Постанова

від 09.08.2021 по справі 910/9928/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/9928/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Забеліної О.О.,

представників учасників справи:

позивача: Дусановський С.К., Бялий Г.А., Гловацький О.С., Ліка Чкопоіа відповідача: Суденко Р.В., Яценко Є.О.,

третьої особи-1: не з`явився,

третьої особи-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020

(суддя Джарти В.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020

(головуючий - Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Пономаренко Є.Ю.)

у справі №910/9928/19 Господарського суду міста Києва

за позовом Департаменту автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - 2) Національний банк Грузії

про стягнення 18 388 910,51 євро, що станом на 25.07.2019 за курсом НБУ становить 522 707 686,69 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. У зв`язку з відпусткою судді Бакуліної С.В. та запланованою відпусткою судді Студенця В.І. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 04.0.2021, який наявний в матеріалах справи.

Короткий зміст позовних вимог

2. Департамент автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії (далі - Позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - Відповідач) про стягнення 18388910,51 євро, що станом на 25.07.2019 за курсом НБУ становить 522 707 686,69 грн.

3. Позов мотивований посиланням на невиконання Відповідачем умов банківської гарантії, виданої Позивачеві на забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" (далі - Третя особа) зобов`язань за контрактом №EWHG/CW/ICB-01 від 12.12.2013 (далі - Контракт).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.

5. Судові рішення мотивовані тим, що всупереч умовам банківської гарантії Позивач разом з вимогою платежу не надав довідку банка бенефіціара про зарахування авансового платежу на рахунок принципала, тому вимога платежу по гарантії повернення авансу була обґрунтовано визнана Відповідачем неналежною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

6. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

7. Касаційна скарга мотивована наявністю підстав для оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

8. Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції застосував пункт 5 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.07.2018 у справі №916/752/17, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 08.07.2020 у справі №906/204/16, від 20.05.2020 у справі №922/1903/18, від 16.05.2018 у справі №907/576/17. При цьому Позивач зазначає, що постанова Верховного Суду від 05.07.2018 у справі №922/2878/17, на яку послався суд апеляційної інстанції, не містить висновку щодо застосування зазначеної норми.

9. На думку Позивача, суд апеляційної інстанції не застосував статтю 13 Цивільного кодексу України, не врахувавши висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, наведеного в постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі №916/596/18, від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц.

10. Позивач доводить неправильне тлумачення судом апеляційної інстанції статті 207 Цивільного кодексу України щодо визнання вимоги за банківською гарантією правочином, посилаючись на неврахування висновків щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі №920/1214/17, від 01.02.2018 у справі №910/7003/16, від 12.04.2018 у справі №910/4011/16.

11. Також Позивач вважає, що з огляду на ухилення Відповідача від виконання ухвали суду про витребування доказів щодо надання інформації стосовно зарахування авансового платежу, суд мав визнати таку обставину встановленою відповідно до частини 10 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, про що неодноразово зазначав Позивач під час розгляду справи. У зв`язку з цим Позивач послався на положення пунктів 1, 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України та постанови Верховного Суду від 23.07.2020 у справі №905/397/17, від 28.08.2020 у справі №922/2081/19.

12. Крім того, Позивач 13 липня 2021 року подав письмові пояснення, в яких посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, та зазначає про подібність правовідносин у зазначеній справі до справи, що розглядається. Водночас зазначені письмові пояснення містять доводи щодо інших висновків Верховного Суду, що мають бути враховані при розгляді даної справи, які по суті є доповненням до касаційної скарги та підлягають залишенню без розгляду відповідно до положень статей 118, 298 Господарського процесуального кодексу України, оскільки письмові пояснення подані поза межами строку на касаційне оскарження.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

13. Відповідач подав клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України. У клопотанні Відповідач зазначає, що постанови Верховного Суду, на які посилається Позивач, не є релевантними до застосування у цій справі, не містять висновків, які не були враховані судом апеляційної інстанції, та не вказують на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права. Водночас, на думку Відповідача, Позивач у своїй касаційній скарзі не виконав вимоги статей 287, 310 Господарського процесуального кодексу України щодо обґрунтування порушень норм процесуального права.

14. Також Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

15. Відповідач зазначає, що доводи касаційної скарги Позивача зводяться виключно до декларування порушення принципу добросовісності учасниками правовідносин без наведення аргументації, в чому конкретно полягало порушення зазначеного принципу, тоді як правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду, на які посилається Позивач, зроблена в принципово інших правовідносинах і не є релевантною для застосування в цій справі.

16. На думку Відповідача, наведені Позивачем у касаційній скарзі доводи щодо порушення положень статей 3, 13 Цивільного кодексу України не знаходять свого підтвердження та спростовуються документами, що містяться в матеріалах справи.

17. Також за доводами Відповідача, визнання вимоги неналежною з підстав її підписання за допомогою засобів факсимільного відтворення підпису, що не було обумовлено сторонами, відбулось у повній відповідності до вимог законодавства. А посилання Позивача на положення законодавства, які в своїй сукупності вказують на визначення та ознаки правочину, та висновки Верховного Суду щодо правовідносин у сфері кредиту та іпотеки не спростовують того факту, що Відповідач був позбавлений можливості перевірити справжність підпису, який містився на вимозі.

18. Крім того, Відповідач 19 липня 2021 року подав письмові пояснення до відзиву, в якій посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

19. 12 грудня 2013 року Позивач (замовник) та Третя особа (підрядник) уклали Контракт №EWHG/CW/ICB-01 на виконання робіт з будівництва ділянки дороги Самтредія - Гріголеті Лот 1 - км. 0+000-км.11+500.

20. Відповідно до пункту 4.2 Контракту підрядник отримує (за свій рахунок) забезпечення виконання Контракту для належного виконання зобов`язань на суму, зазначену у відомостях про Контракт, та у валюті(-ах) Контракту або у вільно конвертованій валюті, прийнятній для замовника. Якщо сума не вказана у відомостях про Контракт, цей пункт не застосовується. Підрядник надає забезпечення виконання Контракту замовнику протягом 28 днів після отримання листа про прийняття і надсилає копію інженеру. Забезпечення виконання Контракту видається банком або фінансовою установою, що мають високу репутацію, обраними підрядником, і складається за формою, що додається до спеціальних умов, як передбачено замовником у відомостях про Контракт, або в іншій форм, затвердженій замовником.

21. 12 грудня 2013 року Третя особа (принципал) звернулась до Відповідача із заявою про надання гарантії, яка містила інструкції банку щодо видачі гарантії повернення авансу на користь Позивача, як забезпечення виконання принципалом своїх зобов`язань з повернення авансового платежу Позивачеві у випадку невиконання принципалом умов Контракту.

22. На виконання вимог Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №639, Відповідач провів перевірку інформації, зазначеної принципалом у вказаній заяві про надання гарантії, на предмет її відповідності умовам Контракту, в забезпечення якого мала бути видана гарантія.

23. За результатами перевірки встановлено, що додатком до Спеціальних умов Контракту сторони визначили форму (текст) гарантії повернення авансу, яка мала б бути надана Позивачу. Текст гарантії повернення авансу, який містився в додатку до Спеціальних умов Контракту, включав наступну умову: А demand under this guarantee may be presented as from the presentation to the Guarantor of a certificate from the Beneficiary's bank stating that the advance payment referred to above has been credited to the Applicant on its account number , що в перекладі на українську означає наступне: "Вимога за цією гарантією може бути пред`явлена після надання Гаранту довідки з банку Бенефіціара, що підтверджує, що авансовий платіж був зарахований Апликанту на його рахунок № у .

24. 12 грудня 2013 року Відповідач (гарант, банк) видав банківську гарантію за вимогою №GА/13/2106/SS на забезпечення виконання підрядником зобов`язань за Контрактом (далі - Банківська гарантія).

25. Відповідно до умов Банківської гарантії гарант безвідклично зобов`язується виплатити бенефіціару (Позивачу) в євро будь-яку суму або суми, що не перевищують 20356027,70 євро (включаючи 10178013,85 євро та євро-еквівалент суми 23024702,93 ларі) після одержання банком належної вимоги бенефіціара, що підтверджується заявою бенефіціара, або в самій вимозі, або в окремому підписаному документі, що супроводжує або ідентифікує вимогу, про те, що принципал (Третя особа): (a) використав авансовий платіж на цілі, інші, ніж витрати та мобілізацію щодо робіт, або (b) не повернув авансовий платіж відповідно до умов Контракту, із зазначенням суми, яку принципал не повернув.

26. Умови Гарантії повернення авансу згідно з інструкціями принципала та умовами Контракту, в забезпечення якого видана гарантія, передбачають серед іншого наступне: "Вимога за цією гарантією може бути пред`явлена після надання Гаранту довідки з банку Бенефіціара, що підтверджує, що авансовий платіж був зарахований Апликанту на його рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ "Промінвестбанк".

27. Сторони погодили, що дія зазначеної гарантії закінчується не пізніше дати отримання ними копії проміжного платіжного сертифікату, який підтверджуватиме, що дев`яносто (90) процентів прийнятої ціни Контракту, за вирахуванням попередніх сум, було погоджено до оплати, або на дату 24 січня 2018 року, в залежності від того, яка з цих подій настане раніше. Відповідно, вимога щодо оплати за даною гарантією повинна бути отримана Банком за вказаною адресою не пізніше цієї дати.

28. У подальшому Додатком №1 від 17.03.2017 строк пред`явлення банківської гарантії був продовжений до 24 липня 2019 року.

29. На виконання положень пункту 14.2 розділу Контракту "Загальні Умови" Позивач на кореспондентський рахунок Відповідача перерахував авансовий платіж у розмірі 19891760,73 євро для подальшого перерахування на рахунок Третьої особи №26005620491324, відкритий у ПАТ "Промінвестбанк".

30. Перерахування авансового платежу відбувалось на підставі платіжних доручень наступними траншами: 24.12.2013 - 1035052,26 євро; 27.12.2013 - 7590383,21 євро; 27.12.2013 - 7090851,41 євро; 31.12.2013 - 980074,17 євро; 31.12.2013 - 158984,03 євро; 08.01.2014 - 1552578,38 євро; 09.01.2014 - 1483837,27 євро.

31. 5 грудня 2017 року у зв`язку з неповерненням Третьою особою авансового платежу відповідно до умов Контракту Позивач звернувся до Відповідача з вимогою щодо виконання Банківської гарантії на загальну суму 18229819,45 євро. При вчинені вимоги платежу Позивач використав факсимільне відтворення підпису особи на документі.

32. 14 грудня 2017 року Відповідач надіслав відповідь на вимогу, відповідно до якої відмовився виконати умови Банківської гарантії через відсутність довідки з банку Позивача з підтвердженням, що авансовий платіж був зарахований на визначений рахунок Третьої особи у ПАТ "Промінвестбанк", а також посилаючись на використання Позивачем факсимільного відтворення підпису при оформленні вимоги щодо виконання Банківської гарантії.

33. 16 лютого 2018 року листом №2-05/470 банк Позивача підтвердив, що авансовий платіж був перерахований на кореспондентський рахунок Відповідача для подальшого перерахування на рахунок Товариства №26005620491324.

34. 15 березня 2018 року Позивач звернувся до Відповідача із повторною вимогою щодо виконання Банківської гарантії на загальну суму 18388910,51 євро та надав лист від банку Позивача від 16.02.2018 за №2-05/470.

35. 30 березня 2018 року Позивач отримав відмову Відповідача на повторну вимогу від 15.03.2018.

36. 16 жовтня 2018 року листом №2 - 05/3573 банк Позивача зазначив, що матиме змогу надати довідку з підтвердженням, що авансовий платіж був зарахований на визначений рахунок Третьої особи у ПАТ "Промінвестбанк" лише після отримання достовірного підтвердження, що авансовий платіж було зараховано Відповідачем на відповідний рахунок Третьої особи (із зазначенням сум та дат).

37. 14 березня 2019 року Позивач звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із заявою про розкриття інформації, що містить банківську таємницю, а саме - про розкриття Відповідачем інформації щодо фактичного зарахування авансового платежу на підставі Контракту на рахунок Третьої особи №26005620491324, відкритий у ПАТ "Промінвестбанк".

38. 31 травня 2019 року рішенням Шевченківського районного суду м. Києва зазначена заява Позивача про розкриття інформації, що містить банківську таємницю, задоволена в повному обсязі.

39. За доводами Позивача, станом на дату звернення до господарського суду з позовом у цій справі Відповідач відмовляється виконувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31.05.2019.

Позиція Верховного Суду

40. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.

41. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, визначено неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

42. Суд вважає безпідставними доводи Позивача про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.07.2018 у справі №916/752/17, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 08.07.2020 у справі №906/204/16, від 20.05.2020 у справі №922/1903/18, від 16.05.2018 у справі №907/576/17, від 06.12.2018 у справі №916/596/18, від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, від 06.12.2018 у справі №920/1214/17, від 01.02.2018 у справі №910/7003/16, від 12.04.2018 у справі №910/4011/16, від 23.07.2020 у справі №905/397/17, від 28.08.2020 у справі №922/2081/19, з огляду на таке.

43. Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

44. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

45. Зі змісту зазначених судових рішень Суд вбачає, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

46. Так, постановою від 01.02.2018 у справі №910/7003/16 Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України, якою залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та прийняття в цій частині нового рішення про задоволення зустрічного позову - виселення відповідача з орендованого державного нерухомого майна. Верховний Суд, зокрема, погодився з висновками судів апеляційної та касаційної інстанції про те, що оскаржувані листи безпосередньо не змінювали та не припиняли цивільні права та обов`язки, які виникли між сторонами за договором оренди, є лише повідомленнями про виконання умов договору, а отже не є правочином.

47. Постановою від 12.04.2018 у справі №910/4011/16 Верховного Суду відмовлено в задоволенні заяви про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України, постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, якими відмовлено в задоволенні позову щодо: визнання недійсним з моменту укладення правочину щодо здійснення переказу коштів з поточного рахунку згідно з платіжними дорученнями; застосування наслідків нікчемності правочину щодо дострокового погашення заборгованості; застосування наслідків нікчемності договорів про розірвання кредитного договору та про розірвання іпотечного договору; скасування державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; поновлення записів про обтяження майна. Верховний Суд виходив з того, що обставини, на які посилався заявник як на підставу для перегляду судових рішень, не знайшли свого підтвердження, адже згідно з наданими заявником для порівняння копіями постанов Вищого господарського суду України у відповідних справах та у справі, яка розглядалась, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними, відповідні постанови не містять висновків, які б свідчили про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

48. Постановою від 16.05.2018 у справі №907/576/17 Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення щодо задоволення позову про спонукання відповідача до укладення договору купівлі-продажу необробленої деревини у редакції, запропонованій позивачем. При цьому Верховний Суд виходив з того, що згідно з обставинами справи відповідач, відмовившись від укладення договору з позивачем на тій підставі, що отримав проекти договору на початку ІІІ кварталу, в якому буде проводитись поставка придбаної деревини на аукціоні, в такий спосіб діє недобросовісно та з порушенням меж здійснення цивільних прав, встановлених статтею 13 Цивільного кодексу України, що не відповідає ані конституційним принципам, ані загальним принципам права, встановленим статтею 3 Цивільного кодексу України.

49. Постановою від 19.07.2018 у справі №916/752/17 Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою змінено рішення суду першої інстанції, викладено його резолютивну частину в редакції, що передбачає задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені та виселення відповідача з орендованих нежитлових приміщень, відмову в позові в частині стягнення неустойки та припинення провадження у справі в частині стягнення орендної плати. Верховний Суд виходив з того, зокрема, що підхід позивача до ситуації з відповідачем був непослідовним та нескоординованим, оскільки позивач, скориставшись своїм правом на відмову від договору, своїми подальшими діями фактично визначив свою позицію про продовження орендних правовідносин. Фактично конклюдентні дії сторін, а саме оплата відповідачем частини боргу з одного боку, прийняття такої оплати та надіслання нової претензії з визначенням нового зобов`язання - з іншого боку, дають суду підстави стверджувати про продовження орендних стосунків між сторонами.

50. Постановою від 06.12.2018 у справі №916/596/18 Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, якими відмовлено в задоволенні позову про стягнення заборгованості за договором оренди, 3% річних, інфляційних втрат, пені. Верховний Суд визнав обґрунтованим відхилення судами доводів позивача стосовно необхідності сплати відповідачем орендної плати в розмірі, передбаченому чинним договором оренди, до моменту внесення змін до договору оренди, зокрема, з урахуванням того, що звернення міськради до суду із даним позовом фактично є намаганням покласти на відповідача несприятливі правові наслідки через невиконання самим позивачем свого обов`язку щодо зміни розміру орендної плати, від чого залежить існування або відсутність заборгованості по орендній платі.

51. Постановою від 06.12.2018 у справі №920/1214/17 Верховний Суд скасував рішення і постанову судів першої та апеляційної інстанцій, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної оцінки доводам скаржника, зокрема, стосовно автоматичного припинення дії договору з 09.07.2014 у зв`язку з закінченням строку його дії; не вказали, з яких підстав та доказів вони дійшли висновків про продовження дії договору саме на 2016-2017 роки; а також не надали належної оцінки доводам відповідача, що він вчинив всі можливі дії щодо повернення орендованого майна та, крім того, щодо неможливості фізичного повернення орендованого майна в зв`язку з єдністю і неподільністю газотранспортної системи.

52. Постановою від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц Верховний Суд залишив без змін рішення та постанову судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову, визнання недійсними договору дарування земельної ділянки та договору дарування будинку. Велика Палата Верховного Суду з метою формування єдиної правозастовної практики у подібних правовідносинах [щодо охорони прав та інтересів кредитора і забезпечення реальної можливості визнання недійсними договорів, вчинених на шкоду майновим правам та інтересам кредиторів] зазначила, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

53. Постановою від 20.05.2020 у справі про банкрутство №922/1903/18 Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції щодо розгляду заяви про кредиторські вимоги до боржника. Оскільки договори, на яких ґрунтуються грошові вимоги кредитора, визнано недійсними у даній справі, Верховний Суд визнав правомірною відмову суду першої інстанції у визнанні конкурсних грошових вимог останнього до боржника.

54. Постановою від 08.07.2020 у справі про банкрутство №906/204/16 Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та договору купівлі-продажу майнового комплексу. Справа в скасованій частині направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди, зокрема, не з`ясували належним чином того, чи діяв боржник, вчинивши дії щодо відчуження належного йому майна, добросовісно та в інтересах і інших осіб, зокрема банку, враховуючи, що на момент відчуження майна за спірними правочинами та отримання коштів за це майно, у боржника були невиконанні кредитні зобов`язання перед банком та борг не було погашено ні на час прийняття рішення про ліквідацію, ні в ліквідаційній процедурі в межах справи про банкрутство.

55. Постановою від 04.08.2020 у справі про банкрутство №04/14-10/5026/2337/2011 Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції, ухвалені за результатами розгляду заяви про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (магазину). Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення зазначеної заяви, оскільки оспорюваний договір не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на зменшення активів боржника та збільшення заборгованості перед кредиторами, тобто дії сторін правочину свідчать про недобросовісну поведінку.

56. Постановою від 23.07.2020 у справі №905/397/17 Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, визнано недійсним договір про внесення змін до договору про відкриття кредитної лінії. Верховний Суд дійшов висновку, що місцевий господарський суд правильно відхилив посилання відповідача на неможливість подання ним суду оригіналу спірного договору та визнав неповажними причини ненадання відповідачем витребуваних у нього судом документів, адже судовий експерт зобов`язаний був направити висновок експерта з додатками (в тому числі з оригіналом спірного договору) на адресу замовника (відповідача), а відповідач не був позбавлений права звернутися до експертної установи з клопотанням повернути йому оригінал договору.

57. Постановою від 28.08.2020 у справі №922/2081/19 Верховний Суд закрив касаційне провадження щодо оскарження рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову, закрив касаційне провадження за касаційною скаргою (в частині зустрічного позову) в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційну скаргу в частині підстав, передбачених пунктами 3 і 4 зазначеної норми, залишив без задоволення, залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції щодо задоволення первісного позову про стягнення переплати за договором надання клінінгових послуг та відмови в задоволенні зустрічного позову про стягнення заборгованості за вказаним договором. Верховний Суд, зокрема, зазначив, що за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Верховний Суд визнав безпідставними доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови відсутності обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

58. З викладеного вбачається, що висновки Верховного Суду в наведених постановах, на відміну від даної справи, не стосуються питання розгляду позовних вимог про стягнення грошових коштів на виконання умов банківської гарантії, зокрема з урахуванням надання чи ненадання бенефіціаром гаранту довідки про зарахування відповідних коштів (авансового платежу) на рахунок принципала.

59. Водночас наведені в касаційній скарзі цитати з постанов Верховного Суду, зокрема щодо недобросовісності поведінки учасників справі, зловживання правом, критеріїв визнання певної дії правочином тощо, по суті є викладенням висновків судів, які стосуються встановлених під час розгляду відповідних справ фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, та їх оцінки у кожному конкретному випадку в межах дискреційних повноважень судів.

60. З огляду на викладене Суд вбачає, що доводи Позивача про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у перелічених постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

61. Отже, встановивши після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у поставах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження в зазначеній частині відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу.

62. У зв`язку з наведеним, оскільки правовідносини у справах №910/7003/16 і №910/4011/16 не є подібними до правовідносин у цій справі, Суд не приймає до уваги, зокрема, викладені в касаційній скарзі заперечення Позивача проти висновку судів першої та апеляційної інстанцій про законність та обґрунтованість відмови Відповідача у задоволенні вимоги за Банківською гарантією з підстав використання факсимільного відтворення підпису, які ґрунтуються на неврахуванні правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду, ухвалених в зазначених справах.

63. Разом з тим Суд враховує, що касаційна скарга подана також з підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за якою відсутні підстави для закриття провадження, та виходить з наступного.

64. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

65. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

66. Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, гарантією.

67. Згідно зі статтею 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

68. Положення наведеної норми кореспондуються з положеннями статей 560, 563 Цивільного кодексу України, відповідно до яких за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

69. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією (ч.ч. 2, 3 ст. 563 Цивільного кодексу України).

70. Загальний порядок, умови надання та отримання банками гарантій/контргарантій та їх виконання врегульовані Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №639 (далі - Положення).

71. У пункті 3 Положення визначено, що гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин (пп. 8). Водночас належне представлення - представлення документів за гарантією/контргарантією, яке відповідає вимогам і умовам такої гарантії/контргарантії; вимогам правил, яким підпорядковується гарантія/контргарантія, а якщо немає відповідного положення в гарантії/контргарантії або правилах, - міжнародній стандартній практиці за гарантіями/контргарантіями (пп. 11).

72. У пунктах 36, 37 Положення також передбачено, що банк-гарант (резидент), отримавши від бенефіціара або банку бенефіціара, або іншого банку вимогу, перевіряє достовірність цієї вимоги, а також те, що вона становить належне представлення. Банк-гарант (резидент) сплачує кошти бенефіціару за гарантією в разі отримання вимоги, що становить належне представлення, на умовах і в строки, передбачені гарантією для оплати вимоги та згідно з реквізитами, зазначеними в гарантії, якщо інші реквізити не визначені у вимозі.

73. При цьому згідно з пунктом 62 Положення бенефіціар для отримання платежу за гарантією подає до банку-гаранта безпосередньо або через банк бенефіціара (залежно від того, як це визначено умовами гарантії) вимогу за гарантією, а також усі документи, передбачені умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено).

74. Водночас гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги (ч.ч. 1, 2 ст. 565 Цивільного кодексу України).

75. Зі змісту наведених норм вбачається, що гарантія - це односторонній правочин, за яким у гаранта виникає обов`язок на вимогу бенефіціара сплатити йому певну грошову суму внаслідок невиконання боржником взятих на себе зобов`язань, забезпечених цією гарантією. Основною з функцій гарантій, зокрема і банківської гарантії, є забезпечувальна функція, яка полягає в тому, що вона забезпечує належне виконання зобов`язань принципала перед бенефіціаром.

76. Водночас Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає. При цьому обов`язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, закон не містить, тобто законодавець залишив на розсуд особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії певного переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією. Подібні правові висновки викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19.

77. З встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин Суд вбачає, що умови гарантії повернення авансу, які були погоджені Позивачем (бенефіціар) та Третьою особою (принципал) шляхом викладення тексту гарантії повернення авансу в додатку до Спеціальних умов Контракту, передбачають надання разом із вимогою платежу по гарантії довідки з банку бенефіціара (Позивача) про зарахування авансового платежу на рахунок принципала.

78. Тобто зазначена умова гарантії повернення авансу, згідно з якою разом з вимогою платежу по гарантії бенефіціар має надати вказану довідку, була включена на виконання інструкцій принципала, визначених ним у заяві про надання гарантії, та відповідно до умов Контракту. З огляду на таке суди попередніх інстанцій слушно зазначили, що здійснення Відповідачем платежу за гарантією за відсутності відповідної довідки порушувало б права та інтереси принципала, за дорученням якого видавалась гарантія, а поведінка Відповідача мала б ознаки такої, що порушує баланс між сторонами.

79. Отже, оскільки звертаючись до Відповідача з вимогою платежу, Позивач не надав відповідну довідку з банку бенефіціара (Позивача) про зарахування авансового платежу на рахунок принципала, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відмовляючи у здійсненні платежу по гарантії повернення авансу через визнання неналежною вимоги платежу по гарантії з причини ненадання зазначеної довідки, Відповідач діяв добросовісно, дотримуючись основних засад цивільного законодавства.

80. З огляду на встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції Суд не приймає до уваги викладені в касаційній скарзі доводи про те, що обставини належного перерахування авансового платежу Позивачем на кореспондентський рахунок банку підтверджені матеріалами справи, адже вони по суті зводяться до встановлення обставин, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду або були відхилені ними.

81. Також Суд відхиляє посилання Позивача на положення пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в касаційній скарзі не наведено конкретних поданих ним судам першої чи апеляційної інстанцій у встановленому процесуальним законодавством порядку клопотань (заяв) щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, але були необґрунтовано відхилені судами. Зокрема, доводи Позивача про те, що він неодноразово в письмових та усних поясненнях ставив питання щодо визнання обставини зарахування авансового платежу на визначений рахунок Третьої особи, відкритий у Відповідача, встановленою на підставі частини 10 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, мають неконкретний характер та не містять зазначення про подання певних клопотань чи заяв з наведеного питання (із наведенням їх реквізитів), які суди залишили без задоволення за відсутності належного обґрунтування.

82. Водночас Суд враховує, що наведені аргументи Позивача не стосуються спростування висновків судів першої та апеляційної інстанції саме щодо ненадання ним при зверненні до Відповідача з вимогою платежу відповідної довідки з банку бенефіціара (Позивача) про зарахування авансового платежу на рахунок принципала, як це передбачено умовами Банківської гарантії.

83. Зважаючи на положення пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, Суд також не приймає до уваги аргументи Позивача про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази. Відповідно до зазначеної норми процесуального права наведені порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Однак у цій справі підстава, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на яку посилався Позивач, не підтвердилась.

84. Отже, виходячи з викладеного, Суд вбачає, що доводи Позивача не підтверджують наявність підстав для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд, передбачених частинами 1, 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

85. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не спростував висновки судів першої та апеляційної інстанцій, не довів неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права до встановлених обставин як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

86. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, а також відмову в задоволенні касаційної скарги в частині оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

87. Касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу.

Розподіл судових витрат

88. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі №910/9928/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. У задоволенні касаційної скарги Департаменту автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відмовити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі №910/9928/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О.А. Кролевець

Судді Н.М. Губенко

Л.В. Стратієнко