Окрема думка

від 08.09.2021 по справі 668/16476/14-ц

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

73000, м. Херсон, вул.295 Херсонської стрілецької дивізії, 1-а, тел.31-60-50

E-mail: inbox@ksa.court.gov.ua, web:http://court.gov.ua/sud4819/, код ЄДРПОУ 42261148

Номер справи 668/16476/14-ц Головуючий у І інстанції Єпішин Ю.М.

Номер провадження 22-ц/819/1321/21 Доповідач Радченко С.В.

ОКРЕМА ДУМКА

судді судової палати з розгляду цивільних справ

Херсонського апеляційного суду Семиженка Г.В.

відповідно до ч. 3 ст. 35 ЦПК України

08 версеня 2021 року місто Херсон

Постановою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Херсонського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року у даній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства "Херсонводбуд" про визнання незаконним розпорядження про приватизацію, визнання недійсними свідоцтва про право власності та договору дарування апеляційну скаргу адвоката Петренко Н.О. від імені ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 березня 2021 року у справі скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності, з постановою апеляційного суду я частково не погоджуюся з таких підстав.

У позові від 20 листопада 2014 року ОСОБА_1 заявила вимоги до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства Херсонводбуд про визнання розпорядження № 637 від 11 лютого 1994 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 незаконним, свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 11 лютого 1994 року та договору дарування цієї квартири від 12 січня 1996 року недійсними.

В обґрунтування позову покликалася на те, що вона разом зі своїм братом ОСОБА_3 та невісткою ОСОБА_4 як член сім`ї вселилася та проживала у квартирі з 12 лютого 1965 року, наймачем виступав її брат ОСОБА_3 , після його смерті у 1978 році особовий рахунок на квартиру був переоформлений на його дружину ОСОБА_4 , остання ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, після її смерті позивачка довідалася про те, що квартира без її відома та згоди була приватизована ОСОБА_4 та подарована нею ОСОБА_2 , вважала, що приватизація та відчуження спірної квартири на користь відповідача відбулися з порушенням її прав члена сім`ї наймача на приватизацію (отримання у власність) займаного житлового приміщення.

Рішення у справі ухвалювалося неодноразово, останнім рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 23 березня 2021 року позов задоволено, визнано незаконним розпорядження Орендного підприємства Херсонводбуд від 11 лютого 1994 року про передачу у приватну власність ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 , визнано недійсними свідоцтво про право власності на житло від 11 лютого 1994 року № НОМЕР_1 , видане Орендним підприємством Херсонводбуд на ім`я ОСОБА_4 на цю квартиру та договір дарування квартири від 12 січня 1996 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Суд прийшов до висновку про те, що на день проведення приватизації спірної квартири позивачка на правах члена сім`ї була зареєстрована та постійно проживала у вказаній квартирі, згоди на її приватизацію не надавала, приватизація квартири була проведена з порушенням прав позивачки та вимог Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , строк позовної давності суд визнав не пропущеним, оскільки інформація щодо приватизації спірної квартири одноосібно ОСОБА_4 , укладення договору дарування та передача квартири у власність відповідача до відома позивачки не доводилася, ОСОБА_2 у спірну квартиру не вселявся, в ній не реєструвався, особисті рахунки щодо отримання та сплати комунальних послуг та утримання будинку і прибудинкової території не оформлював, участі в утриманні одержаного за договором нерухомого майна не приймав, заявив про себе, як про власника квартири та вимагав виселення позивачки тільки після смерті ОСОБА_4 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , квартира є єдиним місцем постійного проживання позивачки з 1965 року, вона як при житті ОСОБА_4 , так і на теперішній час оплачувала комунальні послуги за квартиру, під час чого вона не могла дізнатися про порушення своїх прав, оскільки особистий рахунок не ідентифікує споживача стосовно його права власності на житло, особисті рахунки щодо споживання газу, послуг із водопостачання та каналізації оформлені на ОСОБА_3 , щодо послуг з теплопостачання на ОСОБА_4 , з позовом позивачка звернулася у листопаді 2014 року межах строку позовної давності, оскільки не мала об`єктивної можливості дізнатися про приватизацію та відчуження спірної квартири в момент здійснення оплати за комунальні послуги, відповідачем не було доведено, що інформацію про порушення її прав позивачка могла отримати раніше.

В апеляційній скарзі адвоката Петренко Н.О. від імені ОСОБА_2 на рішення суду заперечувався факт перебування позивачки у складі членів сім`ї наймача квартири та, відповідно, її право на приватизацію квартири, у скарзі відсутні доводи та вимоги стосовно висновку суду першої інстанції щодо дотримання позивачкою строку позовної давності.

Апеляційний суд у постанові від 08 вересня 2021 року погодився з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позивачкою вимог позову, що вважаю правильним.

Разом з тим апеляційний суд прийшов до висновку про пропуск позивачкою строку позовної давності, оскільки приватизація квартири була здійснена дружиною наймача квартири у 1994 році, з позовом ОСОБА_1 звернулася через двадцять років після вчинення оскаржуваної нею дії у 2014 році, вказані позивачкою причини пропуску строку позовної давності не є поважними, оскільки ОСОБА_1 мала об`єктивну можливість дізнатися про обставини порушення її права, зважаючи на те, що початок здійснення приватизації житлового фонду громадянами був загальновідомим фактом, позивачка постійно проживала у квартирі, вчиняла та повинна була вчиняти юридично важливі дії щодо неї, однак своїми правами щодо спірної квартири не цікавилася, хоча повинна була це робити та нести повну відповідальність за житло, відсутність у квартирі правовстановлюючих документів, з огляду на презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, не позбавляла позивачку можливості отримати інформацію щодо приватизації спірної квартири при зверненні до житлово-комунальних або державних органів, з таким висновком я погодитися не можу з такого розсуду.

Апеляційна скарга не містить заперечень до висновку суду щодо дотримання позивачкою строку позовної давності, тому, обговорюючи дане питання, колегія суддів, в порушення положень ст. 367 ЦПК України, вийшла за межі вимог скарги без належного обґрунтування.

Суд першої інстанції прийняв рішення не про поновлення строку позовної давності, а про те, що такий строк пропущений не був, оскільки позивачка не знала про порушення свого права, а процедура оплати за спожиті комунальні послуги не передбачає обов`язкового визначення належності житла на праві власності будь-кому із фізичних чи юридичних осіб.

Такий загальновідомий факт, як встановлення законом можливості приватизації державного житлового фонду не перебуває у причинному зв`язку із можливістю для позивачки довідатися про порушення її права іншою особою, оскільки її може задовольняти факт проживання у державному житлі з певними гарантіями та потенційною можливістю його приватизувати, та не задовольняти факт проживання у житлі, яке належить іншій фізичній особі, із значно меншим обсягом гарантій та неможливістю реалізувати своє право на приватизацію, за поясненнями позивачки вона довідалася про порушення своїх прав після смерті ОСОБА_4 , чого не було спростовано стороною відповідача, отже з цього дня у позивачки виникло право на позов та почав свій відлік строк позовної давності, який нею пропущений не був.

Питання відліку строку позовної давності у даних правовідносинах слід визначати за положеннями чинного на той час ЦК Української РСР, за його ст. 71 загальний строк позовної давності для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлено в три роки, згідно ст. 76 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, яке виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, за його ст. 85 порядок обчислення строків позовної давності та інших строків, встановлених цим Кодексом, визначається статтями 86 і 87 Цивільного процесуального кодексу Української РСР, за якими строки, встановлені в законі або призначені судом, обчислюються роками, місяцями і днями, строк може визначатись також вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати, строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку, так само врегульовано питання обрахування строків у чинному ЦК України.

З огляду на приведені останніми норми права апеляційний суд, стверджуючи про пропуск позивачкою строку позовної давності, на виконання вимог процесуальних норм щодо законності та обґрунтованості рішення суду, мав встановити та зазначити, з якого часу та за яких умов розпочав свій відлік строк позовної давності для позивачки та коли він закінчився, апеляційним судом обставини початку строку позовної давності, коли позивачка об`єктивно повинна була дізнатися про порушення свого права, встановлені не були, відповідно не був встановлений день закінчення строку позовної давності, висновок суду з цього питання ґрунтується на припущеннях, що прямо заборонено ст. 81 УПК України.

За приведених обставин вважаю, що апеляційну скаргу у справі належало залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Суддя Г.В. Семиженко