Постанова

від 08.09.2021 по справі 363/5342/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10695/2021

Справа 363/5342/15-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 вересня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Дашуківські Бентоніти на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 лютого 2020 року, ухвалене у складі судді Чіркова Г.Є. в м. Вишгород у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дашуківські Бентоніти до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В грудні 2015 року позивач ТОВ Дашуківські Бентоніти звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором позики, посилаючись на те, що 21 грудня 2010 року ним укладено договір позики № Ф-ТК-02-1221/1 з ОСОБА_1 , за умовами якого позивачем відповідачу 22 грудня 2010 року була надана грошова позика в сумі 418500 грн. У відповідності до додаткової угоди № 1 від 15 грудня 2011 року до договору позики, позику в сумі 418500 грн. відповідач повинен був повернути, перерахувавши грошові кошти на поточний рахунок позикодавця в строк до 31 грудня 2012 року, проте на сьогоднішній день позика не погашена повністю, часткове погашення у розмірі 46100 грн. відбулось 02 липня 2012 року, станом на 16 грудня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 за договором позики складає 372400 грн.

На підставі вищевикладеного просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ Дашуківські Бентоніти суму основного боргу за договором позики у розмірі 372400 грн., 3 % річних 32383,49 грн., грошові кошти з урахуванням індексу інфляції від суми заборгованості в розмірі 241825,60 грн.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 25 лютого 2020 року в позові відмовлено.

Позивач ТОВ Дашуківські Бентоніти , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, в серпні 2020 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно викладав обставини справи, наведені в позові, наводив зміст ст. 1046, 509, 611, 526, 530, 610, 612, 631, 261 ЦК України, зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо необхідності відмовити у захисті порушеного права внаслідок пропущення строків позовної давності, оскільки у разі визнання недійсною угоди, умовами якої було продовжено строк виконання зобов`язання на строк понад три роки, особа взагалі була б позбавлена можливості звернутися до суду, оскільки б, на думку відповідача, з якою помилково погодився суд першої інстанції, строк позовної давності вже сплинув би на час визнання недійсною угоди щодо продовження строку виконання зобов`язання, що суперечить презумпції розумності законодавства.

Наводив правові висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 02 березня 2016 року в справі № 6-2491цс15 про те, що особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, це положення застосовується і до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Вказував, що в письмових поясненнях наводив зазначену правову позицію, проте суд залишив ці доводи поза увагою, не навів підстав або міркувань у своєму рішенні щодо незастосування вказаних приписів під час розгляду справи, що свідчить про порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення, оскільки це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Вважав правильними висновки суду першої інстанції, що слід відрізняти договір від зобов`язання, яке припиняється виконанням, тому, оскільки зобов`язання за договором позики не було виконано відповідачем на час звернення до суду позивача, строк позовної давності не сплинув, і такі висновки цілком узгоджуються із сталою судовою практикою Верховного Суду у справах, що випливають з кредитних відносин. Так, зокрема у постанові від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/19 зазначено, що поняття строк договору та строк/термін виконання зобов`язання можуть збігатися, а можуть бути відмінними, наприклад, коли сторони погодили конкретні терміни сплати кредиту за договором, проте вказали, що договір діє до повного виконання зобов`язань за таким договором.

Зазначив, що відповідно до п. 5.4 договору строк дії договору продовжується до повного виконання зобов`язань за договором, отже, строк позовної давності не сплинув.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ Дашуківські Бентоніти повернуто заявнику без розгляду на підставі п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України.

Постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року касаційну скаргу ТОВ Дашуківські Бентоніти задоволено, ухвалу Київського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, в зв`язку з чим Київським апеляційним судом ухвалами від 02 серпня 2021 року відкрито апеляційне провадження, а від 17 серпня 2021 року призначено справу до розгляду.

Від відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Посилався на те, що оскільки додаткову угоду, якою було внесено зміни щодо строку повернення грошових коштів, визнано недійсною, така додаткова угода не створює юридичних наслідків, а відтак до уваги мають прийматись виключно умови договору позики без урахування продовженого додатковою угодою строку повернення грошових коштів та строку дії договору позики. Звідси випливає, що грошові кошти за договором позики мали бути повернені відповідачем до 21 грудня 2011 року.

Наводив правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15, Великої Палати Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, а посилання позивача на правові висновки у інших справах вважав нерелевантними.

Оскільки ОСОБА_1 частково здійснив повернення грошових коштів за договором позики 02 липня 2012 року, враховуючи наслідки переривання перебігу позовної давності, трирічний строк звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості розпочався 03 липня 2012 року та завершився 02 липня 2015 року включно, а ТОВ Дашуківські Бентоніти звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості 16 грудня 2015 року, тобто через 4 роки, коли грошові кошти мали бути повернуті відповідачем.

Вважав безпідставними та необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що початок перебігу позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за договором необхідно визначати без урахування продовжених додатковою угодою строків повернення боргу.

Посилався на відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики, оскільки грошові кошти були надані ОСОБА_1 не для особистих потреб, а з метою їх інвестування в групу компаній ДашБент , про що достеменно було відомо всім учасникам цієї групи компаній.

Наголошував, що всі твердження апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права зводяться до незгоди з позицією суду в частині відмови у позові в зв`язку з пропуском позовної давності, однак позовна давність не є інститутом процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи в позові ТОВ Дашуківські Бентоніти , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності, про що відповідачем надано відповідну заяву.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що 21 грудня 2010 року ТОВ Дашуківські Бентоніти та ОСОБА_1 уклали договір позики № Ф-ТК-02-1221/1, за умовами якого позичальник передає позикодавцю в безпроцентну позику грошові кошти в сумі 418500 грн. в порядку та на умовах, передбачених даним договором. Позикодавець перераховує на поточний рахунок позичальника вказану в п. 1.1 договору грошову суму впродовж десяти банківських днів з моменту підписання даного договору сторонами. Заборгованість позичальника, що виникає з предмету даного договору, перед позикодавцем підлягає погашенню грошовими коштами в строк до 21 грудня 2011 року шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця.

Згідно п. 5.4 договору даний договір набирає законної сили з моменту передачі позикодавцем позичальнику грошових коштів, зазначених в п. 1.1 даного договору, і діє до 21 грудня 2011 року. У випадку, якщо на момент спливу строку дії даного договору будь-яка зі сторін не виконає свої зобов`язання в повному обсязі, дія договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (а. с. 7 т. 1).

15 грудня 2011 року ТОВ Дашуківські Бентоніти та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 до договору позики № Ф-ТК-02-1221/1 від 21 грудня 2010 року, згідно якого сторони зокрема погодили внесення змін до п. 1.3 договору, виклавши його в наступній редакції: Заборгованість позичальника, що виникає з предмету даного договору, перед позикодавцем підлягає погашенню грошовими коштами в строк до 31 грудня 2012 року шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця (а. с. 8 т. 1).

На а. с. 9 т. 1 знаходиться копія платіжного доручення № 1619 від 22 грудня 2010 року, яким ТОВ Дашуківські Бентоніти перерахувало на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 418500 грн.

На а. с. 10 т. 1 знаходиться копія квитанції банку від 02 липня 2012 року, згідно якої ОСОБА_1 здійснено переказ грошових коштів в сумі 46100 грн. на рахунок ТОВ Дашуківські Бентоніти , з призначенням платежу часткове повернення позики за договором № Ф-ТК-02-1221/1 від 21 грудня 2010 року.

13 листопада 2015 року ТОВ Дашуківські Бентоніти звернулося до ОСОБА_1 з вимогою про виконання зобов`язання за договором позики, отриманою останнім 19 листопада 2015 року (а. с. 5, 6 т. 1).

Рішенням Меньківського районного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року в справі № 700/78/17 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Торгова компанія Дашуківські Бентоніти про визнання недійсною додаткової угоди позов задоволено, визнано додаткову угоду № 1 від 15 грудня 2011 року до договору позики № Ф-ТК-02-1221/1 від 21 грудня 2010 року, укладену між ТОВ Торгова компанія Дашуківські Бентоніти та ОСОБА_1 , недійсною (а. с. 154 - 158 т. 1).Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 07 серпня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ Торгова компанія Дашуківські Бентоніти залишено без задоволення, рішення Меньківського районного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року - без змін (а. с. 159 - 166 т. 1).

22 квітня 2019 року представником відповідача подано до суду заяву про застосування позовної давності (а. с. 172 - 174 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Апеляційний суд не може прийняти доводи відзиву на апеляційну скаргу в частині відсутності підстав для стягнення заборгованості з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики, як такої, що отримувалася відповідачем виключно для потреб групи компанії ДашБент , враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Строк, порядок і підстави подання апеляційної скарги, її форма та зміст передбачені ст. 352, 354, 355, 356 ЦПК України.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 360 ЦПК України відзив на апеляційну скаргу має містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

Відповідачем станом на час подання відзиву не подавалося апеляційної скарги на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 лютого 2020 року, а отже відповідач позбавлений процесуальної можливості заперечувати в межах відзиву на апеляційну скаргу проти обставин, встановлених судом першої інстанції, а лише надати обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного сторонами договору позики від 21 грудня 2010 року позивач ТОВ Дашуківські Бентоніти надав позичальнику відповідачу ОСОБА_1 суму позики, а останній зобов`язувався її повернути у повному обсязі до 21 грудня 2011 року, однак у строк, встановлений договором позики, відповідач в повному обсязі суму позики не повернув і сума заборгованості складає 372400 грн.

Виходячи із наведеного, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про наявність правових підстав для стягнення позичених грошових коштів.

Разом із тим, відповідачем заявлено вимогу про застосування позовної давності.

Строком повернення грошових коштів, погоджений сторонами за договором позики від 21 грудня 2010 року, є 21 грудня 2011 року.

Як встановлено судом, рішенням Меньківського районного суду Черкаської області від 13 травня 2018 року в справі № 700/78/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 07 серпня 2018 року, за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Торгова компанія Дашуківські Бентоніти про визнання недійсною додаткової угоди позов задоволено, визнано додаткову угоду № 1 від 15 грудня 2011 року до договору позики № Ф-ТК-02-1221/1 від 21 грудня 2010 року, укладену між ТОВ Торгова компанія Дашуківські Бентоніти та ОСОБА_1 , недійсною.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Враховуючи наведене, правильними є висновки суду першої інстанції, з якими погоджується апеляційний суд, що оскільки додаткову угоду, якою строк повернення грошових коштів за договором позики продовжено до 31 грудня 2012 року, визнано недійсною, така додаткова угода не створює юридичних наслідків, а відтак до уваги мають прийматись виключно умови договору позики без урахування продовженого додатковою угодою строку повернення грошових коштів.

Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Таким чином, оскільки в договорі позики встановлено строк її повернення - 21 грудня 2011 року, і у вказаний строк відповідачем суми позики не було повернуто, з наступного дня розпочався перебіг позовної давності, який перервано 02 липня 2012 року частковим поверненням заборгованості ОСОБА_1 в сумі 46100 грн. на рахунок позивача.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 14).

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що станом на день звернення з позовом ТОВ Дашуківські Бентоніти 16 грудня 2015 року трирічний строк позовної давності закінчився 02 липня 2015 року, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови в позові.

Встановивши, що кредитор пропустив строк звернення до суду з вимогами про стягнення суми позики, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки ТОВ Дашуківські Бентоніти втратило право і на захист в судовому (примусовому) порядку вимоги про нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму позики, яка в зв`язку з пропуском строку позовної давності вважається натуральним зобов`язанням.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18), в постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року в справі № 755/12580/19 (провадження № 61-883св21), відповідно до яких натуральним є зобов`язання, вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Не ґрунтуються на вимогах закону і фактичних обставинах справи та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, отже законодавство пов`язує початок перебігу строку з певними обставинами, які свідчать про те, що особа або дізналася про порушене право, або в конкретних умовах реально мала таку можливість.

Апеляційний суд враховує, що початок перебігу позовної давності за зобов`язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання, що прямо врегульовано ч. 5 ст. 261 ЦК України, яким в даному випадку є 21 грудня 2011 року.

Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги про те, що у разі визнання недійсною угоди, умовами якої було б продовжено строк виконання зобов`язання на строк понад три роки, особа взагалі була б позбавлена можливості звернутися до суду в зв`язку зі спливом позовної давності на час визнання недійсною такої угоди, враховуючи наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що додатковою угодою № 1 від 15 січня 2011 року, яка в подальшому визнана недійсною, строк повернення грошових коштів за договором продовжено на один рік (до 31 грудня 2012 року), а не на три роки, а відтак відповідні твердження ТОВ Дашуківські Бентоніти є припущеннями, які не мають відношення до даної справи та не розглядалися судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аргументи апеляційної скарги щодо позбавлення позивача можливості звернутися до суду за захистом свого права є неприйнятними, виходячи з аналізу ч. 2 - 5 ст. 267 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Відповідно до ч. 3 - 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Разом із тим, судом першої інстанції правильно встановлено, що клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності з поважних причин позивачем до суду першої інстанції не подавалося, відтак підстав для захисту порушеного права судом першої інстанції не встановлено.

Апеляційний суд не погоджується з доводами позивача в апеляційній скарзі в частині неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, оскільки викладені в цій постанові висновки не є релевантними до спірних правовідносин.

Так, у справі № 6-2491цс15 вирішувалось питання щодо правомірності стягнення та строку нарахування процентів за користування грошовими коштами, безпідставно набутими та збереженими без достатньої правової підстави (ст. 1212 ЦК України) внаслідок визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та застосування двосторонньої реституції, і предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за чинним договором позики.

Крім того, правове регулювання правовідносин у справі № 6-2491цс15 є відмінним від правового регулювання правовідносин у даній справі, зокрема спірні правовідносини у справі № 6-2491цс15 врегульовувались ст. 1212, 1214 ЦК України (користування майном без достатньої правової підстави), а також ст. 536, 625 ЦК України щодо наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання у зв`язку з користуванням грошовими коштами без достатньої правової підстави.

Рішення у справі № 6-2491цс15 обґрунтоване нормами зобов`язальних (договірних) правовідносин та нормами інституту позовної давності.

Таким чином, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції залишено поза увагою зазначену правову позицію у справі № 6-2491цс15, на яку позивач посилався як на підставу для задоволення позовних вимог, що, на думку ТОВ Дашуківські Бентоніти , призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги з посиланням на п. 5.4 договору та правові висновки Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 про те, що оскільки зобов`язання за договором позики не було виконано відповідачем на час звернення до суду позивача, строк позовної давності не сплинув.

В зазначеній постанові Верховним Судом викладено правові висновки, згідно яких поняття строк договору , строк виконання зобов`язання та термін виконання зобов`язання згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття строк виконання зобов`язання і термін виконання зобов`язання охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Разом із тим, у даній справі договором позики визначено строк виконання зобов`язання - 21 грудня 2011 року, а відтак продовження сторонами строку договору до повного його виконання сторонами (п. 5.4 договору позики від 21 грудня 2010 року) не впливає на початок перебігу позовної давності, який починається саме зі спливом строку виконання зобов`язання.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Дашуківські Бентоніти залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 09 вересня 2021 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.