Постанова

від 03.08.2021 по справі 390/297/20

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 серпня 2021 року м. Кропивницький

справа № 390/297/20

провадження № 22-ц/4809/1056/21

Кропивницький апеляційний суд в складі суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Чельник О. І.,

за участю секретаря судового засідання Діманової Н. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство Ковалевського Віталія Івановича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича на заочне рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області (суддя Бойко І. А.) від 27 листопада 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позову

25 лютого 2020 року ОСОБА_1 пред`явила позов до Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича (далі за текстом - ФГ Ковалевського В. І. ) стягнення на її користь грошових коштів в сумі 247906,86 грн.

Свою вимогу позивачка обґрунтовувала тим, що з 2017 року вона являється власником земельної ділянки площею 8,12 га на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, якій присвоєно кадастровий номер 3522585000:02:000:0674. З 2017 року по листопад місяць 2019 року позивачка не могла використовувати сою земельну ділянку, бо в цей час відповідач користувався цією землею не маючи на це законних підстав. Укладений 14 жовтня 2011 року договір оренди земельної ділянки, який був укладений між ОСОБА_3 (попереднім власником земельної ділянки) і ФГ Ковалевського В. І. закінчився, але відповідач земельну ділянку новому її власнику, тобто позивачці, не повернув. У 2018 - 2019 роках позивачка мала намір вирощувати на власній земельній ділянці сільськогосподарську культуру - соняшник, але з вини відповідача не змогла реалізувати свій задум та втратила дохід.

Згідно з розрахунком позивачки витрати на вирощування соняшнику на одному гектарі посівної площі становили 4100,00 грн, а на 8,12 га - 33292,00 грн, врожайність становила 23,9 ц/га, закупівельна ціна на насіння соняшнику у жовтні 2018 року - 10180,00 грн/т, а тому її імовірний дохід від земельної ділянки мав становити 165095,84 грн.

У 2019 році витрати на вирощування врожаю насіння соняшнику теж становили 33292,00 грн, врожайність - 26,4 ц/га, закупівельна ціна в жовтні 2019 року - 8435,00 грн, а тому її імовірний дохід від земельної ділянки мав становити 144787,72 грн.

Загалом позивачка вважає, що вона недотримала за 2018-2019 роки чистого прибутку в сумі 247906,86 грн, який підлягає стягненню на її користь з відповідача відповідно до приписів статей 1212 - 1215 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду

Заочним рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2020 року позов задоволено. Суд стягнув з ФГ Ковалевського В. І. на користь ОСОБА_1 247906,86 грн.

Суд встановив, що відповідач у 2018 - 2019 роках безпідставно використовував земельну ділянку, яка належить позивачці, та безпідставно зберіг кошти, які мав сплатити позивачці за користування землею у формі отриманого доходу, а тому, на думку суду, до спірних правовідносин застосовуються норми глави 84 ЦК України. Суд погодився з наведеним у позовній заяві розрахунком недотриманого доходу та з пред`явленими нею вимогами.

Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 02 квітня 2021 року заяву ФГ Ковалевського В. І. про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Короткий зміст апеляційної скарги та відзиву на неї

У поданій до суду апеляційній скарзі відповідач просить скасувати заочне рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2020 року та ухвалити нове про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 до ФГ Ковалевського В. І.

Доводи апеляційної скарги полягають в наступному:

?Суд розглянув справу за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про час, дату та місце її розгляду;

?Оскаржуване рішення суду є неправильним по суті спору так, як, на переконання відповідача, позивачка не довела належними та допустимими доказами обставини, якими вона обґрунтовувала свої вимоги, а саме: не підтвердила закупівлю нею насіння соняшнику, наявність у неї сільськогосподарської техніки для обробітку землі на посівів соняшнику, та інше;

?Суд врахував рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 травня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до ФГ Ковалевського В. І. про визнання недійсним договору оренди землі від 28 березня 2021 року, але постановою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року це рішення суду скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в позові. Отже, на думку відповідача, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Ковалевського В. І. договір оренди земельної ділянки є дійсним, що виключає правомірність та обґрунтованість пред`явленого позову.

Позивачка правом подати до суду відзив на апеляційну скаргу не скористалася.

Позиції сторін, висловлені у судовому засіданні в апеляційному суді

Представники відповідача: адвокат Петренко К. О. та голова фермерського господарства Ковалевський В. І. підтримали апеляційну скаргу та надали пояснення стосовно її доводів.

Позивачка повідомлена належним чином про час, дату та місце розгляду справи, але особисто в судове засідання не з`явилася. Представник позивачки - адвокат Назаренко Ю. В. вимоги апеляційної скарги не визнав, просив залишити її без задоволення. Він також надав усні та письмові пояснення по справі зміст яких полягає в тому, що відповідач не навів правової підстави користування ним земельною ділянкою позивачки, відповідних доказів не надав, як не надав і контррозрахунку збитку. На думку представника позивачки оскаржуване відповідачем рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги стосовно порушення судом норм процесуального і матеріального права безпідставними з огляду на пасивну поведінку відповідача в суді та використання своїх процесуальних прав на зло меті цивільного судочинства.

Суд першої інстанції встановив такі обставини:

Після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , державним нотаріусом Кіровоградської районної державної нотаріальної контори Воронько Т. М. 15 червня 2012 року, на підставі ст. 1261 ЦК України ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається із земельної ділянки, кадастровий номер 3522585000:02:000:0674, площею 8,12 га, № 674, що розташована на території Миколаївської сільської ради, Кіровоградського району Кіровоградської області та належала спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії IV-КР № 028329, виданого 22 травня 2002 року Кіровоградською районною державною адміністрацією і зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю.

27 жовтня 2017 року право власності позивачки на вказану земельну ділянку зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 101782578.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 123979378 від 15 травня 2018 року місцевий суд встановив, що приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бондаренко А. В. внесено відомості про право оренди земельної ділянки, з кадастровим номером 3522585000:02:000:0674, на підставі договору оренди землі від 28 березня 2018 року між Фермерським господарством Ковалевського Віталія Івановича (орендарем) та ОСОБА_1 (орендодавцем), укладеного на 10 років, з правом пролонгації.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 травня 2019 року, ухваленим у цивільній справі № 390/761/18, яке залишено без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 01 серпня 2019 року, визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством Ковалевського В. І. щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3522585000:02:000:0674. Підставою задоволення позову стало те, що за висновком суду ОСОБА_1 не підписувала договір оренди землі, а отже відсутнє її волевиявлення, яке є необхідною умовою дійсності правочину.

Впродовж 2018 - 2019 років відповідач використовував земельну ділянку з кадастровим номером 3522585000:02:000:0674.

Згідно з відповідю заступника директора департаменту агропромислового розвитку Кіровоградської обласної державної адміністрації Про врожайність та середню вартість зернових культур від 05 лютого 2020 року № 24-25/323/0.2408 урожайність зернових культур у 2018 році, зокрема насіння соняшника, становила: 23,9 ц/га (2,4 т/га), у 2019 році - 26,4 ц/га (2,6 т/га). Середні закупівельні ціни на зерно по області за одну тону соняшника були наступні: в жовтні 2018 року - 10180 грн, в жовтні 2019 року - 8435 грн.

Апеляційний суд додатково встановив таке:

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 390/761/18 за позовом ОСОБА_1 до ФГ Ковалевського В. І. про визнання договору оренди землі від 28 березня 2018 року скасовано рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 травня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 серпня 2019 року й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ФГ Ковалевського В. І. відмовлено.

Крім того, 20 липня 2021 року в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представники відповідача заявили клопотання про залучення до справи як доказу правомірності володіння і користування відповідачем у 2018-2019 роках земельною ділянкою, яка належить позивачці, договору оренди землі від 28 березня 2018 року, який укладений між ОСОБА_1 до ФГ Ковалевського В. І.

У зв`язку з тим, що станом на 20 липня 2021 року представники відповідача не мали у своєму розпорядженні цього договору, суд оголосив перерву у судовому засіданні для надання такого доказу до суду з метою подальшого вирішення клопотання про його доручення до справи.

03 серпня 2021 року представники відповідача надали суду світлокопію договору оренди землі від 28 березня 2018 року, сторонами якого вказані ОСОБА_1 і ФГ Ковалевського В. І.

Однак суд оголошував перерву для надання відповідачем оригіналу вказаного договору, а не його копії, з огляду на те, що у справі № 390/761/18, в якій також сторонами являлися ОСОБА_1 ФГ Ковалевського В. І., а предметом спору - недійсність цього договору, судами всіх трьох інстанції встановлено, що відповідач ФГ Ковалевського В. І., попри неодноразові вимоги суду, ухилився від надання оригіналу договору, що унеможливило проведення судової почеркознавчої експертизи, яка мала провести ідентифікацію підпису орендодавця.

Незважаючи на ці обставини, відповідач намагався надати суду копію, а не оригінал договору оренди землі. Крім того, всупереч припису ч. 9 ст. 83 ЦПК України, відповідач не надав доказів направлення копії договору позивачці. За таких обставин, а також з огляду на заперечення представника позивачки, апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання представників відповідача про надання додаткового доказу.

Представники відповідача також клопотали перед судом про доручення до справи інших додаткових доказів: витягу з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права - права оренди на підставі договору від 28 березня 2018 року, копію відомості про виплату грошей за 2016 рік, розрахунок доходності земельної ділянки за 2018 - 2019 роки.

Щодо залучення до справи витягу з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права - права оренди на підставі договору від 28 березня 2018 року, то апеляційний суд врахував, що такий витяг відповідач вже подав до суду разом з апеляційною скаргою і суд прийняв його, а тому повторне залучення до справи доказу не має жодного змісту. Суд відмовив у повторному залученні до справи письмового доказу та повернув його представникам відповідача.

Щодо копії відомості про виплату грошей за 2016 рік, то представник відповідача - адвокат Петренко К. О. відмовилася від цього клопотання, пославшись на те, що цей доказ подано помилково і він не стосується розглядуваного судом спору. Суд повернув поданий доказ представникам відповідача.

Щодо розрахунку дохідності земельної ділянки за 2018-2019 роки, то, по-перше, він поданий без підпису особи, яка його виконала, а по-друге, всупереч припису ч. 9 ст. 83 ЦПК України відповідач не надав доказів направлення копії договору позивачці. За таких обставин суд не взяв до уваги вказаний письмовий доказ та повернув його представникам відповідача.

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо дотримання судом норм процесуального права

Перший довід апеляційної скарги полягав у тому, що суд в порушення процесуальних прав відповідача розглянув справу за його відсутності, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Відповідно до ухвали Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 28 лютого 2020 року суд розглядав справу в порядку загального позовного провадження (с. 20).

У період підготовчого провадження надіслані судом відповідачу судові повістки (с.) та копія позовної заяви з додатками не були вручені адресату та повернуті до суду з відміткою за відсутності адресата (с. 23 - 41, 48).

28 квітня 2020 року суд постановив ухвалу підготовче провадження закрити та призначити справу до судового розгляду.

29 липня 2020 року представник відповідача ФГ Ковалевського В. І. - адвокат Скрипник О. М. звернувся до суду з клопотанням про надання йому можливості ознайомитися з матеріалами справи (с. 63). Однак відомості про ознайомлення або причини не ознайомлення представника відповідача з матеріалами справи у справі відсутні.

Направлені судом відповідачу судові повісти про виклик в суд у судові засідання 28 травня 2020 року, 01 та 30 липня 2020 року, 31 серпня 2020 року, 15 вересня 2020 року не були вручені адресату з підстав його відсутності за вказаною судом адресою та повернуті до суду (с. 56 - 59, 69 - 70, 75 - 76).

Належні та допустимі докази того, що відповідач викликався судом у судові засідання на 27 жовтня 2020 року та на 27 листопада 2020 року в справі відсутні.

Не зважаючи на відсутність доказів належного повідомлення відповідача про судове засідання, суд розглянув справу й ухвалив рішення 27 листопада 2020 року.

За таких обставин апеляційний суд виснує, що всупереч вимогам цивільного процесуального законодавства суд не повідомив належним чином відповідача про час, дату та місце розгляду справи, не відклав її розгляд та не вжив передбачених законодавством заходів для виклику в судове засідання відповідача.

У зв`язку з цим та на підставі імперативної норми п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує оскаржуване рішення, не залежно від правильності/неправильності висновків місцевого суду по суті спору, та ухвалює нове рішення.

Щодо суті спору

Сторони по справі визнають, що у 2018 - 2019 роках ФГ Ковалевського В. І. використовувало земельну ділянку з кадастровим номером 3522585000:02:000:0674 площею 8,12 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради, Кіровоградського району Кіровоградської області та належить ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 червня 2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України у зв`язку з визнанням сторонами цієї обставини, вона доказуванню не підлягає.

Представник відповідача - голова фермерського господарства Ковалевський В. І. повідомив суду, що господарство вирощувало на цій земельній ділянці зернові сільськогосподарські культури, орендну плату за користування землею позивачці не сплатило.

При цьому відповідач наполягав на тому, що він мав право використовувати земельну ділянку позивачки на підставі укладеного між ними договору оренди від 28 березня 2018 року, право оренди зареєстровано відповідно до закону.

Колегія суддів відхиляє такі доводи відповідача з таких підстав.

Недійсність договору оренди землі від 28 березня 2018 року, сторонами якого вказано ОСОБА_1 та ФГ Ковалевського В. І., була предметом спору у цивільній справі № 390/761/18 за позовом ОСОБА_1 до ФГ Ковалевського В. І.

Рішеннями судів першої та другої інстанції у тій справ встановлено, що відповідач не виконав обов`язкову для нього ухвалу суду про витребування оригіналу договору оренди землі від 28 березня 2018 року та ухилився від участі у призначеній судом судовій почеркознавчій експертизі, що унеможливило експертним шляхом ідентифікувати виконавця підпису орендодавця у договорі. Суди обох інстанцій визнали факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення цього договору. Як наслідок, суд першої інстанції визнав оспорюваний договір недійсним з чим погодився суд апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення судів нижчих інстанцій у справі № 390/761/18 Верховний Суд вказав: Встановивши, що ОСОБА_1 заперечувала факт підписання договору оренди земельної ділянки від 28 березня 2018 року щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3522585000:02:000:0674, врахувавши ухилення відповідача від надання на вимогу суду оригіналу спірного договору, а також відсутність оригіналу цього договору у реєстратора права оренди, що унеможливлює проведення судової почеркознавчої експертизи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач не спростував доводи позивача про відсутність її волевиявлення на укладання спірного договору земельної ділянки, а також не надав належних та допустимих доказів на підтвердження сплати орендної плати позивачу за користування зазначеною земельною ділянкою .

У цій справі відповідач не надав суду оригінал договору оренди земельної ділянки від 28 березня 2018 року, а в прийнятті копії цього договору суд апеляційної інстанції відмовив з підстав, які викладено вище.

Реєстрація речового права, права оренди земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на яку посилався відповідач, не є неспростовним доказом правомірності володіння та користування чужим майном так, як відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон № 1952-ІV) у редакції, яка діяла станом на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону № 1952-ІV відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Отже, черговий раз відповідач не довів належними, допустимими та достовірними доказами наявність правової підстави володіння та користування ним земельною ділянкою сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 3522585000:02:000:0674 у спірний період, 2018 - 2019 роки.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно із положеннями ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочинну щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на земельну ділянку або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , є самовільним заняттям земельної ділянки.

Обґрунтовуючи свою вимогу про стягнення коштів, позивачка посилалася на те, що відповідач самовільно використовував її земельну ділянку на якій вона мала намір самостійно вирощуючи соняшник з урожаю якого за два роки вона могла б отримати чистий дохід в сумі 247906,86 грн.

Такі доводи позивачки вказують на те, що вона вимагає від відповідача упущену вигоду (ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України), тобто дохід, який вона могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Спірні правовідносини позивачка помилково кваліфікує як кондикційні, посилаючись на статті 1212 - 1215 ЦК України.

Відповідно до ч. 1,ч. 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно з ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

З огляду на зміст позовної заяви, предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача, який самовільно використовував чужу земельну ділянку, на користь власника земельної ділянки упущеної вигоди, тобто доходів, які позивачка, за її твердженням, могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Земельний кодекс України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин є спеціальними до правовідносин щодо відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних ними доходів.

Згідно із ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих в зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (далі - Порядок).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , вирішуючи позови про відшкодування збитків власника землі та землекористувачам, суди повинні мати на увазі, що згідно зі статями 156, 157 ЗК України відшкодування збитків здійснюється органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та юридичними особами, які використовують земельні ділянки і діяльність яких обмежує права власників та землекористувачів.

Відповідно до п. 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 (далі - Порядок), власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Відповідно до пункту 3 Порядку відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони необгрунтовані. При цьому неодержаний дохід - це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатний стан для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Розміри збитків, у тому числі неодержані доходи, згідно з пунктом 2 Порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

При пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі або сінокосінні на користь землекористувача (власника) стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності певної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов`язаних зі збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їхнього призначення. Якщо замість пошкоджених посівів землекористувач провів у тому ж сезоні повторний посів культур, відшкодуванню підлягають витрати на пересівання (вартість насіння, обробітку землі тощо).

Отже, на переконання колегії суддів апеляційного суду, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів глави 83 ЦК України, оскільки позивачка пред`явила вимогу про притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності за порушення її прав, а не вимогу про стягнення безпідставно збереженого майна та фактично отриманого доходу від такого майна, тому спірні правовіносини за своїм змістом є деліктними, а не кондикційними.

З огляду на предмет доказування та норми права, які застосовуються до спірних правовідносин, надані позивачкою докази, а саме лист Департаменту агропромислового розвитку Кіровоградської обласної державної адміністрації від 05 лютого 2020 року № 24-25/323/0.2408 з додатком (с. 16 - 17) з інформацією про врожайність пшениці, ячменю та соняшнику по Кропивницькому району у 2018 - 2019 роках та про закупівельні ціни на зерно цих культур, не являються допустимими, достатніми та достовірними.

Суд першої інстанції безпідставно поклав на відповідача обов`язок по відшкодуванню на користь позивачки збитків, розмір яких визначений на підставі наданих позивачкою доказів, які не відповідають вимогам закону щодо стандарту доказування у такій категорії справ.

При цьому суд не звернув уваги на те, що визначений у такий спосіб розмір упущеної вигоди є орієнтовним.

Позивачка не надала суду, а суд не дослідив належних та допустимих доказів на підтвердження розміру упущеної вигоди, визначеного Порядком.

З пояснень, які надав представник позивачки у судовому засіданні вбачається, що позивачка не зверталася до уповноваженого органу за визначенням розміру неотриманого доходу, відповідна комісія за її звернням не створювалася, розмір збитків комісією не визначався і відповідне рішення не було прийнято.

За таких обставин колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивачка не довела розмір завданих їй відповідачем збитків, які вона могла б реально одержати за умови, що відповідач не зайняв її земельну ділянку. Недоведеність розмірі збитків, про компенсацію яких просить суд позивачка, являється підставою для відмови в позові.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд першої інстанції порушив норми процесуального права, помилково вважав доведеним розмір завданих збитків, який підлягає доказуванню позивачкою, неправильно визначив характер правовідносин сторін та неправильно застосував матеріальний закон.

Як кожна із вказаних вад рішення суду окремо, так і в їх сукупності є безумовною підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, що випливає зі змісту ст. 376 ЦПК України.

При цьому в задоволенні пред`явленого ОСОБА_1 до ФГ Ковалевського В. І. позову належить відмовити за недоведеність позовної вимоги.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича задовольнити (повністю/частково).

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича про відшкодування доходів від безпідставно набутого майна відмовити повністю.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 серпня 2021 року.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. І. Мурашко

О. І. Чельник