Постанова

від 31.08.2021 по справі 136/772/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 136/772/19

Провадження № 22-ц/801/1588/2021

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 рокуСправа № 136/772/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Панасюка О. С., Сала Т. Б.,

за участі секретаря Ліннік Я. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства "Україна" про зобов`язання повернути земельну ділянку та скасувати запис про державну реєстрацію договору оренди землі,

за апеляційною скаргою Фермерського господарства Україна на рішення Липовецького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 30 квітня 2021 року у м. Липовець суддею цього суду Кривенком Д. Т., дата складання його повного тексту не відома,

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства Україна (далі - ФГ Україна ), у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову (т. 1, а. с. 161-162), просив суд зобов`язати відповідача повернути належну йому земельну ділянку згідно з державним актом серії ЯБ №723412, площею 2,7892 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Староприлуцької сільської ради Вінницької області, кадастровий номер 0522286600:03:000:0325; скасувати запис, вчинений у відділі Держкомзему Липовецького району від 02 липня 2012 року за № 052220004003223 про державну реєстрацію договору оренди землі від 23 липня 2011 року, укладеного між позивачем та відповідачем.

Вказаний позов мотивовано тим, що позивач є власником зазначеної земельної ділянки та в лютому 2019 року йому стало відомо про існування договору оренди землі від 23 липня 2011 року, укладеного між ним та відповідачем, згідно якого останньому було передано у платне користування вищевказану земельну ділянку строком на 15 років. Позивач стверджує, що договору оренди землі з відповідачем він не підписував, а його існування та небажання відповідача повернути земельну ділянку позбавляє позивача реалізовувати свої права як її власника.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 30 липня 2021 року позовні вимоги задоволено, зобов`язано ФГ Україна повернути належну ОСОБА_1 земельну ділянку згідно з державним актом серії ЯБ №723412, площею 2,7892 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Староприлуцької сільської ради Вінницької області, кадастровий номер 0522286600:03:000:0325; скасовано запис, вчинений у відділі Держкомзему Липовецького району від 02 липня 2012 року за №052220004003223 про державну реєстрацію договору оренди землі від 23 липня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Україна в особі Повха Л.І., щодо оренди земельної ділянки, площею 2,7892 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Староприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області, кадастровий номер 0522286600:03:000:0325, строком на 15 років. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись із ухваленим рішенням, відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 723412 від 10 лютого 2007 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,7892 га, кадастровий номер 0522286600:03:000:0325, яка розташована на території Староприлуцької сільської ради Вінницької області (т. 1, а. с. 17-18).

В договорі оренди від 23 липня 2011 року, який зареєстрований у відділі Держкомзему Липовецького району 02 липня 2012 року за № 052220004003223, зазначено, що ОСОБА_1 передав ФГ Україна у строкове платне користування строком на 15 років вказану земельну ділянку (т. 1, а. с. 28-35).

У висновку експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України від 23 червня 2020 року за № 151 зазначено, що підпис у графі Орендодавець у договорі оренди землі від 23 липня 2011 року б/н, укладеному між ОСОБА_1 та ФГ Україна , об`єктом якого є земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,7892 га, кадастровий номер 0522286600:03:000:0325, яка розташована на території Староприлуцької сільської ради Вінницької області, зареєстрованого у відділі Держкомзему Липовецького району, про що в державному реєстрі вчинено запис від 02 липня 2012 року за № 052220004003223, ймовірно виконаний не громадянином ОСОБА_1 , а іншою особою (т. 1, а. с. 144-154).

В судовому засіданні в суді першої інстанції експерт роз`яснила, що хоча її висновок не є категоричним, що пов`язано з вимогами методики, вона стверджує, що підпис у графі Орендодавець у договорі оренди землі від 23 липня 2011 року б/н, укладеному між ОСОБА_1 та ФГ "Україна", виконаний не гр. ОСОБА_1 , а іншою особою.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 2 ст. 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України Про оренду землі .

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга статті 15 Закону України Про оренду землі ).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) звертала увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Таким чином, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, зокрема встановлення експертом, що підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки від 23 липня 2011 року, виконано не самим ОСОБА_1 , а іншою особою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача повернути належну позивачу земельну ділянку та скасування запису від 02 липня 2012 року за №052220004003223, оскільки державна реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження його власністю, а саме: земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,7892 га, кадастровий номер 0522286600:03:000:0325, яка розташована на території Староприлуцької сільської ради Вінницької області.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Верховного Суду у постановах від 05 серпня 2020 року у справі №125/702/17 та від 19 серпня 2020 року у справі №358/815/17.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення з урахуванням висновку експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України від 23 червня 2020 року за № 151, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять альтернативного висновку експертизи або інших доказів, які б ставили під сумнів проведену у справі експертизу, а відповідач, інтереси якого представляв адвокат, заперечуючи проти висновків експертизи, не надав суду доказів на їх спростування, не заявляв клопотань про проведення судової експертизи, а отже несе ризики настання для нього негативних наслідків нереалізації його процесуальних прав.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Верховного Суду у постановах від 13 травня 2019 року у справі № 369/2403/17, від 24 січня 2019 року у справі № 756/10187/15-ц.

Всі інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, однак на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують.

Крім того, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення страви, тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Україна залишити без задоволення, рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 30 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : О. С. Панасюк

Т. Б. Сало

Повний текст постанови виготовлено 31 серпня 2021 року.