Постанова

від 31.08.2021 по справі 466/788/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/788/19 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л.

Провадження № 22-ц/811/35/21 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Савуляка Р.В., Шандри М.М.,

секретар: Скакун І.А.,

за участі в судовому засіданні представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представниці відповідача КМ України - Курси О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова в складі судді Луців-Шумської Н.Л. від 4 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 34323355 від 17.03.2017 року, прийнятого державним реєстратором Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області Ваврух Орестом Іренейовичем,- відмовлено.

Дане рішення оскаржив ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задоволити, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 34323355 від 17.03.2017 року, прийняте державним реєстратором Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області Ваврух Орестом Іренейовичем.

Вважає, що рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Вказує, що за результатами оскаржуваної реєстраційної дії, державним реєстратором Ваврух О.І. внесено до Державного реєстру речових прав, неправдиві відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0072, з яких фактично вбачається що зазначена земельна ділянка є вільною від нерухомого майна. Звертає увагу, що в ході здійснення перевірки заяви про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0072 за Кабінетом Міністрів України, державний реєстратор Ваврух О.І. повинен був здійснити пошук цього об`єкта в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в тому числі й за кадастровим номером. При умові здійснення такого пошуку державним реєстратором було б виявлено, що відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0072 та розташований на ній житловий будинок, що належить позивачу, вже внесені в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, а сама земельна ділянка не є вільною та, відповідно, не є самостійним об`єктом нерухомого майна, оскільки обтяжена житловим будинком, а також щодо неї наявні шість обтяжень - арештів нерухомого майна. Таким чином, державний реєстратор Ваврух О.І. не мав права відкривати новий розділ в Державному реєстрі речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0072 та реєструвати право власності на неї за Кабінетом Міністрів України як на самостійний об`єкт нерухомості, оскільки такий вже внесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Зазначає, що оскаржувану реєстраційну дію було вчинено не в порядку примусового виконання рішень відповідно до закону, а подані реєстратору документи не давали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

В судове засідання позивачка не з`явилася, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у її відсутності, зважаючи на те, що така повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від неї до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та те, що її інтереси у судовому засіданні захищав представник.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви осіб, що беруть участь у справі в межах доводів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ч.1 ст. 4, ст.ст. 12, 77, 81 ЦПК України, ст.ст. 328, 388 ЦК України, ч.5 п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , постанову Великої Палати Верховного Суду від 6 листопада 2019 року у справі №826/3051/18, та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, що рішенням Шевченківського району м. Львова від 11.12.2013р. частково задоволено первісний позов прокурора Шевченківського району м.Львова в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Львівської міської ради до ОСОБА_1 , Брюховицької селищної ради, за участю третіх осіб Управління Держкомзему у м.Львові, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Урумова Ж.М., ОСОБА_3 про витребування майна від добросовісного набувача. Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1503га, кадастровий номер 4610166300:04:0030072 Державний акт серії ЯЖ №580877 та зобов`язано повернути спірну земельну ділянку у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України. Цим рішенням також відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні зустрічного позову про визнання за нею права власності на земельну ділянку кадастровий номер № 4610166300:04:003:0072, площею 0,1503 га, яка знаходиться у АДРЕСА_1 . Суд встановив, що вказане рішення було предметом апеляційного та касаційного розгляду. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23.02.2015р. рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 11.12.2013р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог первісного позову про скасування рішення та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05.11.2008р. скасовано, провадження у цій частині позовних вимог закрито. В решті рішення залишено без змін. Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2016р. відмовлено представнику ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі. Верховний Суд України постановою від 03.02.2016 відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2016р. У рішенні Шевченківського району м. Львова від 11.12.2013р. зазначено, що Брюховицька селищна рада не вправі була відчужувати спірну земельну ділянку, оскільки не була її власником та не могла нею розпоряджатися, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року було скасовано самим же судом в порядку встановленої процедури перегляду судових рішень, то є підстави для задоволення вимог про витребування майна у добросовісного набувача - спірне майно підлягає поверненню законним власникам та розпорядникам. Суд виходив з положень ч.1 ст.388 ЦК України, за якою майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача. В судовому порядку рішення Брюховицької селищної ради від 23.10.2008р. про продаж земельної ділянки ТзОВ Новобуддизайн скасоване, а договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.11.2008р. визнаний недійсним. Суд констатував, що правові підстави, за яких Брюховицька селищна рада за договором 05.11.2008 року розпорядилась земельною ділянкою на користь ТзОВ "Новобуддизайн" - відпали, що в свою чергу свідчить про вибуття земельної ділянки із власності держави поза її волею і незаконність розпорядження земельною ділянкою вказаним ТзОВ Новобуддизайн на користь ряду осіб, у тому числі, відповідачки ОСОБА_1 , яка є її добросовісним набувачем. Суд зазначив, що витребування майна від добросовісного набувача є одним із способів захисту порушеного права. Суд встановив, що спірна земельна ділянка перебувала в державній власності і вибула з володіння власника - держави поза його волею, оскільки відповідно до чинного законодавства право розпорядження нею належало Кабінету Міністрів України проте жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв. Тому у ОСОБА_1 , як добросовісного набувача, вона витребувана згідно з нормами статті 388 ЦК України. Про це вказав і Верховний Суд України у постанові від 03.02.2016р. у даній справі. Суд зазначив, що оскільки рішеннями попередніх судів встановлено, що Брюховицька селищна рада не була власником спірної земельної ділянки та не могла нею розпоряджатися, відтак, право власності на цю земельну ділянку не перейшло до ТзОВ Новобуддизайн , а далі і до ОСОБА_1 . Отже, ОСОБА_1 , виходячи з положень ст.328 ЦК України, не набувала права власності на земельну ділянку площею 0,1503 га кадастровий № 4610166300:04:003:0072. З цього виходив Шевченківський районний суд м.Львова, відмовляючи 11.12.2013р. ОСОБА_1 у зустрічному позові про визнання за нею права власності не вказану земельну ділянку. Також, суд вказав, що звертаючись в суд з даним позовом, ОСОБА_1 зазначила, що державним реєстратором Ваврух О.І. внесено до державного реєстру речових прав неправдиві відомості про земельну ділянку кадастровий № 4610166300:04:003:0072, що не лише порушує визначений чинними нормативними актами порядок, але грубо порушує її права. Проте, у позові вона не зазначає на захист яких саме своїх порушених прав вона звернулася, якими законодавчими нормами ці права визначені. Не обґрунтувала позивачка і правильність вибору способу захисту такого права, належність цього способу - скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Отже, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 з даним позовом звернулася на захист цивільного права на нерухоме майно - земельну ділянку кадастровий № 4610166300:04:003:0072. Проте, такого права вона не набула, і це право не підлягає захисту. Враховуючи наведені вище обставини, оцінюючи подані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог і відмову у їх задоволенні.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

4.02.2019 ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до державного реєстратора Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Кабінету Міністрів України, у якому просив: скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 34323355 від 17.03.2017 року, прийняте державним реєстратором Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області Ваврухом Орестом Іренейовичем. Судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що державним реєстратором вказано підставою виникнення права власності рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 11.12.2013р. №1328/975/12. Однак, в резолютивній частині вказаного рішення зазначається про витребування земельної ділянки та зобов`язання повернути , а не про припинення права власності, визнання недійсним державного акту, визнання права власності за іншою особою. При цьому в рішенні суду міститься вказівка на правовстановлюючий документ - державний акт - ЯЖ №580877. Відповідно до п. 9 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав. Але згідно з актуальних даних Державного реєстру речових на нерухоме майно, оригінал Державного акта серії ЯЖ № 580877 для проведення державної реєстрації права власності за Кабінетом Міністрів України на земельну ділянку 4610166300:04:003:0072 не подавався та був відсутній у державного реєстратора на момент вчинення оскаржуваних дій. Незважаючи на це державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим 4610166300:04:003:0072 за Кабінетом Міністрів України. Зазначає, якщо витребування майна та його повернення за рішенням суду не здійснюється в добровільному порядку, то виконання такого рішення проводиться у порядку, визначеному ЗУ Про виконавче провадження . Оскаржувану реєстраційну дію було вчинено не в порядку примусового виконання рішень відповідно до закону, а подані реєстратору документи не давали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. Державним реєстратором не враховано, що за позивачем на праві власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано житловий будинок загальною площею 345кв.м зі складовою частиною - гаражем за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1503 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0072, цільове призначення громадсько-житлове будівництво, що знаходиться в межах населеного пункту смт. Брюховичі, як єдиний об`єкт нерухомого майна. Реєстраційний номер 76524646101 з 31.05.2013р. Державним реєстратором в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно безпідставно відкрито новий розділ та проведено спірну реєстрацію. Такими діями порушено майнові права позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, вірно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорено та не спростовано, - рішенням Шевченківського району м. Львова від 11.12.2013р. частково задоволено первісний позов прокурора Шевченківського району м.Львова в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Львівської міської ради до ОСОБА_1 , Брюховицької селищної ради, за участю третіх осіб Управління Держкомзему у м.Львові, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Урумова Ж.М., ОСОБА_3 про витребування майна від добросовісного набувача. Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1503га, кадастровий номер 4610166300:04:0030072 Державний акт серії ЯЖ №580877 та зобов`язано повернути спірну земельну ділянку у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

Цим рішенням також відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні зустрічного позову про визнання за нею права власності на земельну ділянку кадастровий номер № 4610166300:04:003:0072, площею 0,1503 га, яка знаходиться у АДРЕСА_1 .

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23.02.2015р. рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 11.12.2013р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог первісного позову про скасування рішення та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05.11.2008р. скасовано, провадження у цій частині позовних вимог закрито. В решті рішення залишено без змін.

Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2016р. відмовлено представнику ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі.

Верховний Суд України постановою від 03.02.2016 відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2016р.

У рішенні Шевченківського району м.Львова від 11.12.2013р. встановлено, що Брюховицька селищна рада не вправі була відчужувати спірну земельну ділянку, оскільки не була її власником та не могла нею розпоряджатися, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року було скасовано самим же судом в порядку встановленої процедури перегляду судових рішень, тому були наявними підстави для задоволення вимог про витребування майна у добросовісного набувача та спірне майно підлягає поверненню законним власникам та розпорядникам. Суд виходив з положень ч.1 ст.388 ЦК України, за якою майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача.

В судовому порядку рішення Брюховицької селищної ради від 23.10.2008р. про продаж земельної ділянки ТзОВ Новобуддизайн скасоване, а договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.11.2008р. визнаний недійсним.

Судом вірно встановлено, що правові підстави, за яких Брюховицька селищна рада за договором 05.11.2008 року розпорядилась земельною ділянкою на користь ТзОВ "Новобуддизайн" - відпали, що в свою чергу свідчить про вибуття земельної ділянки із власності держави поза її волею і незаконність розпорядження земельною ділянкою вказаним ТзОВ Новобуддизайн на користь ряду осіб, у тому числі, відповідачки ОСОБА_1 .

Спірна земельна ділянка перебувала в державній власності і вибула з володіння власника - держави поза його волею, оскільки відповідно до чинного законодавства право розпорядження нею належало Кабінету Міністрів України проте жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв. Тому у ОСОБА_1 , як добросовісного набувача, вона витребувана згідно з нормами статті 388 ЦК України.

Також, судом першої інстанції вірно встановлено, що оскільки рішеннями попередніх судів встановлено, що Брюховицька селищна рада не була власником спірної земельної ділянки та не могла нею розпоряджатися, відтак, право власності на цю земельну ділянку не перейшло до ТзОВ Новобуддизайн , а далі і до ОСОБА_1 , відтак ОСОБА_1 , виходячи з положень ст.328 ЦК України, не набувала права власності на земельну ділянку площею 0,1503 га кадастровий № 4610166300:04:003:0072.

Слід вважати, що вказаним судовим рішенням, що набрало законної сили є чинним та не скасованим, земельна ділянка де-факто повернута у державну власність (зокрема, і володіння) в особі Кабінету міністрів України з чужого незаконного володіння (позивачки у даній справі) та спірний запис лише де-юре підтвердив це повернення.

Звертаючись в суд з даним позовом, ОСОБА_1 зазначила, що державним реєстратором Ваврух О.І. внесено до державного реєстру речових прав неправдиві відомості про земельну ділянку кадастровий № 4610166300:04:003:0072, що не лише порушує визначений чинними нормативними актами порядок, але грубо порушує її права.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), (далі - Закон ).

У відповідності до п.1 ч.1 ст.2 Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 9 цієї ж норми встановлено, що реєстраційна дія - це державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.

Згідно статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , однією з основних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Пунктом 2 частини 1статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право володіння; право користування(сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.

Згідно ч.1 ст.5 Закону, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Частиною 3 ст.10 Закону, чітко визначено повноваження державного реєстратора. Зокрема, при вчиненні реєстраційних дій державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації (п.1 ч.3 ст.10 Закону).

Також державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (п.2 ч.3 ст.10 Закону).

Під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи (п.4 ч.3 ст.10 Закону).

У відповідності до ч.1 ст.11 Закону, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

При цьому ст.24 Закону визначає виключний перелік підстав, які йому надають право відмовити в державній реєстрації прав, зокрема, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом або подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. Окремою підставою для відмови у реєстрації є наявність зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно, однак ця підстава не застосовується у разі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Слід звернути увагу і на те, що окремими підставами для державної реєстрації права власності закон визначає рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Так, пунктом 9 частини 1 статті 27 Закону визначено, що підставою для державної реєстрації прав власності та інших речових прав є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Так, підставою для внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11.12.2013 року у справі №1328/975/12 про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

Суд апеляційної інстанції вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення державним реєстратором прав на нерухоме майно досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з якими Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначає підстави для державної реєстрації права власності та інших речових прав.

Так, як вказано вище державним реєстратором у спірному записі здійснено державну реєстрацію права державної власності на спірну ділянку і рішенням суду таке право не встановлене, а лише додатково підтверджене.

Також, рішення про реєстрацію права власності жодним чином не пов`язане виконанням рішення суду, яке для реєстрації права державної власності не потребує примусового чи добровільного виконання, та така реєстрація, зважаючи на підтвердження права державної власності у згаданому судовому рішенні може бути здійснена у будь-який час з часу набрання рішенням законної сили. Рішенням суду як актом судової влади лише констатовано необхідність повернення спірної ділянки у розпорядження КМ України (державну власність, з якої ділянка не вибувала) шляхом витребування у ОСОБА_1 .

Враховуючи вказане, державний реєстратор Ваврух О.І. при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:34323355 від 17.03.2017 року щодо реєстрації державної власності на земельну ділянку діяв у відповідності до вимог п.9 ч.1 ст.27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та таким рішенням реєстратора не порушено жодних прав чи інтересів позивачки, яка, як констатовано вище, жодних прав на спірну земельну ділянку не має, що встановлено згаданим рішенням суду, що набрало законної сили. Перебування на спірній ділянці об`єктів нерухомості, що на даний час зареєстровані за позивачкою на спірні правовідносини не впливає та такі не змінює. Тобто створення на спірній ділянці об`єктів нерухомості позивачкою не свідчить у даній ситуації про автоматичне набуття позивачкою прав на ділянку, яка перебуває у державній власності у розпорядженні КМ України.

Схожа за своєю суттю позиція вказана і в Постанові Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16, де зазначено, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію.

Окрім цього, судом першої інстанції вірно вказано, що позивачкою не зазначено, на захист яких саме своїх порушених прав вона звернулася до суду з позовом, якими законодавчими нормами ці права визначені. Не обґрунтувала позивачка і правильність вибору способу захисту такого права, належність цього способу - скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та як її, умовно порушені права, у випадку задоволення позову будуть відновлені.

Зважаючи на вказане, доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу слід відхилити, рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, на які правильно посилався суд першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 07 вересня 2021 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Р.В. Савуляк

М.М. Шандра