Постанова

від 31.08.2021 по справі 914/1050/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 914/1050/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання: Гогусь В. О.,

за участю представників сторін:

позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Дорогіна К. Ю. (адвоката),

відповідача (позивача за зустрічним позовом) -Анохіна І. Ю. (адвоката, в режимі відеоконференції), Лошкарьова І. І. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 (колегія суддів: Кордюк Г. Т. - головуючий, Желік М. Б., Орищин Г. В.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аллея"

про стягнення 2 212 123, 06 грн. заборгованості та усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення,

та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аллея"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про визнання договору оренди таким, що продовжив свою дію на той самий термін та на тих самих умовах,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аллея" (далі - ТОВ "Аллея") про стягнення 2 212 123,06 грн заборгованості за невиконання умов договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, № 27 від 21.07.2008 (далі - договір оренди) та усунення перешкод у користуванні майном.

1.2. Позивач зазначав, що незважаючи на закінчення 30.06.2018 строку дії договору оренди та повідомлення відповідача про відмову від його продовження, станом на день звернення до суду з цією позовною заявою орендоване за договором оренди нерухоме майно не повернуто. На переконання орендодавця, загальна сума заборгованості орендаря за умовами договору оренди становить 2 212 123,06 грн та складається із заборгованості по сплаті орендної плати у розмірі 131 574,79 грн, неустойки за користування орендованим майном після закінчення строку дії договору оренди відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України в розмірі 2 077 174,83 грн, 3% річних у розмірі 2 149,89 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 223,55 грн.

1.3. ТОВ "Аллея" 25.06.2020 звернулося до АТ "Українська залізниця" із зустрічним позовом про визнання договору оренди таким, що продовжив свою дію. ТОВ "Аллея" стверджувало, що орендодавець до спливу строку, визначеного частиною 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна ", не повідомив орендаря про бажання використовувати орендоване майно для власних потреб, а орендар у свою чергу повідомив про намір продовжити договір оренди. Відтак ТОВ "Аллея" вважає, що договір оренди є продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Орендар належним чином виконує свої зобов`язання за договором і вчасно сплачує орендну плату. ТОВ "Аллея" зазначає, що у позивача відсутні правові підстави заявляти вимогу про виселення ТОВ "Аллея" з орендованих приміщень.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.11.2020 (суддя Яворський Б. І.) закрито провадження у справі щодо усунення перешкод у користуванні нерухомим майном у вигляді вбудованих нежитлових приміщень секції № 4, загальною площею 595,3 м 2 , що розміщені в будівлі складу № 2 за адресою: м. Львів, вул. Чернівецька, 15, шляхом виселення з них ТОВ "Аллея"; первісні позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Аллея" на користь АТ "Українська залізниця" 1 157 718,59 грн неустойки за користування орендованим майном після закінчення строку дії договору оренди відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та 17 365,78 грн судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що позивач направляв ТОВ "Аллея" повідомлення про припинення договору оренди, договір оренди припинив свою дію, проте після закінчення строку дії договору оренди орендар продовжував користуватися майном, тому вимоги про стягнення неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України підлягають задоволенню частково (за виключенням суми здійсненої орендарем оплати у вигляді сплаченої орендної плати). Зважаючи на те, що після відкриття провадження у справі відповідач за актом приймання-передачі повернув майно позивачеві, суд першої інстанції на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України закрив провадження у справі щодо усунення перешкод у користуванні нерухомим майном.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2020 в частині стягнення з ТОВ "Аллея" на користь АТ "Українська залізниця" 1 157 718,59 грн неустойки та 17 365,78 грн судового збору скасовано; в позові АТ "Українська залізниця" про стягнення з ТОВ "Аллея" 1 157 718,59 грн неустойки відмовлено; стягнуто з ТОВ "Аллея" на користь АТ "Українська залізниця" 131 574,79 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 2 149,89 грн - 3% річних, 1 223,55 грн - інфляційних втрат та 2 024,22 грн судового збору; в решті рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2020 залишено без змін; стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Аллея" 23 012, 33 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

2.4. Суд апеляційної інстанції зазначив, що після закінчення строку дії договору оренди позивач продовжував направляти відповідачу рахунки для сплати орендної плати, а відповідач сплачував за рахунками саме орендну плату. Зважаючи на викладені обставини справи, а саме направлення орендодавцем рахунків на сплату орендної плати та сплата її орендарем без податку на додану вартість (далі - ПДВ) після закінчення строку дії договору, та враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.02.2018 у справі № 910/12949/16, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог АТ "Українська залізниця" в частині стягнення з ТОВ "Аллея" 131 574,79 грн заборгованості з орендної плати за період з 01.07.2018 по 29.02.2020 (сума несплаченого ПДВ) та відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення неустойки, нарахованої згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України за вказаний період. Щодо решти висновків суду першої інстанції, зокрема про відмову у задоволенні зустрічного позову та закриття провадження щодо вимог про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, суд апеляційної інстанції визнав їх обґрунтованими.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 та рішенням Господарського суду Львівської області від 19.11.2020, АТ "Українська залізниця" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2 077 174,83 грн неустойки та 23 012,33 грн судового збору; ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ТОВ "Аллея" на користь АТ "Українська залізниця" неустойку в розмірі 2 077 174,83 грн, в іншій частині залишити оскаржувані судові рішення без змін та здійснити розподіл судових витрат.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник посилається на пункти 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. АТ "Українська залізниця" вважає, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16. Крім того, скаржник зазначає про необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 щодо застосування частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України. АТ "Українська залізниця" вважає, що норми частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України дозволяють стягувати одночасно з недобросовісного орендаря орендну плату та неустойку за користування майном після закінчення договору оренди.

3.3. ТОВ "Аллея" подало 11.08.2021 відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу АТ "Українська залізниця", а постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 - без змін. Відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції вірно застосував висновки, викладені у постановах Верховного Суду. ТОВ "Аллея" стверджує, що касаційну скаргу подано неуповноваженою особою, оскільки представником АТ "Укрзалізниця" адвокатом Дорогіним Ю. К. разом з касаційною скаргою не додано документа, що належним чином підтверджує його повноваження саме як адвоката. Також ТОВ "Аллея" подало клопотання про поновлення строку на подання відзиву, мотивоване отриманням копій касаційної скарги та доданих до неї документів лише 02.08.2021, тобто після строку, встановленого для подання відзиву (19.07.2021), яке підлягає задоволенню.

3.4. АТ "Укрзалізниця" подало клопотання про передачу справи № 914/1050/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою вирішення виключної правової проблеми, забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що 21.07.2008 між Регіональним фондом державного майна по Львівській області (орендодавець) та ТОВ "Аллея" (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 2.

Відповідно до договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - вбудовані нежитлові приміщення секції № 4, загальною площею 595,3 м 2 , які розміщені в будівлі складу № 2, за адресою: м. Львів, вул. Чернівецька, 15 та перебувають на балансі Відокремленого підрозділу "Странція Львів" ДТГО "Львівська залізниця".

4.2. Вартість зазначеного орендованого майна визначена відповідно до звіту про оцінку майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності станом на 30.04.2005, та становить 1 230 221,00 грн.

4.3. Майно передається в оренду з метою розміщення торговельного об`єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи (пункт 1.2 договору оренди).

Згідно з пунктом 2.1 договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

4.4. На виконання умов договору оренди 21.07.2017 за актом прийому-передачі нерухомого державного майна відповідач прийняв у строкове платне користування зазначені у договорі оренди вбудовані нежитлові приміщення.

4.5. У пунктах 3.1.-3.3, 3.6-3.8 договору оренди сторони погодили розмір орендної плати, порядок її сплати та відповідальність за порушення цих умов договору.

4.6. Відповідно до пункту 3.11 договору оренди у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

4.7. За змістом пункту 5.3 договору оренди орендар зобов`язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.

4.8. Пунктом 10.1 договору оренди (з урахуванням договорів про внесення змін та додаткових договорів до нього від 14.08.2009, 14.06.2010, 03.08.2010, 07.06.2012, 30.05.2014, 26.11.2015, 31.03.2016, 30.06.2016, 01.08.2016. 17.11.2016, 08.06.2017, 07.04.2017, 08.06.2017, 09.01.2018) визначено, що цей договір діє до 30.06.2018 включно, без подальшого продовження.

4.9. Відповідно до пункту 10.4 договір оренди продовжується за наявності письмової заяви орендаря за один місяць до закінчення терміну дії договору оренди. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, за умови відсутності попередження органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном, до закінчення терміну дії договору оренди щодо наміру використовувати дане державне майно для власних потреб (стаття 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна") договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору (зі змінами від 03.08.2010 та 30.05.2014).

4.10. У пункті 10.6 договору оренди сторони погодили, що чинність договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря та ліквідації орендаря - юридичної особи.

У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання орендарем та балансоутримувачем акта приймання-передавання, один примірник якого протягом трьох днів орендарем скеровується орендодавцю. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (пункт 10.9, 10.10 договору оренди).

4.11. 31.01.2012 та 30.05.2014 сторони шляхом підписання договору про внесення змін до договору оренди визначили балансоутримувачем майна - ВП "Львівська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця", а згодом - Відокремлений підрозділ "Будівельно-монтажне експлуатаційне управління № 1 ДТГО "Львівська залізниця" та пункт 10.4 виклали у новій редакції.

4.12. Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до статті 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" № 4442-VI від 23.02.2012 (з наступними змінами) передбачено особливості утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця"), зокрема: Товариство (акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі) утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту); Статут Товариства затверджується Кабінетом Міністрів України. Засновником Товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

4.13. Статтею 30 Статуту ПАТ "Українська залізниця" визначено, що майно товариства складають основні фонди, оборотні засоби, кошти, майнові права, зокрема, право господарського відання майном, переданим товариству на праві господарського відання, та право постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту, акції (частки, паї) у статутному капіталі господарських товариств, інші матеріальні та нематеріальні активи, цінні папери, а також інші активи, відображені в бухгалтерському обліку товариства.

Майно ПАТ "Українська залізниця" формується за рахунок, зокрема майна, внесеного засновником до статутного капіталу товариства (стаття 31 Статуту).

Відповідно до статті 34 Статуту ПАТ "Українська залізниця" товариство використовує, утримує державне майно, закріплене за ним на праві господарського відання, та розпоряджається ним з урахуванням обмежень, встановлених законодавством. Майно, що є державною власністю і закріплене за товариством на праві господарського відання, включається до його активів.

4.14. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.11.2015 нежитлова будівля під літ. "С" -вантажний склад № 2 загальною площею 2910,2 м 2 з критою платформою під літ. "С" загальною площею 1862,3 м 2 , за адресою: м. Львів, вул. Чернівецька, 15 (реєстраційний номер 797185046101) знаходиться у власності АТ "Українська залізниця", форма власності - державна. Підстава виникнення права власності: зведений перелік майна, затверджений Міністерством інфраструктури України 18.08.2015; передавальний акт від 06.08.2015.

4.15. 29.01.2016 ПАТ "Укрзалізниця", правонаступником якого є АТ "Українська залізниця" (орендодавець), та ТОВ "Аллея" (орендар) уклали додатковий договір до договору оренди, яким сторони погодили, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди, є ПАТ "Укрзалізниця", а новим балансоутримувачем -виробничий структурний підрозділ "Львівське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" та підрозділ "Львівське будівельно-монтажне експлуатаційне управління".

4.16. Пункт 3.1 та 3.6 договору оренди викладено у наступній редакції: "Орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 , за базовий місяць розрахунку - листопад 2015 року, становить 27 518,36 грн без ПДВ. Орендна плата за перший місяць оренди - грудень 2015 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції на наступний місяць. Орендна плата 100% перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця. Одержувач коштів - підрозділ Львівське будівельно-монтажне експлуатаційне управління регіональна філія "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", код ЄДРПОУ одержувача 40081195, банк одержувача - АТ "Ощадбанк", МФО 325796, № рахунку 26003329472004 не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним".

Додатковим договором від 26.10.2016 сторони погодили, що орендна плата з 01.10.2016 року становить 29 096,00 грн без ПДВ, а додатковим договором від 08.06.2017 визначено орендну плату з 01.05.2017 у розмірі 38 146,00 грн.

4.17. У додатковому договорі від 15.12.2017 сторони погодили, що у зв`язку з реорганізацією підприємств залізничного транспорту на підставі витягу з протоколу засідання правління ПАТ "Укрзалізниця" від 01.03.2017 № Ц-57/16 Ком.т., зареєстрованого 10.03.2017 № Ц-59/155-2017 ПАТ "Укрзалізниця", та наказу ПАТ "Укрзалізниця" від 12.05.2017 № 302 "Про деякі питання діяльності ПАТ "Укрзалізниця", створено Філію. На підставі викладеного у тексті договору оренди найменування виробничий структурний підрозділ "Львівське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" замінено на виробничий підрозділ "Львівське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" ПАТ "Українська залізниця". Також викладено у новій редакції пункт 3.3 договору оренди: орендна плата за листопад 2017 року до завершення дії договору визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за звітний місяць; продовжено строк чинності договору оренди. Зазначено також, що цей додатковий договір застосовується до відносин, що виникли між сторонами з 01.11.2017 року.

4.18. Додатковим договором від 25.04.2018 визначено, що орендна плата за квітень 2018 року до завершення дії договору визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за звітний місяць та встановлено строк чинності договору оренди до 30.06.2018 включно, без подальшого продовження.

4.19. Суд першої інстанції зазначив, що позивач стверджує, що надіслав відповідачеві лист № ФБМЕС-01/143 від 20.04.2018, у якому попередив відповідача про те, що договір оренди після закінчення строку його дії 30.06.2018 продовжуватися не буде, та просив ТОВ "Аллея" повернути балансоутримувачу спірне майно шляхом підписання акта приймання-передачі.

4.20. У відзиві на первісну позовну заяву та у зустрічному позові ТОВ "Аллея" зазначало, що листом за № 36 від 14.06.2018 зверталося до орендодавця про надання дозволу на продовження договору оренди. 23.07.2018 керівником товариства отримано відповідь балансоутримувача (лист № БМЕСУ-12/28 від 19.07.2018) про закінчення строку дії договору оренди та необхідність повернення орендованого майна балансоутримувачу і сплати орендної плати до дня повернення майна. Проте лист від 20.04.2018 за № ФБМЕС-01/143 не отримувало. Товариство продовжує належним чином виконувати свої зобов`язання за спірним договором оренди та сплачує орендні платежі.

4.21. Суд першої інстанції зазначив, що 30.09.2019 за актом прийому-передачі балансоутримувачу повернуто орендоване майно.

4.22. Спір виник у зв`язку із наявністю/відсутністю правових підстав для стягнення з ТОВ "Аллея" заборгованості, яка станом на 29.02.2020 за розрахунком позивача складала 2 212 123,06 грн, з яких: 131 574,79 грн - заборгованість з орендної плати (заборгованість орендаря зі сплати ПДВ), 2 077 174,83 грн - неустойки за користування орендованим майном після закінчення строку дії договору оренди, 2 149,89 грн - 3% річних та 1 223,55 грн - інфляційних втрат.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі аргументи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга повинна бути задоволена частково з огляду на таке.

5.2. Касаційну скаргу з посиланням на положення пунктів 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16. Крім того, скаржник зазначає про необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 щодо застосування частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

5.3. Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

5.4. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.5. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.6. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку підтвердилися, з огляду на наступне.

5.7. Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги про стягнення з відповідача заборгованості, яка за розрахунком позивача складала 2 212 123,06 грн, з яких: 131 574,79 грн - заборгованість з орендної плати (заборгованість орендаря зі сплати ПДВ), 2 077 174,83 грн - неустойки за користування орендованим майном після закінчення строку дії договору оренди, 2 149,89 грн - 3% річних та 1 223,55 грн - інфляційних втрат. Підставою позову є неповернення об`єкта оренди позивачу після припинення дії договору оренди.

5.8. Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України та статей 283 - 291 Господарського кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У частині 1 статті 284 Господарського кодексу України законодавець серед істотних умов договору оренди визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За частиною 1 статті 773 Цивільного кодексу України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина 4 статті 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина 4 статті 291 Господарського кодексу України).

Виняток з наведеного правила передбачено частиною 1 статті 764 Цивільного кодексу України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

5.9. За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору оренди є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

5.10. Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

5.11. Зі змісту наведених норм вбачається, що договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення такого договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

5.12. Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

5.13. Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

5.14. Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

5.15. Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

5.16. Таким чином, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

5.17. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

5.18. Отже, положення пункту 3 частини 1 статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).

5.19. Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору оренди не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Наведений підхід у регулюванні орендних правовідносин, вочевидь, не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

5.20. З викладеного вбачається, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

5.21. Таким чином, яким би способом в договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною 2 статті 785 Цивільний кодекс України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 904/6063/19, від 14.07.2021 у справі № 904/342/19, від 23.06.2021 у справі № 908/3593/19.

5.22. Як установлено судом першої інстанції, договір оренди є таким, що припинив свою дію з 01.07.2018, враховуючи умови його пункту 10.1, а також листування між сторонами, зокрема заперечення позивача проти продовження дії вказаного договору після закінчення його строку 30.06.2018. Проте після закінчення дії зазначеного договору відповідач не виконав обов`язку щодо повернення позивачу об`єкта оренди та продовжував неправомірно користуватися ним до 30.09.2019.

5.23. За наведених обставин місцевий суд дійшов висновку про стягнення з відповідача неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за період з липня 2018 року до жовтня 2019 року в розмірі, згідно з проведеним місцевим судом перерахунком. Відмовляючи у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати, 3% річних та інфляційних, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання, місцевий господарський суд виходив із того, що одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем вказаним майном (з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне і те саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України.

Проте, суд апеляційної інстанції, зазначивши про направлення орендодавцем рахунків на сплату орендної плати та її оплату орендарем (без ПДВ) після закінчення строку дії договору, пославшись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду від 18.02.2018 у справі № 910/12949/16, помилково дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог АТ "Українська залізниця" в частині стягнення з ТОВ "Аллея" 131 574,79 грн заборгованості з орендної плати за період з 01.07.2018 по 29.02.2020 та відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення неустойки, нарахованої згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, за вказаний період.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача орендної плати, оскільки у цьому випадку з орендаря, який не повертає майно після припинення строку дії договору оренди, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2 статті 785 Цивільного кодексу України), але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за її користування. За наведених обставин, колегія дійшла висновку про законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог АТ "Укрзалізниця" про стягнення неустойки у розмірі 1 157 718,59 грн, яке помилково скасував суд апеляційної інстанції.

5.24. Водночас колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 є обґрунтованими з огляду на наступне.

Так, у справі № 910/12949/16, на яку посилається скаржник, про стягнення заборгованості по орендній платі з квітня до вересня 2015 року та неустойки за неповернення майна з орендного користування у розмірі подвійної плати за користування майном за той же період, тобто за подібних правовідносин, суд касаційної інстанції скасовуючи судові рішення, зазначив, що господарські суди у цій справі неправильно застосували до спірних правовідносин положення частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, оскільки задовольнивши позовні вимоги у справі № 910/12949/16 повністю та стягнувши з відповідача одночасно і орендну плату, і неустойку відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, не взяли до уваги те, що передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні 230 Господарського кодексу України. Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд у справі, яка розглядається, неправильно застосував до спірних правовідносин положення частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення спору, внаслідок чого суд помилково стягнув з відповідача як орендаря, який не повернув майно з орендного користування у визначений договором строк, орендну плату замість неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

5.25. Стосовно доводів скаржника про необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 щодо застосування частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

У справі № 910/20370/17 про стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення повернення об`єкта оренди з мотивів невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення об`єкта оренди за договором оренди після його розірвання на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції в позові відмовив, а суд апеляційної інстанції рішення скасував та задовольнив позов. Ухвалюючи постанову від 13.12.2019 про скасування судових рішень попередніх інстанцій та про передачу справи № 910/20370/17 на новий розгляд, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду виходив з існування сталої судової практики щодо наявності правових підстав для стягнення з орендаря на користь орендодавця неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у разі встановлення судом обставин, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Аналогічну норму містять положення частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Враховуючи, що Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, правова позиція якої викладена у цій постанові, не знайшла підстав для відступу від власних правових висновків, викладених, зокрема, у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 (та інших позицій Верховного Суду), можна стверджувати про те, що практика у застосуванні норм частини 2 статі 785 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах наразі є сформованою і сталою, а тому доводи касаційної скарги про необхідність відступу від зазначеної правової позиції також визнаються безпідставними.

5.26. З наведених мотивів Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотань позивача про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати, оскільки єдина правозастосовча практика щодо застосування правових норм у спірних правовідносинах вже сформована Верховним Судом, а належного обґрунтування того, що саме ця справа містить виключну правову проблем, зазначене клопотання, на думку колегії суддів, не містить.

5.27. Щодо тверджень ТОВ "Аллея" про подання касаційної скарги Дорогіним К. Ю., яким не додано до касаційної скарги документів, що належним чином підтверджують його повноваження саме як адвоката, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Отже, в господарському судочинстві згідно з вимогами статті 60 Господарського процесуального кодексу України допустимим доказом повноважень адвоката як особи, що підписала касаційну скаргу, є лише довіреність або ордер (аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 910/10156/17).

У довіреності від 08.10.2020, яка додана до касаційної скарги, зазначено, що АТ "Українська залізниця" уповноважує адвоката Дорогіна К. Ю. представляти інтереси АТ "Українська залізниця", пов`язані із діяльністю Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд". Касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" підписано двома представниками позивача, а саме представником В.В. Астапенко та адвокатом Дорогіним К. Ю. До касаційної скарги долучено копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю адвоката Дорогіна К. Ю. Таким чином, подані представниками АТ "Українська залізниця" документи підтверджують повноваження підписантів на подання касаційної скарги.

5.28. Що стосується зустрічних позовних вимог, то колегія суддів не перевіряє законність і обґрунтованість висновків господарського суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції у цій частині, оскільки скаржником у цій частині судові рішення не оскаржуються.

5.28. Відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

При цьому, колегія вважає за необхідне при вирішенні цієї справи врахувати висновки, викладені у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 904/6063/19, від 14.07.2021 у справі № 904/342/19, від 23.06.2021 у справі № 908/3593/19 щодо застосування частини 2 статті 785 Цивільного кодексу у подібних правовідносинах.

Таким чином, зважаючи на правильність висновків суду першої інстанції про часткове задоволення первісних позовних вимог (про стягнення суми неустойки та відмову в задоволенні решти первісних позовних вимог), колегія суддів вважає за необхідне залишити в силі рішення суду першої інстанції у цій частині з підстав, викладених у цій постанові, а оскаржувану постанову апеляційного суду в цій частині - скасувати.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

6.3. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

6.4. Згідно з положеннями статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

6.5. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 4 частини 1 статті 308 та статті 312 Господарського процесуального кодексу України оскаржувана постанова апеляційного суду в частині скасування рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а скасоване нею рішення суду першої інстанції - залишенню в силі з підстав, викладених в цій постанові.

7. Судові витрати

7.1. У зв`язку з частковим скасуванням постанови суду апеляційної інстанції відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом касаційної скарги покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 914/1050/20 у частині пунктів 2, 3, 4, 6 резолютивної частини постанови скасувати, рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2020 у справі № 914/1050/20 у частині задоволення первісного позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аллея" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" 1 157 718,59 грн неустойки та 17 365,78 грн судового збору залишити в силі.

3. У решті постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 914/1050/20 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аллея" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" 34 731,56 грн судового збору за розгляд касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Львівської області видати накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак