Постанова

від 10.08.2021 по справі 502/1752/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4463/21

Номер справи місцевого суду: 502/1752/19

Головуючий у першій інстанції Маслеников О. А.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Погорєлової С.О., Заїкіна А.П.

за участю секретаря судового засідання: Рибачук О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника Кілійського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 04 листопада 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Кілійського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та інфляційних нарахувань,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Кілійського районного суду Одеської області з позовною заявою до Кілійського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння оборони України про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 2011 року працювала в Кілійському районному спортивно-технічному клубі товариства сприяння обороні України на різних посадах. З 03.01.2017 року призначена на посаду головного бухгалтера, на якій відпрацювала до дня її звільнення за власним бажанням, а саме до 26.06.2018 року. Останні місяці її роботи відповідач не своєчасно та не у повному обсязі проводив виплату нарахованої заробітної плати, що фактично і стало причиною звільнення. На день звільнення позивача та по час звернення до суду, з порушенням вимог трудового законодавства, з позивачем не було проведено повного розрахунку та відповідач має заборгованість по заробітній платі в сумі 49 454,36 гривень. Позивач неодноразово зверталась з проханням провести з нею повний розрахунок по заробітній платі, на що їй усно пояснювали, що Кілійський РСТК ТСО України не працює, у зв`язку з чим не має можливості провести погашення наявної заборгованості.

Згідно штатного розпису позивачці, як головному бухгалтеру, затверджено посадовий оклад в розмірі 3600 гривень та надбавки за складність та напруження в роботі в розмірі 50 % від окладу (1800 гривень), тобто розмір місячної заробітної плати позивача з окладом та надбавкою складав 5400 гривень.

Згідно з наказом № 1-ос від 26.06.2018 року, позивача звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Як вказала позивач, при звільненні відповідач мав виплатити їй заборгованість по заробітній платі, однак ці вимоги закону не виконав по теперішній час, у зв`язку з чим у відповідача наявна заборгованість перед позивачем в сумі 49454, 36 гривень. Також позивач зазначила, що інфляційні нарахування на суму заборгованості по виплаті заробітної плати в розмірі 49 454, 36 гривень за період з 27.06.2018 року по 01.09.2019 року складають 4135, 93 гривень.

Крім того, позивач зазначила про право на стягнення середнього заробітку за період прострочення за правилами ст. 117 КЗпП України, розмір якого за весь час затримки виплати заробітної плати на час подання позову складає 116 370 гривень.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з цим позовом до районного суду.

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 04 листопада 2020 року позов - задоволено повністю. Стягнуто з Кілійського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України на користь ОСОБА_1 - 49 454,36 гривень заборгованості по заробітній платі, 116 370 гривень середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, 4135,93 гривень інфляційних нарахувань, всього - 169 960,29 гривень. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник Кілійського районного спортивно- технічного клубу Товариства сприяння обороні України подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Кілійського районного суду Одеської області від 04 листопада 2020 року скасувати та прийняти постанову про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності вимог.

Проте повністю погодитися з усіма такими висновками та обґрунтуваннями районного суду не можна.

З матеріалів справи вбачається, що:

-відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.09.1993 року заповненої на ім`я ОСОБА_1 , встановлено, що відповідно до наказу № 1-ос від 03.01.2017 року вона прийнята на посаду головного бухгалтера Кілійського районного спортивно-технічного клубу ТСО України /а. с. 15/;

-згідно з наказом (по особовому складу) Одеської обласної організації Товариство сприяння обороні України № 51 о/с від 08.11.2017 року, призначено в.о. директора Кілійського районного спортивно-технічного клубу ТСО України головного бухгалтера Кілійського РСТК ТСО України ОСОБА_1 з 08.11.2017 року /а. с. 49/;

-згідно з наказом директора Кілійського РСТК ТСО України № 4-од від 03.01.2017 року, введено в дію посадові оклади працівників Кілійського районного спортивно-технічного клубу ТСО України, визначені на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників, згідно з додатками до розпорядження Голови Одеської обласної організації ТСО України від 24.09.2015 року № 343. Встановлено посадовий оклад головного бухгалтера - на 10 відсотків нижче ніж посадовий оклад директора. Встановлено доплату головному бухгалтеру за виконання методичної та кадрової роботи в розмірі 216, 00 гривень /а. с. 54/;

-відповідно до штатного розпису Кілійського спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України, затвердженого 04.01.2017 року, затверджено штат у кількості 2 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати 7261, 20 гривень, а саме: директор навчального закладу - з посадовим окладом 3632 гривень та 10 % за вислугу років, що становить 3992, 20 гривень та головний бухгалтер з посадовим окладом 3269 гривень /а. с. 52/;

-згідно з наказом директора Кілійського РСТК ТСО України № 13-од від 04.07.2017 року встановлено з 01.07.2017 року посадові оклади згідно штатного розкладу директору і головному бухгалтеру Кілійського РСТК ТСОУ, відновлено нарахування за педагогічний стаж; встановлено надбавку за складність, напруженість у роботі 50 відсотків посадового окладу, головному бухгалтеру; встановлено доплату у розмірі до 50 відсотків посадового окладу головному бухгалтеру ОСОБА_1 , за виконання методичної та кадрової роботи /а. с. 55/;

-згідно з штатним розписом Кілійського районного спортивно - технічного клубу Товариства сприяння обороні України затвердженого 02.01.2018 року, затверджено штат у кількості 2 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати 9400, 00 гривень, а саме: - директор навчального закладу з посадови окладом - 4000 гривень; головний бухгалтер з посадовим окладом - 3600 гривень, надбавкою в розмірі 50 %, що загалом складає 5400 гривень, /а. с. 17/;

-відповідно до листа за вих. № 11 від 21.03.2018 року направленого Голові Одеської обласної організації ТСО України ОСОБА_2 , в.о. директора Кілійського РСТК ТСОУ Улескіна Г.І., повідомила, що Кілійський районний спортивно - технічний клуб ТСО України станом на 01.03.2018 року має кредиторську заборгованість по рахункам із бюджетом в сумі 14735, 99 гривень. Крім того, є ще заборгованість: - 42 127, 43 гривень, за заробітною платою (33 579, 76 грн. - ОСОБА_1 ; 8547, 67 грн. - ОСОБА_3 ); - 2400, 00 гривень, поворотна фінансова допомога ( ОСОБА_1 ); - 3025, 00 гривень, за використання програми АРМ - автошкола; - 889, 25 гривень за охорону школи, телефон. В Кілійському РСТК ТСОУ навчальний процес тимчасово припинено, набору по навчанню водіїв транспортних засобів немає, немає і надходження коштів на розрахунковий рахунок. Заробітна плата ОСОБА_1 не отримувалась з вересня місяця. У зв`язку з чим, в.о. директора Кілійського РСТК ТСОУ просила надати поворотну фінансову допомогу для погашення заборгованості за податками та зборами до бюджету /а. с. 67/;

-згідно довідки за вих. № 18 від 19.08.2019 року виданої директором Кілійського районного спортивно-технічного клубу Одеської обласної організації Товариства сприяння обороні України встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 із розрахунку за останні відпрацьовані 2 місяці: з 01.05.2018 року по 26.06.2018 року, складає 270, 00 гривень /а. с. 18/;

-відповідно до заяви ОСОБА_1 від 12.06.2018 року поданої на ім`я Голови Одеської обласної організації ТСО України ОСОБА_2 , ОСОБА_1 просила звільнити її з займаної посади за власним бажанням /а. с. 66/;

-згідно з наказом № 1-ос від 26.06.2018 року ОСОБА_1 звільнена з займаної посади за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України /а. с. 15/;

-відповідно до довідки за вих. № 26 від 09.09.2019 року наданої директором Кілійського районного спортивно - технічного клубу Одеської обласної організації Товариства сприяння обороні України заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі, станом на 01.09.2019 року (звільнена згідно наказу № 1-ос від 26.06.2018 року), після утримання податків і зборів, складає - 49 454, 36 гривень /а. с. 30/;

-відповідно до зведеної відомості нарахування зарплати та винагород за червень 2018 року встановлено, що ОСОБА_1 , до видачі повинна бути надана сума в розмірі 49 545, 36 гривень /а. с. 65/;

-згідно з доповідною т.в.о. головного бухгалтера Одеської обласної організації ТСО України за вих. № 5 від 15.01.2019 року ОСОБА_1 працювала бухгалтером в Кілійському РСТК, прийнята на посаду бухгалтера з 03.01.2017 року (наказ № 1-ос від 03.01.2017 року). Звільнена з займаної посади 26.06.2018 року (наказ № 1-ос від 26.06.2018 року). Повний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 розраховувала сама. За період 2017-2018 р.р. Одеська обласна організація ТСО України неодноразово надавала Кілійському РСТК зворотну фінансову допомогу для погашення заборгованості, сплати податків до державного бюджету. ОСОБА_1 знала, що клуб не працював, ніяких доходів не отримував, але нараховувала собі заробітну плату, і навмисно довела організацію до великих збитків. Збиток за І квартал 2018 року становив 35 000 гривень. Не був наданий фінансовий звіт за перше півріччя, 9 місяців 2018 року. При перевірці Кілійського РСТК було виявлено знищення фінансових документів та крадіжку запчастин з машин, які знаходились в боксах на території Кілійського РСТК за період роботи ОСОБА_1 . Так як не має бухгалтерських документів (вони знищені), не можливо виконати розрахунок заробітної плати ОСОБА_1 /а. с. 129/.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що знайомий з ОСОБА_1 з 2011 року по роботі, оскільки він працював директором Кілійського РСТК з 2010 року, вона працювала методистом, пізніше головним бухгалтером. В 2017 році змінився голова товариства, з ним були розбіжності. ОСОБА_1 залишалася тимчасово працювати поки не буде призначений новий директор, підприємство не працювало в нормальному режимі, рік не було акредитації. Потім приїхав голова з перевіркою і вимагав його звільнення, який він оспорив у суді. Комісія обласної організації прийняла його в школу, була перевірка документів протягом 3 років. ОСОБА_1 зверталася за допомогою щодо різних ситуацій. Був факт крадіжки металолому і вона зверталася за допомогою. Потім його поновили на роботі, після чого він пропрацював на посаді директора 1 місяць та звільнився за власним бажанням, на протязі цього місяця ОСОБА_1 звернулася з приводу надання довідки про заробітну плату, яку він видав. Намагався запустити школу і відновити транспортні зв`язки, написав лист голові з кошторисом, однак фінансування не надходило. Суми не виплачував, їх перераховував ОСОБА_4 , податок на нерухомість і електроенергію. Мав доступ до бухгалтерської документації, оскільки сам її приймав, доступ до рахунків не мав. Після поновлення документації, грошей на рахунках не було, отримав листи з заборгованістю підприємства. На момент поновлення документів, підприємство не працювало, крім орендаторів нікого не було, фінансова діяльність не проводилась. Одеською організацією перераховувались кошти, які витрачалися на виплату податків, заробітна плата не нараховувалась. Виплати ОСОБА_1 не здійснювались. З 2010 року, коли прийняв посаду директора до 2015 року була акредитація, потім вона закінчилася, в грудні 2016 року отримали акредитацію. Кошти почали поступати в січні 2017 року, більше року не здійснювали фінансову діяльність та до червня 2017 року підприємство працювало, потім не набиралися групи. Звільнили його за статтею приблизно у листопаді 2017 року. Після нього звільнилися інструктора - 16 осіб за власним бажанням. ОСОБА_1 залишалася працювати, однак не мала можливості запустити роботу самостійно, бачив наказ про її звільнення. До нього зверталася ОСОБА_1 з вимогою про виплату заробітної плати, але грошей не було, вона просила надати довідку. Пояснив їй, що грошей не має, облік робочого часу здійснювався за штатним розписом, виплати по заробітній платі нараховувались згідно штатного розпису, який складає Одеська обласна організація. Місяць підприємство було закрите, потім директором став ОСОБА_4 і виплати здійснювалися з Одеської організації.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що він став директором Кілійського РСТК влітку 2018 року. Зі слів обласного керівника ОСОБА_2 , знає, що раніше директором був ОСОБА_3 , а після нього в.о. директора була ОСОБА_1 . З вимогою про виплату заробітної плати ОСОБА_1 особисто не зверталась. Зараз заборгованості перед третіми особами не має. З ситуацією позивача розбираються, оскільки відсутні документи, які вона мала передати. Робота призупинялася у зв`язку з поновленням ОСОБА_3 , який документи передавав. Обласне товариство надавало допомогу для необхідних виплат. Нічого не з`ясовував щодо заборгованості ОСОБА_1 , повідомив обласному директору, поки що ніяких мір не проводили по виплаті позивачу.

Колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст.2 Закону України Про оплату праці основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Підтвердженням суми наявності заборгованості по заробітній платі може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати.

Встановивши на підставі довідки вих. № 26 від 09.09.2019 року за підписом директора Кілійського районного спортивно - технічного клубу Одеської обласної організації Товариства сприяння обороні України, що заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі, станом на 01.09.2019 року після утримання податків і зборів, складає - 49 454, 36 гривень, достовірність і правильність якої відповідачем у встановленому порядку не спростована, суд першої інстанції вірно визначився із застосуванням ч.2 ст. 233 КЗпП України про право працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком та набув обґрунтованого і правильного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість розміру заборгованості по заробітній платі і про недопустимість поданого позивачем доказу у вигляді довідки № 26 від 09.09.2019 року, яка на думку апелянта безпідставно врахована судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, є неспроможними, оскільки відповідачем не надано документального підтвердження виплати заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 та/або про не відповідність розміру заборгованості по заробітній платі, який заявлений позивачем до стягнення.

Сам по собі факт не втрати (не збереження) колишнім керівництвом Кілійського районного спортивно - технічного клубу Одеської обласної організації Товариства сприяння обороні України первинних бухгалтерських документів, на підставі яких була нарахована заробітна плата позивачу та видана довідка про наявність заборгованості по заробітній платі і не можливість таким чином перевірити, як фактичне існування заборгованості по заробітній платі перед позивачем, так і правильність розрахунку розміру заборгованості по заробітній платі, не може бути взятим до уваги, оскільки це не позбавляє підприємство від виконання обов`язку відновити загублені документи протягом 90 днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення про це контролюючому органу у відповідності до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року та п. 44.5 Податкового Кодексу України.

Проте Кілійський районний спортивно - технічного клуб Одеської обласної організації Товариства сприяння обороні України не надав суду доказів про відновлення первинних бухгалтерських документів і не довів факт відсутності заборгованості по заробітній платі перед позивачем або принаймні про невірність визначення розміру заборгованості по заробітній платі.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для визнання доводів апеляційної скарги в цій частині обґрунтованими і не знаходить підстав для скасування рішення суду в цій частині вимог.

Крім того, встановивши наявність невиплаченої заборгованості по заробітній платі у розмірі 49 454 грн. 36 коп., суд першої інстанції, з посиланням на ст. ст. 1, 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , дійшов до правильного висновку щодо задоволення вимог згідно з розрахунком доданим до позову у розмірі 4 135 грн. 98 коп. за період з 01.07.2018 року до 31.07.2019 року, оскільки даний розрахунок відповідає Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року, відповідно до пунктів 4, 5 якого, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу без включення до розрахунку індексу споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід.

При цьому суд першої інстанції у відповідності до ч.4 ст. 263 ЦПК України врахував правові висновки Верховного суду України, які викладені у постановах № 6-43цс14 від 21.05.2014 року, № 428/7002/14-ц від 14.12.2016 року, відповідно до яких - компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Доводи апеляційної скарги в цій частині вимог висновку районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані позивачем та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Також судом першої інстанції стягнуто середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати в межах заявлених позивачем вимог відповідно до поданого позивачем розрахунку.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Відповідно до якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до табелів обліку робочого часу встановлено, що головним бухгалтером Улескіною Г.І. відпрацьовано: у вересні 2017 року - 21 день (168 годин); у жовтні 2017 року - 21 день (167 годин); у листопаді 2017 року - 22 дні (176 годин); грудні 2017 року - 20 днів (160 годин); у січні 2018 року - 21 день (168 годин); у лютому 2018 року - 20 днів (160 годин); у березні 2018 року - 21 день (167 годин); у квітні 2018 року - 20 днів (159 годин); у травні 2018 року - 20 днів (159 годин); у червні 2018 року - 18 днів (144 години), /а. с. 71-80/.

Таким чином, керуючись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 , суд встановив, що розрахунок середньої заробітної плати за останні 2 місяці становить: травень 2018 року - 5400, 00 гривень; червень 2018 року - 4860, 00 гривень. За останні відпрацьовані 2 місяці (38 днів) загальна сума заробітної плати становить - 10 260, 00 гривень. Середньоденна заробітна плата за останні 2 місяці складає (10260,00/38) - 270, 00 гривень.

Апеляційний суд звертає увагу, що 2 місяці, які передували звільненню позивача у червні 2018 року - травень та квітень 2018 року, а не травень та червень 2018 року, які покладені позивачем в основу розрахунку, з яким погодився суд першої інстанції.

За 2 місяці (квітень та травень 2018 року), що передували звільненню позивача заробітна плата склала 10 800 грн. (5400+5400). За цей же період позивачем відпрацьовано 40 робочих днів наслідок чого середньоденний заробіток складає 270 грн. (10800/40), а середнє число відпрацьованих днів - 20 (40/2).

Таким чином середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати в межах заявлених позивачем вимог становить 270*20=5400*14 календарних місяців (з 27.06.2018 по 31.08.2018 року включно), що становить 75 600 грн.

Проте у розрахунку, який виконаний позивачем, з яким погодився районний суд, розмір середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати в межах заявлених позивачем вимог становить 116 370 грн. (270 грн. * 431 день прострочення).

Тобто розрахунок, виконаний позивачем не заснований на Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями).

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в цій частині не може залишатися в силі і підлягає зміні відповідно до розрахунку виконаного апеляційним судом згідно з обґрунтуваннями викладеними в цій постанові суду апеляційної інстанції.

Одночасно колегія суддів надає оцінку доводам апеляційної скарги щодо зменшення розміру середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні через заборгованість по заробітній платі у розмірі 49 454 грн. 36 коп. і враховує наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

-ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не спростовано існування невиплаченої заробітної плати позивачу на час її звільнення з займаної посади у червні 2018 року.

Дійсно позивач звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі 30.08.2019 року через 14 місяців після звільнення 26.06.2018 року. Проте розмір заявлених позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні обмежений саме 14 календарними місяцями.

Між тим, спір в районному суді розглядався з 30.08.2019 року до 04.04.2020 року - тобто протягом 14 календарних місяців і такий строк розгляду справи в суді не був обумовлений зловживанням з боку позивача процесуальними правами або через її неналежну процесуальну поведінку.

Колегія суддів при цьому враховує позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові у справі №480/3105/19 від 30.11.2020 року, відповідно до якої в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки не встановлено виплати належних позивачці при звільненні сум і що заборгованість заробітній платі не погашена у повному обсязі, колегія суддів не вбачає необхідності застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем.

Враховуючи наведене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в межах заявлених позивачем вимог з 27.06.2018 по 31.08.2018 року включно у розмірі розрахованому в цій постанові апеляційного суду - 75 600 грн.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 49 454,36 гривень заборгованості по заробітній платі, 75 600 грн. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, 4 135,93 гривень інфляційних нарахувань, а всього - 129 190,29 гривень.

В решті заявлених вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати з 27.06.2018 по 31.08.2018 року слід відмовити.

У відповідності до ст. 141 ч. 13 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги, що внаслідок часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, рішення суду першої інстанції змінено і загальна сума стягнення зменшена, розподіл судових витрат підлягає зміні пропорційно задоволеним вимогам.

Сума стягнення складає в загальному розмірі 129 190 грн. 29 коп., що становить 65% від первісно заявлених вимог 169 960,29 грн.

В свою чергу розмір задоволеної апеляційної скарги становить 35%.

Враховуючи наведене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір сплачений позивачем за заявлену позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні 1 163 грн. 71 коп. пропорційно задоволеним вимогам 65%, що дорівнює 756 грн. 46 коп.

За подання апеляційної скарги апелянтом в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, по якій рішення суду першої інстанції було змінено в апеляційному порядку, сплаті підлягало 1745,68 грн. (1163,79*1,5).

Враховуючи, що апеляційна скарга задоволена на 35%, з позивача на користь відповідача (апелянта) підлягає стягненню 610,99 грн. (1745,68*35%).

Відповідно до п. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи наведене, в порядку зміни розподілу судових витрат, слід стягнути з Кілійського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 145 грн. 47 коп. (756,46-610,99).

Розмір стягнення судових витрат у вигляді судового збору з відповідача в дохід держави слід залишити без змін, оскільки в цій частині вимог (стягнення заборгованості по заробітній платі) рішення суду залишено без змін.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Кілійського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України - задовольнити частково.

Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 04 листопада 2020 року - змінити.

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Кілійського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України на користь ОСОБА_1 - 49 454,36 гривень заборгованості по заробітній платі, 75 600 грн. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, 4 135,93 гривень інфляційних нарахувань, а всього - 129 190, 29 гривень.

В решті позовних вимог - відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

В порядку зміни розподілу судових витрат стягнути з Кілійського районного спортивно- технічного клубу Товариства сприяння обороні України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 145 грн. 47 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16.08.2021 року

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: С.О. Погорєлова

А.П. Заїкін