Постанова

від 06.09.2021 по справі 627/141/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року

м. Харків

справа № 627/141/20

провадження № 22ц/818/3508/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Котелевець А. В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря - Колосовської А. Р.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 , представниця позивачки - ОСОБА_2 ,

відповідачі - Фермерське господарство Озерова Л.М. , Краснокутська районна державна адміністрація Харківської області

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства Озерова Л.М. на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 09 березня 2021 року в складі судді Вовк Л.В.

в с т а н о в и в:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства Озерова Л.М. , Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області про визнання додаткової угоди до договору оренди землі неукладеною та скасування державної реєстрації, який в подальшому уточнила.

Позовна заява мотивована тим, що 15 липня 2009 року між нею та Приватним сільськогосподарським підприємством Комсомольське укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Китченківської сільської ради. Строк дії договору становить 10 років. Договір зареєстровано в Краснокутському районному відділі Харківської регіональної філії ДП Центр ДЗК 31 серпня 2010 року за № 041069900023.

Зазначила, що 21 листопада 2019 року вона дізналася, що належна їй земельна ділянка площею 7,5659 га знаходиться в оренді у Фермерського господарства Озерова Л.М. , а також про зареєстровану додаткову угоду до договору оренди землі від 15 липня 2009 року, що укладена 01 березня 2017 року.

Вказала, що у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку дата державної реєстрації речового права 06 вересня 2016 року, строк дії речового права 31 серпня 2030 року, однак дата додаткової угоди 01 березня 2017 року.

Посилалася на те, що вона спірну додаткову угоду не підписувала.

Просила визнати неукладеною додаткову угоду від 01 березня 2017 року до договору оренди землі від 15 липня 2009 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством Озерова Л.М. , зареєстровану реєстраційним відділом Краснокутської РДА 06 вересня 2016 року та скасувати рішення державного реєстратора відповідно додаткової угоди від 01 березня 2017 року без номера, вирішити питання щодо судових витрат.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 09 березня 2021 року позов ОСОБА_1 - задоволено, визнано додаткову угоду від 01 березня 2017 року до договору оренди землі від 15 липня 2009 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством Озєрова Л.М. неукладеною та скасовано запис у Державному реєстрі за № 16323053 від 20 березня 2017 року про державну реєстрацію додаткової угоди; стягнуто з Фермерського господарства Озєрова Л.М. на користь ОСОБА_1 сплачені судові витрати в сумі 12 251,52 грн, що складаються із сплаченого судового збору у розмірі 840,80 грн, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5200,00 грн та витрат, пов`язаних з проведенням експертизи у сумі 6210,72 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду Фермерське господарство Озерова Л.М. подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, неповно з`ясував обставини у справі, не звернув увагу на те, що 03 червня 2005 року ОСОБА_1 склала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_3 користуватися та розпоряджатися своєю земельною ділянкою безстроково. 01 березня 2017 року додатковою угодою внесено зміни та доповнення. Зокрема, продовжено строк дії договору з 10 років до 20 років. 31 січня 2020 року укладено ще одну додаткову угоду, якою змінено строк дії договору до 22 років. Змінено розмір орендної плати до 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Зазначив, що умови договору оренди землі виконувались. Орендар обробляв земельну ділянку згідно цільового призначення, а орендодавець в свою чергу отримувала орендну плату. Заборгованість з виплати орендної плати відсутня. Вважав, що витрати щодо надання правової допомоги є необґрунтованими та неспівмірними з обсягом наданих послуг, які не підтверджені актами приймання-передачі виконаних адвокатом робіт. Не обґрунтовано суми, витрачений час на представництво в суді. Вказав, що в подібних випадках ефективним способом захисту права, яке позивачка як власниця земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Фермерського господарства Озерова Л.М. необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правочин, який не підписано, є неукладеним, оскільки він не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 10 грудня 2004 року серії ХР № 019242, який видано на підставі розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації від 15 листопада 2004 року № 362, ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 7,5659 га з кадастровим номером 6323582200:02:0000:0182 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Китченківської сільської ради Краснокутського району Харківської області, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 319 (а.с.18).

15 липня 2009 року між ОСОБА_1 та Приватним сільськогосподарським підприємством Комсомольське укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець передала орендарю у строкове платне користування належну їй на праві власності земельну ділянку загальною площею 7,5659 га з кадастровим номером 6323582200:02:0000:0182 на строк 10 (десять) років. Вказаний договір оренди землі зареєстровано у Краснокутському РВ Харківської регіональної філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 31 серпня 2010 року № 0410069900023.

Як вбачається з пунктів 37-40 цього договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

Дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи-орендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем (а.с.12-14).

Актом від 15 липня 2009 року визначені межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Китченківської сільської ради Краснокутського району Харківської області (а.с.15).

Актом прийому - передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) від 31 серпня 2010 року за договором оренди від 15 липня 2009 року підтверджується, що ОСОБА_1 передала в оренду Приватному сільськогосподарському підприємству Комсомольське , в особі директора Озєрова В.М., вищевказану земельну ділянку (а.с.16).

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21 листопада 2019 року, земельна ділянка площею 7,5659 га з кадастровим номером 6323582200:02:0000:0182, власником якої є ОСОБА_1 , знаходиться в оренді у Фермерського господарства Озєрова Л.М. . 06 вересня 2016 року здійснена Державна реєстрація речового права Краснокутською районною державної адміністрацією Харківської області. Строк дії речового права встановлено до 31 серпня 2030 року (а.с.9).

19 червня 2020 року Приватне сільськогосподарське підприємство Комсомольське припинило свою діяльність. Правонаступником даного підприємства є Фермерське господарство Озєрова Л.М. (а.с.95).

Як вбачається з додаткової угоди від 01 березня 2017 року до договору оренди землі від 15 липня 2009 року, угода укладена між ОСОБА_1 та Фермерським господарством Озєрова Л.М. в особі голови фермерського господарства Озєрової Л.М. Строк дії договору оренди землі продовжено до 20 років та закінчується 31 серпня 2030 року. Вказана додаткова угода зареєстрована, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 березня 2017 року № 16323053 (а.с.6, 49).

Із висновку судово-почеркознавчої експертизи № 14668, складеного 22 грудня 2020 року Національним науковим центром Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса вбачається, що підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді від 01 березня 2017 року до договору оренди землі від 15 липня 2009 року, в графі орендодавець , в рядку ОСОБА_4 , - виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.101-103).

Матеріали справи містять копію нотаріально посвідченої довіреності від 03 червня 2005 року, за якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою розміром 7,5659 га, що знаходиться на території Китченківської сільської ради Краснокутського району Харківської області Колективного сільськогосподарського підприємства Нива та належить їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР № 019242, виданого на підставі розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації 15 листопада 2004 року № 362. Для цього надала йому право: представляти її інтереси у всіх установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування та форм власності з усіх без винятку питань, пов`язаних зі зміною цільового призначення земельної ділянки, користуванням та розпорядженням земельною ділянкою, укладати та розривати всі дозволені законом договори та різного виду угоди, в тому числі, про будівництво свердловин, подавати від її імені заяви, одержувати необхідні довідки та документи, в тому числі, Державний акт про право власності на землю, а також належні їй грошові та майнові дивіденди, вирощену продукцію. Замість неї всюди розписуватися та виконувати всі інші дії, пов`язані з цим дорученням. Довіреність видана з правом передоручення безстроково та зареєстрована у реєстрі за№ 1102 (а.с.151).

31 січня 2020 року між ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої 03 червня 2015 року приватним нотаріусом Краснокутського районного нотаріального округу Піднебенною І.М., реєстр № 1102, та Фермерським господарством Озерова Л.М. укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 15 липня 2009 року, за якою сторони внесли зміни та доповнення. Зокрема, пункт 8 договору виклали в наступній редакції: договір укладено на 22 роки. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. Після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (а.с.152).

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 41 Конституції України гарантує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі, електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи свідчать про те, що спірна додаткова угода не підписана, тому є неукладеною.

В суді апеляційної інстанції представниця позивачки підтвердила позицію позивачки та пояснила, що мова йде не про договір оренди, строк дії якого закінчився, а про додаткову угоду до цього договору, яку позивачка не підписувала, тому є всі підстави вважати її неукладеною. Вважала, що обраний позивачкою спосіб захисту є ефективним.

Посилання відповідача на те, що спірну додаткову угоду укладено за довіреністю, яку надано ОСОБА_3 позивачкою та яку на момент укладення цієї додатковї угоди не скасовано, тому в задоволенні позовних вимог позивачці необхідно відмовити, судовою колегією не приймаються, оскільки як вбачається із змісту додаткової угоди її укладено між позивачкою та відповідачем, а не від імені особи, на яку видано довіреність, в інтересах позивачки.

Інші доводи та вимоги апеляційної скарги стосуються іншої додаткової угоди, яка не є предметом розгляду цієї справи.

В суді апеляційної інстанції щодо цих вимог апеляційної скарги представниця позивачки пояснила, що додаткова угода від 31 січня 2020 року є предметом іншого позову, який розглядається в суді першої інстанції.

Скасовуючи запис у Державному реєстрі про державну реєстрацію спірної додаткової угоди, суд першої інстанції правильно зазначив, що під час розгляду справи безспірно встановлено, що додаткову угоду від 01 березня 2017 року до договору оренди землі від 15 липня 2009 року ОСОБА_1 не підписувала, істотних умов цієї угоди не погоджувала, що достеменно підтверджено висновком експерта № 14668, складеного 22 грудня 2020 року Національним науковим центром Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса , за яким підпис від імені ОСОБА_1 в додатковій угоді від 01 березня 2017 року до договору оренди землі від 15 липня 2009 року в рядку О.М. Болховітіна виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, захист порушеного права в обраний позивачкою спосіб шляхом скасування державної реєстрації речового права на підставі неукладеної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.

Аналогічний за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 288/1684/19 (провадження № 61-6575св21).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, та дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, а позовні вимоги позивачки задоволено, витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції в розмірі 5200,00 грн судова колегія вважає співмірними зі складністю цієї справи, обсягом послуг у суді першої інстанції, які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, тому підстав для зменшення розміру суми цих витрат у суду апеляційної інстанції немає.

Також, немає підстав і для перерозподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Озерова Л.М. - залишити без задоволення.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 09 березня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді А. В. Котелевець

О.М. Хорошевський

Повний текст постанови складено 10 вересня 2021 року.