Рішення

від 22.03.2021 по справі 757/3554/19-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/3554/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Батрин О.В.

секретар судового засідання Габрись О.М.

справа № 757/3554/19-ц

учасники справи

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,

представник позивача ОСОБА_3

представник відповідача ОСОБА_4

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів. Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами був укладений договір позики у формі розписки. За умовами договору відповідач 23 вересня 2014 року отримав від позивача суму у розмірі 10 000 євро за умови повернення зазначеної суми до 03 жовтня 2014 року. Взяті на себе зобов`язання відповідач не виконав, грошові кошти не повернув. Тому, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь суму у розмірі 314 908,11 грн., що еквівалентно 10 000 євро.

25 лютого 2019 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 15 травня 2019 року (а.с. 37).

Ухвалою суду від 25 лютого 2019 року відмовлено позивачу у забезпеченні позову (а.с. 38).

2 серпня 2019 року у справі закрито підготовче судове засідання та призначено судовий розгляд справи на 3 жовтня 2019 року (а.с. 46).

Заочним рішенням суду від 3 грудня 2019 року позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 10 000 євро, а також судовий збір у розмірі 3 140 грн. 08 коп. (а.с. 61-62).

За заявою відповідача (а.с. 67-70) заочне рішення скасоване ухвалою суду від 25 червня 2020 року та призначено підготовче судове засідання на 21 серпня 2020 року (а.с. 106).

Ухвалою суду від 21 серпня 2020 року закрито підготовче судове засідання та судовий розгляд справи призначено на 4 листопада 2020 року (а.с. 118).

1 жовтня 2020 року від представника відповідача ОСОБА_4 надійшла заява про застосування строків позовної давності до позовних вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позову (а.с. 121-123).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позові. Зазначив, що строк позовної давності позивачем пропущений з поважних причин, оскільки він не міг знайти оригінал розписки через постійні переїзди на інше місце проживання. Просив поновити строк позовної давності, оскільки оригінал розписки ним був знайдений у січні 2019 року.

До судового засідання представник відповідача не з`явився з невідомих причин, хоча про час, день та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Тому, суд розглянув справу у відсутність представника відповідача, оскільки у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_3 та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 23.09.2014 р. ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 10 000 євро та взяв на себе зобов`язання повернути грошові кошти в строк до 03.10.2014 року.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як свідчать матеріали справи, на підтвердження укладання договору, відповідачем надано розписку, копія якої долучена до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

У постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Постановою Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 передбачено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Судом встановлено, 23.09.2014 р. ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 10 000 євро та взяв на себе зобов`язання повернути грошові кошти в строк до 03.10.2014 року, про що видав позивачу власноручно написану розписку.

Так, розписка, на підставі якої позивач просить стягнути заборгованість, містить умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів, тобто відповідає вимогам ст. 1046 ЦК України.

У матеріалах справи не міститься доказів того, що договір позики, укладений між сторонами, є не чинним, його дійсність не спростовано, а тому зобов`язання за даним правочином підлягають до виконання.

Стаття 545 ЦК України встановлює, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Водночас, у визначний сторонами строк відповідач грошові кошти у розмірі 10 000 євро позивачу не повернув.

Станом на дату розгляду справи боргова розписка перебуває у кредитора, що, за правилом ст. 545 ЦК України, також свідчить про невиконання позичальником зобов`язання.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з правовим висновком Великої палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (14-446цс18), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, оскільки належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Враховуючи те, що відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань перед позивачем, грошові кошти за договором позики в розмірі 10 000 євро позивачу не повернув, а за договором позики іншого порядку повернення боргу, аніж у євро не встановлено, та його визначення в грошовому еквіваленті до національної валюти України не передбачено, суд погоджується з доводами позивача про наявність правових підстав для стягнення позичених грошових коштіву сумі 10 000 євро, без перерахунку вказаної суми у гривнях за офіційним курсом НБУ.

Проте, представником відповідача ОСОБА_4 надано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У договорі позики вказано строк повернення відповідачем коштів - 03.10.2014 року.

Тобто на час звернення позивач до суду з вказаним позовом (25 січня 2019 року) строки позовної давності пройшли.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Враховуючи заяву представника відповідача про сплив строку позовної давності, і такий строк пройшов за договором позики, укладеним сторонами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із закінченням строків позовної давності за договором позики.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Виходячи з загальних засад цивільного законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об`єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Тому, посилання позивача на постій переїзди на проживання в іншу місцевість, що позбавила його вчасно знайти оригінал розписки про позику грошей відповідачу, є безпідставними, оскільки такі причини не можуть розцінюватись як поважні для поновлення строку позовної давності, так як такі причини фактично обумовлені неналежними діями або бездіяльністю самого заявника.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір, сплачений позивачем при подання позову, йому не відшкодовується.

Керуючись ст. 257, 267, 625, 1046, 1049 ЦК України, ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_2 .

Суддя О.В.Батрин