Постанова

від 17.08.2021 по справі 647/1514/20

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 647/1514/20 Головуючий в І інстанції: Корсаненкова О.О.

Номер провадження: 22-ц/819/1113/21 Доповідач: Майданік В.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2021 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Майданіка В.В.,

суддів: Кутурланової О.В.,

Орловської Н.В.,

секретар Давиденко І.О.,

за участю прокурора Волкової Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Кравцова Сергія Ігоровича, діючого від імені ОСОБА_1 , на заочне рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року, у складі судді Корсаненкової О.О., у справі за позовом керівника Бериславської місцевої прокуратури Херсонської області, що діє в інтересах держави в особі Бериславської міської ради Херсонської області, до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати ,

В С Т А Н О В И В :

18 червня 2020 року керівник Бериславської місцевої прокуратури Херсонської області, що діє в інтересах держави в особі Бериславської міської ради Херсонської області, звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 392336,43грн та судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі 5885,05грн.

Позов обґрунтований наступним.

На підставі договору купівлі-продажу від 05.07.2016 року відповідач ОСОБА_1 набув право приватної власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 6520610100:01:120:0001, площею 4,12 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

На підставі заяви ОСОБА_1 від 19.03.2018 року рішенням 34 сесії VII скликання Бериславської міської ради №363 від 14.06.2018 року вирішено передати заявнику в оренду земельну ділянку комунальної власності площею 4,1180 га, кадастровий номер 6520610100:01:120:0001, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , строком на 10 років.

Пунктами 5.2, 5.3 вищезазначеного рішення передбачено, що орендна плата встановлюється у розмірі 3 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки на рік; зобов`язано ОСОБА_1 протягом двох місяців з моменту прийняття даного рішення укласти з Бериславською міською радою договір оренди земельної ділянки.

Разом з тим, ОСОБА_1 з моменту реєстрації права власності на об`єкт нерухомості, ігноруючи рішення Бериславської міської ради щодо відведення земельної ділянки в оренду, договір оренди не уклав та використовував вищевказану земельну ділянку без правовстановлюючих документів.

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата. Таким чином, відповідач фактично одержав дохід в результаті нездійснення плати за землю, а саме, з дати набуття права власності на об`єкт нерухомості, не сплачував за користування земельною ділянкою плати за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, в результаті безоплатно користувався даною земельною ділянкою.

З часу виникнення права власності на нерухоме майно у ОСОБА_1 виник й обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку. Отже, відповідач своєю протиправною поведінкою, яка виразилася у використанні земельної ділянки без правовстановлюючих документів, позбавив Бериславську міську раду права отримувати дохід в розмірі орендної плати.

За розрахунком Бериславської міської ради до місцевого бюджету не надійшли кошти за користування земельною ділянкою в загальній сумі 392 336, 43грн, в т.ч. за 2018 рік - 168144,19 грн., за 2019 рік - 168144,19 грн, за період з 01.01.2020 року по 01.05.2020 року - 56048,06 грн.

У зв`язку з зазначеним позивач просить в порядку ст.1212 ЦК України задовольнити позов.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник Бериславської міської ради Херсонської області в судовому засіданні також просив позов задовольнити.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися. Відзив на позов не подали.

Заочним рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року суд вирішив стягнути з відповідача на користь Бериславської міської ради Херсонської області безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 392336,43грн та стягнути з відповідача на користь прокуратури Херсонської області судові витрати у розмірі 5885,05грн.

Ухвалою Бериславського районного суду Херсонської області від 02 квітня 2021 року заяву адвоката Кравцова Сергія Ігоровича, діючого від імені відповідача ОСОБА_1 , про перегляд заочного рішення було залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі адвокат Кравцов Сергій Ігорович, діючий від імені ОСОБА_1 ,просить вказане рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи та порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, зазначив, що поза увагою суду залишилась відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Бериславської міської ради, адже прокурором не надано доказів неможливості здійснення радою, яка є самостійною юридичною особою, захисту своїх прав, в тому числі шляхом звернення до суду із відповідним позовом; і при цьому раніше, а саме 30.07.2019 року, саме за заявою прокурора у справі № 647/2726/18 ухвалою суду було залишено без розгляду позов прокурора до вказаної ради про стягнення збитків за використання земельної ділянки.

Положення законодавства (зокрема, ст.23 Закону України "Про прокуратуру") вимагають, щоб прокурор обґрунтував та довів бездіяльність компетентного органу, а саме попередньо, до звернення до суду, повідомив відповідну особу про подання позову. З матеріалів же справи вбачається, що керівником прокуратури було направлено 11.06.2020 року на ім`я голови ради лист, в якому повідомлено про те, що прокуратурою в рамках здійснення представництва інтересів держави в особі Бериславської міської ради буде пред`явлено позов до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 392336,43грн, а вже 18.06.2020 року дана позовна заява була зареєстрована у суді. Тобто часу аби рада могла належним чином відреагувати на дане повідомлення, прокуратурою зовсім надано не було.

Якщо прокурору відомі причини незвернення органу до суду з позовом, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді вказаного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18.

Також вказав, що судом не взято до уваги того, що розрахунок втрат до місцевого бюджету у зв`язку з неоформленням відповідачем права користування (власності) земельною ділянкою проведено невірно, оскільки він проведений за повний 2018 рік (12 місяців), а мав би проводитися, починаючи з 14.06.2018 року, коли рішенням ради від 14.06.2018 року було передано в оренду земельну ділянку відповідачу. Тобто платіж за користування земельною ділянкою за період з 14.06.2018 року по 31.12.2018 року мав би становити 84072,09грн (5604806,20 - нормативно-грошова оцінка х 3% - ставка орендної плати = 168144,19грн - платіж за 12 місяців; 168144,19грн / 12 = 14012,01грн - платіж за 1 місяць; 14012,01грн х 6 місяців = 84072,09грн).

Крім того, розрахунок втрат до місцевого бюджету у зв`язку з неоформленням відповідачем права користування (власності) земельною ділянкою не відповідає положенням Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284. Адже матеріали справи не містять доказів утворення комісії у встановленому порядку, а також доказів складення відповідного акту, яким оформлено результат роботи комісії. При цьому до позовної заяви доданий розрахунок, складений одноособово начальником відділу земельних відносин, містобудування та архітектури, землевпорядником Бериславської міської ради Білою Н.С., що не відповідає приписам вказаного Порядку. Суд же на вказане уваги не звернув, не встановив вірність розрахунку та того, чи передбачено законодавством можливість здійснення такого розрахунку одноособово начальником відділу земельних відносин, містобудування та архітектури, землевпорядником Бериславської міської ради, а не комісією, як це передбачено Порядком.

Також зазначив, що судом не було враховано у світлі положень ч.2 ст.120 ЗК України та ч.1 ст.377 ЦК України того, що з матеріалів справи невідомо, на яких умовах укладався договір оренди земельної ділянки із попереднім власником нерухомого майна - ОСОБА_2 , відсутні докази того, що відповідачу були запропоновані ті ж самі умови договору та в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Крім того, вказав, що судом порушено вимоги процесуального закону, адже, розглядаючи заяву про перегляд заочного рішення, суд вважав, що заявник мав би подати докази, які мали б істотне значення для вирішення справи, тоді як п.4 ч.1 ст.285 ЦПК України зазначає про необхідність посилання на такі докази.

Також суд фактично позбавив відповідача висловити свою позицію по даній справі, оскільки, зазначивши, що для проведення відеоконференції необхідна наявність виключних обставин, безпідставно відмовив у задоволенні заяви про розгляд справи в режимі відеоконференції та виніс заочне рішення.

Справу було призначено до апеляційного розгляду на 17.08.2021 року о 14-30 годині, однак відповідач, який був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, до суду не з`явився й про причини неявки не повідомив. Натомість у суді апеляційної інстанції брав участь та надавав пояснення його представник - адвокат Кравцов Сергій Ігорович. У зв`язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання вказаної особи неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.

Відповідно до копії нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу серії від 05.07.2016 року ОСОБА_1 набув право приватної власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою АДРЕСА_1 , що складається з адміністративного корпусу літ. "А" загальною площею 803,9 кв.м; прохідної літ. "Б" загальною площею 202,1 кв.м; їдальні-магазину літ. "В" загальною площею 441,0 кв.м; адміністративної будівлі літ. "Г" загальною площею 264,3 кв.м; котельні літ. "Є" загальною площею 847,7 кв.м; автомийки літ. "О" загальною площею 292,8 кв.м; допоміжного корпусу літ. "Т" загальною площею 1407,0 кв.м; головного виробничого корпусу літ. "Р" загальною площею 3721,8 кв.м; резервуару під мазут №9; огорожі №1-2, що знаходиться на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 6520610100:01:120:0001, площею 4,1180 га (а.с.15-17).

Згідно п.2.2. вказаного Договору об`єкт продано за 145000,00грн, які продавець ОСОБА_2 отримав до підписання цього договору.

З витягів із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки Відділу у Бериславському районі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 13.08.2019 року та 18.02.2020 року вбачається, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки, площею 41180 кв.м, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6520610100:01:120:0001, становить 5604806,20 грн. Категорія земель: землі промисловості (а.с.18-20).

Заявою від 19.03.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Бериславського міського голови Шаповалова О.М. з проханням надати йому в оренду земельну ділянку площею 4,1180 га (кадастровий номер 6520610100:01:120:0001) терміном на десять років, з мінімальною орендною платою за землю за перші п`ять років, з метою недопущення подальшого розбирання об`єктів нерухомого майна та для налагодження господарської діяльності зі створенням нових робочих місць (а.с.23).

Рішенням Бериславської міської ради №363 від 14.06.2018 року вирішено передати ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку комунальної власності площею 4,1180 га, кадастровий номер 6520610100:01:120:0001, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, терміном на 10 років. Орендну плату встановити в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік. Зобов`язано ОСОБА_1 протягом двох місяців з моменту прийняття даного рішення укласти з Бериславською міською радою договір оренди земельної ділянки та зареєструвати право користування (оренди) нею у встановленому законодавством порядку (а.с.24).

Крім того, із вказаної заяви від 19.03.2018 року (а.с.23) вбачається, що ще у 2016 році відповідач звертався до Бериславської міської ради з метою викупу цієї земельної ділянки та рішенням останньої № 128 від 20.10.2016 року "Про врегулювання земельних відносин" зазначене питання було вирішено, проте після цього відповідач не вчинив жодних належних дій для цього.

Відповідно до долучених до матеріалів справи при розгляді заяви про перегляд заочного рішення документів вбачається, що рішенням ради від 19.08.2016 року №112 відповідачу було надано дозвіл на розроблення Проекту землеустрою щодо відведення у власність (шляхом викупу) спірної земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомого майна - колишній сир завод, який належить ОСОБА_1 на правах власності відповідно до Договору купівлі-продажу від 05.07.2016 року (а.с.175). Наступним своїм рішенням від 20.10.2016 року №128 Бериславська міська рада затвердила відповідачу Проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність (шляхом викупу) й було надано дозвіл на укладання Поперднього договору про укладення договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки. Однак, після цього відповідач не вчинив жодних належних дій для цього.

Згідно Інформації за номером №212628224 щодо об`єкта нерухомого майна з різних реєстрів (Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ), сформованої 16.06.2020 року, земельна ділянка кадастровий номер 6520610100:01:120:0001, у власності чи у користуванні ОСОБА_1 не перебуває (а.с.25).

Бериславською міською радою за вих. № 02-27/470/18 від 26.06.2018 року на ім`я ОСОБА_1 направлявся договір оренди земельної ділянки площею 4,1180 га, кадастровий номер 6520610100:01:120:0001, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , для підпису з його сторони, який повернувся на адресу Бериславської міської ради з позначкою за закінченням встановленого строку зберігання (а.с.26-29).

Відповідно до листа №02-34/482/20 від 19.05.2020 року, Бериславська міська рада повідомляє, що за період з 2018 року по 18.05.2020 року коштів від ОСОБА_1 за користування земельною ділянкою комунальної власності площею 4,1180 га, кадастровий номер 6520610100:01:120:0001, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , до міського бюджету Бериславської міської ради не надходило (а.с.32).

Згідно з розрахунком втрат міського бюджету, який підписано начальником відділу земельних відносин, містобудування та архітектури, землевпорядником Беоиславської міської ради Н.С. Білою, у зв`язку з неоформленням ОСОБА_1 права користування (власності) земельною ділянкою площею 4,1180 га (кадастровий номер 6520610100:01:120:0001) по АДРЕСА_1 , втрати до Бериславського міського бюджету за період з 2018 року по 01.05.2020 року складають 392336,43 грн. Вказаний розрахунок складено з розрахунку нормативно-грошової оцінки земельної ділянки в 5604806,20грн, ставки орендної плати в 3%, період з 01.01.2018 року по 01.05.2020 року (а.с.22).

Листом від 11.06.2020 року за №81-3598 на адресу голови Бериславської міської ради керівник Бериславської місцевої прокуратури повідомив, що відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру" Бериславською місцевою прокуратурою в рамках здійснення представництва інтересів держави в особі Бериславської міської ради Херсонської області буде пред`явлено позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 392336,43грн (а.с.33).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є власником об`єкта нерухомого майна, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 6520610100:01:120:0001, площею 4,12, і, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти у розмірі орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України (кондикційні зобов`язання).

Відмовляючи у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції у своїй ухвалі від 19.01.2021 року встановив, що необхідність звернення прокурора з позовною заявою зумовлена потребою захистити інтереси держави, чого Бериславська міська рада не здійснювала, не зважаючи на те,що їй було відомо про порушення інтересів держави, а саме недоотримання бюджетом коштів за використання відповідачем земельної ділянки. Після виявлення порушення керівник Бериславської місцевої прокуратури повідомив голову Бериславської міської ради про намір звернутися до суду в інтересах держави. Рада ж, як орган, уповноважений на виконання функцій держави, не повідомила прокуратуру про намір самостійно звернутися до суду з відповідним позовом.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду, оскільки до них він дійшов при повному та всебічному дослідженні обставин справи та давши належну оцінку зібраним у справі доказам. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував до цих правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, і вирішив справу з дотриманням норм процесуального права.

За змістом ст.ст.122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст.206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч.1 ст.21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

При цьому згідно з п. "д" ч.1 ст.156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних положень ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Частина 1 ст.1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 ст.93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

У відповідності до ч.2 ст.120 ЗК України, у випадку, коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

При зверненні з даним позовом керівник Бериславської місцевої прокуратури Херсонської області послався на положення ст.ст.1212, 1214 ЦК України, як на правову підставу своїх вимог та при цьому зауважив, що заявлена до стягнення сума є несплаченою відповідачем платою за використання земельної ділянки комунальної власності без укладення договору оренди, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду.

Виходячи зі змісту ст.120 ЗК України норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі. Водночас виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас зі змісту ст.125 ЗК України випливає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на положення ст.125 ЗК України, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Законодавством передбачено виникнення обов`язку щодо сплати орендної плати за землю з часу виникнення права оренди після переходу права власності на нерухоме майно.

Отже до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ст.1212 ЦК України.

Такі висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 17.02.2021 року у справі № 686/12328/18.

Судом встановлено і про це вже вказувалось, що після набуття за договором купівлі-продажу від 05.07.2016 року ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 6520610100:01:120:0001, площею 4,1180 га, у останнього виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цими будівлями, на виконання якого відповідач 19.03.2018 року звернувся до Бериславської міської ради із заявою про надання йому зазначеної земельної ділянки в оренду.

На підставі вказаної заяви Бериславською міською радою було ухвалено рішення № 363 від 14.06.2018 року про передачу ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки комунальної власності площею 4,1180 га, кадастровий номер 6520610100:01:120:0001, розташовану за адресою АДРЕСА_1 терміном на 10 років, із встановленням орендної плати у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік. Цим рішенням відповідача було зобов`язано протягом двох місяців з моменту прийняття даного рішення укласти договір оренди та зареєструвати право користування земельною ділянкою.

26.06.2018 року договір оренди, підписаний зі сторони Бериславської міської ради, було направлено для підписання ОСОБА_1 . Проте останній його не отримував, хоча достеменно знав про розгляд поданої ним заяви та необхідність вирішення цього питання.

Отже, до теперішнього часу даний договір відповідачем не підписано та право користування земельною ділянкою в установленому законом порядку не зареєстровано, що підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно №212628224 від 16.06.2020 року.

Отже, предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено. Тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.02.2021 року у справі № 686/12328/18.

А тому суд першої інстанції, повно і всебічно дослідивши обставини справи та давши належну оцінку зібраним у справі доказам, прийшов до вірного висновку про те, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами та висновків суду не спростовують.

Зокрема, не можуть бути прийняті до уваги посилання на відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Бериславської міської ради. При цьому апеляційний суд виходить з такого.

Згідно пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до абз.1 ч.3, абзаців 1-3 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (абз.2 ч.2 ст.45 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду).

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 587/430/16-ц зроблено висновок, що "прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах".

У пункті 6.43. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 вказано, що: "незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян-членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини".

Як встановлено у справі, звертаючись до суду з позовом керівник Бериславської місцевої прокуратури у позовній заяві обґрунтував наявність інтересів держави безоплатним, всупереч положенням ст.206 ЗК України, використанням земельної ділянки відповідачем, без оформлення документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою відповідно до закону, чим було спричинено втрату місцевого бюджету у вигляді неодержаного доходу, тобто збитки місцевій громаді в особі Бериславської міської ради. При цьому вказав, що орган місцевого самоврядування - Бериславська міська рада, до компетенції якої відноситься повноваження по вжиттю заходів щодо компенсації таких збитків у судовому порядку, не вживає відповідних заходів та не здійснює належним чином контролю за одержанням земельного законодавства на відповідній території, місцевим бюджетом недоотримано значну суму коштів, що в свою чергу не сприяє досягненню проголошеної мети - запобіганню фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні. Тобто міська рада не здійснює захист порушених законних економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, територіальної громади міста та як наслідок й інтересів держави в цілому. В матеріалах справи є лист керівника Лозівської місцевої прокуратури від 11.06.2020 року до голови Бериславської міської ради Шаповалова О.М. про звернення до суду відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 629/4628/16-ц.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок, що керівник Бериславської місцевої прокуратури навів як підставу для представництва інтересів держави, так і підстави позову.

Апеляційний суд звертає увагу й на те, що скаржник, пославшись з приводу вказаного доводу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, не врахував того, що саме в зазначеній постанові зроблено висновок про те, що "Устинівська РДА та Східний офіс Держаудитслужби, надаючи відповідь прокурору на його звернення, свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловили, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявили, водночас не спростували й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Такі дії були оцінені прокурором як бездіяльність. З огляду на вищевикладене помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про ненаведення прокурором у цій справі підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді". Як наслідок, у вказаній справі Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції від 21 травня 2019 рок (якою було скасовано рішення суду першої інстанції від 18 січня 2019 року та позовну заяву прокурора було залишено без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.226 ГПК України) й направив справі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Також підлягають залишенню поза увагою й посилання скаржника на помилковість визначення судом за повний 2018 рік розміру коштів (розрахунок втрат до місцевого бюджету), які підлягають стягненню з власника об`єкта нерухомого майна за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено, а також на його невідповідність положенням Порядку визначення а відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284.

При цьому суд апеляційної інстанції виходить з того, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України. І при цьому не має жодного значення дата рішення ради (14.06.2018 року), якою вирішено передати відповідачу в оренду вказану земельну ділянку, адже в кінці кінців вказане рішення так і не було реалізоване, натомість відповідач з моменту купівлі нерухомості (05.07.2016 року) є фактичним користувачем земельної ділянки під нерухомістю. Тобто, в даних правовідносинах значення має саме наявність чи відсутність фактичного користування земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Також апеляційний суд виходить з того, що, як вже було зазначено, предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено. А тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними.

Сам розрахунок втрат міського бюджету (а.с.22) зроблено правомірно, вихідні дані є зрозумілими, обґрунтованими та по суті простими, тобто такими, що не вимагають спеціальних знань. Вказаний розрахунок складено з розрахунку нормативно-грошової оцінки земельної ділянки в 5604806,20грн, ставки орендної плати в 3%, період з 01.01.2018 року по 01.05.2020 року. З нього вбачається, що розмір суми щорічного платежу складає 168144,19грн, що є математично правильним (5604806,20грн х 3%). Тобто, втрати до міського бюджету (розмір коштів за фактичне користування земельною ділянкою ) за період з 01.01.2018 року по 01.05.2020 року складають 392336,43грн (168144,19грн за 2018 рік + 168144,19грн за 2019 рік + 56048,06грн за 2020 рік).

Також, підлягають відхиленню посилання на невстановлення судом умов, на яких укладався договір оренди земельної ділянки із попереднім власником нерухомого майна - ОСОБА_2 . При цьому апеляційний суд виходить з того, що такі посилання не містять в собі підстав для скасування рішення та не впливають на його правильність.

Крім того, не можуть бути прийняті до уваги й посилання скаржника на безпідставну відмову суду у проведенні розгляду справи в режимі відео конференції та неврахування судом положень п.4 ч.1 ст.285 ЦПК України. При цьому суд апеляційної інстанції враховує те, що усі учасники справи, у тому числі і сторона відповідача, належним чином повідомлялись судом про час та місце розгляду справи.

Зокрема, після відкриття ухвалою суду від 15.09.2020 року провадження у справі підготовче засідання призначалось 4 рази (на 12.10.2020р о 13-30 год, на 09.11.2020р о 13-30 год, на 24.11.2020р о 13-30 год і на 03.12.2020р о 13-30 год). Всі учасники справи належним чином повідомлялись про час та місце розгляду справи, при цьому відповідач чи його представник жодного разу до суду не з`явилися, представник відповідача адвокат Кравцов С.І. кожного разу (чотири рази) просив відкласти розгляд справи, посилаючись на різні обставини (участь у розгляді інших справ, перебування на лікарняному) (а.с.67, 70, 77, 97).

Ухвалою суду від 03.12.2020 року було закрито підготовче провадження і призначено судовий розгляд справи на 18.12.2020р о 08-30 год.

Останні два судові засідання у справі були призначені на 18.12.2020 року о 08-30 год та на 19.01.2021 року о 09-30 год. Усі учасники справи, у тому числі і сторона відповідача, належним чином повідомлялись судом про час та місце розгляду справи. Це скаржником і не заперечується. В обох випадках сторона відповідач чи його представник в судове засідання не з`явилися.

Представником відповідача адвокатом Кравцовим С.І. було подано 17.12.2021 року клопотання про розгляд його заяви про залишення позовної заяви без розгляду та судове засідання, призначене на 18.12.2021 року, за його відсутності (ас.111).

18.12.2021 року розгляд справи було відкладено на 19.01.2021 року о 09-30 год.

Представником відповідача було подано 16.01.2021 року клопотання про розгляд справи, призначеної на 19.01.2021 року о 09-30 год, в режимі відеоконференції через Херсонський міський суд (а.с.122). Ухвалою суду від 18.01.2021 року в цьому було відмовлено, зокрема, через зайнятість належним чином технічно обладнаного приміщення в Херсонському міському суді.

19.01.2021 року суд своєю ухвалою відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви та ухвалив по суті розгляду справи рішення суду про задоволення позову.

Відповідно до ч.2 ст.212 ЦПК України учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

Згідно ч.8 вказаної норми процесуального закону у клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду в обов`язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за п`ять днів до відповідного судового засідання.

Таким чином, вбачається, що клопотання сторони відповідача від 16.01.2021 року про проведення відеоконференції було подано з порушенням строку (за 3 дні до дня судового засідання) і, крім того, була зайнятість належним чином технічно обладнаного приміщення в Херсонському міському суді.

Крім того, апеляційний суд враховує й те, що відповідач мав можливості викласти усі свої доводи в апеляційній скарзі, він це зробив, усі його доводи були розглянуті і їм дана оцінка. Отже, немає підстав вважати, що відповідач не був почутий судом.

З приводу ж посилань на неврахування судом положень п.4 ч.1 ст.285 ЦПК України, то апеляційний суд враховує те, що вони не містять в собі підстав для скасування рішення.

Оскільки суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України це є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України , суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Кравцова Сергія Ігоровича, діючого від імені ОСОБА_1 ,залишити без задоволення.

Рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови - 19 серпня 2021 року .

Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік

Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.В. Кутурланова

_ _ _ _ _ _ _ _ _ Н.В. Орловська