Рішення

від 11.08.2021 по справі 914/1309/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2021 справа № 914/1309/21

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Бернацької Л.В., розглянув матеріали позовної заяви, поданої керівником Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області в інтересах держави в особі

позивача: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Бомонд» , м. Львів,

предмет позову: стягнення 2 856 540,04 грн.,

підстава позову: порушення умов договору про пайову участь від 13.12.2018 року,

за участю представників:

прокурора: Панькевич Роман Васильович - прокурор, посвідчення № 058390,

позивача: Нагорняк Роман ігорович - представник згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань,

відповідача: Качор Степан Богданович - адвокат, ордер серії ВС № 1083604.

ПРОЦЕС

14.05.2021 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області в інтересах держави в особі позивача Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Бомонд» про стягнення 2 856 540,04 грн.

Ухвалою суду від 19.05.2021 року відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

Відзиву відповідачем не подано, натомість 14.07.2021 року подано письмові пояснення.

У судовому засіданні 28.07.2021 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 11.08.2021 року.

06.08.2021 року відповідачем подано клопотання про залишення позову без розгляду, у задоволенні якого судом відмовлено, про що постановлено ухвалу в нарадчій кімнаті 11.08.2021 року.

У судовому засіданні 11.08.2021 року за участю всіх учасників справи судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення .

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Франківською окружною прокуратурою м. Львова Львівської області проведено вивчення законності в сфері дотримання містобудівного законодавства, зокрема щодо повноти та своєчасності сплати пайових внесків на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова та прийнято рішення про звернення до суду з позовом в інтересах Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Бомонд» про стягнення 2 856 540,04 грн. Прокурор зазначає, що відповідач зобов`язався сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 2 856 540, 04 грн. по 20.12.2019 (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію). Проте, відповідного заповзання відповідач не виконав.

Позивач письмової позиції стосовно позовних вимог не висловив.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав. Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

13.12.2018 року Департамент економічного розвитку Львівської міської ради (відповідно до обставин справи - позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Бомонд» (згідно з договором - замовник, відповідно до обставин справи - відповідач) уклали договір про пайову участь № 233, відповідно до якого замовник зобов`язався здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і прядку, передбачених цим договором.

Адреса і вид об`єкта містобудування, будівництво якого здійснює замовник, - м. Львів, вул. Пасічна, 94-А, 94-Б.

Відповідно до п. 2.2 договору зобов`язанням замовника є сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктура м. Львова в сумі 2 856 540, 04 грн. по 20.12.2019 (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію).

Докази сплати відповідачем пайового внеску у визначеному розмірі (розрахунок здійснений 11.12.2018 р. відповідно до ухвали міської ради від 03.04.2008 р. № 1697 Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова (зі змінами), показник опосередкованої вартості спорудження житла у Львівській області станом на 01 жовтня 2018 р становить 11 785,0 грн / кв.м (наказ Мінрегіонбуд від 06.12.2018 № 355), про що зазначено у розрахунку пайового внеску, підписаного завідувачем сектору, заступником начальника відділу податкового та тарифного регулювання, начальником управління, представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Бомонд» ) відсутні.

Відповідач звертався до позивача із заявами від 10.12.2019 року та від 16.12.2020 року з проханням відтермінувати сплату пайового внеску до 20.12.2020 року та до 20.06.2021 року відповідно у зв`язку із перенесенням терміну здачі об`єкта будівництва в експлуатацію. У відповідь на заяву відповідача від 10.12.2019 року позивачем надано лист від 16.12.2019 року про непогодження термінів перенесення сплати пайового внеску.

Дані факти матеріалами справи підтверджені, сторонами не спростовані.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників учасників справи в судових засіданнях, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню повністю, з огляду на таке.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено вище, між позивачем і відповідачем виникли правовідносини на підставі договору про пайову участь від 13.12.2018 року.

Закон України Про регулювання містобудівної діяльності у редакції, чинній на час укладення договору між сторонами, регламентував пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (ст. 40). Так, порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд; 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків.

Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону.

Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Так, на даний час вказана норма в Законі відсутня. Проте, укладаючи 13.12.2018 року договір, сторони діяли відповідно до названого Закону та встановили обов`язок відповідача, передбачений Законом. Більше того, відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Відтак, укладений між позивачем та відповідачем договір про пайову участь замовника будівництва у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 13.12.2018 року є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання сторонами.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

За приписами частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначено в ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач не заперечує наявності у нього законного та договірного обов`язку по сплаті пайового внеску в розмірі 2 856 540, 04 грн., розрахунок якого долучено до позовної заяви, та який не оспорюється відповідачем. Разом з тим, відповідач у поясненнях стверджує, що об`єкт будівництва в експлуатацію не введений, тому вимога про стягнення пайового внеску заявлена до нього передчасно.

Відповідно до ст. 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів залежно від класу наслідків здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації або на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, у матеріалах справи відсутні докази того, що об`єкт будівництва за адресою м. Львів, вул. Пасічна, 94-А, 94-Б прийнято в експлуатацію. Доказів протилежного сторонами не подано.

Суд звертає увагу, що договором сторони погодили, що пайовий внесок сплачується по 20.12.2019 року (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію). Суд також зауважує, що грудень 2019 року визначено договором як період завершення будівництва. Також відповідно до зазначених вище положень ст. 40 вказаного Закону у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації зазначається інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання. Тобто, у випадку чинності договору про пайову участь, що має місце в даній ситуації, інформація про його виконання, а його виконанням є, зокрема, сплата пайового внеску, повинна відображатись у відповідних дозвільних документах. Наведене свідчить, що до отримання таких документів пайовий внесок має бути сплачений.

Аналізуючи положення договору стосовно строку сплати пайового внеску не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію , його зазначення з одночасним визначенням конкретної дати - 20.12.2019 року, суд зазначає, що вказівка на таку подію має значення у випадку настання такої швидше, ніж настання конкретної дати. Суд приходить до такого тлумачення умови договору, виходячи із сукупного аналізу умов договору про пайову участь та положень ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , яка діяла на час укладення договору та відповідно до якої встановлювались зобов`язання замовника по договору про пайову участь. Так, ст. 40 Закону передбачалось, що кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Договором, що є підставою стягнення в даній справі, визначено для сплати пайового внеску період в часі - до 20.12.2019 року, який за логікою договірних відносин не буде перевищувати строку будівельних робіт, завершення яких відбувається здачею об`єкта в експлуатацію. Крім цього, суть пайового внеску відповідно до зазначених положень договору та Закону зводиться до його сплати саме до, а не після, прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Оскільки істотними умовами договору пайової участі є розмір пайової участі та строк (графік) сплати пайової участі (ч. 9 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності у редакції, чинній на час укладення договору), то їх невиконання сторонами є порушенням умов договору. Відповідно, обов`язку замовника укласти договір про пайову участь та сплатити кошти пайової участі у відповідному розмірі кореспондує право органу місцевого самоврядування вимагати від замовника сплатити на підставі цього договору кошти пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту.

Більше того, суд зауважує, що поведінка відповідача (коли сторона у поясненнях висловлює позицію про ненастання строку сплати пайового внеску у зв`язку із неввведенням об`єкта в експлуатацію, тоді як відповідно до долучених листів просив позивача відтермінувати сплати пайового внеску) не відповідають принципу естопель і доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель - правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковим поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип естопель , зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини ( Хохліч проти України , заява № 41707/98; Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини , заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.

Суд також звертає увагу, що відповідачем за час розгляду даної справи не подано відзиву на позовну заяву із запереченням обставин, наведених у позовній заяві, як підстав позову. Суд зазначає, що саме відзив згідно з приписами ст. 161 Господарського процесуального кодексу України є заявою по суті справи, виключно у якій учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору. У свою чергу подання заяв по суті справи є правом учасників справи, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно зі ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи наведені процесуальні норми, висловлені у письмових поясненнях заперечення стосовно позовних вимог не можуть вважатися запереченнями та міркуваннями сторони щодо предмета спору.

Суд зазначає, що розмір пайового внеску відповідач не заперечив під час розгляду даної справи. Відсутні докази оспорювання такого і до звернення з позовом до суду

Враховуючи наведені обставини, суд доходить висновку, що у відповідача наявний обов`язок по сплаті пайового внеску і невиконання такого у встановлений договором строк порушує права та інтереси позивача. Відтак, право позивача на отримання відповідних грошових коштів підлягає судовому захисту у спосіб стягнення таких з відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, ч. 9 ст. 165, ст. ст. 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Бомонд» (ідентифікаційний код юридичної особи 40810181, 79021, Львівська обл., місто Львів, вул.Садова, будинок 2А) на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 34814859, 79008, Львівська обл., місто Львів, площа Ринок, будинок 1) 2 856 540,04 грн. заборгованості.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Бомонд» (ідентифікаційний код юридичної особи 40810181, 79021, Львівська обл., місто Львів, вул.Садова, будинок 2А) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, ідентифікаційний код юридичної особи 02910031) та 42 848,10 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 13.08.2021 року.

Суддя Р.І. Матвіїв