Постанова

від 10.08.2021 по справі 330/1009/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 10.08.2021 Справа № 330/1009/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/2737/21 Головуючий у 1-й інстанції: Федроець С.В.

Є.У.№ 330/1009/19 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Дашковської А.В.,

секретар: Волчанова І.М.,

за участі прокурора Токмакова О.І.,

адвоката Шкарупи П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області Комунального підприємства Розвиток курортної зони , ОСОБА_1 , Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним інвестиційного договору, скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зобов`язання знести об`єкт,

за апеляційною скаргою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури Максименко Н. на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 18 травня 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року заступник прокурора Запорізької області звернувся до суду в інтересах держави з вищевказаним позовом.

Зазначав, що рішенням Кирилівської селищної ради від 20.05.2016 року №25 надано у постійне користування КП Розвиток курортної зони за рахунок земель, раніше наданих ТОВ Діоніс , земельну ділянку площею 0,7145 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0095, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, що розташована по АДРЕСА_1 . Вказана земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги та відноситься до земель водного фонду. Земельна ділянка не могла бути передана КП Розвиток курортної зони у постійне користування, оскільки це підприємство не є відповідним державним підприємством, вичерпний перелік яких наведено у статті 59 Земельного Кодексу України, а могла бути надана лише в оренду на конкурентних засадах за умови проведення аукціону.

14.09.2016 між КП Розвиток курортної зони та ОСОБА_1 було укладено інвестиційний договір №14/09-16, за умовами якого інвестору було надано частину цієї земельної ділянки площею 0,2145 га для забудови з подальшим оформленням права власності за інвестором.

Фактично КП Розвиток курортної зони здійснило право розпорядження частиною земельної ділянки, хоча таке право притаманне лише власнику - Кирилівській селищній раді. У подальшому, на підставі зазначеного інвестиційного договору, на спірній земельній ділянці ОСОБА_1 було здійснено будівництво адміністративно-побутового корпусу А-2 площею 403,6 кв.м з кімнатами відпочинку у складі бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням виконкому Кирилівської селищної ради від 08.02.2018 №12 вказаному об`єкту нерухомого майна присвоєно адресу: АДРЕСА_2 . 20.03.2018 за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на вказаний об`єкт. Разом з тим, зазначена будівля була збудована на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, отже вона є самочинним будівництвом.

Зважаючи на це, у відповідності до вимог Закону України Про містобудівну діяльність орган Державного архітектурно-будівельного контролю повинен був відмовити у реєстрації поданої ОСОБА_1 декларації про готовність до експлуатації об`єкта нерухомого майна.

Крім того, прокурор, посилаючись на положення статті 376 ЦК України, вважає, що будівля, побудована відповідачкою ОСОБА_1 , має бути знесена, оскільки має ознаки самочинного будівництва.

Підставою для звернення до суду з позовом прокурор вважає те, що у даному випадку відповідачами порушені права та законні інтереси територіальної громади, у власності якої перебуває спірна земельна ділянка, оскільки представницький орган цієї територіальної громади - Кирилівська селищна рада незаконно розпорядилася вказаною землею.

В зв`язку з викладеним прокурор просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 20.05.2016 № 25 Про передачу земельної ділянки в постійне користування комунальному підприємству Розвиток курортної зони , яким передано у постійне користування комунальному підприємству Розвиток курортної зони земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0095, площею 0,7145 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним інвестиційний договір від 14.09.2016 № 14/09-16, укладений між комунальним підприємством Розвиток курортної зони та ОСОБА_1 ;

- скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкту, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстрованої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області 07.03.2018 за № ЗП 141180660484, а саме: щодо адміністративно-побутового корпусу з кімнатами відпочинку в складі бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 , загальною площею 403,6 кв.м, розташованого по АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 знести самочинно збудований об`єкт нерухомого майна - адміністративно-побутовий корпус з кімнатами відпочинку загальною площею 403,6 кв.м, будівля А-2, реєстраційний номер 1515597423203, розташований за адресою АДРЕСА_2 .

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 18 травня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову прокурор посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи, допустив порушення норм матеріального права. Так, внаслідок неправильного застосування положень ст. ст. 58 - 60, 84 Земельного кодексу України та ст. ст. 88 - 90 Водного кодексу України, Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.96 №486, суд дійшов помилкового висновку про відсутність порушення інтересів територіальної громади під час використання земельної ділянки та недоведеності прокурором позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Шкарупи П.В. зазначила, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В порядку статті 360 ЦПК України інші відповідачі відзивів на апеляційну скаргу не надали, проте це не заважає її розгляду за наявними матеріалами справи.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення прокурора Токмакова О.І., заперечення адвоката Шкарупи П.В., який представляє інтереси ОСОБА_1 , обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Статтею 367ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що визначення прибережної захисної смуги у межах населеного пункту здійснюється з урахуванням існуючих конкретних умов забудови земельної ділянки, та, як наслідок, підстави для визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради від 20.05.2016 № 25 відсутні.

Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: статей 19, 20, 58,59, 60, 62 Земельного кодексу України, статей 4, 88, 90 Водного кодексу України, статей 11, 375, 376 Цивільного кодексу України, статей 26, 39-1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , статті 5 Закону України Про державне реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України ід 13.04.2011 № 461, а також порушення норм процесуального права: статей 76, 82 Цивільного процесуального кодексу України, а тому з ними не можна погодитися.

Встановлено, що рішенням Кирилівської селищної ради від 20.05.2016 № 25 земельну ділянку площею 0,7145 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0095 для розміщення об`єктів рекреаційного призначення, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , передано у постійне користування комунальному підприємству Розвиток курортної зони .

Вказана земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги, оскільки розташована на відстані 67,82 метра від урізу води Азовського моря та на відстані 27,75 метрів від урізу води Утлюкського лиману, тобто відноситься до земель водного фонду.

В подальшому, між КП Розвиток курортної зони та ОСОБА_1 14.09.2016 було укладено інвестиційний договір № 14/09-16. Згідно з умовами останнього, комунальне підприємство надає земельну ділянку для забудови інвестору, з подальшим оформлення права власності за інвестором.

На підставі зазначеного інвестиційного договору, на спірній земельній ділянці ОСОБА_1 було здійснено будівництво адміністративно-побутового корпусу А-2 площею 403,6 кв.м з кімнатами відпочинку у складі бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням виконкому Кирилівської селищної ради від 08.02.2018 №12 вказаному об`єкту нерухомого майна присвоєно адресу: АДРЕСА_2 . 20.03.2018 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на вказаний об`єкт.

За приписами статті 331ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 376ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Крім того, відповідно до вимог ст. 60 Земельного кодексу України межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

У відповідності до вимог ст.ст. 88, 90 Водного кодексу України у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води.

У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон. Надання у власність або користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахувань обмежень, зазначених у ст. 59 Земельного кодексу України, суперечить нормам ст. ст. 83, 84 цього Кодексу.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 23.05.2018 у справі №310/5834/13 та від 30.05.2018 № 469/1393/16-ц.

За інформацією Кирилівської селищної ради від 22.06.2018 № 1091 проект землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт. Кирилівка не затверджений.

Оскільки прибережна захисна смуга не встановлена у визначеному порядку, тому її розмір врегульовано законом та складає 2 км від урізу води. Окрім цього, відповідно до ч. 6 ст. 88 Водного кодексу України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Відповідно до ст.ст. 1, 12 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Відомо, що рішенням Кирилівської селищної ради від 09.10.2003 та рішенням Запорізької обласної ради від 29.09.2004 затверджено Генеральний план смт Кирилівка.

Відповідно до пункту 1 Еколого-містобудівна характеристика території Книги генерального плану смт. Кирилівка (стр. 17) вся територія населеного пункту розташована в межах прибережних захисних смуг Азовського моря, Утлюцького та Молочних лиманів.

Сторонами у справі не заперечувався факт знаходження спірної земельної ділянки у межах населеного пункту смт. Кирилівка.

Відповідно до Схеми розташування земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:001:0095, яка виготовлена спеціалізованим підприємством - ДП Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою , відстань спірної земельної ділянки від урізу води Азовського моря становить 67,02-67,83 метри та від урізу води Утлюцького лиману - 27,27-27,75 метри.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкових висновків про те, що будівництво не можна вважати самочинним, а визначення прибережної захисної смуги повинно встановлюватися з урахуванням існуючих умов забудови.

Висновок суду про те, що інвестиційний договір від 14.09.2016 № 14/09-16 не може бути визнаний недійсним, оскільки на момент звернення прокурора до суду сторони розірвали його в добровільному порядку, і він юридично припинив своє існування, є також помилковим.

14.09.2016 між КП Розвиток курортної зони та ОСОБА_1 укладено інвестиційний договір № 14/09-16. Згідно з умовами останнього, комунальне підприємство надає частину земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:001:0095 площею 0,2145 га для забудови інвестору, з подальшим оформленням права власності за інвестором.

На підставі указаного інвестиційного договору ОСОБА_1 збудувала на спірній земельні ділянці адміністративно-побутовий корпус з кімнатами відпочинку площею 403,6 кв.м., право власності на який зареєстровано 20.03.2018.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор вказував, що земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:11:001:0095 була передана у постійне користування комунальному підприємству з порушенням ст.ст. 59, 60 Земельного кодексу України та ст.ст. 85, 88, 90 Водного кодексу України, в свою чергу укладення інвестиційного договору суперечило положенням ст.ст. 92, 116, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 4, 9 Закону України Про інвестиційну діяльність , ст. 375 Цивільного кодексу України та ст. 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 Цивільного кодексу України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову обставина укладення додаткової угоди про припинення договору за домовленістю сторін, оскільки факт розірвання або припинення договору буде свідчити про втрат його чинності на майбутнє, а у випадку визнання його недійсним - з моменту його укладання.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 № 905/1227/17.

Таким чином, укладання додаткової угоди від 18.04.2019 № 2 між КП Розвиток курортної зони та ОСОБА_1 , якою розірвано інвестиційний договір від 14.09.2016 №14/09-16, жодним чином не позбавляє можливості визнання його недійсним.

Статтею 375 Цивільного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Статтею 26 Закону України Про регулювання містобудівного діяльності визначено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Порядок передачі земельних ділянок державної або комунальної власності врегульований Главами 19-20 Земельного кодексу України.

Зокрема, ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Встановлено, що Кирилівська селищна рада на момент початку будівництва ОСОБА_1 не приймала рішення про передачу останній у користування спірної земельної ділянки, як і не надавала згоду на її забудову.

Разом з цим, замовником будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 2320355400:11:001:0095 є ОСОБА_1 , що об`єктивно підтверджується декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) від 07.03.2018 № ЗП 141180660484. Зокрема, у п. 2 декларації зазначено, що замовником будівництва є ОСОБА_1 . Окрім цього, указана декларація особисто підписана ОСОБА_1 .

Отже ОСОБА_1 без відведеної у встановленому законом порядку земельної ділянки та без дозволу власника цієї земельної ділянки збудувала адміністративно-побутовий корпус з кімнатами відпочинку, який відповідно до положень ст. 376 ЦК України вважається самочинним будівництвом.

Окрім цього, суд неправильно застосував положення ст. ст. 11, 12, 13 Цивільного кодексу України, ст. 39-1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є інші юридичні факти.

Частиною 6 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастанна певної події.

Відповідно до ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та п. 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подається, серед іншого документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Таким чином, декларація про готовність об`єкта до експлуатації є документом, на підставі якого виникають цивільні права та обов`язки.

Статтею 39-1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції на час реєстрації оскаржуваної декларації) передбачено, що у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі скасування містобудівних умов та обмежень, реєстрація такої декларації, право на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення, підлягають скасуванню відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 22 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю наведених у зареєстрованій декларації недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без затвердженого в установленому порядку проекту або будівельного паспорта, а також у разі скасування містобудівних умов та обмежень, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню органом державного архітектурно-будівельного контролю.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю скасовує реєстрацію декларації шляхом видачі відповідного розпорядчого акта.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю також скасовує реєстрацію декларації за рішенням суду про скасування реєстрації декларації, що набрало законної сили.

Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи рішення у справі № 815/4789/16, дійшла висновку, що спори, пов`язані зі скасуванням реєстрації декларації та правомірності набуття права власності на об`єкти нерухомості, мають приватноправовий характер, та повинні розглядатися за нормами ЦПК України (постанова від 11.09.2019).

Декларація про готовність об`єкта до експлуатації діє упродовж всього часу експлуатації будівлі та підтверджує його експлуатаційні характеристики, та не втрачає своєї чинності моментом реєстрації права власності на нього. Тому, позиція суду першої інстанції щодо того, що декларація вичерпує свою дію фактом виконання, є помилковою.

Наявність можливості у прокурора скасувати у судовому порядку зареєстровану декларацію про готовність об`єкта до експлуатації підтверджено також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, якою зазначено, що такий спосіб захисту сприяє відновленню становища власника землі у правовідносинах незаконної забудови прибережної захисної смуги, на якій заборонено будівництво будь-яких споруд, окрім гідротехнічних.

Межі здійснення цивільних прав передбачені ст. 13 Цивільного кодексу України та фактично визначені договорами або актами цивільного законодавства.

При цьому при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Виникнення права власності набувається на підставах, що незаборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Таким чином, декларація про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (CCI) від 07.03.2018 № 141180660484 у розумінні ст. 11 Цивільного кодексу України є юридичним фактом, на підставі якого виникають цивільні права та обов`язки, і в силу Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, є підставою для проведення державної реєстрації прав на новозбудований об`єкт нерухомого майна, а отже може і має бути скасована через порушення вищевказаних вимог законодавства.

Окрім цього, у порушення положень ст.ст. 77-80 ЦПК України суд, як на доказ незнаходження спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги, послався на проект Генерального плану смт. Кирилівка, який станом на 21.12.2020 лише пройшов громадські слухання. Разом з цим, на час постановлення рішення суду вказаний проект органами державної влади та контролю не опрацьовувався та не погоджувався. Кирилівською селищною радо рішення про його затвердження не приймалось, про що зазначено самим судом. Таким чином, вказаний документ не є містобудівною документацією у розумінні ст.ст. 1, 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та жодного доказового значення у дійсній справі не має. Більш того, сторонами вказаний проект Генплану до суду не надавався, у порядку ч. 7 ст. 85 ЦПК України веб-сайт або інші місця збереження даних в мережі Інтернет, де розміщений вказаний документ, судом не досліджувались.

Виділення ОСОБА_1 селищною радою у червні 2019 року без проведення земельного аукціону спірної земельної ділянки для обслуговування збудованого адміністративно-побутового корпусу, укладення відповідачами договору оренди земельної ділянки під час перебування справи в провадженні суду не спростовує доводи прокурора про те, що будівництво нерухомості здійснено відповідачкою самочинно з порушенням вимог діючого законодавства.

За вказаних обставин оскаржуване рішення на підставі ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову прокурора.

Відповідно ч. 1 ст. 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з кожного з відповідачів підлягає стягненню на користь прокуратури Запорізької області компенсація судового збору за подання до суду першої інстанції позову та апеляційної скарги у розмірі по 4191,00 грн. з кожного.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, , апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури Максименко Н. задовольнити

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 18 травня 2021 рокуу цій справі скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.

Визнати незаконним та скасувати рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 20.05.2016 № 25 Про передачу земельної ділянки в постійне користування комунальному підприємству Розвиток курортної зони , яким передано у постійне користування комунальному підприємству Розвиток курортної зони земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0095, площею 0,7145 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним інвестиційний договір від 14.09.2016 № 14/09-16, укладений між комунальним підприємством Розвиток курортної зони та ОСОБА_1 .

Скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкту, що за классом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстрованої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області 07.03.2018 року за № ЗП 141180660484, а саме - щодо адміністративно-побутового корпусу з кімнатами відпочинку в складі бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 , загальною площею 403,6 кв.м, розташованого по АДРЕСА_2 .

Зобов`язати ОСОБА_1 знести самочинно збудований об`єкт нерухомого майна - адміністративно-побутовий корпус з кімнатами відпочинку загальною площею 403,6 кв.м, будівля А-2, реєстраційний номер 1515597423203, розташований за адресою АДРЕСА_2 .

Стягнути з Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (адреса розташування: Україна, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар 1, код ЄДРПОУ: 25489968) на користь прокуратури Запорізької області судовий збір в розмірі 4191,00 гривень (чотири тисячі сто дев`яносто одна гривня 00 копійок).

Стягнути з Комунального підприємства Розвиток курортної зони (адреса розташування: Україна, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар 1, код ЄДРПОУ: 31791572) на користь прокуратури Запорізької області судовий збір в розмірі 4191,00 гривень (чотири тисячі сто дев`яносто одна гривня 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , ІПН: НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Запорізької області судовий збір в розмірі 4191,00 гривень (чотири тисячі сто дев`яносто одна гривня 00 копійок).

Стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України (місце розташування: Україна, м. Київ, вул. Лесі Українки, буд. 26) на користь прокуратури Запорізької області судовий збір в розмірі 4191,00 гривень (чотири тисячі сто дев`яносто одна гривня 00 копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 11 серпня 2021 року.

Головуючий: І.В. Кочеткова

Судді: А.В. Дашковська

О.М. Кримська