Постанова

від 10.08.2021 по справі 300/3798/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3798/20 пров. № А/857/9110/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Гудима Л.Я., Ільчишин Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року в справі №300/3798/20 (головуючий суддя Чуприна О.В., м. Івано-Франківськ) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55 від 18.11.2020 в сумі 14 557,84 гривень.

Рішенням від 15 березня 2021 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково.

Визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області №Ф-138810-55 від 18.11.2020 в частині визначення ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 6 295,30 гривень (шість тисяч двісті дев`яносто п`ять гривень тридцять копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 43142559) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 336,32 гривень (триста тридцять шість гривень тридцять дві копійки).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує, що Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску за себе фізичною особою-підприємцем та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками (застрахованими особами). Тобто, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, платник єдиного внеску, визначений пунктом 5 частини першої статті 4 вказаного вище Закону, перебуваючи на обліку в контролюючому органі, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску. При цьому, базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, як ті, що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження незалежної діяльності.

Виключенням є тільки ФОП за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст. 26 Закону України № 1058 та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Єдиний соціальний внесок не сплачується лише у період зупинення адвокатської діяльності.

Вважає, що вимога про сплату боргу винесена правомірно, тобто на підставі закону та відповідно до наданих повноважень, а тому не підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 має право на здійснення адвокатської діяльності на підставі свідоцтва №596 від 02.03.2007, свідченням чого є відомості та інформація з Єдиного реєстру адвокатів України (https://erau.unba.org.ua/).

Позивач взятий на облік Головним управлінням ДПС в області як платник єдиного внеску, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями довідки про взяття на облік платника податків (адвоката) від 03.11.2016 за №1609151400167 та повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску від 03.11.2016 за №1609158000046 (а.с.50, 51).

Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 28.02.1999, ОСОБА_1 з 04.07.2001 прийнятий на роботу у Відкрите акціонерне товариство "Добробут" на посаду юрисконсульта (а.с.15).

З 10.05.2011 Відкрите акціонерне товариство "Добробут" перейменовано у Публічне акціонерне товариство "Добробут", а з 08.04.2017 змінило найменування на Приватне акціонерне товариство "Добробут ІФ", де по даний час позивач працює на посаді головного юрисконсульта (а.с.16).

Згідно із довідкою Приватного акціонерного товариства "Добробут ІФ" №12 від 18.12.2020 ОСОБА_1 з 04.07.2001 по даний час працює в товаристві за основним місцем роботи на посаді юриста. За період з 01.01.2019 по 31.10.2020 включно Приватне акціонерне товариство "Добробут ІФ" сплатило за ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок у повному обсязі, що становить не менше мінімального законодавчо встановленого розміру (а.с.17).

18.11.2020 Головне управління ДПС в Івано-Франківській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55, якою повідомлено ОСОБА_1 , що станом на 31.10.2020 його заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування становить 14 557,84 гривень, яку необхідно сплатити на рахунок Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (а.с.10).

Вказана вимога №Ф-138810-55 від 18.11.2020 направлена рекомендованим листом за №7601867259090 позивачу за його адресою, та отримана останнім 15.12.2020, про що зазначив позивач у позовній заяві (а.с.2).

Не погоджуючись із вимогою №Ф-138810-55 від 18.11.2020 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 14 557,84 гривень, вважаючи її протиправною, позивач оскаржив вимогу в судовому порядку.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 закрито провадження в адміністративній справі №300/3798/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55 від 18.11.2020 в частині визначення суми єдиного соціального внеску в загальному розмірі 8 262,54 гривень (а.с.68-73).

Постановляючи таку ухвалу суд керувався тим, що позовні вимоги в частині протиправного формування контролюючим органом єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в загальному розмірі 8 262,54 гривень (з січня 2019 року до січня 2020 року), хоча і визначені трьома різними вимогами відповідача про сплату боргу (від 11.11.2019, від 10.02.2020 і від 18.11.2020), однак стосуються одного періоду нарахування, обґрунтовані одними і тими ж підставами, відтак є ідентичним предметом у трьох справах (№300/2503/19, №300/399/20 і №300/3798/20). Спір щодо правомірності нарахування такого боргу/недоїмки виник між одними і тими ж сторонами ( ОСОБА_1 та Головним управлінням Державної податкової служби в Івано-Франківській області). В свою чергу, рішеннями суду від 21.02.2020 у справі №300/2503/19 і від 27.04.2020 у справі №300/399/20, які набрали законної сили 01.07.2020 та 01.10.2020 відповідно, надано правову оцінку формування і визначення відповідачем до сплати позивачу спірної недоїмки на суми 5 508,36 гривень і 2 754,18 гривень, яка включена до оскаржуваної у даній справі вимозі від 18.11.2020.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-138810-55 від 18.11.2020 в частині визначення ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 6295,30 грн, суд першої інстанції керувався тим, що позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску, як наслідок, останній не відноситься до жодної з категорій осіб, які повинні сплачувати єдиний внесок відповідно до статті 4 Закону № 2464-VI, а тому відповідач протиправно виніс оскаржену вимогу, якою зобов`язано позивача сплатити заборгованість зі сплати ЄСВ в розмірі 6295,30 грн за період І-ІІІ квартал 2020 року відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України ,,Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (надалі також - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 2 Закону № 2464-VI передбачено, що дія цього закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI передбачено, що до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно з абз. 1 п. 1 та п. 2 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ,,Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 5 березня 2020 року (справа №№824/509/19-а), від 27.03.2020 (справи №140/2214/19 і №140/2214/19), від 6 травня 2020 року (справа №400/1622/19), від 3 грудня 2020 року (справа №140/2122/19) від 19 січня 2021 року (справа № 640/17793/19) і від 4 березня 2021 року (справа № 260/739/19).

У даному випадку, як правильно зазначив суд першої інстанції та не заперечується відповідачем, позивач з 2001 року по даний час перебуває у трудових відносинах з ПАТ "Добробут ІФ". Тобто, своє право на заняття адвокатською діяльністю в період виникнення спірних правовідносин реалізовував не як самозайнята особа, а як найманий працівник. При цьому, ПАТ "Добробут ІФ", тобто роботодавець, за період з 01.01.2019 по 31.10.2020 включно щомісячно сплачувало за позивача ЄСВ від суми нарахованої заробітної плати, про що свідчить довідка №12 від 18.12.2020 (арк. справи 17).

Водночас, у матеріалах справи відсутні докази, а відповідачем не доведено факту того, що позивач отримував дохід від провадження адвокатської діяльності індивідуально.

Наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо формування податкової вимоги від 10.02.2020 № Ф-138810-55 на суму 6295,30 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог відповідачем не оскаржене, а тому в силу приписів ч.1 ст. 308 КАС України, згідно з якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів не переглядає справу в частині вирішення зазначених позовних вимог.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення в частині задоволення позовних вимог.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року в справі №300/3798/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим Н. В. Ільчишин Повне судове рішення складено 10.08.2021