Постанова

від 31.08.2021 по справі 906/109/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року Справа № 906/109/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Петухов М.Г.

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Панасюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житомирської міської ради на рішення господарського суду Житомирської області від 05.07.2021 р. у справі №906/109/21 (суддя Тимошенко О.М., повний текст рішення складено 15.07.2021 року)

за позовом відкритого акціонерного товариства "Житомирський завод хімічного волокна"

до Житомирської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонду державного майна України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватного акціонерного товариства "Житичі"

про визнання недійсними рішень Житомирської міської ради

За участю представників:

позивача - Удод П.М., Грабовський П.П.,

відповідача -Кононенко А.А.,

третьої особи на стороні позивача - не з`явився,

третьої особи на стороні відповідача - Черниш О.М.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 05.07.2021 р. у справі №906/109/21 позов відкритого акціонерного товариства "Житомирський завод хімічного волокна" до Житомирської міської ради про визнання недійними рішень Житомирської міської ради задоволено частково. Визнано недійним рішення Житомирської міської ради №1987 від 02.09.2020 року. Відмовлено в позові в частині вимоги про визнання недійним рішення №1988 від 02.09.2020 року. Стягнуто з Житомирської міської ради на користь відкритого акціонерного товариства "Житомирський завод хімічного волокна" 2270 грн. судового збору.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції посилаючись на ст. 141 Земельного кодексу України та ст. 19 Конституції України зазначив, зокрема, що закон не передбачає право органу місцевого самоврядування в односторонньому порядку приймати рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою в зв`язку із систематичною несплатою земельного податку. За наявності таких підстав (несплата податку) орган має вирішувати це питання шляхом звернення до суду. Таким чином суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення міської ради №1987 "Про припинення відкритому акціонерному товариству "Житомирський завод хімічного волокна" права постійного користування земельною ділянкою" прийняте з порушенням норми прямої дії, якою є ст. 19 Конституції України, що є підставою для визнання вказаного рішення недійсним.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Житомирська міська рада звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити. Стягнути на користь Житомирської міської ради понесені судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що відповідно до п. д ст. 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати. В свою чергу, стаття 143 Земельного кодексу України визначає випадки примусового припинення права на земельну ділянку та з положень вказаної статті вбачається вичерпний перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку, однак така підстава як систематична несплата земельного податку не включена до цього переліку.

Окрім того, скаржник в апеляційній скарзі посилається на судову практику, зокрема постанову Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №924/689/17 в якій наведено правовий висновок про те, що за наявності підстав, передбачених пунктом д статті 141 Земельного кодексу України, припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що твердження суду першої інстанції про те, що міська рада мала би вирішувати таке питання виключно у судовому порядку не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, наведене також підтверджується відповідною позицією Верховного Суду.

Учасники справи своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України не скористались.

Згідно ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання, призначене на 31.08.2021 року, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонд державного майна України, не забезпечив явку свого уповноваженого представника, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.197), про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги належне повідомлення учасників справи про розгляд справи та той факт, що їх явка в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника Фонду державного майна України.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Відповідно до Державного акту про право постійного користування землею ІІ-ЖТ №002516 від 05.01.1996 р., який виданий на підставі рішень виконкому міської ради №606 від 23.11.1995 та №542 від 10.10.1997, позивач є користувачем земельної ділянки за адресою м. Житомир, вул. Промислова, 1/154.

За інформацією Головного управління ДПС у Житомирській області, яка була надана в листі від 27.08.2020 № 10783/6/06-30-51-04 зазначено, що ВАТ Житомирський завод хімічного волокна є платником земельного податку в м. Житомирі та Житомирському районі. Згідно поданої декларації з плати за землю по м. Житомиру за 2020 рік платник декларує 50,6930 га за адресою: м. Житомир, вул. Промислова, 1/154. Нараховано річну суму податку в сумі 915 533,31 грн. Станом на 25.08.2020 за платником рахується борг по земельному податку в сумі 8 644 172,27 грн. Остання сплата земельного податку платником проводилась 05.01.2012 в сумі 7 000,00 грн.

Враховуючи систематичну несплату товариством земельного податку до місцевого бюджету, 07.11.2017 Житомирською міською радою був направлений лист № 928/12 на адресу ВАТ Житомирський завод хімічного волокна про необхідність погашення заборгованості по сплаті земельного податку та повідомлено товариство, що у випадку несплати заборгованості міською радою буде вирішуватись питання стосовно припинення права постійного користування на земельну ділянку (а.с.64).

28.08.2020 року Житомирська міська рада повторно звернулася до ВАТ Житомирський завод хімічного волокна з листом №12/4021, в якому зазначено про наявність заборгованості по сплаті земельного податку та повідомлено, що міською радою буде розглянуто питання щодо припинення права ВАТ Житомирський завод хімічного волокна користуватися земельною ділянкою відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, який виданий 05.01.1996 року (а.с. 59).

02 вересня 2020 року Житомирська міська рада (сьомого скликання) на позачерговій 71 сесії прийняла рішення № 1987, яким враховуючи систематичну несплату земельного податку вирішила припинити відкритому акціонерному товариству "Житомирський завод хімічного волокна" право постійного користування земельною ділянкою за адресою: вул. Промислова, 1/154, м. Житомир, відповідно до Державного акта на право постійного користування землею, який виданий 05.01.1996 № ІІ-ЖТ 002516. Визнано таким, що втратили чинність рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради Народних депутатів від 23.11.1995 № 606, рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 10.10.1997 №542 (тобто рішення, які зазначені в Державному акті як підстава його видачі) та Державний акт на право постійного користування землею, який виданий 05.01.1996 № ІІ-ЖТ 002516 (а.с. 4-5).

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що вказане рішення міської ради є законним, прийнятим у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Повноваження органів місцевого самоврядування визначено Законом України Про місцеве самоврядування в Україні .

Частиною 3 ст.24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

За приписами частини першої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку.

Відповідно до пункту "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Cтаття 143 Земельного кодексу України визначає випадки примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

З положень ст. 143 Земельного кодексу України вбачається, що перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним, а систематична несплата земельного податку не включена до цього переліку.

З урахуванням системного аналізу змісту статей 141, 143 Земельного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про те, що за наявності підстав, передбачених ст. 141 Земельного кодексу України, припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Аналогічний правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №924/689/17 та від 22.06.2021 року у справі №924/856/20.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що закон не передбачає право органу місцевого самоврядування в односторонньому порядку приймати рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою в зв`язку із систематичною несплатою земельного податку є помилковим та таким, що суперечить приписам ст. ст. 141, 143 Земельного кодексу України. Наведене є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду у відповідній частині.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що Житомирська міська рада неодноразово листами від 07.11.2017 № 928/12 (а.с. 64) та від 28.08.2020 №12/4021 (а.с. 59) зверталась до відкритого акціонерного товариства "Житомирський завод хімічного волокна" про необхідність погашення заборгованості зі сплати земельного податку та повідомляла товариство, що у випадку несплати заборгованості міською радою буде вирішуватись питання стосовно припинення права постійного користування на земельну ділянку.

При цьому наявність заборгованості ВАТ "Житомирський завод хімічного волокна" по земельному податку станом на 25.08.2020 в сумі 8 644 172,27 грн. підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Головного управління ДПС у Житомирській області (а.с. 60) та не заперечується самим позивачем, зокрема і його представником під час судового засідання 31.08.2021 року в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, приписи ст. ст. 141, 143 Земельного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Житомирської міської ради від 02.09.2020 року №1987 "Про припинення відкритому акціонерному товариству "Житомирський завод хімічного волокна" права постійного користування земельною ділянкою" прийняте відповідачем з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не підлягає визнанню недійсним з наведених в позовній заяві підстав.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано приписи ст. ст. 141, 143 Земельного кодексу України та як наслідок здійснено помилковий висновок про наявність правових підстав для визнання недійсним рішення Житомирської міської ради від 02.09.2020 року №1987 "Про припинення відкритому акціонерному товариству "Житомирський завод хімічного волокна" права постійного користування земельною ділянкою", апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині та прийняття нового рішення в цій частині про відмову в позові.

Рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення №1988 від 02.09.2020 "Про надання юридичній особі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" відповідачем не оскаржується.

Поряд з цим, за змістом ч.1, 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи, що у даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Житомирською міською радою правомірно було прийнято рішення №1987 про припинення права позивача на користування земельною ділянкою, а тому наступне рішення міської ради №1988 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на вказану земельну ділянку іншій юридичній особі, не порушує прав та інтересів позивача.

Окрім того, у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що рішення міської ради про надання ПАТ "Житичі" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не має юридичних наслідків для позивача, тому не порушує його права на даному етапі.

Таким чином, враховуючи приписи ч.1, 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, межі вимог та доводів апеляційної скарги, а також те, що апеляційним судом не було встановлено при розгляді даної справи порушення місцевим господарським судом норм матеріального чи процесуального права при прийнятті рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для залишення в силі рішення суду у відповідній частині.

Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, колегією суддів, з підстав часткового скасування судового рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги, здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житомирської міської ради на рішення господарського суду Житомирської області від 05.07.2021 р. у справі №906/109/21 - задоволити.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 05.07.2021 р. у справі №906/109/21 в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення Житомирської міської ради від 02.09.2020 року №1987 - скасувати та прийняти в цій часині нове рішення.

3. У позові відкритого акціонерного товариства "Житомирський завод хімічного волокна" в частині визнання недійсним рішення Житомирської міської ради від 02.09.2020 року №1987 "Про припинення відкритому акціонерному товариству "Житомирський завод хімічного волокна" права постійного користування земельною ділянкою" - відмовити.

4. В решті рішення залишити без змін.

5. Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Житомирський завод хімічного волокна" (10025, м. Житомир, вул. Промислова, 1/154; код 00206256) на користь Житомирської міської ради (10014, м. Житомир, вул. Майдан С. П. Корольова, 5/12; код 13576954) судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 3 405грн. (три тисячі чотириста п`ять гривень).

6. Господарському суду Житомирської області видати судовий наказ.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "06" вересня 2021 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Розізнана І.В.