Постанова

від 17.08.2021 по справі 760/4742/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2021 року

м. Київ

справа №760/4742/20

провадження № 22-ц/824/9936/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)

суддів - Желепи О.В., Стрижеуса А.М.

за участю секретаря судового засідання - Пугач Д.С.

учасники справи:

позивач - Житлово-будівельний кооператив Юність-2

відповідач - ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1

на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року у складі судді Зуєвич Л.Л.

у цивільній справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу Юність-2 до ОСОБА_1 про зобов`язання привести приміщення в протипожежний стан, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року представник ЖБК Юність-2 - Басараб Н.В. звернулася до суду з позовом про зобов`язання привести приміщення в протипожежний стан , в якому просила зобов`язати ОСОБА_1 за свій рахунок привести на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 місця загального користування у протипожежний стан шляхом демонтажу конструкції, яка ним збудована (стіни, перегородки), та дверей в цій конструкції, надавши безперешкодний доступ до пожежного крану та електрощита в приміщенні комори № 8 площею 2,7 кв.м і прибравши горючі матеріали від електрощита.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , розташованій на першому поверсі житлового будинку.

Не будучи членом кооперативу, не отримавши відповідних дозвільних документів та згоди власника житлового будинку ЖБК Юність-2 , наражаючи на небезпеку всіх мешканців будинку, ОСОБА_1 самовільно встановив цегляну перегородку, яка перешкоджає вільному доступу до пожежного крану та електрощита, розташованої в приміщенні 8 площею 2,7 кв.м, згідно плану будинку є коморою і місцем загального користування.

Посилалася на те, що ОСОБА_1 своїми діями порушив встановлені для багатоквартирних будинків будівельні і житлові норми та правила, не отримавши дозвіл на встановлення конструкції (стіни, перегородки) та дверей в приміщенні загального користування, у зв`язку з чим позивач змушений звернутись до суду.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 привести на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 місця загального користування в протипожежний стан шляхом демонтажу конструкції, а саме перегородки (стіни), надавши безперешкодний доступ до пожежного крану та електрощита в приміщені комори № 8 площею 2,7 кв.м.

Не погоджуючись з указаним рішенням, 27 травня 2021 рокувідповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог; стягнути з позивача на свою користь судові витрати з оплати судового збору у розмірі 3 153 грн та на оплату правничої допомоги у розмірі 4 000 грн.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що є діючим членом ЖБК Юність-2 та у період з 2010 року по 2011 рік був головою даного ЖБК Юність-2 .

Уважає, що суд першої інстанції зобов`язаний був закрити провадження у справі, задовольнивши клопотання відповідача, оскільки ЖБК Юність-2 вже звертався з аналогічним позовом до ОСОБА_1 .

Вказує на те, що відповідач є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з 1994 року, та перегородка на першому поверсі вже була побудована. Окрім того, пожежний кран в ніші відсутній, а в електрощиті встановлений єдиний автоматичний вимикач саме від квартири відповідача.

Зауважує, що ОСОБА_1 надає вільний доступ до пожежного крана та електрощита за весь час свого проживання в указаній квартирі, на підставі чого вважає, що спір між сторонами відсутній, а подана позовна заява - надуманою.

Уважає покази свідків, які надавали свої пояснення зі сторони позивача, неправдивими та таким, що не підтверджені жодним письмовим доказом.

Не погоджуючись із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, зазначає, що оскільки позовні вимоги було задоволено частково, з позивача на користь позивача підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1 051 грн.

08 липня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника позивача ЖБК Юність-2 - Басараб Н.В. на апеляційну скаргу, в якому остання просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, оскільки вважає таке рішення законним та обґрунтованим.

Позивач та його представник у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Відповідач в особі керівника та представик відповідача проти апеляційної скарги заперечували та просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що зиск з наявності спірної стіни у вигляді обмеження доступу до приміщення, яке знаходиться поруч з квартирою відповідача, має саме відповідач, який на відміну від інших співвласників багатоквартирного будинку має вільний доступ/прохід за межі спірної стіни.

Відгороджене спірною стіною приміщення є місцем загального користування, у таку стіну вбудовано двері, ключі від якої наявні щонайменше у відповідача у справі. Наявність ключів від цих дверей у позивача нічим не підтверджена, позивач даний факт заперечує.

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається та не заперечувалось під час розгляду справи сторонами, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , розташованій на першому поверсі житлового будинку.

Житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває на утриманні та обслуговуванні ЖБК Юність-2 .

Звертаючись з позовом у даній справі ЖБК Юність-2 стверджувало, що відповідач самовільно встановив біля квартири, власником якої він є (на першому поверсі біля ліфта), цегляну перегородку, створивши таким чином окреме ізольоване приміщення для власного користування. Наявність такої перегородки в місці загального користування, за твердженнями позивача, перешкоджає вільному доступу до пожежного крану та електрощита.

Представники позивача у суді першої інстанції додатково звертали увагу на те, що навесні 2021 року заплановано технічне переоснащення електрощитів будинку і відсутність доступу до приміщення загального користування, ізольованого (відокремленого) відповідачем за рахунок існування спірної стіни, несе загрозу зірвати проведення цих робіт. Наголошували, що відсутність доступу до штучно ізольованого відповідачем приміщення загального користування (за рахунок спірної стіни) позбавляє ЖБК можливості здійснення нагляду за інженерними та загально будинковими мережами.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 2 ст. 383 цього Кодексу встановлено, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до ст. 152 Житлового кодексу Української РСР переобладнання і перепланування жилого будинку (квартир), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої ради.

За положеннями частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правових, організаційних та економічних відносин, пов`язаних з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон № 417-VІІІ, предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку (частина перша статті 2 вказаного Закону).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 417-VIII, управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Стаття 6 Закону № 417-VІІІ визначає права співвласників багатоквартирного будинку. За змістом пунктів 1, 2 частини першої цієї статті співвласники багатоквартирного будинку мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника.

Разом з тим, за змістом пунктів 1, 5 частини першої статті 7 указаного Закону, співвласники зобов`язані забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; виконувати рішення зборів співвласників.

Аналогічні вимоги містять положення частини четвертої статті 319, статті 322 ЦК України - власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом

Отже, управління майном багатоквартирного будинку є правом (та, відповідно, обов`язком) власників приміщень у багатоквартирному будинку, яке може реалізовуватися та виконуватися ними через ОСББ, створене в цьому будинку, або шляхом передачі відповідних функцій (чи їх частини) управителю або асоціації .

За змістом Рішень Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02 березня 2004 року та від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011, ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися допоміжними приміщеннями, в тому числі із питань улаштування мансард, надбудови поверхів та інше. Власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується існування спірної стіни, яку зведено без дозвільної документації. Судом першої інстанції встановлено, що у таку стіну вбудовано двері, ключі від якої наявні щонайменше у відповідача у справі. Наявність ключів від цих дверей у позивача нічим не підтверджена, позивач даний факт під час розгляду справи заперечував.

Окрім того, як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, вживаючи заходів у порядку частини п`ятої статті 211 ЦПК України щодо примирення сторін, пропонував відповідачу надати представнику позивача ключі від дверей, вбудованих у спірну стіну. Проте, відповідач відмовився, посилаючись на те, що вже їх надавав та запасних не має.

Під час розгляду справи місцевим судом було заслухано свідків.

Так, свідок позивача ОСОБА_2 пояснила, зокрема, що вона особисто бачила, що відповідачем у 2002 році здійснювалось будівництво спірної перегородки, за рахунок чого ізольовано частину коридору на першому поверсі будинку, який є місцем загального користування.

Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили існування спірної перегородки, яка перешкоджає доступу до місця загального користування та наявність з цього приводу, в тому числі, зауважень відповідних служб щодо пожежної безпеки.

Свідок відповідача ОСОБА_5 зазначив, що допомагає власнику квартири АДРЕСА_4 (відповідачу), у зв`язку з чим буває в останнього вдома. Засвідчив відсутність будь-яких предметів (в т.ч. горючих матеріалів) біля щитка, що розташований за спірною стіною. Зазначив, що наскільки йому відомо претензії з боку Київобленерго та інших служб щодо доступу до відповідного приміщення, створеного шляхом встановлення спірної перегородки, відсутні. Вказав, що у разі потреби потрапити у відповідне приміщення створюється відповідний доступ.

Таким чином, відгороджене спірною стіною приміщення, що знаходиться поруч з квартирою відповідача, є місцем загального користування, вільний доступ/прохід за межі спірної стіни якого, на відміну від інших співвласників багатоквартирного будинку, має саме відповідач, що суперечить статтям 6, 7 Закону № 417-VІІІ.

Отже, дослідивши належним чином матеріали справи та подані сторонами докази, надавши таким доказам належну правову оцінку, суд першої інстанції вірно встановив, що спірна стіна збудована самовільно, спірним у даній справі є саме питання щодо того, що за рахунок наявності такої стіни та відсутності ключів у позивача від дверей, вбудованих у відповідну стіну, чиняться перешкоди до місця загального користування (стіною відокремлено частину коридору на першому поверсі багатоквартирного будинку), що, у свою чергу, перешкоджає забезпеченню належного утримання протипожежного і технічного стану спільного майна багатоквартирного будинку.

На підставі викладеного, місцевий суд дійшов правильного висновку про доведеність позовних вимог в частині зобов`язання відповідача привести спірне приміщення загального користування на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 в протипожежний стан шляхом демонтажу конструкції, а саме перегородки (стіни), надавши безперешкодний доступ до пожежного крану та електрощита в приміщені комори № 8 площею 2,7 кв.м.

У задоволенні вимог в частині зобов`язання відповідача прибрати горючі матеріали від електрощита суд першої інстанції обґрунтовано відмовив, оскільки наявність таких матеріалів у визначеному місці не доведена з огляду на фотокартки, що містяться у матеріалах справи, та покази свідків.

Доводи апелянта, що суд першої інстанції зобов`язаний був закрити провадження у справі, задовольнивши клопотання відповідача, оскільки ЖБК Юність-2 вже звертався з аналогічним позовом до ОСОБА_1 , є неспроможними, оскільки клопотання про закриття провадження було вирішено судом першої інстанції та обґрунтовано відхилено, оскільки таке клопотання не відповідає вимогам, установленим пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Аргументи відповідача щодо неправильного розподілу судових витрат, а саме сплаченого поповичем судового збору, не заслуговують на увагу суду з огляду на те, що ЖБК Юність-2 фактично було заявлено одну позовну вимогу, а судом першої інстанції відмовлено лише в частині цієї вимоги, що не впливає на розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку з чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що були належним чином досліджені судом першої інстанції та яким надана відповідна правова оцінка.

За змістом ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, слід відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 серпня 2021 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.В. Желепа

А.М. Стрижеус