Ухвала

від 25.08.2021 по справі 1-6/11

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 1-6/11Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/817/278/21 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - заміна довічного покарання

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2021 р. Тернопільський апеляційний суд колегією суддів судової палати у кримінальних справах у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку в залі Тернопільського апеляційного суду 25серпня 2021р. матеріали провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Бучацького районного суду Тернопільської обл. від 27липня 2021р. про відмову в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі або заміну покарання на більш м`яке,

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Бучацького районного суду Тернопільської обл. від 27 липня 2021 р. відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про звільнення його від подальшого відбування покарання у виді довічного позбавлення волі або заміни невідбутої частини покарання, призначеного вироком Апеляційного суду Закарпатської обл. від 18.03.2011 р., яким його засуджено за п. п. 1, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 185, ч. 3, ч. 4 ст. 187 КК України ( в редакції 1960 р.), більш м`яким.

Мотивуючи прийняте рішення, суд вказав, що на даний час до прийняття відповідного Закону відсутні передбачені законодавством України підстави для звільнення засудженого до довічного позбавлення волі від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м`яким.

В апеляційнійскарзі засуджений ОСОБА_7 ставить питання про скасування ухвали Бучацького районного суду Тернопільської обл. від 27 липня 2021 р.

Просить винести своє рішення, яким звільнити його достроково або замінити покарання у вигляді довічного позбавлення волі, призначеного вироком Апеляційного суду Закарпатської обл. від 18.03.2011 р., яким його засуджено за п. п. 1, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 185, ч. 3, ч. 4 ст. 187 КК України ( в редакції 1960 р.), більш м`яким.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції залишено поза увагою доводи апелянтів щодо обов`язкового застосування норм Конвенції та практики ЄСПЛ.

Заслухавши доповідьсудді, пояснення засудженого ОСОБА_7 та його захисника адвоката ОСОБА_8 , які просили задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційних скарг.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

Як убачається з ухвали, суд належним чином дотримав дані вимоги.

Вироком апеляційного суду Закарпатської обл. від 18.03.2011 р. ОСОБА_7 засуджено за п. п. 1, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 185, ч. 3, ч. 4 ст. 187 КК України ( в редакції 1960 р.) та призначено, з урахуванням ст. ст. 70, 71 КК України, остаточне покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 15.11.2012 року вирок Апеляційного суду Закарпатської області від 18.03.2011 року в частині визначення остаточного покарання ОСОБА_7 змінено. Остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є власністю засудженого.

Ухвалою Чортківського районного суду Тернопільської області від 11.12.2017 року зараховано засудженому ОСОБА_7 по вироку Апеляційного суду Закарпатської області від 18.03.2011 року строк його попереднього ув`язнення в період з 22 грудня 2008 року по 08 грудня 2011 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

На даний час засуджений відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі «Чортківська УВП №26.

Пунктами 2, 3 частини 1 статті 537 КПК України встановлено, що під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміну невідбутої частини покарання більш м`яким.

Можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та заміни невідбутої частини покарання більш м`яким передбачена ст. ст. 81, 82 КК України та може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.

Для застосування ж положень ст. ст. 81, 82 КК України необхідно, щоб засуджена особа відбула відповідно не менше трьох чвертей та двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин. Тобто положення даних правових норм вимагають наявності строкового характеру призначеного особі покарання, від тривалості якого й здійснюється розрахунок строку фактично відбутого покарання, що і надає засудженій особі право на звернення з клопотанням про їх застосування.

Щодо доводів сторони захисту стосовно заміни призначеного ОСОБА_7 покарання більш м`яким слід зазначити, що довічне позбавлення волі є безстроковим покаранням, застосування якого передбачено нормами Кримінального кодексу України.

Крім того, відповідно до висновків, які викладені в рішенні Європейського суду з прав людини від 12 березня 2019 року у справі «Пєтухов проти України» («Petukhov v. Ukraine», заява № 41216/13) про те, що існуючий в Україні режим для довічно ув`язнених не відповідає меті їх реабілітації, ЄСПЛ дійшов висновку, що оскільки ця справа стосується питання того, що покарання у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити, вона свідчить про наявність системної проблеми, для вирішення якої вимагається вжиття заходів загального характеру.

В пункті 193 рішення ЄСПЛ по справі «Пєтухов проти України», cуд зазначає що Договірні Держави користуються високим ступенем розсуду при прийнятті рішення про доречну тривалість тюремного ув`язнення за окремі злочини. Сам факт того, що довічне ув`язнення може відбуватись в повному обсязі, не означає, що воно суперечить статті 3 Конвенції. Відповідно, перегляд довічних ув`язнень не обов`язково призведе до звільнення відповідного ув`язненого.

В пункті 194 вищезазначеного рішення, суд зазначає, що питання скорочення довічного ув`язнення розкриває системну проблему, яка закликає до здійснення заходів загального характеру. Характер визнаних порушень відповідно до статті 3 Конвенції передбачає, що для належного виконання даного рішення від держави-відповідача може знадобитися створення реформи системи перегляду довічних вироків. Механізм такого перегляду повинен гарантувати розгляд в кожній конкретній справі того, чи виправдане тривале ув`язнення на законних пенологічних підставах і має дозволити довічно ув`язненим передбачати, з певним ступенем точності, що вони повинні зробити, щоб мати право на звільнення і за яких обставин, відповідно до стандартів, розроблених в прецедентному праві Суду.

Встановлені Європейським судом з прав людини порушення перш за все стосуються обов`язку держави виконати рішення ЄСПЛ, а не обов`язку суду усувати певні законодавчі прогалини своїм рішенням. Враховуючи баланс інтересів щодо довічно ув`язнених, слід також приймати до уваги, що це зазвичай особи, які скоїли особливо тяжкі насильницькі злочини, є жертви, які від них постраждали, є незворотні наслідки у вигляді смерті певних осіб, тому держава має створити певний правовий механізм, який дасть розуміння довічно ув`язненим, що за сукупності певних умов їх питання буде переглянуто.

Разом з цим, на даний час відсутні передбачені законодавством України підстави для застосування умовно-дострокового звільнення від покарання засудженим до довічного позбавлення волі, оскільки правового механізму перегляду судом покарання у виді довічного ув`язнення та прийняття рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання не існує. Натомість у національному законодавстві України існує суттєва законодавча прогалина, що стосується врегулювання можливості звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Однак заповнення прогалин у нормативно-правових актах, ухвалення законів, внесення до них змін і доповнень, узгодження їх положень між собою є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Адже варто розрізняти повноваження щодо правотворення, які належать законодавчому органу, та повноваження щодо правозастосування, що реалізуються судовими органами в процесі здійснення правосуддя.

Крім цього, колегія суддів вважає слушним посилання судді місцевого суду на постанову від 15 травня 2019 року Великої Палати Верховного Суду, в якій зазначено, що 12 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Петухов проти України» («Petukhov v. Ukraine», заява № 41216/13). У цьому рішенні ЄСПЛ визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечить статті 3 Конвенції. Для вирішення цієї проблеми держава повинна буде вжити заходи загального характеру: реформувати систему перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, так, щоби гарантувати у кожному конкретному випадку дослідження того, чи ґрунтується їх тривале ув`язнення на законних пенологічних підставах, а також, щоб дати можливість цим засудженим з певною мірою визначеності передбачати, що вони мають зробити для того, аби питання про їхнє звільнення було розглянуте, та за яких саме умов відповідно до стандартів, вироблених у практиці ЄСПЛ (§ 194).

Відповідно до ст. 64 КК України довічне позбавлення волі - це один із видів покарання, який застосовується за вчинення особливо тяжких злочинів та у випадках, спеціально передбачених законом.

Застосування зазначеного покарання не суперечить ні Конституції України, ні міжнародним нормам, які передбачені в багатьох інших Договірних країнах Європейського союзу.

Метою і виправданням вироку із застосуванням такого покарання, як було зазначено в параграфі 58 Мінімальних стандартних правил ООН, є захист суспільства і попередження скоєння в майбутньому жорстоких злочинів.

Цієї мети можливо досягти у випадку, коли правопорушник готовий і здатен підкорятись законодавству.

Тому відбування зазначеного виду покарання направлено на реабілітацію засудженого та ніяк не може розцінюватись як катування чи нелюдське ставлення до нього, як на це необґрунтовано посилалася сторона захисту.

Отже, відмовляючи засудженому у задоволенні клопотання про звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі або заміни покарання більш м`яким, суд першої інстанції виходив з того, що нормами Кримінального кодексу України визначені підстави для умовно-дострокового звільнення засудженої особи від відбування призначеного покарання або ж заміни не відбутої частини покарання більш м`яким та саму процедуру розгляду таких питань, при цьому керуючись практикою Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях покладає обов`язок на державу відповідача провести реформу системи перегляду вироків відносно осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, а не обов`язок суду усувати певні законодавчі прогалини своїм рішенням, прийшов до вірного висновку про те, що відносно осіб, засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі, суд повинен діяти у межах компетенції, визначеної законодавством України та нормами міжнародного права, керуючись принципом законності, оскільки право звільнення судом засудженої до довічного позбавлення волі особи від призначеного покарання умовно-достроково у законі не закріплено.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги засудженого з приводу недотримання судом рішення Європейського суду з прав людини від 12 березня 2019 року у справі «Пєтухов проти України», оскільки воно перш за все стосується обов`язку держави виконати це рішення, а не обов`язку суду усувати своїм рішенням певні прогалини у національному законодавстві, а тому на цей час судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання засудженого, оскільки законодавство України не передбачає процесуальної процедури умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни покарання більш м`яким осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, у зв`язку з чим суд не вправі перебирати на себе повноваження щодо виконання функцій законодавчої влади.

За таких обставин суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі або заміну покарання на більш м`яке.

Таким чином, під час розгляду місцевим судом клопотання засудженого не було допущено істотних порушень кримінального процесуального закону, через що апеляційний суд не вбачає підстав для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст. ст. 395, 404, 405, 407, 409, 419, 537, 539 КПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Бучацького районного суду Тернопільської обл. від 27 липня 2021 р. про відмову в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі або заміну покарання, призначеного вироком Апеляційного суду Закарпатської обл. від 18.03.2011 р., яким його засуджено за п. п. 1, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 185, ч. 3, ч. 4 ст. 187 КК України ( в редакції 1960 р.), на більш м`яке, залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 6 ст. 539 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України ухвала набирає чинності з моменту її проголошення.

Головуючий

Судді