Постанова

від 25.08.2021 по справі 291/1555/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №291/1555/20 Головуючий у 1-й інст. Митюк О. В.

Категорія 16 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Миніч Т.І., Трояновської Г.С.,

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №291/1555/20 за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства Ташір , сектору державної реєстрації Ружинської районної державної адміністрації Житомирської області про повернення земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію речового права, за апеляційною скаргою приватного підприємства Ташір на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 18 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Митюк О.В. в смт. Ружині,

в с т а н о в и в :

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, у якому просить витребувати у ПП Ташір та повернути йому належному на праві власності на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЖТ 05-36 №000250, виданого 21.11.2002, земельну ділянку площею 3,5522 га, яка розташована на території Вербівської сільської ради Ружинського району Житомирської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та має кадастровий номер 1825281600:07:000:0233; скасувати рішення державного реєстратора Ружинського районного управління юстиції Житомирської області індексний номер 28241029 від 15.02.2016 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: права оренди ПП Ташір земельної ділянки кадастровий номер1825281600:07:000:0233 строком дії до 05.01.2025 (номер запису про інше речове право - 13255623).

В обґрунтування позову зазначив, що він є власником земельної ділянки площею 3,5522 га, яка розташована на території Вербівської сільської ради Ружинського району Житомирської області, призначена для ведення товарного сільського господарського виробництва та має кадастровий номер 1825281600:07:000:0233.

Вказує, що 01 січня 2009 року між ним та ПП Ташір був укладений договір оренди землі, згідно якого він передав вказаному підприємству в оренду, тобто в строкове платне користування, належну йому земельну ділянку строком на 10 років. Стверджує, що до закінчення строку дії вказаного договору, зокрема, у вересні 2018 року, він попереджав відповідача про свій намір не продовжувати його дію та самостійно обробляти земельну ділянку. Проте, після вересня 2018 року він дізнався про існування іншого договору оренди належної йому земельної ділянки, а саме: договору оренди землі від 05.01.2015, згідно якого визначено новий термін оренди до 05 січня 2025 року. Зазначає, що на підставі вказаного договору, 09 лютого 2016 року державним реєстратором було зареєстровано за ПП Ташір право оренди терміном до 05.01.2025, номер запису 13255623. Вказує, що договір, укладений 05.01.2015 нібито підписаний ним та керівником ПП Ташір . Стверджує, що вказаний договір б\н від 05.01.2015 він не підписував і у нього було відсутнє волевиявлення на його укладення і, відповідно, на продовження строку оренди належної йому земельної ділянки до січня 2025 року.

Зазначає, що звертався до Ружинського районного суду Житомирської області з позовом (справа №291/60/19) про визнання недійсним вищевказаного договору оренди землі від 05.01.2015. Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи від 11.09.2019, яка була проведена за його клопотанням по вказаній цивільній справі, підпис на оспорюваному ним договорі оренди землі від 05.01.2015 виконаний не ним, а іншою особою. Проте суд своїм рішенням від 18 грудня 2020 відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки ним було вибрано невірний спосіб захисту своїх прав. Враховуючи викладене, просить повернути належну йому на праві власності земельну ділянку та скасувати запис про державну реєстрацію речового права за ПП Ташір .

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 18 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Витребувано у ПП Ташір та повернуто ОСОБА_1 належну йому на праві власності на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЖТ 05-36 №000250, виданого 21.11.2002, земельну ділянку площею 3,5522 га, яка розташована на території Вербівської сільської ради Ружинського району Житомирської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1825281600:07:000:0233. Скасовано рішення державного реєстратора Ружинського районного управління юстиції Житомирської області індексний номер 28241029 від 15.02.2016 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: права оренди ПП Ташір земельної ділянки кадастровий номер 1825281600:07:000:0233 строком дії до 05.01.2025 (номер запису про інше речове право -13255623). Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ПП Ташір подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції не повно з`ясував всі обставини справи, оскільки розглянув справу за відсутності представника ПП Ташір . Вказує, що підпис під договором оренди землі укладений між сторонами в 2009 році ідентичний підпису під договором укладеним в 2015 році. Стверджує, що в обох договорах оренди землі підпис стоїть дружини ОСОБА_1 , яка за дорученням та його згоди підписувала договори. Вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив та не прийняв дані обставини при постановленні оскаржуваного рішення. Зазначає, що після внесення запису про державну реєстрацію речового права, скасування рішення не може бути належним способом захисту права та інтересу. Вважає, що суд першої інстанції посилаючись на постанову Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц в супереч роз`ясненням Верховного Суду задовольнив позовні вимоги та скасував рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір оренди землі є неукладеним, а тому для усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, суд задовольнив позовні вимоги шляхом повернення земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та нормам матеріального права з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,5522 га, яка розташована на території Вербівської сільської ради Ружинського району Житомирської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1825281600:07:000:0233. Наведене підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серія ЖТ -05-36 № 000250, виданим 21 листопада 2002 року Ружинською районною державною адміністрацією, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №250.

Відповідно до копії договору оренди землі від 01 січня 2009 року вбачається, що між ОСОБА_1 та ПП Ташір було укладено договір оренди землі, щодо об`єкта оренди, земельної ділянки належної позивачу, який зареєстрований у Ружинському відділі Житомирської філії Центру державного земельного кадастру 29.12.2010 за №041022100308, з терміном дії 10 років.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що між сторонами було укладено договір оренди землі, щодо об`єкта оренди, земельної ділянки належної позивачу - 05.01.2015, номер запису про право власності: 13278034, дата державної реєстрації 09.02.2016, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 848886318252, та відповідно до даної інформаційної довідки №53348121 від 16 лютого 2016 року, 09.02.2016 на земельну ділянку зареєстровано право оренди, на підставі договору оренди землі від 05.01.2015, з строком дії до 05 січня 2025 року, номер запису про інше речове право: 13255623.

Зі змісту рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 18 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПП Ташір про визнання недійсним договору оренди землі було відмовлено, оскільки позивачем було вибрано невірний спосіб захисту своїх прав.

Відповідно до копії висновку судово-почеркознавчої експертизи за №1/3-312 від 11.09.2019 досліджуваний підпис від імені ОСОБА_1 у графі Орендодавець розділу Підписи сторін договору оренди землі від 05.01.2015, який укладений між ОСОБА_1 та ПП Ташір щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1825281600:07:000:0233, загальною площею 3,5522 га, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Статтею 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Частиною першою статті 792 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до частини першої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; відшкодування заподіяних збитків (стаття 152 ЗК України).

Частиною першою статті 153 ЗК України встановлено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 13 ЗУ Про оренду землі визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (частина перша статті 34 ЗУ Про оренду землі ).

Також статтею 19 Закону України Про оренду землі , в редакції на час укладення спірного договору в 2014 році, передбачає, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін та не може перевищувати 50 років.

Частиною 1 статті 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення; ч.1 ст.252 ЦК України - строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; ст. 253 ЦК України - перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок; ч. 1 ст. 254 ЦК України - строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Системний аналіз зазначених правових норм та фактичних обставин цієї справи свідчить про те, що позивач, як власник земельної ділянки та орендодавець за договором, який не має намір продовжувати строк його дії, що вбачається, зокрема, з факту звернення з цим позовом до суду, вправі розраховувати на припинення договірних правовідносин зі спливом строку дії відповідного договору, що відповідає приписам ст.31 ЗУ Про оренду землі .

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,5522 га, яка розташована на території Вербівської сільської ради Ружинського району Житомирської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1825281600:07:000:0233, на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія ЖТ-05-36 № 000250, виданим 21 листопада 2002 року Ружинською районною державною адміністрацією, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №250.

01 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ПП Ташір було укладено договір оренди зазначеної вище земельної ділянки, строком на десять років.

Судом першої інстанції встановлено, що договір оренди землі від 05.01.2015 укладений між ОСОБА_1 та ПП Ташір є неукладеним, оскільки не підписаний ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду за захистом порушеного права, позивач в позовній заяві вказав, що він як власник земельної ділянки має право та бажає самостійно вирішувати як розпоряджатися своєю власністю та просив суд повернути йому земельну ділянку, яка фактично знаходиться у користуванні у відповідача без установлених законом підстав.

Згідно правового висновку, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Колегія суддів вважає, що ПП Ташір , який після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки від 01.01.2009, який сплив у січні 2019 року, користується земельною ділянкою без установлених законом підстав, зобов`язаний повернути позивачу його земельну ділянку.

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що факт реєстрації права оренди земельної ділянки на підставі договору від 05.01.2015 за ПП Ташір не є підтвердженням волевиявлення позивача на укладення даного договору, тому використання земельної ділянки ПП Ташір здійснюється без належної правової підстави та без належної підстави було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди щодо вказаної земельної ділянки.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, позивач наполягає на поверненні йому земельної ділянки, вважаючи, що ця ділянка знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (постанови Великої Палати Верховного Суду від28 листопада 2018 року у справі№ 504/2864/13-ц(пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції та розгляд справи за відсутності відповідача ПП Ташир є помилковими, оскільки останній був належним чином повідомлений про судове засідання, призначене на 18 травня 2021 року (а. с.37), клопотань про відкладення розгляду справи з поважних причин, матеріали справи не містять.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу приватного підприємства Ташір залишити без задоволення.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області 18 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26 серпня 2021 року.

Головуючий

Судді