Постанова

від 20.05.2010 по справі 14/5-10

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2010 р.                                                           Справа № 14/5-10  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді ,  

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача вх. № 855С/3-7 на рішення господарського суду Сумської області від 15.02.10 р. по справі № 14/5-10

за позовом  Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Суми

до ТОВ «Механіка плюс», м. Суми

про стягнення  3100,00 грн. -

встановила:

В січні 2010 р. позивач –ФОП ОСОБА_1, м. Суми звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача –ТОВ “Механіка плюс”1000 грн. заборгованості, 2100 грн. штрафних санкцій та судові витрати, з посиланням на те, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов’язання за укладеним між сторонами договором б/н від 01.12.09 р.

Рішенням господарського суду Сумської області від 15.02.2010 р. (суддя Миропольський С.О.) по справі № 14/5-10 позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 1000 грн. заборгованості за договором вантажного перевезення, 102 грн. держмита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване з посиланням на невиконання відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати наданих позивачем послуг за укладеним між сторонами договором б/н від 01.12.09 р.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним, необґрунтованим, та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позову, та стягнути з позивача на користь відповідача 4000 грн. збитків. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення порушив його процесуальні права, а саме, розглянув дану справу за відсутності його представника. Разом з тим, відповідач зазначає, що в даному судовому засіданні він мав на меті подати зустрічний позов про стягнення з позивача 4000 грн. збитків, які виникли у відповідача в результаті неналежного виконання позивачем своїх зобов’язань.

Крім того, відповідач також посилається на те, що суд при винесенні рішення фактично не взяв до уваги той факт, що до укладання спірного договору всі істотні умови перевезення вантажу були обговорені між сторонами усно, з метою перевезення відповідач передав на користь позивача (через представника останнього) передоплату в сумі 2000 грн., однак в подальшому здійснити перевезення вантажу за раніше узгодженими умовами та у відповідні строки не виявилося можливим, в т.ч. через те, що позивач надавши транспортний засіб не мав необхідного дозволу на перевезення такого типу вантажу. В подальшому відповідачем позивачу було запропоновано отримати у відповідних органів спеціальний дозвіл на перевезення вантажу, однак відповідач від отримання дозволу відмовився, перевезення не здійснив, та відправив свій транспортний засіб з місця завантаження.

Після зазначених обставин позивач, на думку відповідача, прибув до офісу останнього та ввівши в оману його працівників надав на підпис договір б/н від 01.12.09 р. та акт про організацію перевезення за яким нібито напередодні вже відбулося перевезення вантажу. Вказаний договір та акт без відповідних правових підстав та з перевищенням повноважень був підписаний працівником відповідача та скріплений печаткою товариства.

З урахуванням вказаного відповідач вважає договір б/н від 01.12.09 р. недійсним, оскільки він не укладався керівником підприємства відповідача, не приймався відповідачем до виконання.

Щодо наявності заборгованості відповідач також заперечує, оскільки позивачем вантаж не перевозився.

Крім того, відповідач зазначає, що в результаті невиконання позивачем своїх зобов’язань, відповідач зазнав збитків в розмірі 4000 грн., які відповідач просить суд апеляційної інстанції стягнути на користь позивача та ін.

Позивач відзиву чи пояснення по скарзі не надав.

Сторони в судове засідання своїх представників не направили, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини неявки представників не повідомили.

Враховуючи викладене, справа за апеляційною скаргою розглядається за наявними в ній матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 01.12.2010 року між сторонами укладено договір на організацію вантажного перевезення, відповідно до п. 1.1 якого виконавець (повивач) надає автомобіль для доставки негабаритного вантажу по території України, попередньо узгодивши суму, маршрут та ін.

Відповідно до п. 2.2 договору, автомобіль знаходиться в розпорядженні Замовника (відповідача), до завершення доставки вантажу в кінцевий пункт призначення.

П. 5.1 договору встановлено, що оплата перевезення проводиться по передоплаті, яка повинна бути здійснено не пізніше ніж в день замовлення автомобіля для виконання перевезення.

Відповідно до п. 5.2 договору, за кожен день прострочення, відповідно до п. 5.1 договору, замовник виплачує 50 грн.

Відповідно до акту на організацію вантажних перевезення від 01.12.09 р. (а.с. 8), позивач надав відповідачу послуги, вартість яких склала 1000 грн. До сплати відповідачу позивачем виставлено рахунок-фактуру № 1 від 01.12.09 р.

07.12.09 р. позивач надав відповідачу претензію в якій з посиланням на підписаний сторонами акт прийняття виконаних робіт просив здійснити оплату наданих послуг.

Однак, відповідач відповідної оплати не здійснив, що і стало причиною для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Разом з тим, відповідач в обґрунтування своїх заперечень зокрема вказує на те, що позивач надавши транспортний засіб не мав необхідного дозволу на перевезення такого типу вантажу, в зв’язку з чим, перевезення вантажу позивачем фактично здійснено не було; що спірний договір та акт на організацію вантажних перевезень від 01.12.09 р. були підписані вже після нібито надання позивачем послуг за вказаним актом; що на виконання умов перевезення відповідач передав позивачу 2000 грн., в зв’язку з чим, заборгованості відповідач перед позивачем за перевезення не має та ін.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не виконав своїх зобов’язань щодо оплати наданих позивачем послуг та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів,  повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм  надана правильна та належна правова оцінка, в зв’язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу  господарський суд  оцінює  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України, Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Суд першої інстанції правомірно, з посиланням на акт про організацію вантажних перевезень від 01.12.09 р. встановив, що позивач надав відповідачу послуги вартість яких склала 1000 грн.

Згаданий акт містить підписи осіб що його уклали, печатки підприємств позивача та відповідача, вартість наданих послуг. Крім того, цей документ жодним чином відповідачем не оспорений.

Тобто відповідач, складаючи згаданий акт, фактично усвідомлював необхідність оплати послуг, надання яких позивачем визначено сторонами в даному акті.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст. ст. 32-34, 36 ГПК України, ст. ст. 1,9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" свідчать про належність акту від 01.12.09 р. як доказу надання позивачем на користь відповідача певних послуг за договором  від 01.12.2009 року та їх вартості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів оплати послуг, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 1000 грн. боргу.

Позов в частині стягнення 2100 грн. штрафу не підлягає задоволення, оскільки аналіз п. 5.2 договору свідчить про те, що за ним забезпечено виконання зобов’язань не штрафом, а пенею (ст. 549 ЦК України), яка з урахуванням вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, тоді як відповідного розрахунку штрафних санкцій, з урахуванням відповідних положень закону позивач суду не надав.

Крім того, як свідчать матеріали справи, відповідного перевезення вантажу за замовленням відповідача так здійснено і не було (мав місце простій автомобіля та не використання його за призначенням), а нараховані позивачем до стягнення штрафні санкції надмірно великі в порівнянні з існуючою заборгованістю. Зазначене з урахуванням вимог ст. 6 ЦК України, ст. 83 ГПК України дає суду підстави для відмови в задоволенні позову в даній частині.

Не знайшли свого підтвердження доводи відповідача про те, що до укладання спірного договору всі істотні умови перевезення вантажу були обговорені між сторонами усно, з метою перевезення відповідач передав на користь позивача (через представника останнього) передоплату в сумі 2000 грн., однак в подальшому здійснити перевезення вантажу за раніше узгодженими умовами та у відповідні строки не виявилося можливим, в т.ч. через те, що позивач надавши транспортний засіб не мав необхідного дозволу на перевезення такого типу вантажу.

Також не підтверджені матеріалами справи доводи відповідача про укладання спірного договору та акту вже після надання відповідачу позивачем автомобіля та його невикористання відповідачем, а так само про те, що позивач прибувши до офісу відповідача змусив підписати та скріпити печаткою згадані документи працівника останнього ввівши його в оману, який не мав на здійснення цих дій жодних правових підстав.

Тобто, зазначені доводи відповідача суд вважає такими, що всупереч вимогам ст. 33 ГПК України не доведені останнім належним чином.

Доводи відповідача про порушення господарським судом під час розгляду даної справи норм процесуального права також свого підтвердження не знайшли. Зокрема безпідставними є доводи останнього про розгляд справи за відсутності представника відповідача, оскільки як свідчать матеріали справи відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, та таким чином мав можливість направити в судове засідання свого представника.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. При цьому,  відповідач, не надав жодного доказу того, що господарський суд при винесенні рішення порушив норми процесуального права, які могли б в будь-якому випадку бути підставою для скасування даного рішення.

Так само не підлягають задоволенню вимоги відповідача про розгляд судом апеляційної інстанції зустрічної позовної заяви.

Зокрема, як свідчать матеріали справи, вказану зустрічну позовну заяву відповідач подав вже після винесення судом рішення по даній, тоді як ст. 60 ГПК України надає відповідачу право на подання зустрічного позову виключно до прийняття по справі відповідного рішення. Тобто згадана зустрічна позовна заява не підлягала прийняттю судом до провадження, та як наслідок, з урахуванням вимог ст. ст. 91, 99, 101 ГПК України, не підлягає розгляду судом апеляційної інстанції.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Рішення господарського суду Сумської області від 15.02.2010 р. по справі № 14/5-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Повний текст постанови підписано 20.05.10 р.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді