Постанова

від 30.08.2021 по справі 914/1447/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2021 р. Справа №914/1447/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.

Суддів Бойко С.М.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Борщ І.О.,

за участю представників сторін:

позивача: Каратанас Ю.І. (в порядку самопредставництва),

відповідача, третіх осіб: не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу Санаторію Моршин-Прикордонник Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) від 26.02.2021 (вх. суду від 01.03.2021 №01-05/781/21)

на рішення Господарського суду Львівської області від 25.01.2021, повний текст рішення складено 04.02.2021, (суддя Манюк П.Т., м.Львів)

у справі :№ 914/1447/20

за позовом: Санаторію Моршин-Прикордонник Державної прикордонної служби України, м. Моршин Львівської області

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю Моршинський санаторій Пролісок для дітей з батьками, м. Моршин Львівської області

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю Трудовий колектив Моршинський санаторій Пролісок, м. Моршин Львівської області

до відповідача 3: Профспілка Товариства з обмеженою відповідальністю Моршинський санаторій "Пролісок" для дітей з батьками, м. Моршин Львівської області

до відповідача 4: Товариства з обмеженою відповідальністю Моршинське виробничо - торгове підприємство Медтехніка, м. Моршин Львівської області

до відповідача 5: Дочірнього підприємства Моршинська Медтехніка, м. Моршин, Львівської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Державного реєстратора з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Моршинської міської ради, м. Моршин Львівської області

про зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

У червні 2020року Санаторій Моршин-Прикордонник Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками», ТОВ «Трудовий колектив «Моршинський санаторій «Пролісок», Профспілки ТОВ «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками», ТОВ « Моршинське виробничо-торгове підприємство «Медтехніка» та ДП «Моршинська «Медтехніка» про зобов`язання вчинити дії, а саме (відповідно до заяви по уточнення позовних вимог):

- зобов`язати ТОВ «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками» змінити свою юридичну адресу по вул. Проліскова,8 м. Моршин на адресу вул Проліскова,10 у м. Моршин за місцем фактичного ведення господарської, підприємницької діяльності;

-зобов`язати ТОВ «Трудовий колектив «Моршинський санаторій «Пролісок» змінити свою юридичну адресу по вул. Проліскова,8 м. Моршин на адресу вул Проліскова,10 у м. Моршин за місцем фактичного ведення господарської, підприємницької діяльності;

-зобов`язати Профспілку ТОВ «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками» змінити свою юридичну адресу по вул. Проліскова,8 м. Моршин на адресу вул Проліскова,10 у м. Моршин за місцем фактичного ведення профспілкової діяльності;

-зобов`язати ТОВ « Моршинське виробничо-торгове підприємство «Медтехніка» змінити свою юридичну адресу по вул. Проліскова,8 м. Моршин на адресу вул Проліскова,10 у м. Моршин за місцем фактичного ведення господарської, підприємницької діяльності;

-зобов`язати ДП «Моршинська «Медтехніка» змінити свою юридичну адресу по вул. Проліскова,8 м. Моршин на адресу вул. Проліскова,10 у м. Моршин за місцем фактичного ведення господарської, підприємницької діяльності.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2013 у справі № 5015/2805/12 визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно: нежитлову будівлю - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7, по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області та витребувано із незаконного володіння ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» та ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» вищевказане нерухоме майно. В подальшому, відповідно до розпорядження КМУ від 07.06.2017 №376-р нежитлову будівлю санаторного комплексу по вул. Пролісоквій,8 у м.Моршин віднесено до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби України та зареєстровано право власності на неї за Адміністрацією. Відповідно до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2017 визначено місце дислокації санаторію Моршин-Прикордонник Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на вул. Пролісковій,8 у м.Моршин.

Позивач вказує, що в лютому 2020 року йому стало відомо про те, що за адресою: Львівська область, м. Моршин, вул. Проліскова, 8, крім санаторію «Моршин-Прикордонник» ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) також зареєстровані: ТОВ «Моршинський санаторій Пролісок» для дітей з батьками, ТОВ «Трудовий колектив «Моршинський санаторій Пролісок», Профспілка ТОВ «Моршинський санаторій Пролісок» для дітей з батьками, ТОВ «Моршинське виробничо-торгове підприємство «Медтехніка», ДП «Моршинська Медтехніка». З метою досудового врегулювання позивач намагався вирішити питання щодо зміни юридичної адреси вищенаведених юридичних осіб шляхом направлення листів та претензій відповідачам з проханням змінити своє місце реєстрації, так як за за адресою: Львівська область, місто Моршин, вул. Проліскова, 8 зареєстрований та веде свою діяльність санаторій «Моршин-Прикордонник» ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ), а відповідачі за вищевказаною адресою жодної діяльності не ведуть та протягом періоду 2018-2020 років за даною адресою не з`являлися, однак такі залишені відповідачам без відповідей та задоволення. На підставі викладеного позивач вказує про використання відповідачами неправдивих даних щодо їх фактичного знаходження, що в свою чергу, порушує його права та охоронювані законом інтереси і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.01.2021 у справі №914/1447/20 відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, обраний позивачем спосіб захисту свого права не передбачений законодавством та є неефективним, оскільки пунктом 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців громадських формувань» не передбачено способів та механізму виконання судового рішення про задоволення позову шляхом зобов`язання відповідачів змінити свою юридичну адресу. При цьому суд вказав, що наявність у вказаному переліку можливого судового рішення про зобов`язання до вчинення реєстраційних дій стосуються державного реєстратора, який не є відповідачем у даній справі, і який згідно з приписами вказаного Закону наділений повноваженнями щодо вчинення реєстраційних дій, а не відповідачів, визначених позивачем. Також суд зазначив, що питання щодо зміни місцезнаходження відповідачів належить до питань діяльності товариства, вирішення якого в судовому порядку можна розцінювати як втручання суду у господарську діяльність відповідачів, та відхилив доводи позивача про можливість застосування до спірних відносин аналогії права, оскільки процедура зміни відомостей в Єдиному державному реєстрі про місцезнаходження юридичної особи чітко визначена Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та нез`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що санаторій «Моршин-Прикордонник» є військовою частиною, яка входить в склад системи оборони України, та виконує функції щодо обороноздатності держави в особливий період ( в умовах воєнного часу санаторій- військова частина НОМЕР_1 використовується як територіальний госпіталь, військова частина закритого типу), а відтак, будучи юридичною особою публічного права, не допускає розміщення та реєстрації на своїй території юридичних осіб приватного права на вул. Пролісковій,8. Апелянт вказує, що 2013році відповідач1 орендував у ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» санаторій «Пролісок» та зареєстрував свою юридичну адресу на вул. Порлісковій,8 в спальному корпусі, хоча фактично адміністративний корпус знаходиться на вул. Пролісковій,10, і в подальшому уклав договори суборенди для господарської діяльності відповідачів 2,3, 4,5. Зазначає, що відповідачі здійснюють свою господарську діяльність в інших будівлях за іншими адресами, які не мають відношення до позивача (зокрема, ТОВ «Моршинське виробничо-торгове підприємство «Медтехніка» та ДП «Моршинська «Медтехніка» проводять свою діяльність на вул. Пролісковій,12 у м. Моршин). Вказує, що до предмету позову не входило вчинення реєстраційних дій державним реєстратором, а вчинення певних дій відповідачами щодо зміни їх юридичної адреси для впорядкування фактичного місця ведення господарської діяльності з прив`язкою до податкової адреси з метою спонукання відповідачами до виконання вимог ст. 93 ЦК України.

Інші учасники справи відзивів на апеляційну скаргу не надали.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 ГПК України).

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача.

Подальший рух справи викладено в ухвалах апеляційного суду.

Так, ухвалою від 22.07.2021 призначено розгляд справи в судовому засіданні 31.08.2021.

У судовому засіданні 31.08.2021 представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.

Інші учасники справи не забезпечили явки своїх представників в судове засідання.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що :

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2013 у справі № 5015/2805/12, яке набрало законної сили та є чинним, визнано право власності за державою в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно: нежитлову будівлю - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7, по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області та витребувано із незаконного володіння ТОВ « Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» та ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця вищевказане нерухоме майно.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 376-р «Про віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу у м. Моршині до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби України» нежитлову будівлю санаторного корпусу (літера А-7) (реєстраційний номер 40547964107) по вул. Пролісковій, 8 у м. Моршині, Львівської області віднесено до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.07.2017 Адміністрація Державної прикордонної служби України є власником нежитлової будівлі- санаторного корпусу з ліжковим фондом 502ліжка круглорічного використання, А-7, розташованої на вул. Пролісковій, 8 у м. Моршині, Львівської області

Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2017 у визначено місце дислокації санаторію «Моршин-Прикордонник» Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) - вул. Проліскова, 8. н.п. Моршин Львівської області.

Відповідно до відомостей з Єдиного держаного реєстру ЮОФОПГФ місцезнаходженням ТОВ «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками» (іден. код 38411959, ТОВ «Трудовий колектив «Моршинський санаторій «Пролісок» (ідент. код 41035459), Профспілки ТОВ «Моршинський санаторій «Пролісок для дітей з батьками» (ідент.код 41040118), ТОВ «Моршинське виробничо-торгове підприємство «Медтехніка» (іден.код 23952223) та ДП «Моршинська Медтехніка» (іден. код 35796459) - Львівська область, місто Моршин, вул. Проліскова, 8.

В матеріалах справи наявні листи та претензії позивача, адресовані відповідачам з проханням змінити своє місце реєстрації (юридичну адресу) з посиланнями на те, що за адресою вул. Пролісоква,8 у м.Моршин зареєстрований та веде свою діяльність санаторій «Моршин-Прикордонник» Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ).

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.

У своєму рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № І 5-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 16 ЦК України, обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 у справі N 902/377/19).

Отже, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18).

Предметом позову у даній справі є вимоги Санаторію Моршин-Прикордонник Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про зобов`язання до ТОВ «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками», ТОВ «Трудовий колектив «Моршинський санаторій «Пролісок», Профспілки ТОВ «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками», ТОВ « Моршинське виробничо-торгове підприємство «Медтехніка» та ДП «Моршинська «Медтехніка» про зобов`язання змінити свою юридичну адресу по вул. Проліскова,8 м. Моршин на адресу вул Проліскова,10 у м. Моршин за місцем фактичного ведення відповідачами господарської, підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (де переважно знаходиться керівництво), та здійснення управління і обліку.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» серед відомостей, що в обов`язковому порядку повинні міститися в Єдиному державному реєстрі, є інформація про місцезнаходження юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів даної справи, відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстрованим місцезнаходженням відповідачів зазначена адреса: Україна, 82482, Львівська область, м. Моршин (пн), вулиця Проліскова, будинок 8.

Частиною ч. 4 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» встановлено перелік документів юридичної особи, необхідних для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, крім змін до відомостей, передбачених частиною п`ятою цієї статті. Зокрема, подаються наступні документи: заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру, та установчий документ юридичної особи в новій редакції у разі внесення змін, що містяться в установчому документі.

Відповідно до ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 98 Цивільного кодексу України встановлено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» рішення уповноваженого органу управління юридичної особи повинно бути оформлено з дотриманням вимог, встановлених законом, та відповідати законодавству. Рішення уповноваженого органу управління юридичної особи, що подається для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, викладається у письмовій формі, прошивається, пронумеровується та підписується засновниками (учасниками), уповноваженими ними особами або головою та секретарем загальних зборів (у разі прийняття такого рішення загальними зборами).

Статтею 25 вказаного Закону встановлений порядок проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій.

Так, п. 2 ч. 1 вказаної статті визначено перелік судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо:

- визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу;

- визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи;

- заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій;

- накладення/зняття арешту корпоративних прав;

- зобов`язання вчинення реєстраційних дій;

- скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі;

- виділу юридичної особи;

- провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";

- припинення юридичної особи, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи;

- відміни державної реєстрації припинення юридичної особи;

- припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи;

- відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;

- відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.

Отже, з аналізу зазначеної норми вбачається, що вказаним переліком не передбачено судового рішення, прийнятого за результатом розгляду позову до відповідачів -юридичних осіб про зобов`язання змінити свою юридичну адресу, що може тягнути за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі щодо місцезнаходження юридичної особи.

Відтак суд першої інстанції обгрунтовано вказав, що навіть у випадку задоволення позовних вимог у запропонованій позивачем редакції виконати рішення в майбутньому відповідно до ст. 25 вказаного Закону є неможливим. При цьому, як правомірно зазначив суд першої інстанції, наявність у вказаному переліку можливого судового рішення про зобов`язання до вчинення реєстраційних дій стосуються державного реєстратора (який не є відповідачем у даній справі), та який згідно з приписами вказаного Закону наділений повноваженнями щодо вчинення реєстраційних дій, а не відповідачів, визначених позивачем.

Водночас, з огляду на приписи ст.ст. 97,98 ЦК України питання щодо зміни місцезнаходження відповідачів належить до питань організації діяльності товариства, вирішення якого в судовому порядку можна розцінювати як втручання суду у господарську діяльність відповідачів, зокрема, у виключну компетенцію загальних зборів учасників товариства чи іншого органу управління.

Відповідно до ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Право особи на захист своїх цивільних прав та інтересів передбачено ст. 15 ЦК України, а способи захисту цивільного права визначенні ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, та цей перелік не є вичерпним. Водночас, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З огляду на це, мають бути застосовані лише ті засоби правового захисту, які є ефективними.

З урахуванням наведеного вище апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту свого права не передбачений законодавством та є неефективним, оскільки пунктом 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців громадських формувань» не зазначено способів та механізму виконання такого рішення суду у випадку задоволення позову згідно з позовними вимогами позивача. В той же час, захист прав позивача способом скасування реєстраційної дії/запису чи зобов`язання вчинення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі, що передбачені пунктом 2 ч. 1 ст. 25 вказаного Закону може бути здійснений в іншому судовому процесі із іншим суб`єктним складом учасників справи. Відтак з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові, апеляційний суд не надає оцінки його доводам про те, що санаторій «Моршин-Прикордонник», будучи юридичною особою публічного права, не допускає розміщення та реєстрації на своїй території юридичних осіб приватного права на вул. Пролісковій,8.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частин 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частинами 1, 2 ст.86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 25.01.2021 у справі №914/1447/20 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275,276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Санаторію Моршин-Прикордонник Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) від 26.02.2021 (вх. суду від 01.03.2021 №01-05/781/21) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 25.01.2021 у справі № 914/1447/20 -залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд рішення в суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.09.2021

Головуючий (суддя-доповідач):Т.Б. Бонк

СуддіС.М. Бойко

Г.Г. Якімець