Постанова

від 17.08.2021 по справі 490/209/16-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

17.08.21

22-ц/812/1583/21

Провадження №22-ц/812/1583/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 серпня 2021 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №490/209/16 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк на ухвалу, яку постановив Центральний районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Саламатіна Олександра Вікторовича у приміщенні цього суду 23 квітня 2021 року, повний текст якого виготовлений того ж дня, за позовом Акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поруки та кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2009 року Закрите акціонерне товариство Перший Український Міжнародний банк (далі - ЗАТ ПУМБ , Банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство Перший Український Міжнародний Банк , звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю ПП - Союз (далі - ТОВ ПП - Союз ), Товариства з обмеженою відповідальністю Совові (далі - ТОВ Совові ) про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивовано тим, що 12 травня 2008 року між ЗАТ ПУМБ і ТОВ ПП - Союз було укладено кредитний договір за №05-215/08, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 1 500 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом та адміністративної комісії, з кінцевим терміном повернення до 11 листопада 2009 року. У той же день з метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 був укладений договір поруки №05-217/08, відповідно до якого поручитель взяв на себе зобов`язання відповідати перед банком за невиконання позичальником умов кредитного договору в повному обсязі, включаючи сплату підприємством основного боргу, відсотків і неустойки. 27 червня 2008 року ЗАТ ПУМБ та ТОВ Совові уклали, з дотриманням нотаріальної форми, між собою іпотечний договір, за яким товариство на забезпечення виконання ТОВ ПП - Союз взятих на себе за кредитним договором обов`язків передало в іпотеку банку нежитлові приміщення підвалу літ. Апд, загальною площею 228.4 кв.м в житловому будинку літ. А-5, що складає 1/1 частки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що Банк належним чином виконав свої зобов`язання, а ТОВ ПП - Союз своїх зобов`язань за кредитним договором не виконало, внаслідок чого станом на 06 квітня 2009 року утворилась заборгованість на загальну суму 1 806 467 грн. 12 коп., позивач просив стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ТОВ ПП - Союз в солідарному порядку вказану заборгованість за кредитним договором. Також просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення підвалу літ. Апд, загальною площею 228.4 кв.м в житловому будинку літ. А-5, що складає 1/1 частки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах, з правом передачі предмета іпотеки в управління на період його реалізації.

В подальшому позивач уточнив позовні вимоги в частині розміру заборгованості за кредитним договором та остаточно просив стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ТОВ ПП - Союз в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 789 658 грн. 15 коп., у тому числі:

- заборгованість за основною сумою кредиту - 1 500 000 грн. 00 коп.;

- заборгованість по процентам за користування кредитними коштами - 146 695 грн. 89 коп.;

- пеня за порушення строків сплати процентів та пеня за порушення строків сплати основної суми кредиту - 142 962 грн. 26 коп.

Крім того, позивач просив стягнути з ТОВ ПП - Союз заборгованість за відсотками за користування кредитом, нарахованих за підвищеною відсотковою ставкою, станом на 06 квітня 2009 року в розмірі 15 945 грн. 22 коп., заборгованість за пенею за порушення строків сплати відсотків, нарахованих за підвищеною відсотковою ставкою за користування ним в розмірі 863 грн. 75 коп. В іншій частині позовні вимоги залишив без змін.

Заочним рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 липня 2009 р. позовні вимоги задоволенні в повному обсязі.

Стягнуто в солідарному порядку з ТОВ ПП - Союз та ОСОБА_1 на користь ЗАТ Перший Український Міжнародний банк заборгованість за кредитним договором №05-215/08 від 12 травня 2008 року в сумі 1 789 658 грн. 15 коп.

Стягнуто з ТОВ ПП - Союз на користь ЗАТ Перший Український Міжнародний банк заборгованість за кредитним договором №05-215/08 від 12 травня 2008 року в сумі 16 808 грн. 97 коп., з яких: 15 945 грн. 22 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, нарахованих за підвищеною відсотковою ставкою та 869 грн. 75 коп. - пеня, за порушення строків сплати відсотків, нарахованих за підвищеною відсотковою ставкою.

В рахунок погашення заборгованості ТОВ ПП - Союз перед ЗАТ Перший Український Міжнародний банк за кредитним договором в розмірі 1 789 658 грн. 15 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення підвалу літ. Апд, загальною площею 228.4 кв.м. в житловому будинку літ. А-5, що складає 1/1 частки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Стягнуто з ТОВ ПП - Союз , ОСОБА_1 і ТОВ Совові на користь ЗАТ Перший Український Міжнародний банк судові витрати по 576 грн. 67 коп. з кожного.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 02 березня 2015 р. заочне рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 липня 2009 р. в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення в солідарному порядку з ТОВ ПП - Союз та ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором змінено, викладено резолютивну частину в наступній редакції. Стягнуто солідарно з ТОВ ПП - Союз та ОСОБА_1 на користь АТ Перший Український Міжнародний банк заборгованість за кредитним договором №05-215/08 від 12 травня 2008 р. в загальному розмірі 1 789 658 грн. 15 коп., яка утворилась станом на 06 квітня 2009 р. та складається із: заборгованості за основною сумою кредиту - 1 500 000 грн., заборгованості за відсотками - 146 695 грн. 89 коп., а також пеня - 142 962 грн. 26 коп. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2009 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 02 березня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2016 року закрито провадження по цивільній справі в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства Перший Український міжнародний банк до ТОВ ПП-Союз , ТОВ Совові про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на майно.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2021 року закрито провадження по цивільній справі за позовною заявою АТ Перший Український міжнародний банк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поруки та кредитним договором.

Ухвала суду мотивована тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства з огляду на суб`єктний склад спору. Так суд зазначає, що спір виник з підстав невиконання відповідачем ( ОСОБА_1 ) умов договору поруки, який укладений між позивачем, тобто між юридичною та фізичною особами, з метою забезпечення виконання основного зобов`язання (кредитного договору), якими є юридичні особи. Тому, посилаючись на положення пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України, відповідно до якого справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці, відносяться до юрисдикції господарських судів, вважав, що даний спір слід розглядати саме у судах господарської юрисдикції.

В апеляційній скарзі АТ Перший Український міжнародний банк вказує, що висновки суду є хибними і не відповідають чинному процесуальному законодавству, а тому просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нову, якою направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що протягом 5 років суд не спромігся розглянути справу. При цьому представник позивача зазначає, що справа не розглядалась з підстав, незалежних від дій та волі учасників справи. Таке свідчить про небажання суду взагалі розглядати справу, що є порушенням приписів статті 2 ЦПК України.

В апеляційній скарзі звернуто увагу на те, що ухвалою від 29 грудня 2016 року закрито провадження по цивільній справі в частині позовних вимог до ТОВ ПП-Союз , ТОВ Совові про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на майно з підстав невірно обраної юрисдикції суду та зазначено, що вимоги до фізичної особи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Тобто, судом вже було визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію.

У той же час, зміна порядку визначення предметної та суб`єктної юрисдикції у господарському та цивільному судочинстві відбулась у жовтні 2017 року, а саме на підставі Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII. Згідно із пунктом 9 частини 1 Перехідних положень ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодекс. Згідно із пунктом 11 частини 1 Перехідних положень ЦПК України, заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Тобто, суд повинен був розглядати справу за правилами, що діяли після набрання чинності новим процесуальним кодексом, а не закривати провадження у справі з підстав іншої підсудності.

В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися.

Зважаючи на вимоги частини 6 статті 128, частин 1, 2 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Статтею 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, в тому числі, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в силу положень ст. 379 ЦПК України є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвала суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи, у квітні 2009 року ЗАТ Перший Український міжнародний банк звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ ПП Союз , ТОВ Совові про стягнення заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку та звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2009 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ ПП Союз та ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ЗАТ Перший Український міжнародний банк заборгованість за кредитним договором № 05-215/08 від 12 травня 2008 року у сумі 1 789 658 грн 15 коп.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 02 березня 2015 року заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2009 року змінено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2009 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 02 березня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, тобто до Центрального районного суду м. Миколаєва.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2016 року закрито провадження по цивільній справі в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства Перший Український міжнародний банк до ТОВ ПП-Союз , ТОВ Совові про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на майно.

Закриваючи 23 квітня 2021 року провадження у справі за позовом, заявленим до поручителя ОСОБА_1 , суд вважав, що її розгляд віднесений до юрисдикції господарських судів, оскільки спір виник щодо правочину, укладеному для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

У даній справі спір виник між ЗАТ Перший Український міжнародний банк (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) з приводу повернення заборгованості за кредитним договором, забезпеченим порукою.

Вирішуючи питання юрисдикційності спору слід зазначити таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та була чинною на день звернення із позовом) у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) у статті 19 визначив, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо вирішення таких справ не віднесено до інших видів судочинства.

Позивачем первісно було заявлено вимоги до трьох осіб: позичальника за кредитним договором, яким є ТОВ ПП - Союз , поручителя, яким виступила фізична особа ОСОБА_1 , та іпотекодавця, яким є ТОВ Совові .

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати саме по собі.

Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука.

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

У пункті 1 частини другої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом, визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

У цьому випадку позов був заявлений позивачем до боржника та поручителя фізичної особи, тобто, на день звернення до суду спір був підвідомчий загальним судам.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції правовою підставою для постановлення ухвали вважав приписи статті 19 ЦПК України (у редакції, яка була чинною на день постановлення оскаржуваної ухвали), а також статті 20 ГПК України (у редакції, яка була чинною на день постановлення оскаржуваної ухвали).

Однак, суд не взяв до уваги наступне.

Згідно із пунктом 9 частини 1 Перехідних положень ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодекс.

Згідно із пунктом 11 частини 1 Перехідних положень ЦПК України, заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, у суду не було підстав для закриття провадження у даній справі, він повинен був розглядати справу, яка переглядається, за правилами, що діяли після набрання чинності новим процесуальним кодексом, а не закривати провадження у справі, виходячи з наведених положень закону, а також з того, що позовна заява була подана з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності новою редакцією Кодексу.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на невиправдано тривалий розгляд справи судом першої інстанції, що суперечить визначеному частиною 1 статті 2 ЦПК України завданню цивільного судочинства: справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Враховуючи, що ухвала суду прийнята з порушенням вимог процесуального права її в силу пункту 4 статті 379 ЦПК України необхідно скасувати, направивши справу до того ж суду для продовження розгляду.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційним судом рішення суду не змінювалось і не приймалося нове відсутні передбачені статтею 141 ЦПК України підстави для розподілу судового збору.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк задовольнити.

Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 квітня 2021 року скасувати, справу направити до того ж суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 17 серпня 2021 року