Рішення

від 06.09.2021 по справі 922/2635/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2635/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" (01010, м. Київ, вул. Московська, 32/2) до Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства "Охоче" (63262, Харківська обл., Нововодолазький р-н., с. Охоче, вул. Польова, буд. 3) про стягнення 135125,25 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Харківської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" до Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства "Охоче" про стягнення 135125,25 грн., з яких: заборгованість за спожитий природний газ у розмірі 108015,58 грн., пеня у розмірі 6445,52 грн., 3% річних у розмірі 7267,99 грн. та інфляційні втрати у розмірі 13396,16 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконання з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за Договором постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №КС-02-2019-81 від 10.01.2019 в частині повної та своєчасної оплати вартості спожитого природного газу у березні-квітні 2019 р.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складається із витрат зі сплати судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 2270,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.07.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п`ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.

27.07.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №17469), в якому відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог та просить суд відмовити в задоволенні позову.

Вищевказаний відзив на позовну заяву досліджено та долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України на адресу суду від учасників справи не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

З огляду на викладене, судом було створено належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів, що є достатніми для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

10.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "РГК Трейдинг (надалі - постачальник) та Сільськогосподарським приватним акціонерним товариством "Охоче" (надалі - споживач) укладено договір постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №КС-02-2019-81 (надалі - договір).

Зі змісту вищевказаного договору вбачається найменування оператора газорозподільної системи, з яким споживач уклав договір розподілу природного газу: ПАТ "Харківгаз". Договір між споживачем та оператором ГРМ укладено на підставі заяви приєднання №094200NOR1BP016 від 01.01.2016 р.

Відповідно до умов п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2019 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.

Умовами п. 1.2. Договору передбачено, що річний плановий обсяг постачання газу - до 70,0 тис. куб.м.

Відповідно до п. 2.2. Договору постачання газу здійснюється за умови:

- наявності діючого між споживачем та Оператором ГРМ договору розподілу газу (п. 2.2.1);

- відсутності заборгованості у споживача за минулі періоди перед постачальником (або оплати відповідно до графіка погашення заборгованості) та оплати поточних платежів (п. 2.2.2.);

- підтвердження в установленому порядку Оператором ГРМ місячного обсягу постачання газу, виділеного для забезпечення споживача (об`єктів споживача) (п. 2.2.3).

Пунктом 2.3. Договору сторони погодили, що обсяг переданого (спожитого) газу за розрахунковий період, що підлягає оплаті споживачем, визначається на межі балансової належності між Оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційних вузлів обліку (лічильника газу), визначених в заяві-приєднанні до договору розподілу природного газу, укладеного між Оператором ГРМ та споживачем, а також з урахуванням процедур, передбачених Кодексом ГРМ.

За змістом умов п. 2.7.1. Договору вбачається, що визначення (звіряння) фактичного обсягу поставленого (спожитого) природного газу між сторонами здійснюється в наступному порядку:

- за підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов`язаний надати постачальнику два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником споживача та копію відповідного акта про фактичний обсяг розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ (п. 2.7.1.);

- постачальником протягом трьох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов`язується повернути споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником постачальника та скріплений печаткою постачальника, або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу (п. 2.7.2.);

- у випадку ненадання споживачем до 10 числа місяця, наступного за звітним, акта приймання-передачі газу, обсяг постачання (споживання) газу встановлюється постачальником в односторонньому порядку, на підставі даних Оператора ГРМ. Споживач в такому разі не позбавлений права звернутися до суду за вирішенням спору з приводу обсягів спожитого газу. До прийняття рішення судом та набрання таким рішенням законної сили, обсяг спожитого газу та вартість послуг з його постачання встановлюється відповідно до даних постачальника. (п. 2.7.3.).

Пунктом 3.2. Договору сторони визначили, що ціна газу на момент укладення договору становить 8833,34 грн. за 1000 куб.м., крім того ПДВ 1766,66 грн., всього з ПДВ - 10600,00 грн.

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до договору.

Як вбачається із Додаткової угоди №1 від 19.02.2019 до Договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №КС-02-2019-81 від 10.01.2019 сторони домовились про узгодження ціни на газ, починаючи з 01 березня 2019 р., на рівні: ціна газу з 01 березня 2019 р. становить 6916,67 грн. за 1000 куб.м., крім того ПДВ 1383,33 грн., всього з ПДВ - 8300,00 грн.

Разом з тим, як вбачається із Додаткової угоди №2 від 12.03.2019 до Договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №КС-02-2019-81 від 10.01.2019 сторони домовились про узгодження ціни на газ, починаючи з 01 квітня 2019 р., на рівні: ціна газу з 01 квітня 2019 р. становить 6000,00 грн. за 1000 куб.м., крім того ПДВ 1200,00 грн., всього з ПДВ - 7200,00 грн.

Відповідно до п. 3.4. Договору сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до п. 3.2. Договору застосовується сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за договором.

Згідно п. 4.1. Договору розрахунковий період за договором становить один календарний місяць.

Пунктом 4.2. Договору сторони погодили та встановили, що оплата газу здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті України - гривні в наступному порядку: оплата здійснюється в розмірі 100 % споживачем до 25 числа місяця, що передує місяцю поставки.

Згідно п. 4.3 Договору, датою оплати (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на банківський рахунок постачальника.

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині постачання газу з 01 лютого 2019 р. до 31 грудня 2019 р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 9.1. Договору)

Позивачем у позовній заяві наголошено на тому, що останнім було надано відповідачу послуги з постачання природного газу:

- у березні 2019 р. - 9,515 тис. куб.м. природного газу вартістю 78974,54 грн.;

- у квітні 2019 р. - 4,04 тис. куб. м. природного газу вартістю 29088,00 грн.

Таким чином, позивачем вказано про надання відповідачу послуг з постачання природного газу за період березень-квітень 2019 р. загальним обсягом 13,555 куб.м. на суму 108062,54 грн.

Разом з тим, позивачем наголошено на тому, що на рахунку постачальника після проведеної відповідачем 09.04.2019 р. оплати за послуги з газопостачання за попередній період, утворилась переплата у сумі 46,96 грн., яку було враховано позивачем частково в оплату за надані послуги з газопостачання у березні 2019 р.

Відповідно до п. 4.8. Договору у разі переплати вартості газу сума переплати зараховується постачальником в рахунок оплати газу на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу.

Таким чином, позивачем вказано про наявну у відповідача заборгованість зі сплати вартості поставленого та спожитого у березні-квітні 2019 р. природного газу у розмірі 108015,58 грн., яка залишилася не сплаченою.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як свідчать матеріали справи, спір між сторонами по даній справі виник у зв`язку з неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов`язань за договором постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №КС-02-2019-81 від 10.01.2019 в частині повної та своєчасної оплати вартості спожитого природного газу у березні-квітні 2019 р., який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріалами справи підтверджено та відповідачем у відзиві на позовну заяву вказано, що позивач надав відповідачу послуги з постачання природного газу: у березні 2019 р. - 9,515 тис. куб.м. природного газу вартістю 78974,54 грн.; у квітні 2019 р. - 4,04 тис. куб. м. природного газу вартістю 29088,00 грн.

З наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі природного газу до договору на постачання природного газу №КС-02-2019-81 від 10.01.2019 вбачається, що постачальник передав, а споживач прийняв:

- за актом приймання-передачі природного газу №РГК89000879 від 31.03.2019 р. - 9,515 тис. куб. м. природного газу вартістю 78974,54 грн. з ПДВ;

- за актом приймання-передачі природного газу №РГК89001357 від 30.04.2019 р. - 4,04 тис. куб. м. природного газу вартістю 29088,00 грн. з ПДВ.

Суд зауважує, що вищевказані акти приймання - передачі природного газу підписано постачальником та споживачем без будь-яких претензій та зауважень, підписи яких скріплено печатками.

У відповідності до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Також, вимогами статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Згідно із ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Нормами ч. 1 ст. 202 ГК України визначено, що господарське зобов`язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, беручи до уваги погоджені сторонами умови договору постачання природного газу №КС-02-2019-81 від 10.01.2019 р. та додаткових угод №1 від 19.02.2019 р. та №2 від 12.03.2019 р. до нього, де сторони чітко погодили та встановили обсяг, ціну та умови постачання природного газу, а також порядок та строк проведення розрахунків, у відповідача існує обов`язок зі своєчасної оплати поставленого та спожитого у березні-квітні 2019 р. природного газу.

Пунктом 5.5.2. Договору передбачено обов`язок споживача оплачувати постачальнику вартість газу на умовах та в обсягах, визначених договором.

Натомість доказів належного виконання відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №КС-02-2019-81 від 10.01.2019 в частині повної та своєчасної оплати вартості спожитого природного газу у березні-квітні 2019 р. у встановлені договором порядку та строки, відповідачем суду не надано та у матеріалах справи відсутні.

Суд відзначає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача заборгованості за спожитий природний газ у розмірі 108015,58 грн. визнається судом обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач не зважаючи на п.п. 2.2.2. п. 2.2. договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №КС-02-2019-81 від 10.01.2019 поставив відповідачу природній газ, однак за усною домовленістю відповідач більше не потребував послуг контрагента, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 2.2.2., п. 2.2. Договору постачання газу здійснюється за умови відсутності заборгованості у споживача за минулі періоди перед постачальником (або оплати відповідно до графіка погашення заборгованості) та оплати поточних платежів.

Пунктом 5.1. Договору сторони підтвердили, що ознайомлені з правами та обов`язками для постачальника та споживача, визначеними Кодексом газотранспортної системи, затвердженими Постановою НКРЕКП від 30.09.15 №2493; Кодексом газорозподільних систем, затверджених Постановою НКРЕКП від 30.09.15 №2494; Правила постачання природного газу, затвердженими Постановою НКРЕКП від 30.09.15 №2496 та гарантують їх безумовне дотримання.

Дія вищевказаних Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та операторів ГРМ/ГТС.

Згідно з п. 2 розділу II Правил постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Пунктом 20 розділу II Правил передбачено, що споживач зобов`язується самостійно обмежувати (припиняти) споживання природного газу у випадках: 1) порушення строків оплати за договором на постачання природного газу; 2) відсутності споживача у розрахунковому періоді в Реєстрі будь-якого постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС; 3) перевищення підтвердженого обсягу природного газу без узгодження з постачальником; 4) відсутності укладеного договору постачання природного газу.

Пунктом 5.5.1. Договору закріплено обов`язок споживача дотримуватись дисципліни споживання газу, визначеної розділом II Договору, а також правилами постачання природного газу.

У даному разі судом встановлено, що відповідач всупереч вищевказаним приписам та своїм договірним зобов`язанням, споживання природного газу у березні-квітні 2019 р. не припиняв, про що свідчать підписані між постачальником та споживачем акти приймання-передачі природного газу:№РГК89000879 від 31.03.2019 р. у обсязі 9,515 тис. куб. м., вартістю 78974,54 грн. з ПДВ; №РГК89001357 від 30.04.2019 р. у обсязі 4,04 тис. куб. м., вартістю 29088,00 грн. з ПДВ, а тому наведене заперечення відповідача визначається судом необґрунтованим та безпідставним.

Щодо доводів відповідача про неналежність позивача у даній справі з огляду на зміну назви ТОВ "РГК Трейдінг" на ТОВ "Єгаз" на підставі рішення учасника ТОВ "РГК Трейдінг" про внесення змін до установчих документів №171 від 02.03.2020 та з ТОВ "Єгаз" на ТОВ "ЙЕ Енергія" на підставі рішення учасника №187 від 01.10.2020, суд зазначає наступне.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами та відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 ГПК України. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Позивачем у даній справі є Товариство з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" (код ЄДРПОУ 38863790).

Як було зазначено вище, 10.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "РГК Трейдинг" як постачальником та Сільськогосподарським приватним акціонерним товариством "Охоче" як споживачем було укладено договір постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №КС-02-2019-81.

З розділу XI договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №КС-02-2019-81 судом вбачаються відомості про місцезнаходження та банківські реквізити сторін, серед яких постачальником вказано Товариство з обмеженою відповідальністю "РГК Трейдінг" (код ЄДРПОУ 38863790).

Вищевказаний договір підписано постачальником та споживачем, підписи яких скріплено печатками.

Пунктом 1.1. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія", затвердженого рішенням учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Єгаз" №187 від 01.10.2020 р., що наявний в матеріалах справи зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" (код ЄДРПОУ 38863790) створено відповідно до законодавства України та рішення учасника (протокол №1 від 01.08.2013 р.)

Пунктом 1.5. Статуту передбачено, що попереднє найменування товариства - Товариство з обмеженою відповідальністю "Єгаз", яке було змінено відповідно до рішення учасника від 01.10.2020 р. №187.

Поряд з цим, пунктом 1.6. Статуту передбачено, що попереднє найменування товариства - Товариство з обмеженою відповідальністю "РГК Трейдінг", яке було змінено відповідно до рішення учасника від 02.03.2020 р. №171.

За змістом ч. 1 ст. 88 ЦК України статут юридичної особи є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень тощо. Статут містить норми, які є обов`язковими для учасників (засновників, членів) товариства (господарства, установи), його посадових осіб.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які зобов`язані діяти відповідно до установчих документів та закону, а також в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

З огляду на вищевказане, доводи відповідача про неналежність позивача у даній справі спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та відхиляються судом як необґрунтовані.

Щодо заявлених до стягнення 3 % річних у розмірі 7267,99 грн. та інфляційних втрат у розмірі 13396,16 грн., суд вирішив наступне.

Згідно з приписами ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 626 ЦК України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням обставин справи, умов договору та прострочення по сплаті грошового зобов`язання, господарський суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства, умовам договору, нараховані арифметично вірно, з урахуванням чого, позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 7267,99 грн. та інфляційних втрат у розмірі 13396,16 грн., суд визнав обґрунтованими, доведеним матеріалами справи та таким, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи вимогу про стягнення пені у розмірі 6445,52 грн., суд вирішив наступне.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст. 230 ГК України).

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 1 ст. 548 ЦК України закріплено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Умовами п. 6.2.1. Договору передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені у розмірі 6445,52 грн. господарський суд встановив, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, умовам договору, розрахунок виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовну вимогу про стягнення пені у розмірі 6445,52 грн. суд визнав обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

При цьому, відповідачем у поданому відзиві на позовну заяву не наведено обґрунтованих заперечень щодо заявлених до стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені, так само як і не надано власного контррозрахунку на спростування правомірності їх нарахування.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Однак всупереч вимог статей 13, 74 ГПК України доказів на спростування наведеного відповідачем не надано. При цьому, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Наявні в матеріалах справи докази були ретельно досліджені судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для повного задоволення позову не спростовують.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України та враховуючи висновки суду про повне задоволення позову покладає витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270,00 грн. на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства "Охоче" (63262, Харківська обл., Нововодолазький р-н., с. Охоче, вул. Польова, буд. 3, код ЄДРПОУ 00852973) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" (01010, м. Київ, вул. Московська, 32/2, код ЄДРПОУ 38863790) заборгованість за спожитий природний газ у розмірі 108015,58 грн., пеню у розмірі 6445,52 грн., 3% річних у розмірі 7267,99 грн., інфляційні втрати у розмірі 13396,16 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "06" вересня 2021 р.

Суддя Г.І. Сальнікова