Постанова

від 18.08.2021 по справі 480/1210/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

18.08.21

22-ц/812/1521/21

Єдиний унікальний номер судової справи: № 480/1210/19

Номер провадження № 22-ц/812/1521/21 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2021 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 представника відповідача - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Миколаївського районного суду Миколаївськоїобласті від 17 червня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Войнарівського М.М., в приміщенні того ж суду по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Четвертої Миколаївської державної нотаріальної контори про встановлення факту проживання спадкодавця та спадкоємця за однією адресою, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності в порядку спадкування,

в с т а н о в и л а:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання спадкодавця та спадкоємця за однією адресою, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності в порядку спадкування.

Позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на майно, яке складалося з: права на земельну частку (пай) площею 9,6 га.; житлового будинку з усіма господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,25 га. для обслуговування вказаного житлового будинку. Спадкоємцями за законом є він та брат ОСОБА_3 . Після того як він довідався про обставини щодо прийняття спадкового майна, а саме земельної ділянки із кадастровим №4824282300:01:000:0032 його братом ОСОБА_3 він звернувся до Четвертої Миколаївської державної нотаріальної контори. 06 березня 2019 року нотаріус в листі №262/02-17 повідомив, про те, що його не було включено в коло спадкоємців, тому що на час смерті матері він не проживав разом з нею за однією адресою та не подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк, встановлений для прийняття спадщини.

Вказував, що його мати - ОСОБА_4 за життя постійно проживала в АДРЕСА_1 та ніколи не виїжджала зі свого будинку до дня смерті. Обставини щодо перереєстрації своєї матері за іншою адресою йому були не відомі.

Посилаючись на викладене та на те, що вважає себе таким, що прийняв спадщину і йому не потрібно було звертатися із заявою про прийняття спадщини відповідно до ст. 1268 ЦК України, позивач просив суд визнати факт проживання ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день її смерті за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ним; визнати частково недійсним (у справі на 1/2 частку) свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Четвертою миколаївською державною нотаріальною конторою 14 лютого 2014 року за реєстровим №2-60; визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/2 частку у праві власності на земельну ділянку із кадастровим №4824282300:01:000:0032, що розташована за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с/рада Криничанська, площею 10,76 га., з видом угідь: рілля, з реєстраційним номером нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 293072748242.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 червня 2021 року у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що орган місцевого самоврядування - Михайлівська сільська рада не підтвердила факт постійного проживання позивача зі спадкодавцем, а відтак викладені у позовній заяві обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на те, що рішення судом прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не взяв до уваги покази свідків та факту проживання ОСОБА_1 разом з матір`ю ОСОБА_4 в будинку АДРЕСА_1 . Крім того, ухвалюючи рішення суд керувався лише листом Михайлівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 09 грудня 2019 року №1116/2 з доданими до нього матеріалами службового розслідування.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просив рішення суду залишити без змін, а в задоволені апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що згідно свідоцтва про смерть від 01 квітня 2013 року серії НОМЕР_1 мати позивача - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкоємцями першої черги померлої ОСОБА_4 є її сини позивач - ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки Улянівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 17 червня 2013 року №554 ОСОБА_4 постійно проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_2 з 14 березня 2012 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , за цією ж адресою був зареєстрований відповідач - ОСОБА_3 .

Вказане також підтверджується копією паспорту померлої ОСОБА_4 та копією паспорту відповідача.

02 грудня 2013 року відповідач звернувся до Четвертої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області із заявою про прийняття спадщини, після смерті його матері - ОСОБА_4

02 грудня 2013 року Четвертою Миколаївською державною нотаріальною конторою Миколаївської області після смерті ОСОБА_4 була заведена спадкова справа №165/2013.

14 лютого 2014 року на ім`я ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №2-60 на земельну ділянку з кадастровим номером 4824282300:01:000:0032 площею 10,76 га, розташовану у Миколаївській області, Миколаївський район, Криничанська сільська рада.

Право власності на вказану вище земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 14 лютого 2014 року, що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів, нерухомого майна.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із частиною першою статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України внаслідок смерті особи відкривається її спадщина. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Згідно із частиною першою статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як передбачено частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до статті 67 Закону України Про нотаріат вбачається, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені до свідоцтва про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину.

Така згода спадкоємців повинна бути викладена у письмовій формі і подана нотаріусу до видачі свідоцтва про право на спадщину.

Стаття 50 Закону України Про нотаріат передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні (в редакції положень Закону, що діяли на час виникнення спірних правовідносин) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно із статтею 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні (у вказаній редакції) місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації; довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

Пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом від 03 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882, передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Підпункт 1.12 пункту 1 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (надалі - Порядок, тут і надалі в редакції чинній станом на час відкриття спадщини) місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця відповідно до ст.29 ЦК України. Якщо спадкодавець мав декілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Відповідно до частин 1 та 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Відповідно до підпункту 1.13 пункту 1 глави 10 розділу II Порядку місце відкриття спадщини підтверджується: довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро, довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою. Місце відкриття спадщини не підтверджується свідоцтвом про смерть.

Згідно з підпунктами 3.21, 3.22 пункту 3 глави 10 розділу II Порядку спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Зі змісту наведених норм закону вбачається, що під постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку місця проживання з останнім за однією адресою.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність факту постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не виключно реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця. При цьому згідно п.п.3.22 пункту 3 глави 10 розділу ІІ Порядку доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

До предмета доказування у цьому спорі належить встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем за однією адресою.

Розглядаючи спір суд встановив, що позивач з 13 листопада 2008 року був зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 .

Спадкодавець з 14 березня 2012 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована та постійно проживала в АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Михайлівської сільської ради та копією паспорта померлої.

Вказана інформація також відображена в обліковій картці об`єкта по господарського обліку (погосподарська книга) за 2011-2015рр. с. Ульянівка Миколаївського району Миколаївської області.

Позивач у встановлений законом строк із заявою після смерті матері - ОСОБА_4 про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звернувся.

Після звернення до Четвертої Миколаївської державної нотаріальної контори у 2019 року йому було надано роз`яснення, щодо не включення його у коло спадкоємців, тому що на час смерті він не проживав разом з матір`ю за однією адресою (цей факт не підтверджується документально).

Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилається на довідки Михайлівської сільської ради від 11 березня 2019 року та від 21 січня 2019 року згідно яких, померла ОСОБА_4 проживала разом з ним у будинку АДРЕСА_1 .

Між тим, судом було встановлено, що вказані довідки були надані Михайлівською сільською радою без перевірки вказаного факту зі слів та суперечать погосподарському обліку, про що свідчать результати службового розслідування по Михайлівській сільській раді протокол №1 від 06 грудня 2019 року, а також суперечать довідці Ульянівської (нині Михайлівської) сільської ради від 17 червня 2013 року № 554, яка знаходиться в матеріалах спадкової справи та видана на момент існування оспорюваних правовідносин з приводу прийняття спадщини, згідно якої ОСОБА_4 постійно проживала та була зареєстрована з 14 березня 2012 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_2 .

Крім того, позивач посилався на пояснення свідків, допитаних в суді першої інстанції, які надали суперечливі пояснення та на Акт про проживання від 30 квітня 2019 року, який ніким не завірено та складено ним особисто.

Однак, підтвердження проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може бути підтверджено лише показаннями свідків.

Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 759/14776/13-ц, провадження № 61-17235св18.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження проживання позивача разом з померлою ОСОБА_4 позивачем не надано, що є його процесуальним обов`язком.

З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 не підтвердив факт його постійного проживання разом з матір`ю ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 на час її смерті, і підстав для задоволення його позову немає.

До того ж у випадках, коли спадкоємці постійно проживали разом зі спадкодавцем, проте зареєстровані за іншою адресою, судам слід враховувати, що місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Заяви про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини підлягають задоволенню судом, якщо у паспорті спадкоємця немає відмітки про місце реєстрації особи.

Вказану позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2018 року (справа №2/0624/776/2012).

Як встановлено, на час смерті спадкодавця постійне зареєстроване місце проживання позивача - будинок АДРЕСА_1 , що відповідно до вказаної вище правової позиції виключає задоволення судом його заяви про встановлення факту проживання разом зі спадкодавцем.

Хоча суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив лише з недоведеності позовних вимог, проте таке не вплинуло на остаточний висновок суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач здійснював догляд за хворою матір`ю після перенесеного інсульту та яка потребувала стороннього догляду на увагу не заслуговують, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин матеріали справи не містять.

Посилання в апеляційній інстанції на шахрайські дії з боку відповідача щодо отримання спадщини у вигляді земельної ділянки також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не підтверджені належними доказами та як пояснив сам позивач під час апеляційного розгляду, ще за життя матері та з її згоди брат обробляв спірну земельну ділянку та користувався нею.

До того ж на спадкове майно у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 , що залишилось після матері, відповідач не претендує та не отримав свідоцтво про право на спадщину, як пояснив його представник під час апеляційного розгляду, що свідчить про можливість позивача отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на частину спадщини.

Також не заслуговують на увагу, посилання в апеляційній скарзі, як на доказ постійного проживання - довідки Михайлівської сільської ради від 11 березня 2019 року та від 21 січня 2019 року з огляду на викладені вище обставини їх видачі.

Інші в апеляційній скарзі доводи зводяться до підстав позову та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, 375, 375, 381- 384 ЦПК України колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: Т.З. Бондаренко

В.І. Темнікова

Повний текст постанови складено 25 серпня 2021 року.