Постанова

від 08.09.2021 по справі 668/16476/14-ц

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року м. Херсон

Єдиний унікальний номер справи: 668/16476/14-ц

Номер провадження: 22-ц/819/1321/21

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:

головуючого - Радченка С.В.,

суддів: Вейтас І.В., Семиженка Г.В.

секретар Плохотніченко А.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , представник - адвокат Задорожна І.В.

представник відповідача - адвокат Петренко Наталія Олегівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Петренко Наталія Олегівна, на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 березня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Єпішина Ю.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства "Херсонводбуд" про визнання незаконним розпорядження про приватизацію, визнання недійсним свідоцтва про право власності та договору дарування ,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог і рішення суду першої інстанції

У листопаді 2014 року позивачка звернулася до суду із позовом в обгрунтування якого зазначила, що вона разом з братом ОСОБА_3 та невісткою ОСОБА_4 вселилася, проживала і була прописана в квартирі АДРЕСА_1 з 12.02.1965 року. В момент вселення наймачем даного приміщення був її брат ОСОБА_3 , а після його смерті з 1978 року особистий рахунок на квартиру був переоформлений на його дружину ОСОБА_4 . Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 з`ясувалося, що остання на підставі розпорядження Орендного підприємства Херсонводбуд від 11.02.1994 року № 637 та свідоцтва про право власності на житло від 11.02.1994 року № 637, приватизувала спірну квартиру, а згодом подарувала її 12.01.1996 року своєму племіннику ОСОБА_2 . Позивач вважає, що приватизація та відчуження спірної квартири на користь відповідача, відбулися з порушенням її прав, як члена сім`ї наймача, на приватизацію (отримання у власність) займаного жилого приміщення, а тому просила визнати розпорядження ОП Херсонводбуд за номером 637 від 11 лютого 1994 року про передачу у приватну власність ОСОБА_4 спірної квартири незаконним, свідоцтво про право власності на спірне житло від 11 лютого 1994 року №637, видане на ім`я ОСОБА_4 , та договір дарування від 12 січня 1996 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зазначеної квартири недійсними.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 23 березня 2021 року позов задоволено. Визнано незаконним розпорядження Орендного підприємства Херсонводбуд від 11.02.1994 року про передачу у приватну власність ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло від 11.02.1994 року № НОМЕР_1 , видане Орендним підприємством Херсонводбуд на ім`я ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано недійсним договір дарування від 12.01.1996 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Другої Херсонської державної нотаріальної контори Шевченко Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 1-55.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що приватизація спірної квартири відбулася без врахування прав позивачки, як члена сім`ї наймача, на участь у приватизації та безоплатне отримання у власність частки в цій квартирі, оскільки позивачка була з 12 лютого 1965 року зареєстрована у спірній квартирі, як родичка наймача та письмової згоди на приватизацію житла не надавала. Крім того, суд дійшов висновку про те, що наявні правові підстави для визнання недійсним договору дарування, укладеного 12 січня 1996 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , оскільки позивачка не може здійснити захист своїх порушених прав у інший, передбачений законом спосіб.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Петренко Н.О.,подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином не оцінив докази та обставини по справі, дійшов помилкового висновку про обгрунтованість позовних вимог. Зокрема зазначає про те, що позивачкою не доведено жодними доказами того, що вона була членом сім`ї наймача спірної квартири.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на апеляційну скаргу

Письмовий відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції

Згідно довідки, виданої ПП Виробничо-житловий центр Аріадна № 3785 від 25 листопада 2014 року вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: з 12 лютого 1965 року ОСОБА_1 , як піднаймач; з 12 лютого 1965 року ОСОБА_4 , як невістка; з 16 листопада 2007 року ОСОБА_5 , як родичка (т. 1 а.с. 9).

Згідно особового рахунку № НОМЕР_2 , виданого ПП ВЖЦ Аріадна на квартиру АДРЕСА_1 , оформленого на квартиронаймача ОСОБА_4 вбачається, що квартира є приватизованою, та в ній прописані наступні жильці: з 12 лютого 1965 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як власник; з 12 лютого 1965 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як піднаймач; з 16 листопада 2007 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як сестра власника (т. 1 а.с. 11).

Згідно довідки, виданої ПП Виробничо-житловий центр Аріадна № 1238 від 07 травня 2015 року, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована з 24 травня 1973 року ОСОБА_1 , як сестра чоловіка.

З довідки № 2250 від 15 вересня року, виданої ПП Виробничо-житловий центр Аріадна убачається що ОСОБА_1 зареєстрована у спірній квартирі з 12 лютого 1965 року, як сестра наймача (т. 1 а.с. 277).

Квартира АДРЕСА_1 розпорядженням Орендного підприємства Херсонводбуд від 11 лютого 1994 року №637 в порядку та на підставах, передбачених Законом України Про приватизацію державного житлового фонду була передана у власність ОСОБА_4 , про що було видано свідоцтво про право власності, яке було зареєстровано Виробничо-комунальним об`єднанням Малахіт на праві приватної власності в реєстрову книгу за № 637 (т. 1 а.с. 7).

Згідно договору дарування від 12.01.1996 року, посвідченого приватним нотаріусом Другої Херсонської державної нотаріальної контори за реєстровим № 1-55 та зареєстрованого 25.03.1996 року в ХМБТІ за реєстровим № 12478, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Від імені обдарованого ОСОБА_2 , який на момент угоди проживав в АДРЕСА_2 виступала ОСОБА_5 за дорученням від 27.11.1995 року, посвідченим нотаріусом м. Тольятті Парамоновою Н.М. за реєстром 9968 (т. 1 а.с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 померла.

Висновки апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст.1 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні та оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно зі статтями 3 та 8 Закону України Про приватизацію державного житлового форду приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартири (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають у черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Для забезпечення виконання Закону України Про приватизацію державного житлового фонду наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, яким визначено порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян та перелік документів, що підлягають оформленню.

Відповідно до зазначеного Положення, яке діяло на час здійснення приватизації спірної квартири, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім`ї з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення.

У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло (пункти 3,20,21 Положення).

Суду не надані документи, на підставі яких відбулася приватизація спірної квартири через їх відсутність у компетентних осіб.

Відповідач та його представник, заперечуючи проти позовних вимог зазначають про те, що позивачка не була членом сім`ї наймача квартири - ОСОБА_3 , і, не заперечуючи факту проживання та реєстрації позивачки в спірній квартирі, вважають останню тимчасовим жильцем або піднаймачем, які за законом не мають права на приватизацію займаного житлового приміщення. Однак, доказів на підтвердження наведених вище обставин суду не надано.

Відповідно до вимог ст.91 ЖК України, що регулює питання піднайму жилого приміщення, договір піднайму укладається в письмовій формі з наступною реєстрацією у житлово-експлуатаційній організації, а за змістом ст.98 ЖК України, що регулює питання щодо тимчасових жильців у житлових правовідносинах, проживання тимчасових жильців є безоплатним і носить тимчасовий (строковий) характер, що повинно відображатися в реєстраційних документах жильця. Зазначені обставини відносно позивачки судом не встановлені.

Отже, приватизація спірної квартири, яка на час виникнення спірних правовідносин перебувала у повному господарському віданні чи оперативному управлінні орендного підприємства Херсонводбуд , перейменованого в травні 1993 року в державне підприємство Херсонводбуд , відбулася без врахування прав позивачки, як члена сім`ї наймача, на участь у приватизації та безоплатне отримання у власність частки в цій квартирі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що приватизацією спірної квартири дружиною померлого власника було порушено право позивачки на здійснення свого права на приватизацію цієї ж квартири.

Разом з тим, згідно з статтею 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до положень статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Порівняльний аналіз термінів дізнався та міг дізнатися , що містяться у зазначеній статті, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 1 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до статей 71, 75 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено позовна давність, встановлюється в три роки і позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 зазначала, що про порушення свого права на приватизацію житла, яким вона правомірно користувалася, дізналась у 2014 році після смерті ОСОБА_4 та просила поновити пропущений строк звернення до суду посилаючись на те, що до цього часу ніхто не обмежував її у праві користування спірною квартирою, тому у неї не було необхідності в отриманні документів про право власності.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов до висновку, що про порушення свого права на здійснення приватизації житла позивачка дізналася у 2015 році, коли відповідач заявив про себе, як про власника квартири та почав вимагати звільнити спірне житло. При цьому суд першої інстанції вважав, що постійно проживаючи у квартирі, здійснюючі оплату комунальних послуг по рахункам, які були оформлені на померлого власника квартири, позивачка не мала об`єктивної можливості дізнатися про приватизацію та відчуження спірної квартири, а відповідачем не доведено, що інформацію про порушення її прав можна було отримати раніше.

Під час апеляційного розгляду справи позивачка пояснювала, що після смерті ОСОБА_6 вона проживала в квартирі разом з його дружиною та не цікавилася правовстановлюючими документами на квартиру. На її питання про необхідність здійснення дій з метою приватизації квартири, ОСОБА_4 - дружина померлого власника, відповідала, що це питання не на часі. Позивачка здійснювала періодичні комунальні платежі різним забезпечувальним організаціям, однак не цікавилася, чому не переоформлювалися рахунки, відкриті на ім`я померлого ОСОБА_3 , проте, зазначила, що рахунок по сплаті послуг теплоелектроцентралі був переоформлений на ім`я ОСОБА_7 , але вона не надавала цій обставині ніякого значення. Сама вона не ініціювала використання свого права на приватизацію житла, оскільки не вбачала в цьому потреби і не думала, що таке її право може бути порушеним.

Слід зазначити, що приватизація квартири була здійснена дружиною власника квартири в 1994 році. З позовом ОСОБА_1 звернулася у 2014 році, тобто через двадцять років після вчинення оскаржуваної нею дії.

За таких обставин, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про поважність причин пропуску строку позовної давністі ОСОБА_1 та вважає, що вказані позивачкою причини пропущення строку позовної давності не є поважними, оскільки ОСОБА_1 мала об`єктивну можливість дізнатися про обставини порушення її права, зважаючи на те, що початок здійснення приватизації житлового фонду громадянами був загально відомим фактом, позивачка постійно проживала у квартирі, вчиняла та повинна була вчиняти юридично важливі дії щодо неї, однак своїми правами щодо спірної квартири не цікавилася, хоча повинна була це робити та нести повну відповідальність за житло. Сама по собі відсутність у квартирі правовстановлюючих документів, з огляду на презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, не позбавляла позивача можливості отримати інформацію щодо приватизації спірної квартири при зверненні до житлово-комунальних або державних органів.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав для визнання розпорядження про приватизацію недійсним у зв`язку з пропуском позивачкою строку позовної давності для звернення до суду. Оскільки усі інші позовні вимоги позивачки є похідними від позовних вимог про визнання розпорядження про приватизацію недійсним, то інші позовні вимоги також задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Петренко Наталія Олегівна, задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 березня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09 вересня 2021 року.

Головуючий С.В. Радченко

Судді І.В. Вейтас

Г.В. Семиженко