Постанова

від 01.09.2021 по справі 910/16771/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2021 р. Справа№ 910/16771/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Верховця А.А.

Гарник Л.Л.

за участю секретаря судового засідання Кудько О.О.

та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засіданні від 01.09.2021,

розглянувши апеляційну скаргу Державного концерну "Укроборонпром"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2021

у справі №910/16771/20 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ СЕРВІС"

до Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державний концерн "Укроборонпром"

про стягнення 587 863,41 грн.

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ СЕРВІС" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" (далі - Підприємство) про стягнення інфляційних нарахувань на суму основного боргу та трьох процентів річних від простроченої суми невиконаного грошового зобов`язання, нарахованих за період з 14.02.2014 по 21.03.2019 у розмірі 587 863,41 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у Відповідача наявна вина за прострочення виконання зобов`язання, в результаті чого наступає юридична відповідальність у вигляді застосування статті 625 ЦК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.01.2021 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ СЕРВІС" до Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державний концерн "Укроборонпром" про стягнення 587 863,41 грн задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ СЕРВІС" 53000,26 грн. - 3% річних, 480 110,40 грн. - інфляційних втрат та 7996,27 грн. - судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Вищевкане рішення мотивоване тим, що законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання. Суд першої інстанції перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних на суму 53000,26 грн, та вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства. У той же час при дослідженні здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат судом першої інстанції було встановлено, що такий розрахунок не у повній мірі відповідає положенням законодавства в силу допущених арифметичних помилок. Відмовляючи в зменшенні розміру вказаних вище сум суд першої інстанції зазначив, що це є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. У той же час, відповідачем в порядку, визначеному процесуальним законом, не надано суду жодних заперечень чи будь-яких пояснень щодо поданого позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Державний концерн "Укроборонпром" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2021 у справі №910/16771/20 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що держава здійснює свої повноваження власника не безпосередньо, а через КМУ (п. 5 ст. 116 Конституції України). У свою чергу, КМУ має право і делегує такі повноваження (ч. 1 ст. 5 Закону України Про управління об`єктами державної власності , абзац 4 п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України Про Кабінет Міністрів України ), Повноваження з управління об`єктами державної власності в оборонно- промисловому комплексі делеговано ДК Укроборонпром (Закон України Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі , постанова КМУ від 31.08.2011 № 993 Деякі питання Державного концерну Укроборонпром ). Наведене вказує на той факт, що ДК Укроборонпром здійснює повноваження власника (держави) щодо ДП КАРЗ (відповідача), а отже, ухвалене за результатами розгляду справи №910/16771/20 рішення впливає на права та інтереси Концерну. Скаржник зазначає, що для вирішення питання щодо зменшення розміру зобов`язань, визначених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, має бути враховано ступінь вини боржника та дії (бездіяльність) позивача, який у справі №43/122 про банкрутство відповідача був конкурсним кредитором, однак, зазначене не було досліджено місцевим господарським судом під час розгляду даної справи, у зв`язку з чим допущено порушення положень статті 236 ГПК України. В той же час, поведінка Позивача у даній справі підтверджує, шо у ДП КАРЗ відсутня вина за прострочення виконання зобов`язання, в результаті чого наступає юридична відповідальність у вигляді застосування ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Окрім вказаного, поведінка Позивача не відповідає заявленій у процесуальних документах позиції стосовно нерозповсюдження вимог Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції, яка діяла з 19.01.2013, та яка застосовувалась під час перебування підприємства в процедурі ліквідації. Діями самого Позивача у справі №43/122 визнається застосування, навіть після 30.11.2017, саме тієї редакції законодавства з питань банкрутства, статтею 19 якою передбачено мораторій на нарахування трьох процентів та інфляційних нарахувань, розрахованих з суми конкурсної кредиторської заборгованості. Скаржник зазначає, що Господарським судом міста Києва при ухваленні оскаржуваного рішення у справі №910/16771/20 не було надано оцінку зазначеним вище обставинам та долученим Концерном до матеріалів справи доказам, які підтверджують, що нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 14.02.2014 по 30.11.2017 є безпідставним.

30.04.2021 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ СЕРВІС" надійшов відзив, в якому зазначено, що до спірних правовідносин, які є предметом даного спору, підлягає застосуванню Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом від 14.05.1992 в редакції чинній до 19.01.2013, яка не передбачала заборону на нарахування 3% річних та інфляційних під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство. Щодо справедливого балансу та врахування інтересів всіх сторін, зазначено, що відповідач ничим не обґрунтовує застосування привілейованого становища щодо звільнення його на відміну від усіх інших боржників від відшкодування визначених Законом матеріальних втрат від знецінення грошових коштів та сплати трьох процентів річних.

06.07.2021 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли пояснення, в яких зазначено, що ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 у справі №43/122, крім іншого визнано кредиторам Державного підприємства Київський автомобільний ремонтний завод Товариство з обмеженою відповідальністю Тандем сервіс на суму 346 500,00 грн. З матеріалів справи вбачається, що сума основного боргу Відповідача у розмірі 346 500, 00 грн, яка визнана ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 у справі № 43/122 про банкрутство, була сплачена Відповідачем на користь Позивача 21.03.2019 у процедурі санації боржника, що підтверджується випискою з банківського рахунку від 21.03.2019. Враховуючи вищезазначене, Відповідач з моменту порушення провадження у справі № 43/122 про банкрутство перебував у спеціальному правому режимі, який регулювався Законом про банкрутство, оскільки 28.03.2011 до боржника (відповідача у даній справі) було застосовано процедуру розпорядження майном, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до статті 11 Закону України Про відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом редакції від 30.06.1999, у зв`язку з порушенням провадження у справі №43/122 про банкрутство Підприємства. Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України Про відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом не застосовуються індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних. Заявлені вимоги нараховані на зоборгованність, яка є конкурсною, а отже вищевказана норма закону встановлює пряму заборону на нарахування 3% річних та індексу інфляції в період дії мараторію.

В судове засідання 01.09.2021 з`явились представники скаржника, позивача та відповідача.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку за можливе здійснювати розгляд скарги за наявністю представників учасників справи.

В судовому засіданні 01.09.2021 представник Державного концерну "Укроборонпром" та представник Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" підтримали вимоги апеляційної скарги. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ СЕРВІС" заперечив проти її задоволення.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тандем Сервіс" та Державним підприємством "Київський автомобільний ремонтний завод" (код ЄДРПОУ 07790672) (далі - ДП КРАЗ ) було укладено договір на постачання запасних частин від 28.05.2008 №28/05-08.

Предметом Договору є запасні частини та комплектуючі до автомобілів КАМАЗ, ЗІЛ, ГАЗ, МАЗ, КРАЗ, які ТОВ "Тандем Сервіс" зобов`язувався постачати на адресу ДП "Київський автомобільний ремонтний завод", а останній зобов`язувався здійснювати оплату за Договором.

31.03.2011 між сторонами була підписана додаткова угода №3 до Договору, згідно якої ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" підтвердив заборгованість за Договором №28/05-08 від 28.05.2008 року на користь ТОВ "Тандем Сервіс" в сумі 346500,00 грн. та зобов`язався погасити заборгованість шляхом передачі простих векселів.

Згідно акту приймання-передачі векселів від 31.03.2011 ДП "КРАЗ" передав ТОВ "Тандем Сервіс" простий вексель серії АА№1565543, емітент - ДП "Київський автомобільний ремонтних завод", дата складання - 31.03.2011, дата погашення - за пред`явленням, але не раніше 16.05.2011, номінал - 346500, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, з акту пред`явлення простого векселя до платежу, 16.05.2011 ТОВ "Тандем Сервіс" пред`явило боржнику до платежу простий вексель серії АА№1565543.

У визначений строк ДП "КРАЗ" оплату не здійснило, натомість, направило на адресу ТОВ "Тандем Сервіс" лист від 17.05.2011 №143/13, яким повідомило про неможливість здійснити оплату за векселем у зв`язку з відсутністю коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2011 в справі № 43/122 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" та порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" (код ЄДРПОУ 07790672).

31.05.2011 ТОВ "Тандем Сервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою з вимогами до ДП "КРАЗ" на суму 346500,00 грн.

Ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 26.08.2011 року в справі №43/122 про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" кредитором боржника було визнано, зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тандем Сервіс", на суму 346500,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.2011 в справі №43/122 відкрито процедуру санації боржника - Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" та вирішено інші процесуальні питання.

Постановою Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 у справі №43/122 припинено процедуру розпорядження майном Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод"; припинено процедуру санації боржника; припинено повноваження керуючого санацією відповідача Кривов`язенка О,І.; визнано Державне підприємство "Київський автомобільний ремонтний завод" банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру. Крім того, означеним судовим рішенням постановлено, що строк виконання всіх грошових зобов`язань боржника є таким, що настав 13.02.2014 року, а також припинено нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута з 13.02.2014.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2017, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018, постанову господарського суду міста Києва від 13.02.2014 в справі №43/122 про визнання боржника банкрутом та перехід до ліквідаційної процедури, скасовано.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2018 у справі №43/122, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 та Постановою Верховного Суду від 17.04.2019 було продовжено процедуру санації ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" на шість місяців до 05.04.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 у справі №43/122, зокрема, затверджено звіт керуючого санацією ДП "КРАЗ" директора Пилипчука С.А., провадження у справі припинено.

21.03.2019 Відповідачем було сплачено на користь Позивача 346500,00 грн. - вимоги, визнані ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 у справі №43/122.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить суд стягнути з відповідача 587863,41 грн, з яких: 543863,15 грн - інфляційні втрати, нараховані за період з лютого 2014 року по лютий 2019 на суму основного боргу в розмірі 346500, 00 грн, а також 53000,26 грн - три проценти річних, нараховані за період з 14.02.2014 по 21.03.2019 на вказану суму основного боргу.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання. Суд першої інстанції перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних в сумі 53000,26 грн, та визнав його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства. У той же час при дослідженні здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат судом першої інстанції було встановлено, що такий розрахунок не у повній мірі відповідає положенням законодавства в силу допущених арифметичних помилок. Відмовляючи в зменшенні розміру вказаних вище, сум суд першої інстанції зазначив, що це є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. У той же час, відповідачем в порядку, визначеному процесуальним законом, не надано суду жодних заперечень чи будь-яких пояснень щодо поданого позову.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Предметом апеляційного розгляду є правомірність задоволення судом першої інстанції позову про стягнення з відповідача інфляційних втрат та процентів річних, заявлених в порядку статті 625 ЦК України, які нараховані на заборгованість, яка визнана конкурсною на підставі ухвали попереднього засідання господарського суду міста Києва від 26.08.2011 року в справі №43/122.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 04.02.2020 у справі 912/1120/16 з посиланням на подібну правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач з моменту порушення провадження у справі № 43/122 про банкрутство перебував у спеціальному правому режимі, який регулювався Законом України Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом , оскільки:

- з 28.03.2011 до боржника (відповідача у даній справі) було застосовано процедуру розпорядження майном, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до статті 11 Закону України Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом , в редакції від 30.06.1999, у зв`язку з порушенням провадження у справі №43/122 про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод";

- з 16.11.2011 до відповідача було застосовано процедуру санації.

- з 13.02.2014 по 30.11.2017 відповідач перебував у ліквідаційній процедурі, що була введена постановою Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 та в подальшому скасована постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2017.

- з 30.11.2017 по 02.08.2019 відповідач перебував у судовій процедурі санації.

Пунктом 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство (у редакції Закону України № 4212-VI, що набрала чинності з 19.01.2013) встановлено, що положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

З урахуванням вказаних норм та того, що провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" порушено до набрання чинності цим Законом (до 19.01.2013), а постанова місцевого господарського суду від 13.02.2014 про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури була скасована, суд дійшов вірного висновку про застосування до спірних правовідносин положень Закону України Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом в редакції, чинній до 19.01.2013.

Позовні вимоги про стягнення нарахувань за статтею 625 ЦК України заявлені позивачем за період з 04.02.2014 по 21.03.2019, тобто протягом періоду, коли відповідач перебував у процедурах банкрутства, передбачених Законом України Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом (в редакції, чинній до 19.01.2013).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 26.08.2011 у справі №43/122 про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" конкурсним кредитором боржника було визнано, зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тандем Сервіс" на суму 346500,00 грн основного боргу, що виник у зв"язку з невиконанням умов договору від 28.05.2008 №28/05-08.

Таким чином, такі вимоги нараховані на заборгованість, яка є конкурсною на підставі ухвали попереднього засідання від 26.08.2011, яка прийнята на підставі ст.ст. 14, 15 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (в редакції, чинній до 19.01.2013), що передбачають виявлення кредиторів з конкурсними кредиторськими вимогами, порядок проведення попереднього засідання господарського суду .

Мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію (стаття 1 Закону про банкрутство).

Частиною четвертою статті 12 Закону України Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) - абзац другий-четвертий частини четвертої статті 12 Закону України Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом .

Означені норми є імперативними по відношенню до вимог конкурсних кредиторів, в розумінні приписів статті 1 Закону України Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом .

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що на підставі частини другої вказаної статті кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат. Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

У справі, що розглядається, вимога про стягнення нарахованих інфляційних та річних процентів є додатковою до основної заборгованості боржника (відповідача) перед позивачем за договором про виконання підрядних робіт, яка (основна заборгованість) повністю визнана господарським судом у справі про банкрутство, включена до реєстру вимог кредиторів та є конкурсною заборгованістю на підставі ухвали попереднього засідання господарського суду міста Києва від 26.08.2011 року в справі №43/122. Вказана ухвала набрала законної сили.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що нарахування, здійснені відповідно до статті 625 ЦК України та заявлені самостійно від основного зобов`язання, яке визнанно як конкурсне ухвалою попенедного засідання господарського сдуу міста Києва від 26.08.2011 у справі №43/122 у провадженні у справі про банкрутство (вимоги за яким визнані конкурсними) є такими, на які поширюється правовий режим мораторію, введеного у справі про банкрутство.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 916/4932/15.

За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що на заборгованість, яка має характер конкурсної, не можуть бути нараховані інфляційні та три відсотки річних згідно з частиною другої статті 625 ЦК України у період, коли боржник перебував у процедурах банкрутства, оскільки на такі нарахування поширюється мораторій, який зупиняє виконання боржником зобов`язань, визнані конкурсними на підставі вищевказаної ухвали суду у справі №43/122, тобто зупиняє прострочення зобов`язання зі сплати такого боргу, а за приписами частини другої статті 625 ЦК України відповідні нарахування можуть мати місце лише в разі прострочення виконання цього зобов`язання.

Наведений вище висновок узгоджується із загальною спрямованістю та метою Закону України Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом , що полягає, перш за все, у створенні необхідних умов як для подолання банкрутства та відновлення платоспроможності боржника так і можливості повного розрахунку з кредиторами без застосування до боржника ліквідаційної процедури з припиненням його підприємницької діяльності, оскільки надає можливість боржнику правомірно очікувати визначення загального розміру кредиторської заборгованості та зупинення її зростання за рахунок штрафних санкцій, процентів річних, інфляційних тощо.

У подальшому така заборона застосовувати до конкурсної заборгованості індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також три проценти річних від простроченої суми, знайшла своє правове врегулювання у статті 19 Закону про банкрутство у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI, що набрав чинності з 19.01.2013, а також у статті 41 чинного Кодексу України з процедур банкрутства.

За вказаних обставин, колегія вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у цій справі з підстав того, що позивач не має права нараховувати індекс інфляції та три проценти річних на заборгованість, що складається у сумі 346500,00 грн, яка була визнана як конкурсні вимоги у справі про банкрутство №43/122, оскільки на неї поширюється мораторій на задоволення вимог кредиторів та зупиняється прострочення боржника (відповідача) з виплати такого боргу протягом всього періоду дії цього мораторію, який, в даному випадку, почав діяти з 28.03.2011 та припинився 02.08.2019, в той час як позовні вимоги заявлені за період з 14.02.2014 по 21.03.2019, тобто за період дії мораторію.

Судова колегія бере до уваги посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновки Верховного Суду, викладені у аналогічних справах.

Так, згідно з положеннями частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Господарським процесуальним кодексом України визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

Суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що містяться у постановах від 10.11.2020 у справі № 916/4932/15, від 16.06.2021 у справі №910/17380/19, адже, вони були ухвалені у часі пізніше постанов Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №910/12680/18, від 01.10.2019 у справі № 910/12604/18 та від 16.01.2020 у справі № 910/14522/18, на які посилається позивач у відзиві у якості підстави залишення в силі оскарженого судового рішення у цій справі.

Отже, суд апеляційної інстанції врахував останню правову позицію Верховного Суду.

Таким чином, доводи скаржника по суті заявлених вимог є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.

У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити; оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань на суму основного боргу та трьох процентів річних від простроченої суми невиконаного грошового зобов`язання, нарахованих за період з 14.02.2014 по 21.03.2019 у розмірі 587 863,41 грн повністю.

У зв`язку з задоволенням апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд покладаються на позивача.

Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , ст.ст. 269, 270, 271, 275, 277, 282, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного концерну "Укроборонпром" задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2021 у справі №910/16771/20 - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ СЕРВІС" (03058, м. Київ, вул. Ніжинська, 20, кв. 22; 35892959) на користь Державного концерну "Укроборонпром" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 36; 37854297) судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 13 227,00 грн.

Матеріали справи №910/16771/20 направити до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строк оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.

Повний текст складено 07.09.2021.

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді А.А. Верховець

Л.Л. Гарник