Постанова

від 12.09.2007 по справі 47/179-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

47/179-07

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня  2007 р.                                                          Справа № 47/179-07  

Колегія суддів у складі:

головуючого судді - Могилєвкіна Ю.О., судді –Плужника О.В., Такмакова Ю.В.

                                                   при секретарі –Гудковій І.В.

за участю представників сторін:

позивача – Северин Л.І.

відповідача –Дроніна І.О.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2432Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 21.06.07 по справі № 47/179-07

за позовом ЗАТ "Запоріжжя-Млин", м. Запоріжжя

до Фермерського господарства "Кегичівське", смт. Кулиничі

про стягнення 450448,28 грн. ,-

встановила:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь 96814,33 грн. 3% річних та 353633,95 грн. індексу інфляції, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань на підставі договору №7 від 19.07.2002р. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 4504,48 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.10.2006р. по справі №35/179-07 у позові було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2007р. касаційну скаргу ЗАТ "Запоріжжя-Млин" було задоволене частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 23.10.2006р. у справі №35/248-06 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду Харківської області по справі 35/248-07 –новий номер 47/179-07 суддя (Світличний Ю.В.) позов задоволено частково. Стягнено з Фермерського господарства "Кегичівське" на користь Закритого акціонерного товариства "Запоріжжя-Млин"  3% річних у розмірі 96814,33грн., інфляційних у розмірі 353633,95грн., держмита у розмірі 4504,48грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу розмірі 118,00грн.

       Рішення місцевого господарського суду мотивне з тих підстав, що між позивачем та відповідачем був укладений договір № 7 від 19.07.2002р., відповідно до умов якого поставка продукції здійснюється узгодженими  партіями у кількості та строки,  зазначені у додатках до цього договору які є невід'ємною частиною цього договору. На виконання умов договору позивач поставив відповідачу борошно на загальну суму 6264589грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей. Відповідач отримав товар, але його вартість сплатив лише частково у сумі 4496535грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем після часткової сплати складає  1768054 грн.

09.07.2003р. було вчинено виконавчий напис про стягнення вищезазначеної заборгованості та направлено на виконання до виконавчої служби.

25.03.2005р. відповідачем направлено лист з проханням зарахувати грошові кошти у сумі 1638907грн., на той момент його заборгованість складає 89529,50грн.

Відповідно до постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 26.08.2005 у справі №4/94д між тими ж сторонами, встановлено, що на час прийняття рішення судом першої інстанції у цій же справі (13.05.2005р.) зобов'язання зі сторони покупця - ФГ "Кегичівське" щодо повної оплати отриманої продукції не виконано, за ним є заборгованість в сумі 89529 грн., про що останній не заперечує. Отже, згідно п.11.1 договору поставки №7 від 19.07.2002 цей договір між сторонами продовжує свою дію і на цей час. Зазначені юридичні факти в силу вимог ч.2 ст.35 ГПК України не підлягають доведенню при вирішенні даного спору про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, але безпідставно не враховані судом.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.11.2005 постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26.09.2005 у справі №4/94д залишено без змін, а ухвалою Верховного Суду України від 19.01.2006 відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 10.11.2005.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення інфляційних у розмірі 353633,95грн. та 3% річних, що становить суму у розмірі 96814,33грн. підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 4504,48грн. та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 гривень слід покласти на відповідача вини якого спір доведено до суду.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погоджується, просить його скасувати, вважаючи його незаконним.

При цьому, відповідач у своїй скарзі вказує на те, що судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають істотного значення для справи. Так, касаційною інстанцією на підставі ст.111-12 ГПК України було доручено суду першої інстанції при новому розгляді надати можливість позивачу уточнити розмір позовних вимог, так як спірні суми –3% річних та інфляційних втрат нарахованих за певний період (з 18.05.2004 р. по 24.03.2005 р.) виходячи з суми боргу –1768054 грн., яка значно перевищує відповідну суму боргу, встановлену судовим рішенням, але при новому розгляді справи не було враховано ці вимоги.

Позивач вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим і просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, позивач в своєму відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що відповідач, в своїй скарзі посилається на не правдиві факти, котрі спростовуються наданими до справи доказами,  зловживає наданими йому процесуальними правами і своїми необґрунтованими діями намагається безпідставно уникнути від відповідальності за порушеними ним зобов'язаннями.

      Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія приходить до висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

     Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування або зміни рішення є невиконання або невірне застосування вимог передбачених зазначеною статтею. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Жодних обставин які є підставою для скасування рішення місцевого господарського та відповідних доказів скаржник не зазначив та не надав.

     Не оскаржуючи ні порушень зобов'язань щодо сплати боргу і строків сплати, котрі були встановлені рішеннями попередніх судів, скаржник у своїй скарзі зазначає, що підставою для скасування рішення місцевого господарського суду від 21.06.2007 року є те, що касаційною інстанцією на підставі ст.111-12 ГПК України було доручено суду першої інстанції при новому розгляді надати можливість позивачу уточнити розмір позовних вимог, так як спірні суми –3% річних та інфляційних втрат нарахованих за певний період (з 18.05.2004 р. по 24.03.2005 р.) виходячи з суми боргу –1768054 грн., яка значно перевищує відповідну суму боргу, встановлену судовим рішенням, але при новому розгляді справи не було враховано ці вимоги.

    Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

    Статтею 22. Господарського процесуального кодексу України передбачено, що    сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

   Як вбачається з матеріалів справи (том 3-й стор. 134) позивачем були надані додаткові пояснення та розрахунки, щодо суми зявленого позову, з врахуванням постанови Вищого господарського суду України від 13.02.2007 року, котрі були враховані місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного відповідачем рішення.

   З метою всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, відповідно до вимог ст.111-12 ГПК України, судовою колегією ухвалою від 20.08.2007 року було зобов*язано сторони надати додаткові відповідні розрахунки (контррозрахунки) згідно вимог постанови Вищого господарського суду України від 13.02.2007 року.

   Скаржник (відповідач по справі) від надання зазначених розрахунків ухилився та витребуваних судовою колегією розрахунків не надав.

    Позивачем надані відповідні розрахуки, котрі попередньо були досліджені судом першої інстанції.

     Як обґрунтовано зазначає позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу, 09.07.2003 року було вчинено виконавчий напис нотаріуса про стягнення з відповідача на його користь 1768 054,00 боргу за договором поставки борошна.  Виконавчий документ знаходиться на виконанні у ВДВС і є легітимним до теперішнього часу. Є рішення суду де ФГ "Кегичівське" відмовилось від скасування виконавчого напису нотаріуса і така відмова прийнята судом. Рішення оскаржувалась в апеляційній та касаційній інстанціях і залишено без змін.

    25.03.2005 року відповідач звернувся (у письмовій формі) до позивача з проханням зарахування грошових коштів у сумі 1 638 907 гривень за спірним договором поставки. Зазначене зарахування було прийнято позивачем. Тому з 25.03.2005 року борг став складати 89 529 гривень і, позивачем обґрунтовано було нараховані 3% річних та індекс інфляції з 18.05.2004 р. по 24.03.2005 р. виходячи з боргу - 1768054,00 грн., а не 89 529 грн.  Судом першої інстанції були досліджені зазначені обставини та надані до матеріалів справи докази.

    На підставі викладеного, висновки, викладені в рішенні господарського суду   Харківської області від 21.06.2007 року відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а доводи  апелянта, з яких вони оспорюються  не можуть бути підставою для його  скасування.

     Керуючись ст.ст. 509, 526, 625, ЦК України, ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103,  ст. 105, 111-12  ГПК України, судова колегія, -

постановила:

      Рішення господарського суду Харківської області від 21.06.2007 р. по справі № 47/179-07 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

         Головуючий суддя                                                            Могилєвкін Ю.О.  

                                  судді                                                            Плужник О.В.

                                                                                                       Такмаков Ю.В.

     Повний текст постанови підписаний 12.09.2007 року.