Постанова

від 08.07.2021 по справі 925/1153/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2021 р. Справа№ 925/1153/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Станіка С.Р.

Куксова В.В.

за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.

представники сторін у судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Чернишова Олександра Геннадійовича на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.02.2021 (повний рішення складено і підписано 05.04.2021)

у справі №925/1153/20 (суддя Довгань К.І.)

за позовом Черкаської міської ради

до 1) Фізичної особи - підприємця Чернишова Олександра Геннадійовича

2) Державного реєстратора виконавчого комітету Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області Цьопи Богдана Анатолійовича

про визнання незаконним та скасування запису державного реєстратора, припинення права власності

ВСТАНОВИВ:

Черкаська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Чернишова Олександра Геннадійовича (далі - відповідач-1), Державного реєстратора виконавчого комітету Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області Цьопи Богдана Анатолійовича (далі - відповідач-2) в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати запис державного реєстратора виконавчого комітету Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області Цьопи Богдана Антолійовича від 27.05.2019 №31722840 про державну реєстрацію за фізичної особою - підприємцем Чернишовим Олександром Геннадійовичем (код НОМЕР_1 ) права приватної власності на нежитлову будівлю, літ А-1, загальною площею 24 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1838165071101);

- припинити право власності фізичної особи - підприємця Чернишова Олександра Геннадійовича на нежитлову будівлю, літ А-1, загальною площею 24 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1838165071101).

В обгрунтування позовних вимог, позивач вказав, що згідно інформаційної довідки Державного земельного кадастру від 16.08.2020, земельна ділянка площею 0,0024 га (кадастровий номер: 7110136700:05:018:0034), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, і на якій розташована спірна нежитлова будівля, перебуває у комунальній власності Черкаської міської ради.

Позивач вважає, що запис про право власності на нежитлове приміщення №31722840 є незаконним та порушує права та інтереси територіальної громади м. Черкаси, а тому право власності на зазначену вище нежитлову будівлю підлягає припиненню, а сам запис про право власності - скасуванню.

ФОП Чернишов О.Г. у письмових поясненнях заперечив проти заявлених вимог і просив у їх задоволенні відмовити повністю. Відповідач-1 зазначив, що оригінали документів, які підтверджують правомірність набуття права власності були надані державному реєстратору для реєстрації права власності, відповідачу не повернуті і знаходяться в реєстраційній справі.

Відповідач зауважив, що на час звернення позивача до суду, такого способу захисту порушених прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, а тому позовна вимога не відповідає ст.26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

На думку відповідача, вимога позивача про припинення права власності ФОП Чернишов О.Г. на нерухоме майно не обґрунтована в описовій частині позовної заяви, здійснена без посилань на норми права та законодавство, яке визначає право позивача на звернення з позовною вимогою такого змісту.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.02.2021 позов задоволено частково.

Припинено право власності фізичної особи - підприємця Чернишова Олександра Геннадійовича на нежитлову будівлю, літ А-1, загальною площею 24 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1838165071101).

В решті позову відмовлено.

Стягнуто з фізичної особи - підприємця Чернишова Олександра Геннадійовича на користь Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради 2102,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, фізична особа - підприємець Чернишов Олександр Геннадійович звернувся безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 18.02.2021 у справі №925/1153/20 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки доказам, які були надані реєстратору, а тому, на думку ФОП Чернишова О.Г., рішення суду про задоволення позову прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню, а у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу у справі №925/1153/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Чорногуз М.Г., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Чернишова Олександра Геннадійовича на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.02.2021, розгляд справи призначено на 10.06.2021.

У відзиві на апеляційну скаргу, Черкаська міська рада заперечила проти задоволення скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі відповідача-1, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях, а рішення місцевого господарського суду від 18.02.2021 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 задоволено клопотання Черкаської міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Справу №925/1153/20 призначено до розгляду 10.06.2021 в режимі відеоконференції з Господарським судом Черкаської області.

У зв`язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г. 10.06.2021 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 10.06.2021 у справі №925/1153/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 справу №925/1153/20 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Куксов В.В. Розгляд справи призначено на 08.07.2021.

07.07.2021 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про долучення доказів у даній справі, а саме:

- викопійовки з плану міста з показом земельної ділянки площею 24 кв. м на розі АДРЕСА_1 на 3 аркушах;

- постанову Господарського суду Черкаської області від 19.02.2008 про скасування рішення Черкаської міської ради №8-720 від 22.11.2005 та № 2-802 від 05.07.2007 Про відмову приватному підприємцю Чернишову О.Г. у наданні земельної ділянки в оренду на розі АДРЕСА_1 на 2 арк.;

- схема генплану міста з показом спірної будівлі;

- витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.05.2019 на 1 арк.;

- витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на розі вулиць Смілянська-Вернигори від 21.12.2018 на 3 арк.;

- технічний паспорт на нежитлову будівлю на розі вулиць Смілянська та Вернигори на 3 арк.

Також скаржником подано клопотання про поновлення строку на подання вказаних доказів.

В обґрунтування вказаних клопотань апелянт зазначив, що ФОП Чернишов О.Г. під час розгляду справи у суді першої інстанції повідомив місцевий господарський суд, що витребувані судом документи ухвалою від 05.11.2020 у позивача відсутні, оскільки, оригінали всіх документів, які підтверджують правомірність набуття права власності на нежитлову будівлю були надані реєстратору для реєстрації права власності та відповідачу-1 не повернуті і знаходяться в реєстраційній справі. При цьому, під час розгляду справи у суді першої інстанції, ФОП Чернишов О.Г. підтримував клопотання про витребування реєстраційної справи та вважав, що документів, які знаходяться в матеріалах реєстраційної справи буде достатньо для прийняття законного та обґрунтованого рішення, без дослідження реєстраційної справи. Скаржником надано суду апеляційної інстанції лише ті копії документів, що залишились у наявності апелянта. Всі інші документи (оригінали), що підтверджують правомірність реєстрації права власності на нежитлову будівлю були надані реєстратору та містяться в реєстраційній справі. Однак, судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності доказів що підтверджують правомірність реєстрації відповідачем-1 права власності на спірне майно. Щодо поважності пропуску строку на подання вказаних документів апелянт зазначив, що у визначений ухвалою Північного апеляційного господарського суду не зміг заявити клопотання про долучення додаткових доказав, оскільки його батьки - люди похилого віку одночасно захворіли на COVID-19 та потребували догляду. У зв`язку з цим, апелянт просить визнати причини пропуску строку на подання документів поважними та поновити строк на подання вказаних документів, долучити до матеріалів справи вказані докази та врахувати їх про розгляді апеляційної скарги.

Згідно ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи приписи ст. ст. 117, 119, 269 Господарського процесуального кодексу України, п. 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 якою встановлено з 12.03.2020 на усій території України карантин, який продовжено, беручи до уваги, що судом першої інстанції розглянуто справу без дослідження доказав правомірності реєстрації права власності на нежитлову будівлю і скаржник повідомляв місцевий господарський суд, що оригінали всіх документів були надані реєстратору та містяться в реєстраційній справі і відповідач-1 просив їх витребувати у реєстратора, колегія суддів визнає причини пропуску подання додаткових доказів скаржником поважними, поновлює строк на подання таких доказів та залучає надані ФОП Чернишовим О.Г. докази до матеріалів справи.

У судове засідання 08.07.2021 представники сторін не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, повідомлялися належним чином. Відповідачі про причини неявки у судове засідання не повідомили. Позивачем через канцелярію суду 08.07.2021 о 16-43 год. подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з неможливістю залучити представника Черкаської міської ради брати участь у розгляді апеляційної скарги у даній справі та у зв`язку із затримкою судового засідання.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відхиляє клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників що не з`явились у судове засідання. Наведені представником позивача причини неявки, колегія суддів не вважає поважними.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Так, колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві 02.09.2019 ФОП Чернишов Олександр Геннадійович звернувся до департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки площею 0,0024 га за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 7110136700:05:018:0034).

Відповідно до інформаційної довідки Державного земельного кадастру від 16.08.2020, земельна ділянка площею 0,0024 га (кадастровий номер: 7110136700:05:018:0034), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, і на якій розташована спірна нежитлова будівля, перебуває у комунальній власності Черкаської міської ради.

З інформаційної довідки № 219523621 від 07.08.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що за ФОП Чернишовим Олександром Геннадійовичем зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю, літ А1, загальною площею 24 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1838165071101).

Із вказаної довідки вбачається, що запис про право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна № 31722840 був внесений відповідачем-2 - державним реєстратором виконавчого комітету Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області Цьопою Богданом Анатолійовичем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47052483 від 27.05.2019 о 13:18:15.

Позивачем подано позов на захист порушеного права Черкаської міської ради, як власника земельної ділянки кадастровий номер 7110136700:05:018:0034 під спірним нерухомим майном.

Спірні правовідносини у цій справі виникли фактично щодо права власності на споруду, державну реєстрацію права власності на яку за відповідачем-1 проведено відповідачем-2, розміщену на землі комунальної власності.

Частково задовольняючи позовні вимоги та приймаючи рішення щодо припинення права власності ФОП Чернишова О.Г. на нежитлову будівлю загальною площею 24 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1838165071101), місцевий господарський суд, враховуючи відсутність доказів, що відповідач-1 звертався в установленому законом порядку із заявами про надання йому дозвільних документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, і він має на цю будівлю відповідні дозвільні документи, дійшов до висновку, що вказана нежитлова будівля, збудована відповідачем-1 самочинно, а тому державна реєстрація була проведена з порушенням Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Разом з тим, з наданих скаржником документів (викопійовки з плану міста з показом земельної ділянки площею 24 кв. м на розі АДРЕСА_1; постанови Господарського суду Черкаської області від 19.02.2008 про скасування рішення Черкаської міської ради №8-720 від 22.11.2005 та № 2-802 від 05.07.2007 Про відмову приватному підприємцю Чернишову О.Г. у наданні земельної ділянки в оренду на розі АДРЕСА_1 ; схеми генплану міста з показом спірної будівлі; витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.05.2019; витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на розі вулиць Смілянська-Вернигори; технічного паспорту на нежитлову будівлю на розі вулиць Смілянська та Вернигори) вбачається, що позивач користувався земельною ділянкою за договором оренди.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на розі вулиць Смілянська-Вернигори від 21.12.2018 № НВ-7107836512018 цільове призначення земельної ділянки (кадастровий номер 7110136700:05:018:0034) для будівництва обслуговування туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування. Категорія земель - землі житлової та громадської забудови. Форма власності - комунальна власність. Вказаний витяг містить відомості про оренду, орендар - Чернишов Олександр Геннадійович. Дата державної реєстрації речового права - 03.04.2002.

Крім того, постановою Господарського суду Черкаської області від 19.02.2008 у справі № 04/608а задоволено позов ФОП Чернишова О.Г. до Черкаської міської ради про скасування рішення Черкаської міської ради №8-720 від 22.11.2005 та № 2-802 від 05.07.2007 Про відмову приватному підприємцю Чернишову О.Г. у наданні земельної ділянки в оренду на розі АДРЕСА_1 . Відомості про те, що вказана постанова оскаржувалась та скасована матеріали справи не містять.

У постанові Господарського суду Черкаської області від 19.02.2008 у справі № 04/608а встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 21.08.2001 року №956 Про надання земельної ділянки приватному підприємцю Чернишову О.Г , була надана в оренду на три роки земельна ділянка площею 24,0 кв.м. на розі АДРЕСА_1 під розміщення відкритого майданчика, що використовується у літній період для виїздної торгівлі.

На виконання цього рішення сторони уклали договір оренди земельної ділянки від 03.04.2002 по якому позивачу строком на три роки була надана земельна ділянка. Державна реєстрація договору здійснена 03.04.2002 за № 106. З цієї дати договір набрав чинності. Термін дії договору з 03.04.2002 по 02.04.2005.

Відповідно до п/п г п. 7.4 договору орендар не менше ніж за три місяці до закінчення терміну дії договору повинен звернутися до орендодавця з клопотанням про продовження строку оренди земельної ділянки без зміни цільового призначення. Ненадання такого клопотання у вказаний термін є рівноцінним відмови орендаря від продовження договору оренди.

25.03.2004 позивач звернувся до відповідача з заявою про продовження терміну оренди земельної ділянки. На заяву, відповідач не прореагував, відповіді не дав. Позивач продовжував користуватися земельною ділянкою.

По проходженню майже 7 місяців після закінчення терміну договору, відповідачем прийнято рішення №8-720 від 22.11.2005 року Про відмову приватному підприємцю Чернишову О.Г у наданні земельної ділянки в оренду на розі АДРЕСА_1 .

Позивач вдруге звернувся до відповідача з заявою про продовження терміну оренди земельної ділянки. 05.07.2007 року Черкаська міська рада рішенням №2-802 відмовила позивачу у наданні земельної ділянки площею 24 кв.м. на розі АДРЕСА_1. Мотиви відмови в рішенні не вказані.

Задовольняючи позовні вимоги у даній справі № 04/608а Господарський суд Черкаської області дійшов до висновку, що оспорювані рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства - невмотивовані, порушують ст. 141 Земельного кодексу України за якою позивач має право на земельну ділянку і припинення права користування земельною ділянкою можливе лише з підстав визначених законом. Такі підстави в оспорюваних рішеннях міської ради відсутні.

Відповідні служби міста зокрема: Управління земельних ресурсів м. Черкаси, Управління містобудування та архітектури, Управління охорони здоров`я, санітарна епідеміологічна служба та Управління охорони культурної спадщини дали позитивні висновки про надання позивачу земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Суд зазначив, що прийнятими рішеннями відповідач фактично позбавив позивача права користування земельною ділянкою, але в них відсутні будь-які підстави, визначені Земельним кодексом чи іншими нормативними актами, для припинення права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 та юрисдикцію Європейського суду з прав людини ).

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Отже, встановлені у постанові Господарського суду Черкаської області від 19.02.2008 у справі № 04/608а обставини є преюдиційними у даній справі № 925/1153/20 та не потребують доказуванню. Тобто, ФОП Чернишов О.Г. користувався земельною ділянкою за договором оренди. Доказів припинення права оренди земельної ділянки (кадастровий номер 7110136700:05:018:0034) матеріали справи не містять.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Нормами Цивільного кодексу України встановлено, що: об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (ч. 1 ст. 177 ЦК України);

до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК України);

право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч.ч. 1, 2, 4 ст. 182 ЦК України);

право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч.ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України);

права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. 4 ст. 334 ЦК України);

право власності припиняється з підстав, визначених ст. 346 ЦК України;

держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (п.п. 1, 2 ст. 386 ЦК України);

власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ч. 1 ст. 392 ЦК України).

Частиною 2 ст. 328 ЦК України встановлена презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.п. 1-3 ч. 1 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відомості про речові права на земельну ділянку, похідні від права власності, що припиняються після завершення строку дії відповідного договору, містяться в Державному реєстрі прав з дня державної реєстрації набуття речового права до дня закінчення строку дії договору, що обраховується відповідно до Цивільного кодексу України. Після закінчення строку дії договору державна реєстрація речового права припиняється за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав.

Відомості про речові права на земельну ділянку, похідні від права власності, що набуваються на підставі договору за умови його поновлення, містяться в Державному реєстрі прав з дня державної реєстрації набуття речового права.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 зазначеного Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Законом України Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень також встановлено що: державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності (п. 1 ч. 1 ст. 4); перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч.ч. 1, 2 ст. 18); державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі також інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 27).

Відповідно до статті 12 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.

Записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 37 зазначеного Закону, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Господарський процесуальний кодекс України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункти 6 та 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 19.06.2019 року у справі № 824/1751/14-а (провадження № 11-291ап19), спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою має вирішуватись одночасно зі спором щодо належності речового права, є приватноправовим та з огляду на суб`єктний склад має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства. Аналогічну правову позицію висловлено в постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 823/1508/16, від 16 січня 2019 року у справі № 823/692/17 та інших (п.п. 51, 53 постанови).

У пунктах 15-39 постанови від 03.09.2020 року у справі № 914/1201/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виклав правову позицію щодо застосування норм права ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та використання належного способу захисту, виходячи із застосування цієї спеціальної норми права. За їх змістом виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. До їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.

Зважаючи на істотну зміну з 16.01.2020 року матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для врахування при вирішенні спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, про врахування яких заявляв позивач у даній справі № 925/1153/20.

У постанові Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі № 363/4852/17 (провадження № 61-19831св19) викладено правову позицію, згідно якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Відповідно до частин 5, 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів в Україні , висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При розгляді справи № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 03.09.2020 року у справі № 914/1201/19, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє аргументи позивача про необхідність врахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, та визнає обрання неналежного способу захисту порушеного права достатньою підставою для відмови у задоволенні позову Черкаської міської ради повністю.

На переконання колегії суддів Північного апеляційного господарського суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови у задоволенні вимоги позивача про скасування запису державного реєстратора виконавчого комітету Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області Цьопи Богдана Антолійовича від 27.05.2019 №31722840 про державну реєстрацію за фізичної особою - підприємцем Чернишовим Олександром Геннадійовичем (код НОМЕР_1 ) права приватної власності на нежитлову будівлю, літ А-1, загальною площею 24 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, як така (вимога), що не відповідає встановленим частиною 3 статті 26 Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень способам захисту порушеного права власності на спірну нежитлову будівлю.

Однак, задовольняючи позовну вимогу щодо припинення права власності ФОП Чернишова О.Г. на нежитлову будівлю, літ А-1, загальною площею 24 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1838165071101) місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку, оскільки таке рішення суду порушує право власності, яке за приписами ст. 321 ЦК України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 (далі Конвенція) є непорушним.

Згідно частин першої, другої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Крім того, частиною 2 ст. 328 ЦК України встановлена презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Право власності припиняється з підстав, визначених ст. 346 ЦК України.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (п.п. 1, 2 ст. 386 ЦК України).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність і розумність.

Згідно частин другої, третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Водночас, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Мелахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998, "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Прессос компанія Нав`єра А.О." та інші проти Бельгії" від 28.10.1995, "Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном" (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999, заява №311107/96. п.54).

Отже, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права, є об`єктом правового захисту згідно зі статтею 1 Першого протоколу до означеної вище Конвенції та національного законодавства України.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову щодо припинення права власності ФОП Чернишова О.Г. на спірну нежитлову будівлю, як похідну вимогу, враховуючи при цьому, що судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог про скасування запису державного реєстратора за яким було зареєстроване право власності скаржника на нежитлову будівлю, оскільки такий спосіб захисту не відповідає встановленим частиною 3 статті 26 Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень способам захисту порушеного права власності на спірну нежитлову будівлю.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду припинення права власності ФОП Чернишова О.Г. на вже зареєстроване право власності на нежитлову будівлю порушує право власності ФОП Чернишова О.Г., не відповідає як національному законодавству так і Конвенції про захист прав людини і основоположних Свобод 1950 року.

Аналіз доказів, поданих позивачем в обґрунтування позову не доводить наявність тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, тому і з цих підстав у задоволенні позову слід відмовити.

Крім зазначеного вище, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Приймаючи до уваги приписи ст. 20 Господарського кодексу України ст. 15 Цивільного кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідачів.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Абзацом 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 Цивільного кодексу України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

З урахуванням вищевикладеного ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а обраний Черкаською міською радою спосіб захисту свого права шляхом заявлення вимог про скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно шляхом припинення відповідного речового права не відповідає ефективному засобу захисту та не дозволить позивачу відновити свої права та охоронювані законом інтереси, обумовлені зокрема і ст. 13 Констиуції України, тобто є неналежним способом захисту порушеного права.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

У відповідності до приписів ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову Черкаської міської ради щодо скасування запису державного реєстратора за яким було зареєстроване право власності скаржника на нежитлову будівлю, оскільки такий спосіб захисту не відповідає встановленим частиною 3 статті 26 Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень способам захисту порушеного права власності на спірну нежитлову будівлю.

Однак, що стосується висновку суду першої інстанції про часткове задоволення позову щодо припинення права власності ФОП Чернишова О.Г. на спірну нежитлову будівлю, колегія суддів не погоджується з підстав зазначених вище. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Оскільки рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за ФОП Чернишовим О.Г. права власності є чинним, про що, здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому це є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту набуття речового права на нерухоме майно.

В цій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 18.02.2021 у справі №925/1153/20 слід скасувати та в цій частині прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог Черкаської міської ради до Фізичної особи - підприємця Чернишова Олександра Геннадійовича, Державного реєстратора виконавчого комітету Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області Цьопи Богдана Анатолійовича про припинення права власності Фізичної особи - підприємця Чернишова Олександра Геннадійовича (РНКОПП: НОМЕР_1 ) на нежитлову будівлю, літ А-1, загальною площею 24 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1838165071101) - відмовити. В іншій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 18.02.2021 у справі №925/1153/20 щодо відмови у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування запису державного реєстратора - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Чернишова Олександра Геннадійовича на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.02.2021 у справі №925/1153/20 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 18.02.2021 у справі №925/1153/20 скасувати частково в частині задоволених позовних вимог про припинення права власності Фізичної особи - підприємця Чернишова Олександра Геннадійовича (РНКОПП: НОМЕР_1 ) на нежитлову будівлю, літ А-1, загальною площею 24 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1838165071101).

3. В цій частині прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог Черкаської міської ради до Фізичної особи - підприємця Чернишова Олександра Геннадійовича, Державного реєстратора виконавчого комітету Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області Цьопи Богдана Анатолійовича про припинення права власності Фізичної особи - підприємця Чернишова Олександра Геннадійовича (РНКОПП: НОМЕР_1 ) на нежитлову будівлю, літ А-1, загальною площею 24 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1838165071101) - відмовити.

4. В іншій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 18.02.2021 у справі №925/1153/20 щодо відмови у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування запису державного реєстратора - залишити без змін.

5. Стягнути з Черкаської міської ради (18000, місто Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 36, код ЄДРПОУ 25212542) в дохід Державного бюджету України 3153 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

6. Судові витрати (судовий збір) за розгляд справи у суді першої інстанції залишити за позивачем.

7. Видачу наказу по справі №925/1153/20 доручити Господарському суду Черкаської області.

8. Матеріали справи №925/1153/20 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 31.08.2021 після виходу суддів з відпустки.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.Р. Станік

В.В. Куксов