Постанова

від 01.09.2021 по справі 910/19741/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2021 р. Справа№ 910/19741/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від прокуратури - Биховцева О.А.,

від відповідача-1 - Нежурбіда М.Г.,

від відповідача-2 - Петриченко А.П.,

розглянувши апеляційну скаргу

Першого заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 (повний текст рішення складено 28.05.2021)

у справі № 910/19741/20 (суддя Гулевець О.В.)

За позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури

до:

1. Київської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ ПРИРОДИ"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

У 2021 році Перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ ПРИРОДИ" про:

визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради від 13.02.2020 року № 119/8289 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Світ Природи" для рекреаційних цілей земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:66:438:0053) по вул. Труханівській, 1 у Дніпровському районі міста Києва";

визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:66:438:0053) площею 0,5849 га по вул. Труханівській, 1 у Дніпровському районі міста Києва, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Світ Природи", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. та зареєстрований в реєстрі 16.09.2020 року за № 3512.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Київська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення про відведення земельної ділянки відповідачу-2, діяла всупереч інтересів територіальної громади, не врахувавши правовий статус майна та особливий статус земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, неправомірно надала спірну земельну ділянку відповідачу-2 фактично під розміщення об`єктів самочинного будівництва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем-1 надано відповідачу-2 земельну ділянку у користування для рекреаційних цілей, що відповідає положенням ч. 4 ст. 59 та ч. 4 ст. 60 Земельного кодексу України, а після спірного рішення відповідача-1 доповнено вид діяльності відповідачем-2, який є одним із основних видів діяльності ТОВ "Світ Природи" - 93.11 функціювання спортивних споруд. Отже місцевий господарський суд встановив, що нерухоме майно на спірній земельній ділянці набуте товариством правомірно, його розміщення відповідає режиму господарювання в прибережних захисних смугах, відсутні докази зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та використання її товариством не за призначенням, об`єкти нерухомого майна не є самочинним будівництвом в розумінні ст. 376 Цивільного кодексу України, а спірне рішення прийнято Київською міською радою на підставі ст. 120 Земельного кодексу України законно та не суперечить рішенню Київської міської ради від 23.05.2002 року №23/23.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також з порушенням норм процесуального права. Зокрема скаржник вважає, що застосування судом першої інстанції вимог ч. 3 та 4 ст. 85 Водного кодексу України до спірних правовідносин в контексті знаходження нерухомого майна у прибережній захисній смузі є не обґрунтованим, оскільки можливість надання земельної ділянки прибережної захисної смуги для рекреаційних, спортивних і туристичних цілей не спростовує встановлених ст. 61 Земельного кодексу України, ст. 89 Водного кодексу України вимог до вичерпного переліку споруд, які можуть знаходитись на земельній ділянці вказаної категорії. Також скаржник зазначає, що усупереч п. 3.4. Положення судом першої інстанції оскаржуване рішення обґрунтовано тим, що вказаний пункт не зобов`язує підприємства на отримання дозволу на здійснення рекреаційної діяльності, у той час, як вказаним пунктом не передбачено отримання дозволів, а відсутність у товариства погоджених програми та плану судом першої інстанції взагалі не досліджено. Також прокурор вважає, що судом першої інстанції не надано оцінки тому факту, що Київрада приймаючи оскаржуване рішення, передала товариству спірну земельну ділянку фактично для використання в приватних цілях, не пов`язаних з рекреацією та задоволенням загальних потреб населення. Прокурор стверджує, що місцевим господарським судом у порушення вимог чинного законодавства не надано оцінку тому факту, що об`єкти нерухомого майна (що знаходяться на земельній ділянці) вважаються самочинним будівництвом в розумінні ст. 376 Цивільного кодексу України та не можуть бути підставою для відведення спірної земельної ділянки. Крім того скаржник зазначає, що судом першої інстанції не надано оцінки тому, що на час прийняття Київською міською радою оскаржуваного рішення право власності чи користування земельною ділянкою за будь-якими фізичними чи юридичними особами в установленому законом порядку зареєстровано не було у зв`язку з чим висновки місцевого господарського суду, що спірне рішення Київською міською радою прийнято законно на підставі ст. 120 Земельного кодексу України суперечать нормам чинного законодавства та не відповідають матеріалам справи. Й наостанок прокурор звертає увагу, що місцевим господарським судом не надано оцінки тому факту, що у 2015 році Київською міською радою відмовлено товариству в розробці проекту землеустрою саме з підстав невідповідності цільового призначення землі правовому статусу розташованих на ній об`єктів, а також з причин призупинення згідно з рішенням Київської міської ради від 23.05.2002 року №23/23 оформлення права користування земельними ділянками на території острову Труханів .

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 року у справі №910/19741/20 та призначено розгляд справи на 26.08.2021 року.

16.07.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2021 року в судовому засіданні оголошено перерву до 01.09.2021 року.

31.08.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача 2 надійшла заява про відвід складу суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ ПРИРОДИ" про відвід колегії суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г. та Мальченко А.О. від розгляду справи №910/19741/20 відмовлено.

В судовому засіданні 01.09.2021 року прокурор надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції. Представник відповідача-1 надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник відповідача-2 надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Київської міської ради від 23.05.2002 року № 23/23 тимчасово до затвердження планів зонування та/або детальних планів території Труханового острова і визначення у таких планах територій, придатних для вибору і надання земель для здійснення містобудівної діяльності, зупинено надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою до встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для передачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність, а також передачу (надання) земельних ділянок в користування або у власність, крім випадків передачі (надання) земельних ділянок для експлуатації та обслуговування існуючих будинків та споруд спорту охорони здоров`я та відпочинку . (т.1, а.с. 43-44).

На підставі рішення Київської міської ради (надалі - відповідач-1) від 13.02.2020 року №119/8289 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Світ Природи" для рекреаційних цілей земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:66:438:0053) по вул. Труханівській, 1 у Дніпровському районі міста Києва" (надалі - Рішення) затверджено проект землеустрою та передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Світ Природи" (надалі - відповідач-2) в оренду на 10 років земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:66:438:0053, площею 0,5849 га по вул. Труханівській, 1 у Дніпровському районі міста Києва для рекреаційних цілей. (т.1, а.с. 18-19).

На виконання рішення Київської міської ради від 13.02.2020 року №119/8289 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Світ Природи" для рекреаційних цілей земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:66:438:0053) по вул. Труханівській, 1 у Дніпровському районі міста Києва" 16.09.2020 року між Київською міською радою (відповідач-1, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Світ Природи" (відповідач-2, орендар) укладений договір оренди земельної ділянки (надалі - договір оренди). (т.1, а.с. 20-25).

Вказаний договір оренди посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. за реєстровим номером 3512.

Відповідно до умов договору оренди, об`єктом оренди є земельна ділянка, за кадастровим номером - 8000000000:66:438:0053, розташована за адресою: вул. Труханівській, 1 у Дніпровському районі міста Києва; з цільовим призначенням - 10.08 для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей; категорія земель - землі водного фонду; вид використання - для рекреаційних цілей, розмір (площа) - 0,5849 га.

У відповідності до п. 3.1. договору, договір укладений на 10 (десять) років.

В матеріалах справи наявна пояснювальна записка №ПЗ-18314 від 24.05.2016 року з якої вбачається, що спірна земельна ділянка забудована. На підставі рішень Господарського суду м. Києва від 04.02.2004 року та від 21.03.2005 року у ТОВ "Світ Природи" перебувають у власності нежила будівля загальною площею 911 кв.м, гаражні бокси площею 303, 10 кв.м, барбекю площею 30,10 кв.м. (т.1, а.с. 32-34).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2004 року у справі № 21/31 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Природи" до Київського міського бюро Технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна задоволено повністю, зобов`язано Київське міське бюро Технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна провести державну реєстрацію прав власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 911,00 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Труханівська, буд. 1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16.12.2003 за ТОВ "Світ Природи" та видати відповідне реєстраційне посвідчення на вищевказане нежиле приміщення. (т.1, а.с. 67-70).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2005 року у справі № 24/109 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Природи" до Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" задоволено, визнано за ТОВ "Світ Природи" право власності на нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Труханівська, буд. 1, а саме гаражні бокси площею 303, 10 кв.м, барбекю площею 30, 10 кв.м. та корт площею 817,80 кв.м.; зобов`язано Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" здійснити державну реєстрацію прав власності ТОВ "Світ Природи" на нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Труханівська, буд. 1, а саме гаражні бокси площею 303, 10 кв.м, барбекю площею 30, 10 кв.м. та корт площею 817,80 кв.м. та видати на них відповідні реєстраційні посвідчення. (т.1, а.с. 71-73).

В матеріалах справи також наявні акт перенесення в натуру (на місцевість) меж зони обмежень щодо використання земельної ділянки від 23.09.2014 року (т.1, а.с. 26), висновок Державного агентства водних ресурсів України від 25.03.2016 року № 1436/9/11-16 (т.1, а.с. 27), висновок Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища від 28.10.2015 року № 064/989-60 (т.1, а.с. 28-30), висновок Головного управління Держземагентства у м. Києві від 05.06.2015 року № 19-26-0.3-8471/2-15 (т.1, а.с. 31), відповідно до яких земельна ділянка за кадастровим номером - 8000000000:66:438:0053, за адресою: вул. Труханівській, 1 у Дніпровському районі міста Києва, розташована в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро.

Колегія суддів також зазначає, що в матеріалах справи наявна декларація КВ 14211042873 про готовність об`єкта до експлуатації із реконструкції нежитлових приміщень спортивно-оздоровчого комплексу , приміщень гаражних боксів, барбекю на вул. Труханівській, 1 у Дніпровському районі м. Києва. (т.1, а.с. 154-160).

Також в матеріалах справи наявний технічний паспорт БТІ 1996 року зі змісту якого вбачається, що домовласність за адресою: м. Київ, вул. Труханівська, 1, яка була присвоєна згідно Розпорядження Дніпровської райдержадміністрації м. Києва № 779 від 30.08.2001 року була збудована у 1953 році. (т.1, а.с. 128-140).

В подальшому, у 2003 році Головним управлінням архітектури та містобудування міста Києва погоджено Паспорт опорядження фасадів будинку по вулиці Труханівській 1 у Дніпровському районі міста Києва, який виготовлено AT "КИЇВПРОЕКТ" на замовлення ТОВ "РУМБ" в травні 2003 році Головним управлінням контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном м. Києва. (т.1, а.с. 141-151).

Також Головним управлінням контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном м. Києва виданий Ордер на тимчасове порушення благоустрою № 03040078 для поточного ремонту адмінбудинку за адресо: м. Київ, вул. Труханівська, 1. (т.1, а.с. 143-144).

Крім того в матеріалах справи наявний технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування ТОВ Світ Природи по вул. Труханівська, 1 у Дніпровському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:66:438:0053. (т.1, а.с. 161-174).

Відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, одним із основних видів діяльності ТОВ "Світ Природи" - 93.11 функціювання спортивних споруд. (т.1, а.с. 182-188).

Також Київською міською радою було долучено до матеріалів справи проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ Світ Природи для рекреаційних цілей за адресою вул. Труханівська, 1 у Дніпровському районі м. Києва. (т.1, а.с. 206-354).

В обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, однак матеріали кадастрової справи не містять жодних підтверджуючих документів щодо відношення розташованих на земельній ділянці будівель до гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, розміщення та будівництво яких дозволено законом в межах прибережної захисної смуги, або того, що вже розташовані на земельній ділянці споруди відносяться до вище перелічених об`єктів, будівництво яких дозволено.

Отже, за доводами позивача Київська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення про відведення земельної ділянки відповідачу-2, діяла всупереч інтересів територіальної громади, не врахувавши правовий статус майна та особливий статус земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, неправомірно надала спірну земельну ділянку відповідачу-2 фактично під розміщення об`єктів самочинного будівництва.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно із частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами: юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 статті 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі утворення), які є юридичними особами.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності - право територіальної громади володіти доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через opгани місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

З огляду на зазначені норми законодавства, державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин, Київська міська рада зобов`язана діяти виключно в межах наданих їй повноважень та в інтересах її територіальної громади.

Спірна земельна ділянка не є землею сільськогосподарського призначення та не належать до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у даному випадку не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, таким чином, прокуратура діє як самостійний позивач і не здійснює представництво інтересів держави в особі державного органу, що виконує функції контролю за дотриманням земельного законодавства, а тому має право на звернення до суду із даним позовом.

Частиною 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду.

Як вже було зазначено, прокурор оскаржує рішення Київської міської ради від 13.02.2020 року №119/8289 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Світ Природи" для рекреаційних цілей земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:66:438:0053) по вул. Труханівській, 1 у Дніпровському районі міста Києва", яким затверджено проект землеустрою та передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Світ Природи" (надалі - відповідач-2) в оренду на 10 років земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:66:438:0053, площею 0,5849 га по вул. Труханівській, 1 у Дніпровському районі міста Києва для рекреаційних цілей.

В апеляційній скарзі прокурор вказує, що застосування судом першої інстанції вимог ч. 3 та 4 ст. 85 Водного кодексу України до спірних правовідносин в контексті знаходження нерухомого майна у прибережній захисній смузі є не обґрунтованим, оскільки можливість надання земельної ділянки прибережної захисної смуги для рекреаційних, спортивних і туристичних цілей не спростовує встановлених ст. 61 Земельного кодексу України, ст. 89 Водного кодексу України вимог до вичерпного переліку споруд, які можуть знаходитись на земельній ділянці вказаної категорії

Відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Частиною 4 ст. 59 Земельного кодексу передбачено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, зокрема, для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Статтею 60 Земельного кодексу України на яку посилається прокурор встановлено обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;

д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

е) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

У прибережних захисних смугах дозволяються реконструкція, реставрація та капітальний ремонт існуючих об`єктів .

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися та мати відповідні під`їзні шляхи, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

У прибережних захисних смугах забороняється влаштування огорож або інших конструкцій, що перешкоджають доступу громадян до берегів річок, водойм та островів, крім випадків, передбачених законом.

Такі огорожі або інші конструкції демонтуються їхніми власниками протягом десяти днів після одержання письмової вимоги місцевої державної адміністрації чи виконавчого органу сільської, селищної чи міської ради. У разі невиконання такої вимоги зазначені огорожі або інші конструкції демонтуються за рішеннями місцевої державної адміністрації чи виконавчого органу сільської, селищної чи міської ради. Видатки відповідного місцевого бюджету, пов`язані з демонтажем зазначених огорож або інших конструкцій, відшкодовуються їхніми власниками.

У разі якщо неможливо встановити власника огорожі або інших конструкцій чи особу, за рішенням якої вони були встановлені, оплата робіт, пов`язаних із демонтажем, покладається на особу, у користуванні якої перебуває земельна ділянка, на якій встановлена огорожа або інші конструкції.

Отже, колегія суддів зазначає, що так, дійсно статтею 61 Земельного кодексу України передбачено обмеження щодо будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

В той же час, статтею 61 Земельного кодексу України передбачено, що у прибережних захисних смугах дозволяються реконструкція, реставрація та капітальний ремонт існуючих об`єктів.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ Світ Природи не здійснювало будівництво будь-яких споруд на спірній земельній ділянці, а придбало у власність нежилу будівлю загальною площею 911 кв.м, гаражні бокси площею 303, 10 кв.м, барбекю площею 30,10 кв.м., які відповідно до технічного паспорту БТІ 1996 року збудовані у 1953 році. (т.1, а.с. 128-140).

Колегія суддів також зазначає, що в матеріалах справи наявна декларація КВ 14211042873 про готовність об`єкта до експлуатації із реконструкції нежитлових приміщень спортивно-оздоровчого комплексу , приміщень гаражних боксів, барбекю на вул. Труханівській, 1 у Дніпровському районі м. Києва. (т.1, а.с. 154-160).

Тобто в даному випадку вбачається, що ТОВ Світ Природи здійснило реконструкцію нежитлових приміщень спортивно-оздоровчого комплексу , що як було вище встановлено не заборонено статтею 61 Земельного кодексу України, а тому колегія суддів вважає доводи скаржника в цій частині не обґрунтованими.

Також статтею 89 Водного кодексу України встановлено обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

1) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

2) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

3) влаштування літніх таборів для худоби;

4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;

7) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись , якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

У прибережних захисних смугах дозволяються реконструкція, реставрація та капітальний ремонт існуючих об`єктів .

Тобто, статтею 89 Водного кодексу України, так, як і статтею 61 Земельного кодексу України передбачено, що у прибережних захисних смугах дозволяються реконструкція, реставрація та капітальний ремонт існуючих об`єктів.

При цьому, відповідно до ч. 3 та 4 ст. 85 Водного кодексу України у користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей , а також для проведення науково-дослідних робіт.

Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, одним із основних видів діяльності ТОВ "Світ Природи" - 93.11 функціювання спортивних споруд. (т.1, а.с. 182-188).

Отже, оскільки ТОВ Світ Природи придбало нежилі приміщення, які вже знаходились на спірній земельній ділянці, зокрема з 1953 року, та здійснило реконструкцію нежитлових приміщень спортивно-оздоровчого комплексу, а також враховуючи, що одним із основних видів діяльності ТОВ "Світ Природи" є 93.11 функціювання спортивних споруд, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо невірного застосування в даному випадку вимог ч. 3 та 4 ст. 85 Водного кодексу України до спірних правовідносин в контексті знаходження нерухомого майна у прибережній захисній смузі.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції, що Київською міською радою надано ТОВ Світ Природи земельну ділянку у користування для рекреаційних цілей, що відповідає положенням ч. 4 ст. 59 та ч. 4 ст. 60 Земельного кодексу України, а тому твердження прокурора щодо неправомірності прийнятого Київською міською радою рішення у зв`язку з розміщенням на земельній ділянці споруд, які не відповідають режиму господарювання в прибережних захисних смугах - безпідставні та спростовуються матеріалами справи є правомірним та обґрунтованим.

Щодо доводів скаржника, що усупереч п. 3.4. Положення судом першої інстанції оскаржуване рішення обґрунтовано тим, що вказаний пункт не зобов`язує підприємства на отримання дозволу на здійснення рекреаційної діяльності, у той час, як вказаним пунктом не передбачено отримання дозволів, а відсутність у товариства погоджених програми та плану судом першої інстанції взагалі не досліджено колегія суддів зазначає наступне.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, з метою вдосконалення організації рекреаційної діяльності установ природно-заповідного фонду України та відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" і підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 №1524, Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 22.06.2009 № 330 затверджено Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду України (надалі - Положення).

За змістом ст.7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до вказаного вище Положення рекреація - відновлення за межами постійного місця проживання у визначених згідно із законодавством місцях природно-заповідних територій та об`єктів розумових, духовних і фізичних сил людини, що здійснюється шляхом загальнооздоровчого, культурно-пізнавального відпочинку, туризму, оздоровлення, любительського та спортивного рибальства, полювання тощо.

Рекреаційна діяльність - діяльність, спрямована на відновлення розумових, духовних і фізичних сил людини шляхом загальнооздоровчого і культурно-пізнавального відпочинку, туризму, санаторно-курортного лікування, любительського та спортивного рибальства, полювання тощо.

Рекреаційна інфраструктура - сукупність засобів забезпечення організації та здійснення рекреаційної діяльності (шляхи сполучення, заклади/місця розміщення і харчування, транспортні засоби, еколого-освітні центри, елементи рекреаційного благоустрою тощо).

Рекреаційні території (акваторії) - ділянки суші (водного простору), які призначені для здійснення рекреаційної діяльності та відпочинку рекреантів.

Відповідно до п.п. 1.2. та 1.3. Положення дія цього Положення поширюється на юридичних осіб незалежно від організаційно-правових форм та форм власності, фізичних осіб - підприємців (далі - суб`єкти рекреаційної діяльності), діяльність яких пов`язана з наданням усіх видів рекреаційних послуг на територіях ПЗФ, та громадян - споживачів цих послуг (далі - рекреанти).

Суб`єкти рекреаційної діяльності на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду здійснюють свою діяльність відповідно до вимог чинного природоохоронного законодавства та інших нормативно-правових актів та нормативних документів.

Пунктом 3.4. Положення передбачено, що підприємства, установи, організації, у підпорядкуванні яких перебувають території та об`єкти природно-заповідного фонду, здійснюють рекреаційну діяльність у межах цих територій та об`єктів за власними програмами та планами, погодженими з:

центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об`єктів загальнодержавного значення;

територіальними органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об`єктів місцевого значення.

Так, дійсно вказаним вище пунктом 3.4. передбачено погодження користувачем програм та планів території природно-заповідного фонду, однак в той же час відсутність такого погодження не може свідчити про неправомірність вчинення дій Київською міською радою, а саме затвердженню проекту землеустрою та передачі ТОВ Світ Природи спірної земельної ділянки, оскільки зазначені вимоги положення стосуються вже вимог щодо користування територією природно-заповідного фонду.

Також колегія суддів звертає увагу, що скаржником не надано суду доказів ТОВ Світ Природи фактично використовує спірну земельну ділянку в приватних цілях, не пов`язаних з рекреацією та задоволенням загальних потреб населення, зокрема акту обстеження земельної ділянки.

Посилання скаржника на те, що об`єкти нерухомого майна (що знаходяться не земельній ділянці) вважаються самочинним будівництвом в розумінні ст. 376 Цивільного кодексу України та не можуть бути підставою для відведення спірної земельної ділянки колегія суддів зазначає наступне.

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Частиною 1 статті 375 ЦК України передбачено, що лише власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

За положеннями частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Також частиною 5 статті 375 ЦК України передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, а саме з листа КП Київської міської ради Київського міського бюро технічної інвентаризації №062/14-5654 (И-2020) від 05.06.2020 року, що первинна реєстрація права власності на нежитлову будівлю за адресою вул. Труханівська, 1 була проведена за Акціонерною судноплавною компанією Укррічфлот на підставі свідоцтва про право власності, виданого БТІ на підставі розпорядження Подільської РДА №549 від 07.08.1996 року. Далі право власності на нежилу будівлю перейшло до ПП Синапс на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15.02.1999 року. Згідно х рішенням Київської міської ради №448/1425 від 05.07.2001 року присвоєно поштову адресу: Труханівська, 1. Далі право власності на нежилий будинок перейшло до ТОВ РУМБ на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 06.12.2002 року, акту прийому передачі від 12.12.2002 року. Далі право власності на нежилі приміщення перейшло та зареєстровано за ТОВ Світ Природи на підставі договору купівлі-продажу від 16.12.2003 року, рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2004 року. (т.1, а.с. 35-36).

Крім того, колегія суддів нагадує, що відповідно до технічного паспорту БТІ 1996 року приміщення на спірній земельній ділянці збудовані у 1953 році. (т.1, а.с. 128-140).

Відтак, враховуючи, що будівля була збудована у 1953 році, первинна реєстрація права власності здійснена у 1996 році, та відсутність будь яких доказів самочинного будівництва спірних приміщень, а також відсутність заперечень власника земельної ділянки та вимоги щодо визнання права власності, колегія суддів вважає безпідставне посилання прокурора на те, що об`єкти нерухомого майна (що знаходяться на земельній ділянці) вважаються самочинним будівництвом в розумінні ст. 376 Цивільного кодексу України.

Щодо посилання скаржника на порушення Київською міською радою ст. 120 Земельного кодексу України колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача .

Відповідно до положень статей 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частинами 3, 4 статті 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку . Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Тобто особа, яка набула права власності на це нерухоме майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника . При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Отже, з аналізу викладених вище вимог законодавства вбачається, що прокурор помилково вважає, що вимогою для застосування ст. 120 ЗК України необхідна обов`язкова наявність права власності або користування земельною ділянкою за будь-якими фізичними чи юридичними особами, оскільки попередній власник будівлі міг у порушення вимог законодавства не зареєструвати таке право.

В той же час, ТОВ Світ Проироди , набувши право власності на будівлю, в порядку вимог земельного кодексу правомірно набув право користування земельною ділянкою на якій розташована будівля та обґрунтовано отримав на підставі оскаржуваного рішення Київської міської ради спірну земельну ділянку в оренду.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що спірна земельна ділянка не є вільною, оскільки знаходиться під нежитловими приміщеннями, що перебувають у власності відповідача 2, який був зацікавлений в оформленні права користування земельною ділянкою шляхом укладання договору оренди.

Втім, прокурор не врахував, що ніхто інший, крім власника цього майна, не може претендувати на вказану земельну ділянку.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній нежитлових приміщень, зміст якого розкривається зокрема у ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду (в даному випадку правомірність набуття права власності відповідача 2 підтверджується судовими рішеннями) має цивільний інтерес в оформлені права на земельну ділянку під таким будинками і спорудами.

Відповідно до зазначених норм, власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою на якій воно розташовано.

Щодо доводів скаржника, що місцевим господарським судом не надано оцінки тому факту, що у 2015 році Київською міською радою відмовлено товариству в розробці проекту землеустрою саме з підстав невідповідності цільового призначення землі правовому статусу розташованих на ній об`єктів, колегія суддів зазначає, що в межах даного спору питання законності чи незаконності акту індивідуальної дії, а саме відмови Київської міської ради в 2015 році надати дозвіл на розробку проекту землевідводу не розглядається.

Посилання прокурора на рішення Київської міської ради від 23.05.2002 року №23/23 колегія суддів також відхиляє виходячи з наступного.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 23.05.2002 року № 23/23 тимчасово до затвердження планів зонування та/або детальних планів території Труханового острова і визначення у таких планах територій, придатних для вибору і надання земель для здійснення містобудівної діяльності, зупинено надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою до встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для передачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність, а також передачу (надання) земельних ділянок в користування або у власність, крім випадків передачі (надання) земельних ділянок для експлуатації та обслуговування існуючих будинків та споруд спорту охорони здоров`я та відпочинку .

Отже, зі змісту рішення Київської міської ради від 23.05.2002 року № 23/23 вбачається, що зупинення надання дозволів на підставі даного рішення не відноситься до випадків передачі земельних ділянок для експлуатації та обслуговування існуючих будинків, зокрема споруд спорту охорони здоров`я та відпочинку, а оскільки, як вже вище встановлено, ТОВ Світ Природи придбало будівлю, яка знаходиться на спірній земельній ділянці з 1953 року та здійснило реконструкцію спортивно-оздоровчого комплексу , дії щодо передачі відповідачу 2 спірної земельної ділянки є правомірними та не обмеженими будь-якими актами.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів позивача про те, що рішення Київської міської ради від 13.02.2020 року № 119/8289 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Світ Природи" для рекреаційних цілей земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:66:438:0053) по вул. Труханівській, 1 у Дніпровському районі міста Києва" прийнято з порушенням вимог законодавства.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

В той же час, оскільки позивачем не обґрунтовано та не доведено належними доказами в підтвердження своїх доводів щодо наявності підстав для визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 13.02.2020 року № 119/8289 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Світ Природи" для рекреаційних цілей земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:66:438:0053) по вул. Труханівській, 1 у Дніпровському районі міста Києва", місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку щодо відмови у задоволенні вимог про визнання договору оренди спірної земельної ділянки недійсним з зазначених підстав.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним , тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Як вбачається з позову, предметом спору у даній справі є:

- визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради від 13.02.2020 року № 119/8289 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Світ Природи" для рекреаційних цілей земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:66:438:0053) по вул. Труханівській, 1 у Дніпровському районі міста Києва";

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:66:438:0053) площею 0,5849 га по вул. Труханівській, 1 у Дніпровському районі міста Києва, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Світ Природи", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. та зареєстрований в реєстрі 16.09.2020 року за № 3512.

Отже, прокурором заявлено позовні вимоги з підстав порушення вимог земельного та водного законодавства, а саме у зв`язку з тим, що передано земельну ділянку ТОВ Світ Природи всупереч інтересів територіальної громади, не врахувавши правовий статус майна та особливий статус земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, неправомірно надала спірну земельну ділянку відповідачу-2 фактично під розміщення об`єктів самочинного будівництва.

Колегія суддів також зазначає, що звертаючись з позовом у даній справі прокурор зазначив, що неправомірне надання земель з таким особливим статусом в оренду (під фактичне користування гаражами та іншими спорудами, розташованими на землі) безумовно порушує державні інтереси, оскільки позбавляє мешканців та гостей міста вільно користуватися своєю власністю, яка є надбанням Українського народу.

Втім, колегія суддів вважає, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Київської міської ради від 13.02.2020 року № 119/8289 та договору оренди земельної ділянки недійсними не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення територіальній громаді у володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди (враховуючи обґрунтування прокурора щодо вибуття спірної земельної ділянки із власності територіальної громади, а також щодо порушення економічного стану міста).

Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справ №925/642/19 (пункт 49).

Також колегія суддів зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

Отже, у даній справі, задоволення позовних вимог прокуратури про визнання Київської міської ради від 13.02.2020 року № 119/8289 та договору оренди земельної ділянки недійсними, які вже було реалізовано і вичерпали свою дію, не призведе до поновлення прав територіальної громади, відновлення володіння, користування або розпорядження зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо територіальна громада була позбавлена права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо територіальній громаді чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі №925/642/19. (п. 54).

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 року прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Першого заступника керівника Київської міської прокуратури задоволенню не підлягає.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 року у справі №910/19741/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 року у справі № 910/19741/20 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19741/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 01.09.2021 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз