Постанова

від 18.08.2021 по справі 758/2601/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 758/2601/18

провадження № 61-7100св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Антоненко Н. О. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 , подані представником Дрюк Наталією Олександрівною , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року в складі судді Волошина В. О., постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року в складі колегії суддів Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В., додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року в складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 27 липня 2020 року в складі колегії суддів Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 і просив:

- визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 , інформацію, поширену ОСОБА_2 на своїй веб-сторінці в соціальній мережі ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка знаходиться за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: Ведь в нашей стране она сопутствует таким решительным - за неимением лучшего слова - продюсерам, как ОСОБА_1 . Которые не боятся ни обиженных авторов, ни плохого запашка, ни судебных исков. А делают своё (ну, не совсем свое) дело с огоньком, переступая через деловую этику, общепринятую практику и законодательство об авторских правах ;

- заборонити ОСОБА_2 поширювати вказану інформацію будь-якій особі в будь-який спосіб, в тому числі по телебаченню, в мережі інтернет, у публічних виступах;

- зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену ним інформацію шляхом розміщення повного тексту рішення суду в даній справі на своїй веб-сторінці в соціальній мережі Facebook, яка знаходиться за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом тижня після набрання таким рішенням законної сили;

- стягнути з відповідача на свою користь 1 грн у відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, щопоширена відповідачем у соціальній мережі інформація звинувачує ОСОБА_1 у вчиненні ним протиправних дій, які полягають у порушенні авторських прав ОСОБА_2 та веденні нечесної підприємницької діяльності.

Позивач вважає відповідну інформацію недостовірною та такою, що порушує його честь, гідність і ділову репутацію, оскільки створює враження його причетності до протиправної діяльності та є передумовою до помилкового сприйняття необмеженою кількістю осіб ОСОБА_1 як особи, яка порушує авторські права сценариста твору та нехтує правилами ділової етики.

Вказує, що порушення відповідачем його особистих немайнових прав, передбачених положеннями статей 297 , 299 ЦК України , спричинило позивачу моральну шкоду, яку він оцінив у 1 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 рокув задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що фрази і вислови, поширені відповідачем у соціальній мережі Facebook 31 січня 2018 року, є оціночними судженнями, оскільки не містять фактичних даних, надають оцінку діям позивача, а тому не підлягають спростуванню.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відсутність порушення зі сторони відповідача особистих немайнових прав позивача, суд не вбачав правових підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Суд надав критичну оцінку висновкам експертів, поданих сторонами на підтвердження їх вимог та заперечень, зазначивши, що експерти, якими такі висновки складені, не включені до Реєстру атестованих судових експертів. Суд урахував взаємовиключний характер наданих сторонами експертних досліджень та не заявлення сторонами клопотання про призначення судової експертизи або рецензування поданих ними висновків.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з відповідача судових витрат (3 876,40 грн судового збору, 740 531,59 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката, 20 000 грн витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, 3 300 грн витрат за вчинення інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовки до її розгляду, а всього 767 707,99 грн) залишено без задоволення.

Відмова в розподілі судових витрат мотивована тим, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, а тому з урахуванням положень статті 141 ЦПК України подана представником позивача заява задоволенню не підлягає.

Короткий зміст судових рішень апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року- без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що інформація, розміщена на веб-сторінці відповідача ОСОБА_2 в соціальній мережі Facebook , не порушує особистих немайнових прав позивача, оскільки є оціночним судженням (критикою), яке стосується проблеми, що має значний суспільний інтерес - захисту прав сценаристів на створені ними ідеї, проекти та творчі задуми майбутніх фільмів у відносинах з кінопродюсерами.

Відхиляючи доводи позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині неврахування поданого позивачем експертного висновку, апеляційний суд зазначив, що визначення характеру висловлювань відповідача не потребує спеціальних знань, а тому поданий стороною позивача документ не є обов?язковим при вирішенні даної справи та може бути прийнятий до уваги на розсуд суду в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 липня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу в ухваленні додаткового рішення, оскільки рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Аргументи учасників справи

17 квітня 2020 року адвокат Дрюк Н. О., яка діє за дорученням ОСОБА_1 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року йпросила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, направивши справу на новий розгляд до судупершої інстанції.

Вказує, що суди застосували норми матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду в справах з подібними правовідносинами (№ 369/1052/16-ц і № 539/3299/15-ц ) . Зокрема, дійшовши висновку про те, що поширена відповідачем інформація є оціночними судженнями, суди не проаналізували, чи можливо такі судження перевірити на предмет їх відповідності дійсності.

Зазначає, що суди обмежилися формальним і загальним посиланням на оціночний характер поширеної відповідачем інформації, не проаналізувавши елементи недостовірної інформації в сукупності з повним текстом публікації ОСОБА_2 .

Вважає, що вислови відповідача є твердженням про факти, оскільки вказує на порушення конкретною особою ( ОСОБА_1 ) законодавства про авторське право.

Посилається також на порушення судами норм процесуального права в частині неналежного дослідження поданого позивачем доказу (висновку експерта № 056/75 від 23 лютого 2018 року, складеного експертом Українського бюро лінгвістичних експертиз НАН України Ажнюком Б. М.)

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на законність і обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій.

Вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду в справах № 369/1052/16-ц і № 539/3299/15-ц, адже на відміну від обставин, наявних у вказаних справах, поширена ОСОБА_2 інформація є оціночним судженням, оскільки не містить жодних фактичних даних: у ній відсутні посилання на конкретні дії позивача чи пов`язані з ним події в конкретному місці та у конкретний час.

Зазначає, що суди не допустили порушення норм процесуального права при дослідженні доказів, поданих позивачем, а поданий експертний висновок не є обов`язковим для суду, оскільки визначення характеру висловлювання ОСОБА_2 є питанням права та не потребує застосування спеціальних знань.

26 серпня 2020 року адвокат Дрюк Н. О., яка діє за дорученням ОСОБА_1 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 липня 2020 року й просила їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

З посиланням на частину дев`яту статті 141 ЦПК України вказує, що даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, а тому покладення на ОСОБА_2 судових витрат позивача можливе незалежно від результатів вирішення спору.

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на законність і обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій.

Вважає відсутніми підстави для застосування положень частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, оскільки суди не встановили, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником Дрюк Наталією Олександрівною , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 04вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником Дрюк Наталією Олександрівною , на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 липня 2020 року .

Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Аналіз змісту касаційної скарги на судові рішення, прийняті по суті спору, свідчить що підставами їх касаційного оскарження представник позивача зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права (статті 277 Цивільного кодексу України, статті 30 Закону України Про інформацію ) та порушення норм процесуального права (статей 263, 264 ЦПК України), а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц, провадження №61-13715св18, від 20 листопада 2019 року у справі № 539/3299/15-ц, провадження № 61-23475св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, посилаючись на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, не врахувавши висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 червня 2018 року в справі № 804/550/16-ц (щодо застосування частини другої статті 9 Закону України Про судову експертизу ) (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 квітня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що є підставою для відкриття касаційного провадження .

Аналіз змісту касаційної скарги на судові рішення, прийняті щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, свідчить що підставами їх касаційного оскарження представник позивача зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, посилаючись на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не вирішили питання про розподіл судових витрат на підставі повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 04 вересня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України , що є підставою для відкриття касаційного провадження .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 31 січня 2018 року відповідач ОСОБА_2 поширив на своїй веб-сторінці в соціальній мережі ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , наступні вислови та фрази: Ведь в нашей стране она (удача) сопутствует таким решительным - за неимением лучшего слова - продюсерам, как ОСОБА_1 . Которые не боятся ни обиженных авторов, ни плохого запашка, ни судебных исков. А делают своё (ну, не совсем свое) дело с огоньком, переступая через деловую этику, общепринятую практику и законодательство об авторских правах .

Позиція Верховного Суду

Згідно статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина сьома статті 277 ЦК України).

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина перша та друга статті 30 Закону України Про інформацію ).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року в справі № 761/35290/19 (провадження № 61-12865св20) зроблено висновок, що за змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. […] За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту. Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку. […] Таким чином, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції. Із змісту інформації, поширеної ТОВ Європейська медіа група в мережі Інтернет на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_9, у публікаціях від ІНФОРМАЦІЯ_6 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою: ІНФОРМАЦІЯ_10 , та від ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 під назвою: ІНФОРМАЦІЯ_7 , убачається, що висловлювання за своїм змістом є оціночними судженнями, які є вираженням суб`єктивної думки особи щодо зазначених в них обставин, тому не є недостовірною інформацією. Аналіз змісту оспорюваних публікацій свідчить про відсутність твердження про конкретні факти (час, спосіб, кількість тощо) і вказує на те, що по суті в ньому викладені оціночні судження особи. Оцінити правдивість чи правильність такого висновку неможливо, а оціночні судження спростуванню не підлягають .

У справі, що переглядається, встановивши, що поширена відповідачем інформація за своїм змістом є критикою, яка стосується проблеми, що має значний громадський інтерес, а саме захисту прав сценаристів на створені ними ідеї, проекти та творчі задуми майбутніх фільмів у відносинах з кінопродюсерами, й не містить будь-яких фактичних даних щодо особи позивача та його конкретних дій у визначений час та визначеному місці, суди дійшли правильного висновку, що вислови, про спростування яких просить позивач, є оціночними судженнями.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не проаналізували, чи можливо перевірити поширену відповідачем інформацію на предмет її відповідності дійсності та не врахували, що саме відповідач мав довести достовірність поширеної інформації, не заслуговують на увагу, оскільки суди встановили, що така інформація є оціночним судженням, а тому не підлягає ні спростуванню, ні доведенню її правдивості.

Європейський суд з прав людини вказує, що у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (UKRAINIAN MEDIA GROUP v. UKRAINE, № 72713/01, § 41, 42, ЄСПЛ, 29 березня 2005 року).

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права з посиланням на те, що суди неналежним чином дослідили зібрані в справі докази, а саме висновок експерта № 056/75 від 23 лютого 2018 року, складений експертом Українського бюро лінгвістичних експертиз НАН України Ажнюком Б. М., що не узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеного в постанові від 05 червня 2018 року в справі № 804/550/16-ц (щодо застосування частини другої статті 9 Закону України Про судову експертизу ), не заслуговують на увагу, оскільки в силу пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України такі доводи можуть бути підставою для скасування судового рішення лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 , 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України , судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов?язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Урахувавши, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,суди дійшли правильного висновку про відмову в ухваленні додаткового рішення та стягненні судових витрат з відповідача на користь позивача.

За змістом частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Апеляційний суд обґрунтовано відхилив посилання представника позивача на частину дев`яту статті 141 ЦПК України, оскільки рішенням суду не встановлено, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача, а тому підстав для покладення на нього обов`язку сплатити судові витрати незалежно від результатів розгляду справи немає.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411 , частиною другою статті 414 цього Кодексу , а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України ).

Доводи касаційних скарг з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року в справі № 761/35290/19 (провадження № 61-12865св20), не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене наявні передбачені частиною третьою статті 410 ЦПК України підстави для залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових рішень- без змін.

Керуючись статтями 400 , 409, 410 , 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційні скарги ОСОБА_1 , подані представником Дрюк Наталією Олександрівною , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Антоненко

Судді І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов