Рішення

від 08.09.2021 по справі 914/1061/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2021 справа № 914/1061/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В., за участю секретаря судового засідання Банзули М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Християнської Євангельської Церкви Гефсиманія

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю САФО , м. Львів

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради

про: усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

представники сторін:

від позивача: не з?явився;

від відповідача 1: Приндота У.Г.;

від третьої особи: Качабульський І.В.

Заяв про відвід судді не надходило. У відповідності до ст. 222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою програмно-апаратного комплексу Акорд .

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Християнської Євангельської Церкви Гефсиманія до Товариства з обмеженою відповідальністю САФО , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Франківська районна адміністрація Львівської міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Ухвалою від 14.05.2021 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.06.2021 року.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.

Відповідач та третя особа явку уповноважених представників в судове засідання 06.09.2021 року забезпечили. Представник позивача не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, причин неявки не повідомив. Після розгляду справи надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням останнього на лікуванні. Вказане клопотання не підписане, докази перебування на лікуванні не представлені.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України та практики Європейського суду з прав людини , ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії ).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі Смірнова проти України ).

Неявка позивача не перешкоджає розгляду справи по суті, оскільки в судовому засіданні 28.07.2021 року представник позивача надав суду пояснення по суті позовних вимог.

Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 06.09.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Аргументи позивача

Християнській Євангельській Церкві Гефсиманія належить на праві постійного користування земельна ділянка яка перебуває в комунальній власності з кадастровим номером 4610136900:04:004:0038. Вказана земельна ділянка межує зі земельною ділянкою з кадастровим номером 4610136900:04:004:0028 яка належить на праві приватної власності ТОВ САФО .

Позивач стверджує, що відповідач вважає, оскільки на земельну ділянку яка перебуває в постійному користуванні позивача ухвалою Львівської міської ради №2816 від 09.07.2009 року встановлено обмеження у користуванні площею 0,015 га, що випливає із додатків до вказаної ухвали, а відтак на дану земельну ділянку встановлено сервітут.

Незважаючи на те, що встановлені Львівською міською радою обмеження стосуються саме позивача та його дій, відповідач безпідставно тлумачить вказане обмеження, як право користування земельною ділянкою позивача, тобто як сервітут.

В листопаді 2018 року відповідач незаконно та самовільно без погодження проектної документації встановив металеву огорожу на фундаменті довжиною 35м та висотою 1,5 м на земельній ділянці яка перебуває у постійному користуванні позивача.

Протоколом міжвідомчої комісії від 27.11.2018 року Франківською районною адміністрацією затверджено висновок про демонтаж самочинно встановленої ТОВ Сафо металевої огорожі на фундаменті по вул. В. Антоновича 138-140 без погодженої проектної документації та дозвільних документів на її встановлення.

Розпорядженням Франківської районної адміністрації від 30.11.2018 року № 642

рекомендовано директору ТОВ САФО В`язовченко Т. М. у місячний термін демонтувати самочинно збудовану огорожу. Вказаний паркан відповідач станом на дату подання позовної заяви не демонтував.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що Франківським районним судом м. Львова розглядається цивільний позов ОСОБА_1 до ХЄЦ Гефсиманія про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою (справа №465/1064/19).

Після самовільного встановлення огорожі директор ТОВ САФО Вязовченко Т.Г. звернувся з листом до позивача ХЄЦ Гефсиманія з проханням погодити встановлення огорожі з відступом 1,5 метри від існуючої будівлі.

Позиція відповідача

Позивач звертаючись до суду за захистом свого, нібито порушеного права, повинен довести наявність фактів порушення права власності на належну йому земельну ділянку відповідачем по справі, підтвердивши такі факти відповідними доказами.

Водночас, позивач, звертаючись до суду із позовом не надав жодних доказів на підтвердження обставин, які підлягають встановлення у даній справі - зокрема, щодо: місця розташування спірної огорожі та чи знаходиться огорожа на ділянці позивача; особи, яка встановила огорожу; щодо обставин, які зумовлюють порушення права позивача.

Позивач не надав будь-яких доказів і не довів, що йому чиняться перешкоди у

користуванні його земельною ділянкою, і що такі перешкоди в користуванні належною йому земельною ділянкою чинить саме відповідач.

Єдиним доказом, який надає позивач на підтвердження позовних вимог, фактично є розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 30.11.2018 № 642. Разом з тим, із вказаного розпорядження не вбачається, якої огорожі стосується вказане розпорядження, адже за адресою Антоновича, 140 знаходиться самовільно встановлена Позивачем на металевих стовпцях на бетонній основі огорожа, що підтверджується актом ЛКП Львівський ліхтар від 04.02.2019 року.

З наведеного вбачається, що позивачем не доведено факту порушення його права, що є передумовою для звернення до господарського суду, так і не надано будь-яких доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Ухвалою ЛМР №2816 від 09.07.2009 року релігійним громадам та організаціям було передано в постійне користування земельні ділянки, зокрема ХЄЦ Гефсиманія передано у постійне користування земельну ділянку за адресою м. Львів, вул. Кульпарківська, 65.

Відповідач зазначає, що із акту ЛКП Львівський ліхтар вбачається. Що саме ХЄЦ Гефсиманія самовільно встановлено огорожу на земельній ділянці по вул. Антоновича, 138-140 у м. Львові, незважаючи на те, що земельна ділянка за вказаною адресою позивачу не передавалась. Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 22.04.2019 року, до адміністративної відповідальності за самовільне встановлення огорожі було притягнуто до адміністративної відповідальності саме ХЄЦ Гефсиманія .

Відповідач стверджує. що листом про погодження влаштування огорожі до позивача не звертався.

Позиція третьої особи

Франківська районна адміністрація в своїх пояснення підтримала позовні вимоги з посиланням на обставини та докази висвітлені в в позовній заяві.

Крім того зазначив, що на час розгляду справи розпорядження Франківської районної адміністрації від 30.11.2018 року №642 про демонтаж самочинно встановленої огорожі не виконане відповідачем та не оскаржене у встановленому законом порядку.

В ході судового розгляду справи представник третьої вказав на те, що у розпорядженні Франківської районної адміністрації відсутнє підтвердження наявності будь якого речового права на земельну ділянку на якій встановлена огорожа у ХЄЦ Гефсиманія .

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Християнській Євангельській Церкві Гефсиманія на праві постійного користування належить земельна ділянка яка перебуває в комунальній власності з кадастровим номером 4610136900:04:004:0038 за адресою вул. Кульпарківська, 65, що підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №175806. Вказана земельна ділянка межує зі земельною ділянкою за адресою Антонтоновича, 138, з кадастровим номером 4610136900:04:004:0028, яка належить на праві приватної власності ФОП Вязовченко Тетяні Миколаївні, що підтверджується інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (довідка сформована 07.07.2021 року Наконечним Олександром Сергійовичем). Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯГ №512985 Товариству з обмежено відповідальністю САФО належить земельна ділянка з кадастровим номером 4610136900:04:004:0027 за адресою вул. Антоновича, 140.

Відповідно до акту від 15.11.2018 року комісія ЛКП Львівський ліхтар встановила, що директор ТзОВ САФО Вязовченко Т.М., самовільно захопила територію та без дозвільних документів встановила металеву огорожу висотою 1,5 м., довжиною 35 м., за адресою вул. Антоновича, 138-140. За фактом порушення складено протокол №110 від 15.11.2018 року за ст. 150 КУпАП.

З листа від 16.11.2018 року ЛКП Львівський ліхтар вбачається прохання адресоване Голові МВК Франківського району про можливість приведення до попереднього стану самочинно захоплену територію у зв`язку з встановлення без дозвільних документів огорожі висотою 1,5 м., довжиною - 35 м., за адресою вул. Антоновича, 138-140. До матеріалів справи долучено витяг з протоколу засідання міжвідомчої комісії у Франківському районі в якому встановлено факт самовільного встановлення огорожі на вул. Антоновича, 138-140 ТзОВ САФО .

30.11.2018 року Франківською районною адміністрацією видано Розпорядження №642 про демонтаж самочинно встановленої огорожі на фундаменті на вул. В. Антоновича, 138-140.

Комісією ЛКП Львівський ліхтар 04.02.2019 року в присутності представника ТзОВ САФО Вязовченко Т.М. складено акт обстеження самовільно встановленої огорожі релігійною громадою ХЄЦ Гефсиманія , за адресою: м. Львів, вул. Антоновича, 140.

З листа Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 22.04.2019 року, вбачається, що за результатами проведеного заходу державного контролю посадову особу ХЄЦ Гефсиманія притягнуто до адміністративної відповідальності згідно ст. 55 КУпАП, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення та вручено припис про усунення порушень вимог земельного законодавства виявлених під час проведення перевірки, шляхом забезпечення доступу суміжних землекористувачів для проїзду згідно умов проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у м. Львові по вул. Кульпарківська, 65.

Позивачем долучено до матеріалів справи лист за підписом Вязовченко Т.М. адресований старшому пастору ХЄЦ Гефсиманія з проханням надати погодження для встановлення огорожі згідно представленої схеми №1.

Крім того, судом на підставі кадастрового плану встановлено, що від літери В до літери Г землекористування здійснює гр. ОСОБА_1 , а межа земельної ділянки з кадастровим номером 4610136900:04:004:0038 та земельної ділянки з кадастровим номером 4610136900:04:004:0028 складає 15,98 м. (3,83+4,77+7,38). Землекористування ТзОВ САФО на кадастровій карті відмічено літерами Г-Д.

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

В силу положень ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суд зазначає, що право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном шляхом подачі до суду негаторного позову.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника).

Суд зазначає, що усунення перешкод власнику (титульному володільцю) в користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов`язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення. Якщо ж на момент подання негаторного позову вчинення перешкод у користуванні майном припинилося, то підстав для його задоволення немає.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди, чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад, шляхом знесення неправомірно збудованих споруд, про припинення ремонтних робіт в сусідній квартирі, виселення громадян із належних йому на праві власності приміщень тощо).

Відповідно до ст.129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про виселення відповідача з незаконно займаного приміщення повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує можливість захисту порушеного права власника.

За твердженнями позивача, відповідач ТзОВ САФО на межі земельних ділянок з кадастровими номерами 4610136900:04:004:0038 та 4610136900:04:004:0028 самовільно встановив огорожу на фундаменті, однак в даному випадку позивач помилково стверджує, що земельна ділянка з кадастровим номером 4610136900:04:004:0028 належить ТзОВ САФО , оскільки відповідно до наявних в матеріалах справи доказів вказана земельна ділянка належить ФОП Вязовченко Т.М.

Крім того з позовної заяви вбачається, що відповідач в листопаді 2018 року незаконно та самовільно без погодження проектної документації встановив металеву огорожу на фундаменті довжиною 35м та висотою 1,5м на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні позивача. У постійному користуванні позивача перебуває земельна ділянка по вул. Кульпарківська, 65, огорожа встановлено по вул. Антоновича, 138-140. В даному конкретному випадку позивачем не доведено факт встановлення огорожі на земельній ділянці, яка перебуває в постійному користуванні ХЄЦ Гефсиманія . Позивачем представлено державний акт серія ЯЯ №175806 з якого вбачається право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4610136900:04:004:0038, за адресою вул. Кульпарківська, 65, доказів речового права на земельну ділянку по вул. Антоновича, 138-140 позивачем не представлено. Позивачем в позовній заяві викладено факти, які є взаємно суперечливими.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду, а також станом на дату розгляду справи по суті відповідачем чиняться перешкоди у користуванні позивачем належною йому на праві постійного користування земельною ділянкою по вул. Кульпарківська, 65. Оскільки предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом, а позивачем недоведено факт встановлення огорожі на земельній ділянці, яка перебуває в його постійному користуванні це є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Крім того суд приходить до висновку, в тому числі на підставі доказів представлених позивачем, що довжина спірної огорожі на підставі даних кадастрового плану за літерами В-Г становить 15,98 м.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного суду по справі №910/13407/17.

За таких обставин позовні вимоги ХЄЦ Гефсиманія про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою задоволенню не підлягають.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України залишаються за позивачем. Представник відповідача в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України до закінчення судових дебатів зробила відповідну заяву про понесення судових витрат. Докази понесення таких витрат відповідно до вказаної статті сторона подає в межах п`ятиденного строку.

Керуючись ст.ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 231, 233-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Призначити на 20.09.2021 року о 11:30 год. судове засідання для вирішення питання відшкодування судових витрат. В строк до 13.09.2021 року подати на адресу суду докази щодо розміру понесених судових витрат.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 08.09.2021 року.

Суддя З.В. Горецька