Постанова

від 06.09.2021 по справі 378/1034/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 378/1034/20 Головуючий в суді І інстанції Марущак Н.М.

Провадження № 22ц-824/ 3438/2021 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(у порядку письмового провадження)

06 вересня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Матвієнко Ю.О. та Гуля В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 03 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Дорбуд Сервіс про стягнення заробітної плати, середнього заробітку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом, який мотивував тим, що з листопада 2018 року він почав працювати у вказаному товаристві за сумісництвом, а у вересні 2019 року його було звільнено із займаної посади.

Вказує, що на момент звільнення відповідач заборгував йому 24 500,00 грн. заробітної плати, через що він неодноразово звертався до відповідача, однак відповіді не отримав та належні кошти не було виплачено. Крім того, такі незаконні дії відповідача щодо затримки у виплаті заробітної плати заподіяли йому моральної шкоди.

Враховуючи викладене, просив суд стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в загальній сумі 117 830, 00 грн., в тому числі: 24 500,00 грн. - невиплаченої заробітної плати, 88 330,00 грн. - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та 5000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 03 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається зокрема на те, що місцевий суд належним чином не дослідив письмових доказів, наданих сторонами, а також не врахував, що фактично виплачена відповідачем сума заробітної плати є меншою, ніж підлягала до виплати, що підтверджено доказами, наданих самим відповідачем, тому вважає оскаржуване рішення необґрунтованим.

Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним її задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду першої інстанції належних і допустимих доказів в обґрунтування позову, не доведено, що позивачу належало до сплати 24 500, 00 грн. заробітної плати при звільненні, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу ТОВ Дорбуд Сервіс від 21 листопада 2018 року № 42-к ОСОБА_1 було прийнято на роботу у вказане товариство водієм автотранспортних засобів з посадовим окладом 4000 грн. (а. с. 40).

Наказом ТОВ Дорбуд Сервіс від 06 вересня 2019 року № 30-к ОСОБА_1 звільнено з роботи за згодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП на підставі поданої заяви (а.с.43).

З довідки ТОВ Дорбуд Сервіс № 95 від 06 листопада 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату за період з листопада 2018 року по вересень 2019 року у розмірі 67 124, 00 грн., до виплати - 54 034, 81 грн., і фактично виплачено 54 007, 50 грн. (а.с.41).

Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення працівником вимоги про розрахунок.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було повною мірою було досліджено обставини справи та письмові докази, не враховано, що ОСОБА_1 було нараховано до виплати заробітну плату за період з листопада 2018 року по вересень 2019 року у розмірі 54 034, 81 грн., але фактично було виплачено 54 007, 50 грн., що не відповідає належній йому до виплати сумі, а тому відповідач має заборгованість з виплати позивачу заробітної плати у розмірі 27, 31 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Разом з тим, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також враховувати, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми, а також від розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення, періоду затримки (прострочення) такої виплати, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

З врахуванням наведеного, оскільки розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем є незначним і становить всього 27, 31 грн., то розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні який заявлений позивачем у розмірі 88 330, 00 грн., значно перевищує розмір недоплаченої суми заробітної плати, що не відповідає принципу справедливості і розумності та призведе до покладення на роботодавця надмірного тягаря і невідповідності розміру компенсації розміру фактичної заборгованості.

Отже, з огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає необхідним зменшити розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача та стягнути з відповідача на користь позивача 20, 00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що відповідає принципу справедливості, пропорційності і обставинам справи.

Разом з тим, будь-яких належних, достатніх і допустимих доказів на понесення позивачем моральних втрат, які були б наслідком дій відповідача, позивачем не надано, та з урахуванням того, що заборгованість із заробітної плати становить 27, 31 грн., підстав для відшкодування моральної шкоди колегія суддів не вбачає.

Посилання апелянта на те, що йому підлягало виплаті 24 500, 00 грн. заробітної плати на момент звільнення, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не підтверджені належними, достатніми і допустимими доказами, при цьому оклад ОСОБА_1 становив 4000, 00 грн., що ним не спростовано.

Інші доводи апелянта зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального права та незгоди із висновками суду першої інстанції і з їх оцінкою, та не можуть бути підставою для скасування обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 03 грудня 2020 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Дорбуд Сервіс (код ЄДРПОУ - ф40593676) на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) 27 грн. 31 коп. - заборгованості із заробітної плати та 30 грн. 00 коп. - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а всього - 57 грн. 31 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: