Постанова

від 16.08.2021 по справі 726/689/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 726/689/20

провадження № 61-3551св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду : Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальна бюджетна установа Культурно-мистецький центр Садгора м. Чернівців,

третя особа - керівник Комунальної установи Культурно-мистецький центр Садгора м. Чернівців Карп Сергій Володимирович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунальної бюджетної установи Культурно-мистецький центр Садгора м. Чернівців (далі - КБУ КМЦ Садгора ) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади організатора культурно-дозвільної діяльності, займаної нею за сумісництвом, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона працювала у відповідача на посаді організатора культурно-дозвільної діяльності за сумісництвом.

Наказом КБУ КМЦ Садгора від 14 травня 2020 року № 16-к її звільнено

із займаної посади у зв`язку з прийняттям працівника, який не є сумісником.

Посилалась на те, що видаючи наказ про її звільнення, посадова особа відповідача безпідставно керувався постановою Кабінету Міністрів України

від 03 квітня 1993 року № 245 Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій (далі - постанова № 245)

та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 (далі - Положення), яким визначені додаткові підстави для звільнення з роботи за сумісництвом, оскільки відповідач не є державним підприємством, тому її звільнено із займаної посади незаконно.

З цих підстав просила в судовому порядку визнати незаконним та скасувати наказ КБУ КМЦ Садгора від 14 травня 2020 року № 16-к про звільнення

її з посади організатора культурно-дозвільної діяльності, займаної нею

за сумісництвом, та поновити її на вказаній посаді.

Також просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 24 листопада 2020 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ КБУ КМЦ Садгора від 14 травня

2020 року № 16-к про звільнення ОСОБА_1 з посади організатора культурно-дозвільної діяльності, займаної нею за сумісництвом; поновлено ОСОБА_1

на посаді організатора культурно-дозвільної діяльності (за сумісництвом)

КБУ КМЦ Садгора .

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суду першої інстанції виходив

з того, що ОСОБА_2 , яка прийнята на постійну роботу на вакантну посаду організатора культурно-дозвільної діяльності у культурно-мистецькому центрі, станом на день її призначення не відповідала передбаченим посадовою інструкцією кваліфікаційним вимогам, а тому не могла бути прийнята на роботу.

З цих підстав суд першої інстанції дійшов висновку, що прийняттям ОСОБА_2

на роботу без відповідних правових підстав порушено трудові права позивача, тобто її було звільнено із займаної посади без законних підстав.

Оцінюючи підстави позову про те, що наказ про звільнення є незаконним

та підлягає скасуванню з причин неможливості застосування до трудових правовідносин пункту 8 Положення, суд першої інстанції встановив, що КБУ КМЦ Садгора є комунальною бюджетною установою та фінансується

за рахунок коштів міського бюджету, тому застосування відповідачем при звільненні вказаних підзаконних актів не порушує трудових прав позивача.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача

на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надала доказів

на підтвердження розміру отриманої заробітної плати за два останніх місяці перед звільненням, а також відомостей про фактично відпрацьовані дні

за аналогічний період.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 24 листопада 2020 року скасовано

і прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 правомірно звільнено з посади, яку вона обіймала за сумісництвом, у зв`язку з прийняттям на роботу ОСОБА_2 , яка не є сумісником.

Обґрунтовуючи свою позицію, апеляційний суд зазначив, що предметом цього спору є законність звільнення особи з роботи з посади, яку вона обіймала

за сумісництвом, у зв`язку з прийняттям на роботу працівника на цю посаду

на повну ставку, отже невідповідність ОСОБА_2 кваліфікаційним вимогам

не відноситься до предмета доказування у цьому спорі.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року

і залишити в силі рішення Садгірського районного суду м. Чернівці

від 24 листопада 2020 року.

ОСОБА_1 зазначає у касаційній скарзі про помилковість висновків апеляційного суду щодо законності її звільнення та наполягає на тому, що прийняття на роботу особи, яка не є сумісником, але яка не відповідає кваліфікаційним вимогам,

є неправомірним, що свідчить про незаконність її звільнення.

Вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме звільнення працівника з посади, яку він обіймав за сумісництвом, у разі прийняття на постійну роботу працівника, який не відповідає кваліфікаційним вимогам.

Доводи інших учасників справи

У відзиві у касаційній скарзі КБУ КМЦ Садгора м. Чернівців вказує

на безпідставність доводів касаційної скарги.

Зазначає, що ОСОБА_1 обіймала посаду як сумісник, тому роботодавець мав підстави звільнити її у разі прийняття на посаду працівника, який

не є сумісником, адже таке звільнення повністю відповідає вимогам статті 43-1 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України). Єдиною підставою, якою позивач обґрунтовує незаконність свого звільнення, є прийняття на роботу працівника, який не відповідає кваліфікаційним вимогам, але обставини прийняття на роботу ОСОБА_2 не є предметом розгляду у цій справі, ОСОБА_2 не є стороною у справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу із Садгірського районного суду

м. Чернівців.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що з 03 травня 2007 року до часу розгляду справи ОСОБА_1 працює на посаді заступника директора в КБК КМЦ Садгора м. Чернівців

з культурно-масової роботи.

Із 05 липня 2019 року позивач працювала в КБУ КМЦ Садгора м. Чернівців

на посаді організатора культурно-дозвільної діяльності за сумісництвом.

Наказом директора КБУ КМЦ Садгора м. Чернівців від 14 травня 2020 року

№ 15-к на посаду організатора культурно-дозвільної діяльності на 0,5 ставки

за основним місцем роботи з 15 травня 2020 року прийнято ОСОБА_2 .

Наказом № 16-к від 14 травня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади організатора культурно-дозвільної діяльності за сумісництвом у зв`язку

з прийняттям працівника, який не є сумісником, на підставі статті 7 КЗпП України та пункту 8 Положення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

КЗпП України містить вичерпний перелік підстав припинення трудового договору.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Згідно зі статтею 7 КЗпП України для деяких категорій працівників за певних умов можуть застосовуватися додаткові, крім передбачених статями 37 і 41 цього Кодексу, підстави для припинення трудового договору.

Пунктом 3 частини першої статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку звільнення з суміщуваної роботи у зв`язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також

у зв`язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством

Окремі аспекти роботи за сумісництвом регламентуються постановою № 245 Положенням, якими визначені додаткові підстави для звільнення з роботи

за сумісництвом.

Вказані нормативно-правові акти регулюють питання роботи на умовах сумісництва в установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів, отже, їх дія поширюється на комунальні заклади, утворені органом місцевого самоврядування, та комунальні установи, організації, що фінансуються

з бюджету.

Суд встановив, що відповідач КБУ КМЦ Садгора м. Чернівців є комунальним підприємством, бюджетною установою, що фінансується за рахунок коштів міського бюджету.

Згідно з пунктом 8 Положення звільнення з роботи за сумісництвом провадиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв`язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги.

Наведена норма права прямо передбачає таку підставу звільнення сумісника,

як прийняття на роботу працівника, який не є сумісником.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач працювала у комунальному підприємстві на посаді організатора культурно-дозвільної діяльності за сумісництвом та на цю посаду прийнято іншого працівника, який не є сумісником, а буде працювати

на постійній основі, правильно застосував до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про те,

що при звільненні позивача дотримано вимоги чинного трудового законодавства, а тому відсутні підстави для поновлення її на роботі.

Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про невідповідність ОСОБА_2 кваліфікаційним вимогам для зайняття посади на постійній основі, оскільки це не є предметом розгляду у цій справі, а ОСОБА_2 не є стороною у справі

і обставини прийняття її на роботу не можуть розглядатись у межах цього позову.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраним у справі доказам та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який, на думку позивачки, свідчать про те, що роботодавець не мав право приймати на постійну роботу працівника, що не відповідає кваліфікаційним вимогам.

При вирішенні справи апеляційний суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно

і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать сталій судовій практиці

у справах з подібними правовідносинами.

Також відхиляються доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах,

а саме щодо звільнення працівника з посади, яку він обіймав за сумісництвом,

у разі прийняття на постійну роботу працівника, який не відповідає кваліфікаційним вимогам, оскільки такі висновки могли б бути надані виключно у тому випадку, коли це було б предметом розгляду у справі за участю відповідних сторін.

У цій справі прийнятий на постійну роботу працівник, який, на думку позивача,

не відповідає кваліфікаційним вимогам, не брав участі у справі, питання щодо його кваліфікації не розглядалось, тому судом не оцінювалось.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернівецького апеляційного суду від 02лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська