Постанова

від 31.08.2021 по справі 917/605/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 917/605/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Гогусь В. О.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

прокуратури - Семенчука М. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Агро Плюс 7"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 (колегія суддів: Шевель О. В. - головуючий, Крестьянінов О. О., Фоміна В. О.) у справі

за позовом Фермерського господарства "Агро Плюс 7"

до Головного управління Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру Полтавської області

про визнання поновленими договорів оренди земельних ділянок та визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок,

за участю Полтавської обласної прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У квітні 2020 року Фермерське господарство "Агро Плюс 7" (далі - ФГ "Агро Плюс 7") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Головного управління Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру Полтавської області про визнання поновленими договорів оренди земельних ділянок та визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем прав позивача як добросовісного користувача земельних ділянок, що належним чином виконував свої обов`язки на підставі договорів оренди земельних ділянок площею 8,9185 га, кадастровий номер 5322481700:07:000:0944 від 18.06.2019, площею 25,3548 га, кадастровий номер 5322481700:07:000:0945 від 18.06.2019, площею 69,1178 га, кадастровий номер 5322481700:07:000:0946 від 18.06.2019, площею 22,8976 га, кадастровий номер 5322481700:07:000:0947 від 18.06.2019, та дотримався процедури реалізації переважного права орендаря на поновлення вказаних договорів на новий строк.

Позивач зазначав, що поновлення договорів оренди земельних ділянок державної та комунальної власності після 17.07.2020 законодавством не передбачено. Таким чином, з метою впорядкування господарської діяльності, та маючи намір в подальшому (після 27.07.2026) використовувати земельну ділянку, з метою реалізації переважного права на поновлення договору, ФГ "Агро Плюс 7" завчасно, до закінчення строку дії договорів, а саме 07.04.2020 звернулося до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області з листами-повідомленням про поновлення договорів оренди, до яких додало проекти додаткових угод про поновлення договорів оренди землі. Проте відповідач не надав відповіді на листи-повідомлення. При цьому підставою позову ФГ "Агро Плюс 7" визначило частини 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06.08.2020 (суддя Кльопов І. Г.) у справі № 917/605/20 задоволено позовні вимоги ФГ "Агро Плюс 7" до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про визнання поновленими договорів оренди земельних ділянок та визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції зазначив, що позивачем доведено, а матеріалами справи підтверджується, що ФГ "Агро Плюс 7" ініційовано механізм поновлення строку договорів оренди, встановлений частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" і сторони дійшли згоди щодо зміни умов договору оренди земельної ділянки в частині строку дії договору - на 49 років, та розміру орендної плати - 5% від нормативної грошової оцінки, однак додаткові угоди не уклали. Будь-яких зауважень чи заперечень відповідача щодо істотних умов договорів матеріали справи не містять. За висновком суду, відсутність будь-яких заперечень щодо істотних умов додаткової угоди з боку орендодавця, відсутність пропозицій щодо зміни істотних умов договору з боку орендодавця розцінюються як порушення переважного права орендаря на поновлення договору оренди землі. Орендодавець не повідомляв ФГ "Агро Плюс 7" про недосягнення згоди щодо істотних умов договору оренди землі, проігнорувавши листи-повідомлення про поновлення договорів оренди землі. Посилання на неможливість поновлення вже поновленого до цього договору оренди земельної ділянки суд визнав безпідставними, оскільки стаття 33 Закону України "Про оренду землі" не встановлює відповідної заборони, а поновлення договору оренди земельної ділянки є можливим за умови дотримання відповідної процедури, яку повністю виконав позивач.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 скасовано рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2020 у справі № 917/605/20 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволені позовних вимог.

2.4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив із того, що чинним законодавством, а також укладеними між сторонами договорами дійсно не обумовлено граничного строку, не раніше закінчення якого орендар має повідомити орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк. Разом з тим, установивши, що пропозиції щодо укладення додаткових угод направлені позивачем відповідачу 07.04.2020, тобто менше ніж за рік після дати поновлення договорів оренди згідно з судовим рішенням (27.07.2019) та за шість років до закінчення строку їх дії (останнім днем якого є 27.07.2026), апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевий господарський суд не надав оцінки відповідним обставинам справи на предмет дотримання вимог щодо розумності відповідного строку (зокрема, в аспекті встановлення факту належного виконання орендарем умов договору протягом всього періоду його дії, що неможливо встановити за шість років до закінчення такого періоду) і, як наслідок, - щодо наявності порушеного права позивача. Крім того, суд установив, що будь-яких попередніх домовленостей щодо зміни умов договорів оренди в частині строку дії (49 років замість 7) та в частині встановлення розміру орендної плати (на рівні 5% від нормативної грошової оцінки відповідних земельних ділянок замість 8%) між позивачем та відповідачем досягнуто не було.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 у справі № 917/605/20, до Верховного Суду звернулося ФГ "Агро Плюс 7" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного господарського суду, а рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2020 у справі № 917/605/20 залишити в силі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ФГ "Агро Плюс 7" зазначає, що постанова апеляційного господарського суду ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Скаржник наголошує, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував частину 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 08.04.2021 у справі № 910/8737/19, від 28.04.2021 у справі № 922/3219/20, від 29.09.2020 у справі № 925/1095/18, від 22.10.2019 у справі № 921/90/19, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, 09.03.2021 у справі № 904/68/19, від 15.09.2020 у справі № 916/2122/16, від 20.10.2020 у справі № 915/1022/18, від 01.10.2020 у справі № 922/1681/19.

Крім того, на думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах з наступного:

- поновлення договору оренди земельної ділянки, який не закінчився, в контексті частини 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та обов`язковості укладення додаткової угоди яка надіслана стороні договору після закінчення місячного терміну на розгляд;

- поновлення договорів оренди на строк до 49 років та визначення розміру орендної плати на рівні 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки - чи є визначення таких умов завданням збитків державі або ж органу місцевого самоврядування;

- чи наявні підстави для захисту прав орендаря в контексті статті 33 Закону України "Про оренду землі" за умови направлення останнім листа-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки до відповідача з одночасним звернення до суду з позовною заявою про захист прав орендаря з урахуванням того, що бездіяльність в укладенні додаткової угоди про поновлення договору оренди була встановлена в ході судового розгляду;

- чи є порушеними права ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яке не є розпорядником земель сільськогосподарського призначення, визначених у договорах оренди між позивачем та відповідачем, після створення Кам`янопотоківської ОТГ в контексті Закону України "Про оренду землі" та Земельного кодексу України.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ФГ "Агро Плюс 7" ГУ Держгеокадастру у Полтавській області просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ФГ "Агро Плюс 7" заступник керівника Полтавської обласної прокуратури просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 18.06.2012 між Кременчуцькою районною державною адміністрацією (орендодавець) та ФГ "Агро Плюс 7" (орендар) було укладено договори оренди земельної ділянки, за умовами яких орендодавець на підставі розпорядження Голови Кременчуцької районної державної адміністрації № 725 від 31.10.2011 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення (рілля) для ведення фермерського господарства, які знаходяться на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області. Договори було укладено строком на 7 років. Дія цих договорів (з урахуванням дати їх державної реєстрації 26.07.2012) закінчувалася 26.07.2019.

4.2. Зазначеними договорами в оренду було передано: земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:07:000:0944 загальною площею 8,9185 га, з них землі запасу сільської ради контур №13 - 8,9185 га (рілля); земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:07:000:0945 загальною площею 25,3548 га, з них землі запасу сільської ради контур №13 - 25,3548 га (рілля); земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:07:000:0946 загальною площею 69,1178 га, з них землі запасу сільської ради контур №13 - 69,1178 га (рілля); земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:07:000:0947 загальною площею 22,8976 га, з них землі запасу сільської ради контур №13 - 22,8976 га (рілля).

4.3. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.07.2019 у справі № 917/605/19, яке набрало законної сили, було визнано поновленими зазначені договори оренди від 18.06.2012, визнано укладеними відповідні додаткові угоди, якими визначено, що орендодавцем за договорами є ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, договори поновлюються строком на 7 років, починаючи з 27.07.2019 до 27.07.2026 включно, орендна плата встановлюється в розмірі 8% від нормативної грошової оцінки кожної земельної ділянки. У вказаних додаткових угодах також визначено, що після закінчення строку кожного договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк, у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

4.4. 07.04.2020, тобто менше ніж за рік після дати поновлення договорів оренди згідно з судовим рішенням (27.07.2019), та за шість років до закінчення строку їх дії (останнім днем якого є 27.07.2026) позивач направив ГУ Держгеокадастру у Полтавській області листи-повідомлення, в яких зазначав про намір поновити договори оренди земельних ділянок від 18.06.2012 на новий строк та укласти додаткові угоди про поновлення цих договорів. До листів позивачем було додано проекти додаткових угод, згідно з якими ФГ "Агро Плюс 7" пропонувало орендодавцю поновити договір оренди на 49 років (з 27.07.2026 до 27.07.2075 включно) та встановити орендну плату на рівні 5% від нормативної грошової оцінки відповідних земельних ділянок.

4.5. Судами констатовано, що учасниками справи не заперечується, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області було отримано ці листи, однак не надано на них відповіді. За таких обставин, вважаючи свої права порушеними, ФГ "Агро Плюс 7" звернулося до господарського суду із позовом у цій справі (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22.06.2020).

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.2. Предметом позову у цій справі є вимоги ФГ "Агро Плюс 7" про визнання поновленими договорів оренди земельних ділянок та визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок.

5.3. Підставою позовних вимог, на думку ФГ "Агро Плюс 7", є порушення відповідачем прав позивача щодо визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок.

5.4. З урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.5. У касаційній скарзі ФГ "Агро Плюс 7" зазначає про безпідставність звернення прокурора із апеляційною скаргою на рішення місцевого господарського суду в цій справі. Скаржник зазначає, що прокурор фактично звернувся у цій справі із апеляційною скаргою на захист прав та інтересів ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яке наділено повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками і є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави у судовому порядку. Скаржник наголошує, що захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Крім того, ФГ "Агро Плюс 7" вважає свої права порушеними, оскільки позивач 07.04.2020 направив ГУ Держгеокадастру у Полтавській області листи-повідомлення про поновлення договорів оренди земельних ділянок з проектами додаткових угод. За змістом додаткових угод, ФГ "Агро Плюс 7" пропонувало орендодавцю поновити договори оренди на 49 років та встановити орендну плату за землю сільськогосподарського призначення державної власності на рівні 5% від нормативної грошової оцінки землі. Проте, всупереч положенням статті 33 Закону України "Про оренду", ГУ Держгеокадастру у Полтавській області не надало відповіді на зазначені листи-повідомлення.

5.6. Перевіряючи такі доводи скаржника, Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

5.7. Положення пункту 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

5.8. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

5.9. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

5.10. Верховний Суд зазначає, що системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

5.11. Водночас тлумачення пункту 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

5.12. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

5.13. Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

5.14. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманими від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

5.15. Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

5.16. При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

5.17. Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду, Верховний Суд звертається до правових висновків, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

5.18 Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.19. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.20. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції установив, що апеляційну скаргу в цій справі подано прокурором з метою забезпечення представництва інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області (відповідача у справі), що є стороною спірних договорів (орендодавцем) та компетентним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - у розумінні статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

5.21. Також суд установив, що відповідач - Головне управління Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру Полтавської області, у жовтні 2020 року подавав апеляційну скаргу на рішення господарського суду від 06.08.2020. Зазначену апеляційну скаргу ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 було залишено без руху з підстав ненадання заявником доказів сплати судового збору за подання скарги, а ухвалою від 03.11.2020 - повернуто без розгляду у зв`язку з неусуненням недоліків у встановлений судом строк. Відповідач повторно не звертався із апеляційною скаргою на рішення в цій справі.

5.22. Поряд із цим, 20.11.2020 Полтавська обласна прокуратура направила на адресу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області лист № 15/1-331вих-20, в якому зазначила, що в порядку моніторингу ЄДРСР було виявлено рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2020 у справі № 917/605/20, яке, на думку прокурора, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з цим прокуратура просила ГУ Держгеокадастру у Полтавській області вжити заходів щодо оскарження цього рішення в апеляційному порядку, про що повідомити обласну прокуратуру до 25.11.2020.

5.23. ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надало відповідь - лист від 25.11.2020 №7 -16-0.6-6313/2-20, в якому повідомило, що у зв`язку з відсутністю фінансування на сплату судового збору та великим обсягом роботи, значним навантаженням на працівників Юридичного управління, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на цей час не має можливості звернутися до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2020 у справі № 917/605/20.

5.24. Листом від 15.01.2021 № 15/1-50вих-21 Полтавська обласна прокуратура повідомила ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про подання апеляційної скарги в цій справі.

5.25. Ураховуючи встановлені обставини, Верховний Суд вважає, що в цьому випадку прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду в інтересах держави, і це є достатнім аргументом для підтвердження підстав для представництва. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову правильно застосував частину 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував частину 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 08.04.2021 у справі № 910/8737/19, від 28.04.2021 у справі № 922/3219/20, від 29.09.2020 у справі № 925/1095/18, від 22.10.2019 у справі № 921/90/19, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, 09.03.2021 у справі № 904/68/19, від 15.09.2020 у справі № 916/2122/16, від 20.10.2020 у справі № 915/1022/18, від 01.10.2020 у справі № 922/1681/19.

5.26. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.27. Щодо доводів скаржника про порушення його прав ненаданням відповідей ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на листи-повідомлення про поновлення договорів оренди земельних ділянок з проектами додаткових угод, а також доводів щодо відсутності висновків Верховного Суду з приводу застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі" та порядку поновлення договорів оренди землі, Верховний Суд зазначає таке.

5.28. Частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній до 16.07.2021) передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі.

У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

5.29 . Крім того, згідно з висновком Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладеним у постанові від16.09.2019 № 908/2314/18, "відповідно до ч. ч. 1-5 статті 33 ЗУ "Про оренду землі" умови договору оренди землі можуть бути змінені лише за згодою сторін, а у разі недосягнення такої домовленості щодо істотних умов переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється; недосягнення сторонами домовленостей щодо істотних умов договору при їх зміні виключає поновлення договору оренди землі з підстав переважного права (ч. 4 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі")".

5.30. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції установив, що будь-яких попередніх домовленостей щодо зміни умов договорів оренди в частині строку дії (49 років замість 7) та в частині встановлення розміру орендної плати (на рівні 5% від нормативної грошової оцінки відповідних земельних ділянок замість 8%) між позивачем та відповідачем досягнуто не було. Крім того, суд установив, що пропозиції щодо укладення додаткових угод були направлені позивачем відповідачу 07.04.2020. Із вхідних відміток на вказаних листах, копії яких додано відповідачем до відзиву на позовну заяву, вбачається, що ці листи отримані ГУ Держгеокадастру в Полтавській області 10.04.2020. Разом з тим, як свідчать матеріали позовної заяви, її було складено представником позивача 09.04.2020, тобто навіть до закінчення строків поштового перебігу для отримання відповідачем листів із пропозиціями про укладення додаткових угод; копію позовної заяви надіслано на адресу ГУ Держгеокадастру в Полтавській області та 10.04.2020, а позовну заяву з додатками подано до господарського суду 14.04.2020, тобто до закінчення встановленого законом місячного терміну розгляду пропозицій орендаря.

5.31. Отже, доводи щодо бездіяльності відповідача в укладенні додаткової угоди про поновлення договору оренди, що була встановлена в ході судового розгляду, є безпідставними, оскільки апеляційним господарським судом було встановлено протилежне. Інші доводи касаційної скарги, в контексті підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяти до уваги Верховним Судом, оскільки скаржник не зазначає, щодо якої норми права відсутній висновок Верховного Суду в межах спірних правовідносин. При цьому Верховний Суд зазначає, що відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Тому Верховний Суд вважає правильним висновок апеляційного господарського суду про те, що за шість років до закінчення строку дії Договору оренди неможливо встановити факт належного виконання орендарем умов договору протягом всього строку його дії.

5.32. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.33. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах

6.3. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.4. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.5. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.6. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду без змін.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Агро Плюс 7" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 у справі № 917/605/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак