язку зі зміною місцезнаходження товариства.

Відповідно до розпорядження Нацкомфінпослуг від 11 липня 2017 року № 3127, ТОВ ФК Авістар видано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

3. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).

Суди встановили, що 06 вересня 2016 року між ПАТ ВіЕсБанк і ТОВ ФК Авістар укладено договір відступлення прав вимоги, за умовами якого банк передав за плату новому кредитору (ТОВ ФК Авістар ) права вимоги до боржника за кредитним договором та додатковими договорами/угодами до нього.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору відступлення права вимоги від 06 вересня 2016 року загальна вартість прав вимоги за договором становить 37 000,00 дол. США. Новий кредитор зобов`язаний внести суму коштів, вказану у пункті 3.1 договору, до ПАТ ВіЕс Банк за курсом купівлі долара США до гривні для здійснення операцій купівлі-продажу іноземної валюти прихідно-розхідними касами банку на дату підписання договору про відступлення права грошової вимоги.

На виконання зазначених вимог ТОВ ФК Авістар згідно з платіжним дорученням від 06 вересня 2016 року № 295 перерахувало ПАТ ВіЕс Банк 978 650,00 грн.

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).

Договір відступлення права вимоги від 06 вересня 2016 року за своїми ознаками є договором, за яким банк у зобов`язанні за кредитним договором замінений на ТОВ ФК Авістар як нового кредитора. ТОВ ФК Авістар не набуло право здійснювати фінансові операції стосовно боржника, оскільки за умовами договору відступлення права вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором станом на дату відступлення прав вимоги за кредитним договором. Отже, цей договір не можна кваліфікувати як договір факторингу, адже він не містить умов, які передбачали б передання грошових коштів новим кредитором в розпорядження первісному кредитору за плату, тобто умови договору не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за спірними правочинами не є відносинами у сфері факторингу. Він є змішаним, бо містить елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору).

Оскільки оспорюваний правочини є купівлею-продажем прав вимоги та за своєю правовою природою є договорами відступлення права вимоги, укладення яких регулюється статтями 512-519 ЦК України та суб`єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, тому наявність у відповідача як нового кредитора ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу, не вимагається.

Саме з таких мотивів судам необхідно було відмовити у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 06 вересня 2016 року.

Такий висновок судів відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постановах від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій в указаній частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання недійсним договору відступлення права вимоги слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Відповідно до частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Встановивши, що правовідносини в частині оскарження позивачем свідоцтва про реєстрацію фінансової установи в частині надання ТОВ ФК Авістар , яке є актом індивідуальної дії, виданого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, яка є особою, що здійснює публічно-владні управлінські функції, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що такий спір має розглядається в порядку адміністративного судочинства, адже ці вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли з особою, що здійснює публічно-владні управлінські функції.

Верховний Суд зауважує, що питання про закриття провадження у справі відповідно до частини першої статті 255 ЦПК України вирішується в порядку постановлення відповідної ухвали, однак суд вирішив це питання у рішенні, ухваленому по суті заявлених позовних вимог.

Оскільки вказані порушення норм ЦПК України не призвели до порушення прав позивача на оскарження ним судового рішення в цій частині, і вирішення цього питання не впливає на правильність вирішення спору про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги у цій справі, підстав для скасування ухвалених у справі судових рішень в частині закриття провадження у справі немає.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 лютого 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.

В решті рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 лютого 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун