Постанова

від 15.07.2021 по справі 914/677/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2021 р. Справа №914/677/20

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Гриців В.М. (головуючий), Зварич О.В., Кравчук Н.М.

секретар судового засідання Гураль К.О.

представники: ТОВ "Ресторан Беркут" адвокат Дяків В.Б., ТОВ Біля Універмагу адвокат Матушек В.В., ТОВ Фінансова компанія Поліс адвокат Гамей В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут , ОСОБА_3

на рішення Господарського суду Львівської області від 03 грудня 2020 року у справі №914/677/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до ОСОБА_3 ; третя особа з самостійними вимогами на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут ; третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5 ; треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю Біля Універмагу , Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Поліс про визнання недійсним договору купівлі-продажу площадки (споруди)

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу площадки (споруди) площею 1379, 3 кв.м., що у АДРЕСА_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут , як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подало позовну заяву до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Поліс . З урахуванням уточнення позовних вимог просило суд визнати недійсним договір купівлі-продажу площадки (споруди) площею 1379, 3 кв.м., що знаходиться за адресою у АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. та зареєстрований в реєстрі за№ 1020. Виключити з числа відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Поліс .

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 мотивовавані тим, що договір купівлі-продажу площадки (споруди), позначених на поверхневому плані літерою Ібп, площею 1379, 3 кв.м. та нежитлових приміщень, позначених на поверховому плані літерою А-5 за адресою: АДРЕСА_1 , який датований 26 лютого 2003 року та який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. за реєстровим № 1020, є недійсним у зв`язку з тим, що останній не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені таким, дружина покупця за договором не надавала згоди на укладення правочину, договір купівлі-продажу вчинений не уповноваженою особою.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут обґрунтовані тим, що договір купівлі-продажу площадки споруди є недійсним у зв`язку з тим, що останній не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені таким, договір купівлі-продажу вчинений неуповноваженою особою.

Позивачі та третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, керуючись ст. 203,215,241 ЦК України, просили визнати недійсним договір купівлі-продажу площадки (споруди), позначених на поверхневому плані літерою Ібп, площею 1379, 3 кв.м. та нежитлових приміщень, позначених на поверховому плані літерою А-5 за адресою: АДРЕСА_1 , датований 26 лютого 2003 року танотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. за реєстровим № 1020.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності ТОВ Ресторан Беркут зазначило, що відповідно до приписів ЦК України воно наділене як правом витребування майна (віндикаційна вимога) так і правом подання позову про визнання недійсною угоди, на підставі якої таке майно вибуло з володіння (власності) такого товариства (негаторна вимога). Відтак, звертає увагу на обставини справи № 5015/6070/11, яка розглядається господарськими судами, та відповідно до якої на частину вимог пред`явлено вимоги до одного з боржників ще у 2011 році без пропуску позовної давності, адже саме у 2011 році була заявлена вимога про визнання недійсною угоди про розірвання договору купівлі-продажу площадки (споруди). До цього часу цю угоду товариство вважало розірваною. Тому ТОВ Ресторан Беркут вважає твердження відповідача, що товариство довідалося про порушення свого права у лютому 2003 року є помилковим. При цьому ТОВ Ресторан Беркут повідомило, що у випадку якщо суд дійде висновку про те, що у даній справі позовна давність до заявленої вимоги не перервалася, то просив визнати поважними причини пропущення позовної давності з огляду на наступне.

Господарський суд Львівської області рішенням від 03 грудня 2020 року у справі №914/677/20 відмовив у задоволенні первісного позову та у задоволенні позову третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Рішення щодо до первісного позову мотивоване тим, що корпоративні права позивачів договором купівлі-продажу площадки (споруди) не були порушені, а, отже, не підлягали захисту за їх відсутності. Третій особі, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору суд відмовив у позові за спливом позовної давності на захист порушеного права.

Апеляційні скарги на рішення Господарського суду Львівської області від 03 грудня 2020 року у справі №914/677/20 подали: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (позивачі за первісним позовом); Товариство з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут (третя особа, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору); ОСОБА_3 (відповідач).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (позивачі за первісним позовом) просять рішення Господарського суду Львівської області від 03 грудня 2020 року у справі № 914/677/20 скасувати та ухвалити нове рішення яким, позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу позивачі обґрунтовують тим, що укладенням договору купівлі-продажу площадки (споруди) були порушені їх права як учасників товариства, у третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору були наявні поважні причини для пропуску позовної давності.

Товариство з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут (третя особа, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору) також просить рішення Господарського суду Львівської області від 03.12.2020 року у справі № 914/677/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 задовольнити повністю.

Мотивування апеляційної скарги третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору є аналогічними мотивуванню апеляційної скарги позивачів.

ОСОБА_3 (відповідач) в апеляційній скарзі просить змінити мотивувальну частину рішення господарського суду Львівської області від 03 грудня 2020 року у справі № 914/677/20 в частині відмови у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут (третьої особи з самостійними вимогами щодо предмету спору) у зв`язку з пропущенням строків позовної давності. Просить відмовити у задоволенні заяви третьої особи з самостійними вимогами щодо предмету спору Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут у зв`язку з безпідставністю та необґрунтованістю заявлених вимог.

Вважає, що договір купівлі-продажу площадки (споруди) був укладений саме 26 лютого 2003 року, а не у 2004 році, як про це зазначено в оскарженому рішенні господарського суду Львівської області від 03 грудня 2020 року. Господарський суд Львівської області неправильно встановив обставини справи, а ТОВ Ресторан Беркут не надало належних доказів того, що спірний договір був укладений не 26 лютого 2003 року.

Також ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , в якому заперечив наявність порушених прав позивачів під час укладення договору купівлі-продажу площадки (споруди). Вважає, що третя особа, що заявляє самостійні вимоги, щодо предмету спору, позивачі могли визнавати договір купівлі-продажу площадки (споруди) недійсним не зважаючи на розірвання такого договору, а, отже, строк позовної давності був пропущений позивачами та третьою особою, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Поліс (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача) подало відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут , твердження, наведені у відзиві подібні тим, що наявні у відзиві відповідача.

Також Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Поліс подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в якому погодилося з доводами відповідача, наведеними в його апеляційній скарзі.

Західний апеляційний господарський суд у справі № 914/677/20:

-ухвалою від 30 грудня 2020 року відкрив провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут на рішення Господарського суду Львівської області від 03 грудня 2020 року;

- ухвалою від 25 січня 2021 року відкрив провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Львівської області від 03 грудня 2020 року;

- ухвалою від 11 лютого 2021 року відкрив провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Львівської області від 03 грудня 2020 року справі № 914/677/20;

- ухвалою від 18 лютого 2021 року вирішив апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Львівської області від 03 грудня 2020 року у справі № 914/677/20 розглядати в одному провадженні.

Суд неодноразово відкладав розгляд справи за клопотаннями сторін, у зв`язку із зміною складу суду. В усіх випадках суд повідомляв учасників справи. Розгляд справи призначено на 15 липня 2021 року, про що теж повідомлено учасникам справи.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Західний апеляційний господарський суд розглянув апеляційні скарги, матеріали справи, заслухав представників і вважає, що мотивувальну частину рішення Господарського суду Львівської області від 03 грудня 2020 року у справі № 914/677/20 належить змінити, виклавши в редакції цієї постанови.

Обставини справи:

11 грудня 2001 року ТОВ Ресторан Беркут (Покупець) та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області (Продавець)уклали договір купівлі-продажу №104/01 нежитлових приміщень загальною площею 2823 кв.м. у тому числі: залу ресторану площею 858. 9кв.м., приміщення їдальні площею 230, 1 кв.м., складських приміщень площею 1734 кв.м. та площадки (споруди) площею 1 379,3 кв.м. за адресоюм. АДРЕСА_2. Відповідно до п. 3.2 цього договору, право власності на нежитлові приміщення та площадку переходить до Покупця з моменту нотаріального посвідчення договору.

12 грудня 2001 року сторони підписали акт приймання-передачі нежитлових приміщень площею 2823 кв.м. та площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Надалі, 25 грудня 2001 року Львівське обласне державне комунальне підприємство бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки видало ТОВ Ресторан Беркут реєстраційне посвідчення на нежитлові приміщення загальною площею 2823 кв.м. та площадку (споруду) в цілому на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу.

27 березня 2002 року розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №364 нежитловим приміщенням на АДРЕСА_2 присвоєно поштову адресу АДРЕСА_1 . А 08 квітня 2002 року Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради видано ТОВ Ресторан Беркут свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення, які розташовані в АДРЕСА_1 .

26 лютого 2003 року Львівське обласне державне комунальне підприємство бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки видало ТОВ Ресторан Беркут витяг №86349 з реєстру прав власності на нерухоме майно: зал ресторану площею 858,9 кв.м., приміщення їдальні площею 230,1 кв.м., складські приміщення площею 1734 кв.м., площадку (споруду) загальною площею 1379,3 кв.м.

Між ТОВ Ресторан Беркут та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. за реєстровим №1020 договір купівлі-продажу площадки (споруди), позначених на поверховому плані літерою Ібп, площею 1379,3 кв.м. та нежитлових приміщень, позначених на поверховому плані літерою А-5 за адресою: АДРЕСА_1 , який датований 26 лютого 2003 року.

Також, між ТОВ Ресторан Беркут та ОСОБА_3 укладено угоду про розірвання договору купівлі-продажу площадки (споруди), площею 1379, 3 кв.м. та нежитлових приміщень, позначених на поверховому плані літерою А-5 за адресою: АДРЕСА_1 , яка датована 26лютого 2003 року.

Франківський районний суд міста Львова розглядав справу №2-3554/11 (2/465/744/13) за позовом ОСОБА_6 (дружина ОСОБА_3 ) до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Нор Надія Миколаївна, Приватне підприємство Санні , Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки - про визнання недійсною угоди про розірвання договору купівлі-продажу площадки (споруди) від 26 лютого 2003 року.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2013 року у справі №2-3554/11 (2/465/744/13) позовні вимоги ОСОБА_6 були задоволені та визнано недійсною угоду про розірвання договору купівлі-продажу площадки (споруди) від 26 лютого 2003 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут і ОСОБА_3 . Рішення було залишено без змін Апеляційним судом Львівської області (ухвала від 03 жовтня 2014 року) та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ (ухвала від 04березня 2015 року).

Предметом розгляду у цій справі є вимога позивачів і третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору визнати недійсним договір купівлі-продажу площадки (споруди) площею 1379, 3 кв.м., що знаходиться за адресою у АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. та зареєстрований в реєстрі за№ 1020.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (позивачі).

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання порушенням.

Підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення, невизнання або оспорення прав чи законних інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або законних інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, становлять підставу позову, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення. При цьому відсутність факту порушення права особи є підставою для відмови в позові, оскільки саме порушене (оспорюване) право та інтерес підлягають захисту.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У цій справі не встановлено порушення прав та інтересів позивачів.

У позовній заяві та в апеляційній скарзі стверджується про те, що права та інтереси позивачів є порушеними у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу площадки (споруди) ТОВ Ресторан Беркут за відсутності рішення загальних зборів його учасників на вчинення такого правочину, тобто посилалися на порушення своїх корпоративних прав.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року по справі №755/10947/17 вказала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Суд першої інстанції застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17.

Відповідно до статей 509 , 510 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу , зокрема з договорів та інших правочинів. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно зі статтями 92 , 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За положеннями статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Відповідно до статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

З наведених норм права вбачається, що за договором, укладеним Товариством, права та обов`язки набуваються самим Товариством як стороною договору. При цьому сукупність прав та обов`язків безпосередньо учасників цього Товариства укладенням товариством договору ніяк не змінюється.

Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України ). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Отже, підписання оспорюваних договорів без передбаченого статутом попереднього погодження загальними зборами цього Товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого Товариства, а не корпоративних прав його учасників, оскільки генеральний директор діяв саме від імені Товариства, а не його учасників.

Повноваження органу управління товариства (на надання згоди на укладення договору), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права.

Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

Отже, підписання директором ТОВ Мінова Україна оспорюваних договорів без попереднього письмового погодження загальними зборами цього Товариства може порушувати права та інтереси цього Товариства, а не корпоративні права позивача.

Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки (Credit Industrial Bank v. The Czech Republic), заява № 29010/95; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (Case Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28-30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі Фельдман та банк Слов`янський проти України , заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі Фельдман та банк Слов`янський проти України , заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини).

Ураховуючи відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку законності спірних договорів.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17.

За наведеного колегія суддів апеляційного господарського суду розділяє висновок суду першої інстанції про те, що укладення Товариством з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут договору купівлі-продажу площадки (споруди) без належного отримання згоди учасників товариства, може порушувати права самого товариства, однак, жодним чином не порушує прав позивачів за первісним позовом як учасників цього товариства. Відсутність порушених прав позивачів є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

За відсутності порушених прав та інтересів позивачів, що є підставою для відмови у позові, відсутні й законні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому суд не надає оцінки законності спірного договору.

Щодо апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут (третя особа з самостійними вимогами на предмет спору) та ОСОБА_3 (відповідач) та обраного способу захисту права чи інтересу ТОВ Ресторан Беркут (третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмету спору).

Товариство з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут також вважає, що спірний договір купівлі-продажу вчинено з порушенням корпоративних прав учасників Ресторан Беркут на управління справами, адже такий був підписаний неуповноваженою особою та без відповідного рішення загальних зборів учасників та не був схвалений, що є підставою його недійсності. За цим договором був відчужений майновий актив ТОВ Ресторан Беркут , що призвело до банкрутства товариства та переходу права власності на це майно до третіх осіб.

ТОВ Ресторан Беркут покликається на численні судові рішення, зокрема, у справах №1/236-13/182, №1/305-28/130, №1/133-28/59,№2-767/2006, висновки експертних досліджень проведених в межах кримінальної справи №144-6229 та стверджує, що спірний договір купівлі-продажу не був укладений 26 лютого 2003 року. Стверджує, що строк позовної давності пропустив з поважних причин, про що повідомив суду першої інстанції. Вважає, що наявні законні підстави для задоволення позову.

Натомість ОСОБА_3 вказує на відсутність правових підстав для висновку про обгрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут .

Станом на момент подання ТОВ Ресторан Беркут позовної заяви та на момент розгляду справи апеляційним судом, власником нерухомого майна площадки (споруди) літ. Ібп загальною площею 1379,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1815568146101) є ТОВ Фінансова компанія Поліс (учасник цієї справи в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору), якого ТОВ Ресторан Беркут у позовній заяві називає добросовісним набувачем. Тобто, спірне майно перебуває у власності особи, котра не є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу.

Отже, здійснюючи судовий розгляд означеного спору необхідно надати оцінку належності та ефективності обраного ТОВ Ресторан Беркут способу захисту, дослідили та перевірити чи зможе обраний спосіб захисту забезпечити і гарантувати ТОВ Ресторан Беркут припинення порушення його прав та інтересів або усунення перешкод для їх реалізації, та чи забезпечить судовий захист у такий спосіб відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі№916/3156/17, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц , від 16.06.2020у справі №145/2047/16-ц).

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові(постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Порушення права/інтересу пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити/реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Тому застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права (інтересу) позивача.

Отже, кожна особа має право в порядку, встановленому процесуальним законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи, інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, що визначений законом або договором, а якщо закон або договір ефективного способу захисту не визначають - суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові(постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц)

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018у справі №183/1617/16 вказала, що погоджується з висновком Верховного Суду України (про те, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України), оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14).

Ураховуючи вищенаведене, названі правові позиції Великої Палати Верховного Суду та зміст позовних вимог ТОВ Ресторан Беркут (уточнених) у цій справі, суд апеляційної інстанції вважає, що обраний ТОВ Ресторан Беркут (третя особа з самостійними вимогами на предмет спору) спосіб захисту є неефективний, який не призведе до припинення порушення прав та інтересів позивача, як власника спірного майна (про що ТОВ Ресторан Беркут стверджує у позовній заяві), не поверне ТОВ Ресторан Беркут нерухоме майно площадку (споруду) літ. Ібп загальною площею 1379,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 без вжиття додаткових заходів. А неналежно обраний спосіб захисту є самостійною підставою для відмови у позові.

Тому у позові третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Товариству з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут належить відмовити саме з підстав обрання неналежного способу захисту своїх прав. Надавати оцінку іншим доводам позовної заяви і апеляційної скарги ТОВ Ресторан Беркут немає необхідності.

За текстом частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено сторон6ою у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Такий правовий висновок зазначений, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суд від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

Таким чином, суд може відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності лише прийшовши до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд Львівської області не дав оцінки обраному ТОВ Ресторан Беркут способу захисту на предмет належності і ефективності такого та дійшов неправильного висновку про обгрунтованість позовних вимог, проте відмовив у позові з підстави спливу позовної давності. У позові ТОВ Ресторан Беркут (третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору) належить відмовити з підстави неналежно обраного способу захисту, а не у зв`язку із застосуванням строків позовної давності.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. (ч.4 ст. 277 ГПК України).

Ураховуючи обставини справи, приписи закону та правові позиції Великої Палати Верховного Суду, - рішення Господарського суду Львівської області від 03 грудня 2020 року у справі №914/677/20 у частині мотивування відмови у задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ТОВ Ресторан Беркут необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови.

Керуючись ст.129, 269 , 270 , 275 , 277, 281, 282, 283, 284 ГПК України , Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут , ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 03 грудня 2020 року у справі №914/677/20 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Господарського суду Львівської області від 03 грудня 2020 року у справі №914/677/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 13 серпня 2021 року.

Головуючий суддя В.М. Гриців

Суддя О.В. Зварич

Суддя Н.М. Кравчук