Ухвала

від 18.08.2021 по справі 922/2870/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/2870/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився,

відповідача - Ворожбянов А. М. (самопредставництво),

третьої особи - Крючко О. В. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Харківський метрополітен"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2021 (судді: Пуль О. А. - головуючий, Білоусова Я. О., Тарасова І. В.)

за позовом Комунального підприємства "Харківський метрополітен"

до Харківської міської ради

про зобов`язання вчинити певні дії,

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Фізичної особи-підприємця Іщука Дмитра Володимировича

до: 1. Комунального підприємства "Харківський метрополітен",

2. Харківської міської ради

про заборону вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

07.09.2020 Комунальне підприємство "Харківський метрополітен" (далі - КП "Харківський метрополітен", Позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради (далі - Рада, Відповідач) про зобов`язання звільнити технічну зону метрополітену 1-ї категорії від будівельного паркану та споруди (орієнтовні розміри 12х6=72 кв.м), яка будується, що розташована у м. Харків, ріг вул. Амурська між земельними ділянками з кадастровими номерами 6310136600:09:001:0023, 6310136600:09:002:0005, 6310136600:09:001:0043, поблизу нежитлових будівель на вул. Амурська, 7, вул. Амурська, 7А, вул. Амурська, 7Б, вул. Амурська, 7В, вул. Амурська, 7Г.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Відповідачем не виконується належним чином рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 01.04.2020 №212 "Про звільнення території міста Харкова від самовільно встановлених об`єктів" у зв`язку з чим Позивач не може в повній мірі виконувати свій обов`язок із забезпечення безпеки пасажирів, покладений на нього як перевізника статтею 13 Закону України "Про міський електричний транспорт".

15.10.2020 в межах підготовчого провадження у справі до суду надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Фізичної особи-підприємця Іщука Дмитра Володимировича (далі - ФОП Іщук Д. В., Третя особа) до: 1) Комунального підприємства "Харківський метрополітен", 2) Харківської міської ради про заборону КП "Харківський метрополітен" та Раді вчиняти будь-які дії щодо знесення, демонтажу, перенесення або перешкоджання у будь-який інший спосіб вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належною ФОП Іщук Д. В. спорудою площею 96,54 кв.м, що розташована у м. Харків, ріг вул. Амурська та проспект Ювілейний, між земельними ділянками з кадастровими номерами 6310136600:09:001:0023, 6310136600:09:002:0005, 6310136600:09:001:0043, поблизу нежитлових будівель на вул. Амурська, 7, вул. Амурська, 7А, вул. Амурська, 7Б, вул. Амурська, 7В, вул. Амурська, 7Г.

Зазначені позовні вимоги обґрунтовано тим, що Іщук Дмитро Володимирович є власником вищевказаної споруди на підставі договору купівлі-продажу від 14.07.2006, укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "ХарОптТорг".

Рішенням господарського суду Харківської області 16.02.2021 у справі №922/2870/20 повністю задоволено позовні вимоги. Зобов`язано Харківську міську раду звільнити технічну зону метрополітену 1-ї категорії від будівельного паркану та споруди (орієнтовні розміри 12х6=72 кв.м), яка будується, що розташована у м. Харків, ріг вул. Амурська між земельними ділянками з кадастровими номерами 6310136600:09:001:0023, 6310136600:09:002:0005, 6310136600:09:001:0043, поблизу нежитлових будівель на вул. Амурська, 7, вул. Амурська, 7А, вул. Амурська, 7Б, вул. Амурська, 7В, вул. Амурська, 7Г. Відмовлено у позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Фізичної особи-підприємця Іщука Дмитра Володимировича.

Господарський суд мотивував свої висновки тим, що двоповерхова споруда, розташована безпосередньо над спорудами метрополітену мілкого закладення, а саме, у технічній зоні 1-ї категорії, не відповідає ознакам тимчасової споруди, і була побудована без погодження з керівництвом метрополітену. Землекористувачем земельних ділянок у м. Харкові, у тому числі і тих, на яких будується вищевказана двоповерхова споруда, є Харківська міська рада, яка відповідно до покладених на неї обов`язків не здійснює належним чином захист інтересів власника землі. При цьому Рада не виконує рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради №212 від 01.04.2020 щодо звільнення території міста Харкова від самовільно (незаконно) встановлених об`єктів, які, зокрема, знаходяться у технічній зоні метрополітену 1-ї категорії, шляхом демонтажу. Водночас, самочинне будівництво двоповерхової будівлі, яка розташована у технічній зоні метрополітену 1-ї категорії, порушує встановлений порядок управління у сфері землекористування, містобудування і архітектури та може призвести до руйнування стін тунелю і, як наслідок, - загрожувати безпеці руху поїздів та безпеці перевезення пасажирів на Салтівській лінії метрополітену.

Що стосується відмови в задоволенні позову Третьої особи, то місцевий суд виходив з того, що площа, етажність та адреса споруди, про яку зазначає ФОП Іщук Д. В. як об`єкт свого права власності та яка була побудована ще до укладення договору купівлі-продажу від 14.07.2006, є різними з предметом позову у справі №922/2870/20. Крім того, господарський суд зазначив, що укладений Іщуком Д. В. договір купівлі-продажу спірної споруди не засвідчений нотаріально та не зареєстрований у встановленому законом порядку, а відтак не є належним доказом переходу права власності на нежитлову споруду.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2021 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 16.02.2021 у справі №922/2870/20 у частині задоволення позову КП "Харківський метрополітен" до Харківської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії та прийнято у цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 16.02.2021 у справі №922/2870/20 залишено без змін.

Зазначена постанова обґрунтована тим, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що спірний об`єкт, який знаходиться за адресою: м. Харків, ріг вул. Амурської, між земельними ділянками з кадастровими номерами 6310136600:09:001:0023, 6310136600:09:002:0005, 6310136600:09:001:0043, поблизу нежитлових будівель на вул. Амурська,7, вул. Амурська, 7А, вул. Амурська, 7Б, вул. Амурська, 7В, вул. Амурська, 7Г, є тим же об`єктом, що підлягає демонтажу за рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради № 212 від 01.04.2020. При цьому апеляційний суд зазначив, що, ураховуючи не надання Позивачем доказів на підтвердження самочинного будівництва та доказів права власності на спірну двоповерхову будівлю, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Харківська міська рада є належним відповідачем у даній справі, оскільки остання не є суб`єктом містобудування щодо спірної двоповерхової споруди, а в межах наданих їй повноважень, Радою здійснено самоврядний контроль за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ і організацій, за результатами чого прийнято рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради № 212 від 01.04.2020.

Крім того, за висновком апеляційного суду, оскільки Третьою особою не доведено наявності права власності на споруду, площею 96,54 кв.м, яка розташована у м. Харкові, ріг вул. Амурської та пр.50-ти річчя ВЛКСМ, що є предметом її позову, а також обставини пов`язаності з предметом первісного позову, з урахуванням норм чинного законодавства, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ФОП Іщука Д. В.

У касаційній скарзі Позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову КП "Харківський метрополітен" та залишити без мін рішення місцевого суду у вказаній частині, в іншій частині зазначені судові рішення залишити без змін.

У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування господарським судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо права на звернення до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, викладених в постановах від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17, від 27.10.2020 у справі №911/3454/17, від 03.12.2019 у справі № 916/2553/18, від 17.04.2018 у справі №924/623/16, від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, від 29.08.2019 у справі №910/551/18, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 24.07.2019 у справі №464/1089/11, від 13.03.2019 у справі № 910/22575/17, від 29.01.2020 у справі №642/1536/17-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, в аналогічних правовідносинах.

У відзиві на касаційну скаргу ФОП Іщук Д. В. просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову залишити в силі.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства "Харківський метрополітен" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2021 у справі № 922/2870/20 підлягає закриттю з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, у справі № 910/13356/17 розглядались позовні вимоги про: 1) визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2011; 2) визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.07.2015; 3) зобов`язання повернути земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.

Зазначені вимоги було обґрунтовано з посиланням на положення статей 16, 203, 215, 216, 236, 261, 267, 319, 321, 375, 376 Цивільного кодексу України, статей 116, 152, 153, 212 Земельного кодексу України тим, що відсутня підстава для державної реєстрації права власності на спірний об`єкт, оскільки відповідне рішення державним реєстратором прийнято на підставі рішення та ухвали суду у цивільній справі. До того ж, спірний об`єкт нерухомості, на який зареєстровано право власності є самочинним, оскільки рада не приймала рішення про передачу спірної земельної ділянки, документи, що посвідчують право користування земельними ділянками та надають право на виконання підготовчих і будівельних робіт, не видавалися та не реєструвалися, за відповідною адресою не приймалися в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти, проектна документація на проведення будівельних робіт не погоджувалася та до містобудівного кадастру не вносилася. Таким чином, відповідач-1 у вказаній справі самовільно зайняв спірну земельну ділянку і набув право власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості незаконно та не мав права його відчужувати.

У справі № 911/3454/17 розглядалися позовні вимоги про: 1) скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого зареєстровано право власності на нежитлові будівлі; 2) зобов`язання знести самочинно збудований об`єкт нерухомості.

При цьому зазначені вимоги обґрунтовано з посиланням на положення статей 16, 267, 376, 391, 526, 629, 773 Цивільного кодексу України, статті 20, 58, 61, 117, 122, 149, 152 Земельного кодексу України, статей 4, 79, 88, 89 Водного кодексу України, статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 01.02.2020), статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 27 Закону України "Про архітектурну діяльність" і статей 2, 15, 16, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" тим, що у порушення вимог чинного законодавства та умов договору оренди відповідач-1 у вказаній справі без згоди орендодавця провів реконструкцію орендованого майна шляхом його руйнування та здійснив самочинне будівництво готелю на відповідній земельній ділянці, а тому рішення про держреєстрацію, згідно за яким зареєстровано право власності відповідачем-1 у вказаній справі на спірне нерухоме майно, є незаконним і підлягає скасуванню, а самочинно побудоване майно - знесенню.

У справі № 916/2553/18 розглядалися позовні вимоги про: 1) скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації; 2) визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення; 3) визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності щодо реєстрації права власності на нежитлові приміщення; 4) зобов`язання знести самочинно збудований об`єкт нерухомого майна та привести земельну ділянку, на якій він збудований, до попереднього стану.

Указані вимоги було обґрунтовано тим, що в декларацію про готовність об`єкта до експлуатації внесені завідомо недостовірні дані, а організація, зазначена у спірній декларації як проектувальник не виконувала роботи з проектування об`єктів будівництва за відповідною адресою. Крім того, у п. 11.1. декларації замовником зазначено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466, якою визначений порядок виконання підготовчих та будівельних робіт, однак, порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначений постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, а відтак посилання замовником на постанову Кабінету Міністрів України № 466 є безпідставним, за умови ще й того, що земельна ділянка за відповідною адресою у власність чи користування не передавалась. У свою чергу, на підставі спірної декларації державним реєстратором видано свідоцтво про право власності № 18346786 щодо реєстрації права власності на нежитлові приміщення, а в подальшому у зв`язку з припиненням юридичної особи вказане право з видачею нового свідоцтва перереєстроване за його правонаступником. З огляду на відсутність на момент видачі вищевказаного свідоцтва будь-яких документів, які б підтверджували право власності чи користування земельною ділянкою, на якій вказаним підприємством збудовано спірний об`єкт нерухомості, видача свідоцтва щодо реєстрації права власності на нежитлові приміщення є незаконною, а вищевказані свідоцтва - такими, що підлягають скасуванню.

Суди також дійшли висновку про те, що реєстраційні дії проведені державним реєстратором з порушенням положень Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки надані для реєстрації документи взагалі не є підставою для проведення державної реєстрації прав.

У справі № 924/623/16 розглядалися позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою приведенням її у первинний стан шляхом знесення самочинно прибудованих металевих сходів закритого типу.

Зазначені позовні вимоги було обґрунтовано з посиланням на норми статей 95, 152, 212 Земельного кодексу України, статті 376 Цивільного кодексу України тим, що позивач у вказаній справі правомірно користується земельною ділянкою. Незважаючи на наведене, відповідач у зазначеній справі на цій земельній ділянці самовільно здійснив реконструкцію шляхом улаштування нового кабінету над придбаною частиною напівпідвального приміщення в будівлі, а також будівництво прибудованих металевих сходів закритого типу. Виконання таких будівельних робіт здійснено без відповідного дозволу, без проектної документації та на земельній ділянці, яка належить на праві постійного користування позивачу у зазначеній справі, а відтак останній обмежений у можливості використовувати у повному обсязі за цільовим призначенням земельну ділянку.

У справі № 910/19726/17 розглядалися позовні вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

Указані вимоги було обґрунтовано тим, що відповідач у зазначеній справі всупереч вимог чинного земельного законодавства незаконно використовує земельну ділянку.

У справі № 910/551/18 розглядалися позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення капітальної нежитлової споруди, проїзд з асфальтовим покриттям і обмежуючим бордюрним камінням та приведення земельної ділянки у первісний стан.

Зазначені позовні вимоги було обґрунтовано незаконними діями відповідача у вказаній справі, які перешкоджають позивачу у здійсненні його права на користування належної йому на праві власності земельною ділянкою. Зокрема під час виконання робіт з відновлення частини межі земельної ділянки була виявлена капітальна споруда та проїзд з асфальтовим покриттям і обмежуючим бордюрним камінням, які знаходяться на стадії будівництва; такий проїзд організовано від воріт сусіднього землекористувача - відповідача у вказаній справі. Зазначене будівництво споруди та проїзду до воріт відбувалося без погодження з власником земельної ділянки, що свідчить про порушення його права власності.

У справі № 504/2864/13-ц розглядалися позовні вимоги про: 1) визнання недійсним протоколу про визнання переможцем аукціону з продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення; 2) визнання недійсними договорів купівлі-продажу та міни земельної ділянки; 3) зобов`язання повернути земельну ділянку.

Указані вимоги обґрунтовано з посилання на норми статей 203, 215, 216, 328 Цивільного кодексу України тим, що під час проведення земельних торгів з продажу земельної ділянки були допущені порушення вимог земельного законодавства, оскільки розроблене Положення про порядок проведення земельних торгів не регламентувало порядок продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Крім того, земельна ділянка на час продажу перебувала у межах прибережної захисної смуги лиману. Отже, земельна ділянка вибула з власності держави з порушенням вимог законодавства.

У справі № 464/1089/11 розглядалися позовні вимоги про визначення ідеальних часток будинку, визначення порядку користування будинком та припинення права власності на частку нерухомого майна.

Зазначені вимоги були обґрунтовані тим, що позивач у вказаній справі є власником 5/6 частин житлового будинку, а також частини новозбудованого другого поверху цього будинку. Відповідач у зазначеній справі є власником 1/6 частини житлового будинку та частини новозбудованого другого поверху. Посилаючись на те, що між співвласниками не досягнуто згоди щодо порядку користування вказаним житловим будинком позивач у зазначеній справі просив визначити його та відповідача ідеальні частки в цьому будинку в цілому; визначити порядок користування приміщеннями житлового будинку з урахуванням розміру часток співвласників.

У справі № 910/22575/17 розглядались позовні вимоги про: 1) зобов`язання знести самочинно збудований об`єкт нерухомості та привести земельну ділянку у придатний для використання первинний стан; 2) зобов`язання повернути міській раді зазначену земельну ділянку.

Указані вимоги було обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади міста, однак на ній розпочало будівництво житлового будинку без оформлення передбачених статтями 125, 126 Земельного кодексу України документів. Посилаючись на те, що право власності на об`єкт незавершеного будівництва перейшло до відповідача-2 у зазначеній справі, прокурор, який подав позов, зазначав про наявність підстав для зобов`язання відповідача-2 повернути міській раді земельну ділянку, на якій розташований вказаний об`єкт незавершеного будівництва.

При цьому, прокурор вважав, що відповідно до частини другої статті 212 Земельного кодексу України обов`язок щодо приведення спірної земельної ділянки у придатний до використання стан шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомості, який знаходиться на спірній земельній ділянці, підлягає виконанню відповідачем-1 у вказаній справі як таким, що розпочав самочинне будівництво житлового будинку.

У справі № 642/1536/17-ц розглядались позовні вимоги про визнання договору недійсним та знесення нерухомого майна.

Зазначені вимоги було обґрунтовано тим, що, право власності відповідача-1 у вказаній справі на нежитлову будівлю зареєстровано на підставі заочного рішення суду у іншій справі, яке на момент державної реєстрації скасоване. Отже, у відповідача-1 було відсутнє право власності на цю нежитлову будівлю на момент її продажу відповідачу-2 у зазначеній справі. Посилаючись на викладене, прокуратура, яка подавала позов, просила визнати договори купівлі-продажу нежитлової будівлі недійсними; зобов`язати відповідача-1 у вказаній справі привести у попередній стан, тобто такий, який існував до початку здійснення будівництва, збудовану нежитлову будівлю шляхом знесення.

У справі № 653/1096/16-ц розглядались позовні вимоги про визнання відповідачів у вказаній справі такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, виселити їх без надання іншого житлового приміщення та зобов`язати знятися з реєстраційного обліку.

Зазначені вимоги було обґрунтовано тим, що службова квартира є об`єктом комунальної власності. Виконавчий комітет міської ради ухвалив рішення, яким вказана квартира була визнана службовою та передана на баланс Комунального підприємства. Зазначена службова квартира була надана відповідачу та члену його сім`ї (дружині) для проживання. Оскільки шлюб між відповідачами розірвано, а відповідач у вказаній справі припинив трудові відносини, з огляду на що відповідачі втратили право на проживання у службовій квартирі, наданій для проживання працівників підприємства.

Таким чином, за результатами аналізу наведених скаржником правових позицій Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку про те, що предмети, підстави позову та правове регулювання спірних правовідносин, а відтак і обставини, які підлягали доведенню сторонами і встановленню судами, у вказаних справах та у справі, що розглядається є суттєво відмінними.

При цьому Суд звертає увагу, що у наведених скаржником справах позови подавалися власниками/користувачами майна чи в їх інтересах з метою захисту/поновлення порушених прав щодо володіння, користування і розпорядження відповідним майном.

Натомість, як обґрунтовано зазначив апеляційний суд, Позивачем не було доведено того, що він є власником або користувачем земельної ділянки на якій розташована спірна двоповерхова будівля,. Крім того ним не подано доказів на підтвердження самочинного будівництва зазначеної будівлі та доказів права власності щодо неї. Також суд дійшов висновку, що Харківська міська рада не є належним відповідачем у даній справі, оскільки остання не є суб`єктом містобудування щодо вказаної споруди.

З огляду на викладене, доводи заявників про наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави для подання касаційних скарг є необґрунтованими та такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства "Харківський метрополітен" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2021 у справі № 922/2870/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за касаційною скаргою Комунального підприємства "Харківський метрополітен", закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді І. С. Берднік

І. С. Міщенко